субота, 14 березня 2020 р.

Слова Запровадження Святої Вечері – не метафора

Добра людина – гора і хоча хмари покривають її груди, вічне сяйво сонця – над її головою… Держава – корабель і його хитають хвилі суспільної боротьби. (Це – метафори). А чи можемо ми сказати: «Цей хліб – Моє тіло, що за вас видається; це вино – Моя кров що за багатьох проливається на відпущення гріхів?» Якщо так сказати не можемо, значить метафори тут немає.

Чарльз Краут, Консервативна Реформація

пʼятниця, 13 березня 2020 р.

Перед Богом – віра, перед людьми – діла та любов


Перед Богом потрібна віра, а не діла. Перед людьми потрібні діла та любов, які показують, що ми – праведні і в наших власних очах, і перед світом.

Мартін Лютер

четвер, 12 березня 2020 р.

Зустріч з Київським міським Головою

    
 Сьогодні відбулась зустріч представників релігійної спільноти Києва з Віталієм Кличком, Київським міським Головою.  Ініціатором зустрічі виступив Голова, а причиною його ініціативи було бажання пояснити служителям та вірянам особливості запровадження карантину у столиці. Пан Кличко звернув увагу, що з великою повагою ставиться до релігійної спільноти. Він також зазначив, що ніхто не забороняє проводити служіння і що він розуміє ставлення киян до віри. Водночас мер попросив церковних діячів робити все, аби коронавірус мав якомога менше шансів на поширення. Для цього потрібно дотримуватись санітарних норм і у зв'язку з цим пан Голова звернувся з пропозицією звертатися до міської влади за необхідними термометрами та засобами дезінфекції. Мер також попросив розробити таку систему проведення служінь, аби на одному служінні перебувала невелика кількість парафіян (фактично виконувався протокол про недопущення зібрання в одному приміщенні понад 60 осіб). Очільник нашої столиці підкреслив, що влада готова реагувати на будь-які виклики 24 години на добу. Українську Лютеранську Церкву на зустрічі представляли Єпископ В'ячеслав Горпинчук і Секретар Ігор Рудзік. Зустріч з Київським міським Головою закінчилась невеличкою фотосесією.

Не виконувати логічних стрибків


У культурі, в якій зміни культивуються практично заради змін, християнин повинен зберігати спокій. Просто через те, що хтось може сказати: «Але ж це не заборонене нам, християнам Нового Заповіту», то це не причина робити логічний стрибок: «Отже робити так добре і правильно!» Апостол Павло навчає нас ставити питання у тих справах, де Бог не висловився чітко: «Чи це мудро? Чи це доцільно? Чи це будує мене та інших християн?» (1 Коринтян 10:23-33; 13:1-13).

Пол Вендленд, Народна Біблія: коментарі на 2-у книгу хронік

середа, 11 березня 2020 р.

Два види праведності

   
(В Луки 7:47) Христос говорить про обидва види праведності: перше, понад усе, ми повинні знати, що вірою в Христа наші гріхи прощені в очах Божих і це називається внутрішньою праведністю. Далі, після прощення гріхів повинна слідувати любов. Ця любов показує всім людям, що ми маємо відпущення гріхів і що ми проголошені Богом праведними і це називається зовнішня праведність. Ця праведність слідує, а перша передує, оскільки цей порядок апріорі виходить із дієвої причини виправдання.

Мартін Лютер

вівторок, 10 березня 2020 р.

Якщо Христа відокремити від Хрищення

   
     Якщо Христа відокремити від Хрищення, або Хрищення - від Христа (як це роблять сакраментаріани), то тоді дійсно купіль водою сама по собі не може чинити (прощення гріхів, визволення від смерті та диявола і давати вічне життя), як і не може їх передати, але є та залишається просто знаком. Але через те, що у Хрищенні та разом із ним є Христос так, що ми охрищуємось у Його смерть та воскресіння (Римлян 6:3; 1 Петра 3:21), то, фактично, у Хрищенні ми зодягаємось у Христа (Галатів 3:27) і Христос Сам очищує нас цією купіллю (Ефесян 5:25, 26). І так само через те, що Бог Отець наділяє віруючих Святим Духом, дарує Його та запечатує Ним у Хрищенні і через нього наділяє цією заслугою Христовою, дарує її і запечатує нею (Тита 3:5, 6), то ні саме здійснення, ані служитель чинить та виконує те, що передбачене Хрищення, а чинить усе Сам Бог Отець, Син і Святий Дух через Хрищення, як через звичний засіб, установлений Ним для цього і для цього Ним запроваджений. Таким чином Хрищення зовсім не відводить нас від Христа, але через нього як через звичний засіб, ми приводимось до Христа та прищеплюємось до Нього (Римлян 6:4, 5; Марка 10:14) Бо Христос дійсно здобув та довершив спасіння на хресті, а у Хрищенні та через нього воно роздається віруючим, застосовується до них і в них запечатується (Марка 16:16).

