Головною слабкістю євангельсько-протестантського поклоніння є навіть не музичні форми, які воно запозичує із нашої культури, а те зосередження, на якому ці форми наголошують. Значною мірою центр уваги в євангелицькому поклонінні спрямовується не на Бога, а на почуття, які виникають під час поклоніння. Після «Прославляння Господа» з його поклонінням сповненим ентузіазму часто з’являється риторичне запитання: «Ну хіба ви не почуваєтеся добре?» Запозичивши музичний стиль нашої культури, євангелізм (можливо й ненавмисно) запозичив і її ставлення. Наслідки цього в деяких кутках євангелізму набувають крайніх проявів:[Святий Ізраїлів] став нашим пацаном, нашим приятелем, нашим другом…. Коли група співаків може викручуватися по всій сцені і наспівувати сентиментальну нісенітницю про Бога Отця, Бога Сина і Бога Святого Духа, а люди плещуть у долоні і тупають ногами, то, безперечно, їхня релігія скотилася до найнижчих рівнів комерційної розваги (З книги Роберта Веббера «Спільне коріння»).
Harold L. Senkbeil, Sanctification: Christ in Action, Evangelical Challenge and Lutheran Response. Milwaukee, NPH, 1992, стор 176.
1 коментар:
так, зосереджуватись на почуттях легше,приємніше. Це свого роду емоційний "наркотик". Тут легко перейти межу,бо культура,з якої запозичується подібне,постійно змінюється, а Боже Слово і правда Божа - ні.
Дописати коментар