Мартін Хемніц, Довідник: служіння, Слово і Таїнства

понеділок, 9 березня 2020 р.

З Днем народження Тараса Шевченка!



Та не однаково мені,
Як Україну злії люди
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять...
Ох, не однаково мені.


Тарас Шевченко, В казематі 
                       (1847 р.)

неділя, 8 березня 2020 р.

Проповідь на 1-у неділю Великого посту

                                       
                             ГОЛОВА ЗМІЯ СТЕРТА!
      (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

Але змій був хитріший над усю польову звірину, яку Господь Бог учинив. І сказав він до жінки: «Чи Бог наказав: Не їжте з усякого дерева раю?» І відповіла жінка змієві: «З плодів дерева раю ми можемо їсти, але з плодів дерева, що в середині раю, Бог сказав: Не їжте із нього, і не доторкайтесь до нього, щоб вам не померти». І сказав змій до жінки: «Умерти не вмрете! Бо відає Бог, що дня того, коли будете з нього ви їсти, ваші очі розкриються, і станете ви, немов Боги, знаючи добро й зло». І побачила жінка, що дерево добре на їжу, і принадне для очей, і пожадане дерево, щоб набути знання. І взяла з його плоду, та й з'їла, і разом дала теж чоловікові своєму, і він з'їв. І розкрилися очі в обох них, і пізнали, що нагі вони. І зшили вони фігові листя, і зробили опаски собі. І почули вони голос Господа Бога, що по раю ходив, як повіяв денний холодок. І сховався Адам і його жінка від Господа Бога серед дерев раю. І закликав Господь Бог до Адама, і до нього сказав: «Де ти?» А той відповів: «Почув я Твій голос у раю і злякався, бо нагий я, і сховався». І промовив Господь: «Хто сказав тобі, що ти нагий? Чи ти не їв з того дерева, що Я звелів був тобі, щоб ти з нього не їв?» А Адам відказав: «Жінка, що дав Ти її, щоб зо мною була, вона подала мені з того дерева, і я їв». Тоді Господь Бог промовив до жінки: «Що це ти наробила?» А жінка сказала: «Змій спокусив мене, і я їла». І до змія сказав Господь Бог: «За те, що зробив ти оце, то ти проклятіший над усю худобу, і над усю звірину польову! На своїм череві будеш плазувати, і порох ти їстимеш у всі дні свойого життя. І Я покладу ворожнечу між тобою й між жінкою, між насінням твоїм і насінням її. Воно зітре тобі голову, а ти будеш жалити його в п'яту». До жінки промовив: «Помножуючи, помножу терпіння твої та болі вагітности твоєї. Ти в муках родитимеш діти, і до мужа твого пожадання твоє, а він буде панувати над тобою». І до Адама сказав Він: «За те, що ти послухав голосу жінки своєї та їв з того дерева, що Я наказав був тобі, говорячи: Від нього не їж, проклята через тебе земля! Ти в скорботі будеш їсти від неї всі дні свойого життя. Тернину й осот вона буде родити тобі, і ти будеш їсти траву польову. У поті свойого лиця ти їстимеш хліб, аж поки не вернешся в землю, бо з неї ти взятий. Бо ти – порох, і до пороху вернешся».  І назвав Адам ім'я своїй жінці: Єва, бо вона була мати всього живого. І зробив Господь Бог Адамові та жінці його одежу шкуряну і зодягнув їх. І сказав Господь Бог: «Ось став чоловік, немов один із Нас, щоб знати добро й зло. А тепер коли б не простяг він своєї руки, і не взяв з дерева життя, і щоб він не з'їв, і не жив повік віку». І вислав його Господь Бог із еденського раю, щоб порати землю, з якої узятий він був. І вигнав Господь Бог Адама. А на схід від еденського раю поставив Херувима і меча полум'яного, який обертався навколо, щоб стерегти дорогу до дерева життя  (Буття 3:1-24).

            Благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа! (2 Кор. 1:2) Амінь.

            Дорогі брати і сестри, у книзі Клайва Люіса «Листи Крутеня», молодший біс звітується у пекло своєму начальникові про те, як він зумів відвернути молодого чоловіка від мислення про Бога. Цей чоловік сидів у бібліотеці. І він глибоко замислився над прочитаним і поступово почав приходити до усвідомлення Божої присутності і знову й знову повторював мовчки звернення до Бога.

            Але молодший біс, знаючи, що йому не вдасться перемогти у мисленнєвій суперечці, просто доторкнувся до плеча молодого чоловіка і навіяв йому просту думку: «Хіба ти не голодний? Вже час чогось попоїсти». Потім на вулиці він звернув увагу чоловіка на 73-ій номер автобуса, який проїжджав повз і на хлопчика, який вигукував про екстрений випуск газети. І ось таким чином біс повернув чоловіка до «реального» світу та ще й переконав його дивуватись із власного глупства, що він так думав про Бога.

Сьогодні ми згадуємо початки: початки гріхопадіння людства і початки визволення нас від гріха. Тут ми теж бачимо улюблену тактику диявола повертати людей до «реального» життя. Його улюблений інструмент – сіяння зневіри до Божого Слова, аби почали сумніватись у тому, що казав Бог, вагатися у Його любові до нас, а потім починали перекручувати Його Слово.

Сьогодні ми бачимо ще одну улюблену тактику диявола – видавати себе не за того, ким він насправді є. Він не з’являється до Єви як нечистий дух і не відрекомендується їй, кажучи: «Привіт!  Я – диявол, убивця і обманщик». Ні, він з’являється до нашої праматері в образі невинної тварини, яку Єва не мала в чому підозрювати. Диявол і зараз продовжує підступати до нас не лише через навіювання, але й часто використовуючи різні образи, і навіть людей. Проте часто впізнати його можна за нападом на Боже Слово і за перекрученням Божого Слова.

Прикриваючись змієм, диявол, обманщик і убивця, взявся за виконання свого плану з убивства людського роду, сіючи сумнів до Божого Слова. Він не підходить до Адама, голови сім'ї, а заходить з тилу – до його дружини, до його помічниці. І вдається до цитування Божого Слова, перекручуючи його: «Чи Бог наказав: Не їжте з усякого дерева раю?» Хитро вибудуване речення – диявол вдає із себе дурника, який наче нічого не знає про Божу Заповідь і який наче вважає, що Бог – жорстокий тиран, Який хоче заморити голодом Свої творіння.

Єва спростовує закиди, як вона думає, змія, але вже сама вдається до перекручення Слова, додаючи, що Бог сказав навіть не доторкатись до дерева, що в середині раю. І тут, коли змій бачить, що його зерно дало сходи, продовжує далі сіяти свою отруту: «Умерти не вмрете! Бо відає Бог, що дня того, коли будете з нього ви їсти, ваші очі розкриються, і станете ви, немов Боги, знаючи добро й зло».

Він переконує Єву, що обманщик – Бог. А диявол – податель вічності і розуму. Що справжнє обожнення, теозис і справжнє життя, «реальне» життя почнеться, щойно Єва і Адам, відступляться від Бога і порушать Його святу Заповідь. «Що було, воно й буде, і що робилося, буде робитись воно, і немає нічого нового під сонцем!...» (Екл. 1:9). Це стосується і диявольських стратегій і бісівських тактик. Сіяння сумніву до Божого Слова, до Божої любові, проповідь фальшивого вчення, яке нібито має повернути нас до «реального» життя, а в кінці – відступництво від Бога і смерть, духовна та фізична, і вічна.

Гріх стався не тоді, коли Єва вкусила заборонений плід, а коли перестала довіряти Богові, а натомість відступилась від люблячого Творця і повірила обманщикові і убивці. Тоді настала духовна смерть і почалася фізична смерть. Вкусивши плід, і не померши на місці та одразу, вона лише укріпилась у вірі у фальшиву проповідь, і пішла переконувати свого чоловіка, що обманщик – не змій, а Бог. Ось вона скуштувала і живе. І вона тепер по-новому дивиться на світ. А тепер настала черга і для її чоловіка, нашого праотця, якого довго умовляти не довелось. Адже Єва їсть і живе, і щось бачить зовсім по-іншому.

Відступившись від Бога, наші прабатьки справді опинись у зовсім іншій реальності: у реальності сорому, ганьби, страху, безвідповідальності та смерті. Бо коли Господь у Своїй милості шукає Своїх дітей, то вони ховаються від Нього і натягають на себе листя, бо їм вже соромно. А потім, під натхненням свого проповідника, диявола, не визнають вини, не каються, а переводять стрілки – покладають провину за власний гріх на інших.

Адам звинувачує Творця, Який дав йому дружину і Єву, що дала йому скуштувати плід. Про свою відповідальність як голови сім’ї, він скромно мовчить. В нього вже інша «реальність», реальність спотворення істини та безвідповідальності. А Єва обвинувачує диявола наче це не вона захотіла обожнитись і стати такою як Бог. А стала такою як диявол, бо спокусила ще й свого чоловіка.

Тож настає реальність смерті, коли Бог проголошує наслідки, які вразили і наших прабатьків, і їхніх нащадків, з вами і мною включно. Перше Господь проклинає диявола. Змія Бог теж прокляв, відтепер змій – плазун, а дияволові Бог обіцяв його тотальну руїну від Сина, Який народиться від жінки, і Який зітре голову дияволові, хоча й диявол завдасть Йому смертельної рани.

Адам, замість праці у власне задоволення в райському саду, буде працювати на проклятій, через його гріх, землі, яка буде родити бур’ян. Він не їстиме райських плодів, а хліб, який буде вирощувати у важкій праці, у поті чола свого. Втім, якщо в раю він міг жити вічно, то тепер він порох  і до пороху вернеться – всі грішні люди відтепер народжуються приреченими до смерті, тимчасової і вічної.

Єва буде змушена коритись чоловікові і водночас вона матиме до свого чоловіка пожадання. Дітей, яких би вона народжувала у радості та без болю у раю, тепер буде народжувати з болем і страждати у вагітності. Справдження цих слів Господа ми бачимо кожен день у нашому житті, варто лишень прочитати, послухати чи подивитись новини та згадати власне життя.

Я впевнений, що Адам і Єва дуже пильно слухали слова Господа, і вже перебуваючи у вигнанні поза раєм, згадували їх і чекали на народження того Сина, Який покладе край пануванню диявола і дасть визволення їм, і всім їхнім нащадкам, і вам, і мені, від гріха, від влади диявола і смерті.  І та Дитина народилась, згідно обітниці Божої. То був не Каїн, як були спочатку подумали Адам і Єва.

То був Ісус. Вічний Божий Син Сам народився від Діви Марії, аби виконати дану Богом обітницю: розтрощити голову дияволові, зазнавши при цьому укусу змія. Цього не могла ю зробити жодна людина. Але Бог може все. Тож Він стається людиною і, будучи святим і невинним, забирає всі наші гріхи і провини, і на хресті Голгофи Він обмиває їх усі до одного Свою святою, дорогоцінною кров’ю.

Диявол ужалив Христа і несправедливим судом, і бичуванням, і терновим вінцем, розп’яттям, і ударом спису в бік. А Христос стер голову змія Своїм тілом, виданим за нас, Своєю кров’ю, пролитою за нас на прощення гріхів. В диявола не залишилось інструментарію, доказової бази, аби нас обвинувачувати і вимагати від Бога справедливості – покарання для нас, смерті і вічних мук у аду.

Нам, що віруємо в Христа розп’ятого і воскреслого, наша віра зараховується у праведність. Ми знову й знову чуємо Христові слова любові, Його Євангеліє у Слові, коли нам, розкаяним грішникам, прощаються наші гріхи. І ми щонеділі причащаємось істинними Христовими тілом і кров’ю у хлібі та вині Святої Вечері і з ними отримуємо нашу перемогу: прощення гріхів і вічне життя.

 І ми разом із усією Церквою ми чекаємо на повернення Сина Божого у славі і воскресіння мертвих, і нашого входу в Царство Боже, і разом Христовим Апостолом вигукуємо: «Мусить-бо тлінне оце зодягнутись в нетління, а смертне оце – зодягтися в безсмертя. А коли оце тлінне в нетління зодягнеться, і оце смертне в безсмертя зодягнеться, тоді збудеться слово написане: «Поглинута смерть перемогою!» Де, смерте, твоя перемога? Де твоє, смерте, жало? Жало ж смерти – то гріх, а сила гріха – то Закон. А Богові дяка, що Він Господом нашим Ісусом Христом перемогу нам дав» (1 Кор. 15:53-57).

Це реальність, до якої повернув нас Бог через Свого Сина Ісуса Христа і яка стає нашою через віру. І хоча стратегія і тактика диявола буває різна, суть її одна – відвернути нас від Слова, посіяти сумнів у Євангеліє Христове, відібрати від нас Святе Хрищення і Святу Вечерю, аби ми опинившись у фальшивій «реальності» без Бога і Його Слова, вкінці мали те, що призначене для диявола і його бісів – вічні муки а аду. Господь же нам через Своє Євангеліє дарує вічне життя у Христі. Через Христа. І заради Христа. Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде зо всіма вами! Амінь (2 Кор. 13:13).

середа, 4 березня 2020 р.

Де є віра, а де її немає


Діла лише виявляють віру точно так, як плоди лише виявляють дерево, тобто діла показують, що ми виправдані точно так, як плоди показують що людина є християнином і вірує в Христа, оскільки вона не має удаваних віри і життя перед людьми. Бо діла свідчать про те, чи я маю віру. Тож я роблю висновок, що людина праведна, коли я бачу, що вона робить добрі діла. В Божих очах таке розрізнення не є необхідним, бо Його лицемірством не обманеш. Але таке розрізнення необхідне серед людей, аби ми могли правильно розуміти, де є віра, а де її немає. Як каже Павло, ми не повинні довіряти вірі, яка є фальшивою, як тоді, коли хтось вірує, що він – частина Церкви, а сам далі живе в розпусті (1 Кор. 5:11). У цьому я бачу, що він не є добрим деревом і коли він хвалиться, кажучи: «Я – частина», то я можу проти нього сказати: «Ти – не частина Церкви, бо діла твої – злі».

Мартін Лютер

вівторок, 3 березня 2020 р.

Не має той Бога Отцем, кому Церква – не матір

Хто відділений від Церкви, а поєднаний з перелюбницею,  – відділений той від обітниць Церкви. Ані отримає той, хто Церкву покинув, нагороди Христові. Такий є чужинцем, він – нечестивий, він – ворог. Не має той Бога Отцем, кому Церква – не матір.

Св. Кипріян Карфагенський

понеділок, 2 березня 2020 р.

Початок Великого посту

    
Сьогодні в нас  розпочинається Великий піст. Упродовж днів Великого посту Божі хрищені люди, згадуючи про страждання Христові та Його жертву за наші гріхи й провини, практикують у своїх серцях дисципліну посту: покаяння, молитву, піст і давання милостині. Ця пора - гарна нагода для християнської практики умертвіння плоті, учинками якої є: перелюб, нечистість, розпуста,  ідолослуження, чари, ворожнечі, сварка, заздрість, гнів, суперечки, незгоди, єресі (Галатів 5:19, 20). Великий піст - це час, коли Божі люди з радістю готуються до Пасхи - Світлого Воскресіння Христового (Великодня). Це час, коли Бог Своїми Засобами благодаті: Євангелієм у Слові і Таїнстві дає силу Його людям і  оновлює їхню ревність у вірі та житті. Це час, в який ми молимося, аби нам було дано повноту благодаті, яка належить дітям Божим.

Молитва на початок Великого посту:

     Всемогутній і віковічний Боже!  Ти не зневажаєш жодного Свого творива і прощаєш гріхи усіх розкаяних. Створи в нас чисті та розкаяні серця, щоби оплакуючи власні гріхи і визнаючи власну жалюгідність, ми змогли отримати від Тебе повне прощення та духа тривалого в нашому нутрі Тобою відновленого; через Ісуса Христа, Твого Сина, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

неділя, 1 березня 2020 р.

Проповідь на Прощену неділю

         

НІКОЛИ ЛЮБОВ НЕ ПЕРЕСТАЄ!
         (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

Коли я говорю мовами людськими й ангольськими, та любови не маю, – то став я як мідь та дзвінка або бубон гудячий! І коли маю дара пророкувати, і знаю всі таємниці й усе знання, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставляти, та любови не маю, – то я ніщо! І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я віддам своє тіло на спалення, та любови не маю, – то пожитку не матиму жадного! Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається, не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого, не радіє з неправди, але тішиться правдою, усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить! Ніколи любов не перестає! Хоч пророцтва й існують, – та припиняться, хоч мови існують, – замовкнуть, хоч існує знання, – та скасується. Бо ми знаємо частинно, і пророкуємо частинно; коли ж досконале настане, тоді зупиниться те, що частинне. Коли я дитиною був, то я говорив, як дитина, як дитина я думав, розумів, як дитина. Коли ж мужем я став, то відкинув дитяче. Отож, тепер бачимо ми ніби у дзеркалі, у загадці, але потім – обличчям в обличчя; тепер розумію частинно, а потім пізнаю, як і пізнаний я. А тепер залишаються віра, надія, любов, – оці три. А найбільша між ними – любов! (1 Коринтян 13:1-13).

            Божій Церкві… посвяченим у Христі Ісусі, покликаним святим,.. благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа! (1 Кор. 1:2, 3) Амінь.

            Дорогі брати і сестри, на тихоокеанському узбережжі США, недалеко від Канади на скелі потрапив корабель. Був сильний шторм, а на березі зібрався натовп із місцевого рибальського містечка, а до корабля був відправлений катер, аби врятувати моряків з корабля. Катер повернувся із усіма моряками крім одного. На катері не вистачило місця. Рибалки, які привезли врятованих були змучені, але один молодий хлопець був готовий відправитись ще раз до місця корабля на скелях.

«Мені потрібна допомога!», – вигукнув він. «Хто піде зі мною?» Щойно інший молодий хлопчина застрибнув на катер, як почала голосити його мати. «Джиме, не йди!  Ти – все, що в мене залишилось! Твій батько потонув у морі. Твій брат, Вільям, пішов у море, і відтоді ми про нього не чули. А якщо ти потонеш, то я залишусь сама. Джиме, благаю тебе – не йди!».

Проте Джим був уже на катері і відповів: «Це мій обов’язок. Я мушу піти». Люди з містечка дивились, як катер по величезних хвилях знову підбирався до корабля. Люди молилися. А мати Джима ще й плакала. Нарешті вони побачили, як катер вже наближався до берега. Не встиг він ще причалити, як люди почали гукати: «Взяли того моряка?» А у відповідь Джим закричав: «Так і скажіть мамі, що це – Вільям!»

Так проявляється та любов, про яку каже Спаситель: «Оце Моя заповідь, – щоб любили один одного ви, як Я вас полюбив! Ніхто більшої любови не має над ту, як хто свою душу поклав би за друзів своїх» (Ів. 15:12, 13). І Апостол Іван каже: «Ми з того пізнали любов, що душу Свою Він поклав був за нас. І ми мусимо класти душі за братів! А хто має достаток на світі, і бачить брата свого в недостачі, та серце своє зачиняє від нього, то як Божа любов пробуває в такому?» (1 Ів. 3:16, 17).

По-іншому про це саме промовляє Апостол Яків: «Чи віруєш ти, що Бог один? Добре робиш! Та й демони вірують, і тремтять. Чи хочеш ти знати, о марна людино, що віра без діл мертва?... Бо як тіло без духа мертве, так і віра без діл мертва!» (Як. 2:20, 26).  Апостол Павло в іншому місці промовляє: «Сили не має в Христі Ісусі ані обрізання, ані необрізання, але віра, що чинна любов'ю» (Гал. 5:6).

Де є віра, і тут мається на увазі істинна віра, там обов’язково буде любов. Бо істинну віру в Христа розп’ятого і воскреслого чинить Господь Святий Дух.  Для того, аби віру створити Він обрав особливий засіб – Христове Слово. І покріплює цю віру Він Словом і Христовими істинними тілом і кров’ю під виглядом хліба та вина Святої Вечері. Істинна віра – від слухання Слова Христового. Істинна віра прагне чути Христа у Слово і причащатися Христом у Таїнстві. І така віра жива. І така віра чинна любов’ю.

Сьогодні ми маємо цілий гімн про цю любов, що є плодом Святого Духа і цей розділ у 1 Коринтян ще називається гімном любові. Апостол каже, що навіть коли є такий дар говорити мовами, який мали Апостоли і навіть вищий дар – говорити мовами ангельськими, але немає любові, тоді такий християнин, як мідь та дзвінка та бубон гудячий. Немає ніякого тоді толку ні з мов людських, ані з мов ангельських.  Коли лунає мова без любові, то є лише багато галасу та шуму.

Так само і з пророцтвами, і зі знанням і навіть вірою, яка може гори переставляти. Коли любові немає, тоді я і ви, ми – ніщо. Бо тоді віра – не істинна, а лицемірна. Апостол Павло застерігає тут про те знання, яке надимає. І про віру, яка є лицемірною. І про фальшиві чуда, які можуть творити інколи диявол і його демони. Це нас дивувати не повинно.

Господь нас теж попереджує: «Не кожен, хто каже до Мене: «Господи, Господи!» увійде в Царство Небесне, але той, хто виконує волю Мого Отця, що на небі. Багато-хто скажуть Мені того дня: «Господи, Господи, хіба ми не Ім'ям Твоїм пророкували, хіба не Ім'ям Твоїм демонів ми виганяли, або не Ім'ям Твоїм чуда великі творили?» І їм оголошу Я тоді: «Я ніколи не знав вас... Відійдіть від Мене, хто чинить беззаконня!» (Мт. 7:21-23).  Господь застерігає нас про тих, що мають лицемірну віру і не мають любові до Бога і до ближніх. Такі – ніщо.

Ми живемо у світі, де чимало людей і навіть християн люблять хвалитись благодійністю. Але часом ця благодійність робиться на показ, аби отримати похвалу від людей. Як каже Господь: «Стережіться виставляти свою милостиню перед людьми, щоб бачили вас; а як ні, то не матимете нагороди від Отця вашого, що на небі. Отож, коли чиниш ти милостиню, не сурми перед себе, як то роблять оті лицеміри по синагогах та вулицях, щоб хвалили їх люди. Поправді кажу вам: вони мають уже нагороду свою! А як ти чиниш милостиню, – хай не знатиме ліва рука твоя, що робить правиця твоя» (Мт. 6:1-3).

Бувають ще гірші випадки давання милостині або допомоги бідним чи церквам, – коли показною милостинею прикриваються якісь темні, грішні справи або приноситься ніби плата Богові за якийсь смертний гріх. Все це марно, каже сьогодні Господь Святий Дух устами Апостола Павла. «І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я віддам своє тіло на спалення, та любови не маю, – то пожитку не матиму жадного!» – каже він.

Йому вторить доктор Мартін Лютер: «Коли подають, то це воістину плід любові. Любов – це духовний дар, який спонукає серце, а не лише руки. Любов – це назва не того, що робить рука, а того, що відчуває серце». Маєщ золоті уста, але не маєш любові, то ти – мідь дзвінка і бубон гудячий. Маєш сильну віру, але любові, яку має Христос і яку лише Він, то ти – ніщо.  Ти відомий благодійник, але робиш усе без любові, а з якихось інших причин чи жорстокого розрахунку, то ніякого пожитку ти не матимеш. І найголовніша втрата – Царство Боже.

А любов, якою чинна віра, лине до наших братів і сестер, і до всіх наших ближніх. Вона прагне, як той Джим із рибальського містечка служити своїм ближнім навіть коли це загрожує нашому життю.

Така любов довготерпить. Ми живемо у світі, який лежить у злі.  І коли ми з цим злом зіштовхуємось, а особливо тоді, коли воно на нас нападає, нас атакує, то наша природна реакція – чинити цьому злу опір власним обуренням, гнівом або злими таки словами. Любов, яку вкладає нам у наші серця Святий Дух подібна до любові Божого Сина, Який «коли був лихословлений, Він не лихословив взаємно, а коли Він страждав, не погрожував, але передав Тому, Хто судить справедливо» (1 Петр. 2:23). Любов довготерить.

Любов, якою чинна віра, милосердствує. І це милосердя виявляється якраз за важких обставин, коли грішний світ за тих обставин проявив би холодний розрахунок або жорстокість. Саме за таких обставин, любов милосердствує. Так само любов не заздрить. Заздрість може проявлятися у різних формах: від обурення, що інша людина має дуже велике багатство і до невизнання талантів, які може мати навіть людина бідна. Любов, на відміну від плотських почуттів, не відбирає хвали, що належить іншим людям, а радіє і тішиться їхніми успіхами.

Водночас, любов не величається і не надимається. Від заздрості до величання і надимання – один крок. Як часто ті люди, які заздрять іншим, надимаються і показують наскільки вони самі багаті, успішні та важливі. Але віруючі у Христа не величаються і не надимаються. Вони так само не будуть намагатися нас принизити, бо любов так не чинить, як і взагалі любов не поводиться нечемно, а чинить із чоловіка істинного джентельмена, а з жінки – істинну леді.

Любов не шукає тільки свого – християнин не буде егоїстом, для якого власний добробут –самоціль і який можна добиватись у будь-який спосіб. Любов стає на заваді егоїзму, а натомість шукає добра і для інших людей та прагне гармонії добра у цілому своєму суспільстві. Так само любов не рветься до гніву, коли щось виходить не так як ми задумали, а навпаки шукає доброго пояснення слів і учинків інших людей. Бо любов не думає лихого.

Так само як любов не радіє з неправди, але тішиться правдою. Тут не зовсім добрий переклад, бо там, де наш переклад використовує слово «неправда» грецька мова оригіналу використовує слово «адікіа», що має значення «неправедності» і «несправедливості». Як часто ми бачимо це у світі, коли люди зловтішаються з біди або наївності інших людей. Так любов не діє. Вона радіє правдою, тобто радісно її приймає і безперестанно за нею слідує. Її зі шляху ніхто не зіб’є і неправедність від неї втікає.

Ця любов усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить! Вона усе зносить заради Христа. Вона вірить в кожне слово, промовлене Христом, а не ставиться до Писання вибірково. Вона сподівається усього від Бога і усе терпить заради Христа. Вона не нарікає, не скаржиться, а бадьоро служить своїм ближнім і підбадьорює інших до вірності Господу. Як зазначив був пастир Ленскі: «Любов високо тримає свою голову, очі її світлі і блищать, руки її сильні та правдиві, серце її міцне через силу згори».

Любов ніколи не перестає, – каже нам Христів Апостол. Все перестане, все припиниться. Коли наш Господь Христос повернеться у славі і забере нас у Царство слави, у нас відпаде в нашому нинішньому обмеженому знанні і в проповіді про Христа, що гряде у славі. Там ми будемо бачити нашого Господа обличчя в обличчя. Але любов триватиме повіки віків – стільки ж, скільки і ми будемо жити в Царстві Небесному.

Віра, надія, любов – ці три залишаються, а найбільша між ними, каже нам Апостол – любов. Як каже Апостол Іван: «Улюблені, любім один одного, бо від Бога любов, і кожен, хто любить, родився від Бога та відає Бога!... Бог є любов» (1 Ів. 4:7, 8). У Христі і через Христа. Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса нехай буде з вами! (1 Кор. 16:23) Амінь.

четвер, 27 лютого 2020 р.

Бог дає здатність вірувати всупереч розумові

    
Віра - не діло, бо вона дивиться лише на обітницю. Проте обітниця - якраз такий дар, що ми вірі нічого не приносимо, бо обітниця прийшла раніше і через те, що розум відвертається від віри.  Лише Бог може дати віру всупереч природі та дати здатність вірувати всупереч розумові. Те, що я люблю Бога - діло Самого Бога... Божественна віра дається тому, хто чує Слово і навіть тому, якщо на те буде Божа воля, хто проти цього Слова бореться.

Мартін Лютер

вівторок, 25 лютого 2020 р.

Віра - Духом учинене чудо божественної благодаті

    
Великою помилкою є припускати, що немовлята не можуть мати ніякої віри просто через те, що їхнє свідоме розуміння і використання мови ще не розвинулись. В жодному разі віра не є людським досягненням, для якого потрібні  здібності дорослої людини. Віра - це Духом учинене чудо божественної благодаті у дорослому ніяк не менше, аніж у щойно охрищеному немовляті. Самою благодаттю! 


Курт Маркворт, Спасенна істина: доктрина для мирян