Сьогодні Церква святкує День одного зі своїх учителів – Карла Фердинанда Вільгельма Вальтера (1811-1887 р. р.), одного із організаторів Лютеранської Церкви Міссурійського Синоду та віросповідного лютеранства на Північноамериканському континенті, визначного богослова, прекрасного промовця. Його твори – актуальні й нині. Певно що найвизначнішою працею доктора Вальтера є «Належне розрізнення між Законом і Євангелієм». Ця праця піддає аналізу глибинні пласти богослов’я. Інколи може здаватися, що оскільки Вальтер писав півтора століття тому, то й праці його застарілі. Це зовсім не так. Сьогодні хочу навести один приклад. Чимало дискусій ведеться нині про великі позитивні зміни, які можуть чекати на українське суспільство, якщо в наших школах буде викладатися християнська етика. Але що така етика без належного Закону і Євангелія? І чи не приведе вона до жалюгідних наслідків? Наводжу дуже красномовну цитату з Вальтера:
«Це огидне змішування Закону та Євангелія найбільше практикується раціоналістами. Є справді такі раціоналістичні проповідники, які вважають Євангеліє небезпечною доктриною, доктриною, яка робить людей безпечними та неохочими до прагнення до всякого благочестя, бо їм постійно говориться, що людина виправдовується і спасається самою вірою. Аби зробити людей благочестивими, вони з великою запопадливістю проповідують етику. Але чого ж добиваються ці раціоналісти? Найбільш ревні з-посеред них не добиваються нічого окрім того, що деякі їхні слухачі засвоюють певний вид чесності та утримуються від великих, ганебних пороків і злочинів, але вважають за щось немислиме те, що вони повинні одержати нове серце і любити Бога та своїх ближніх. Якби посеред громади з таких людей хтось устав і проголосив, що він любить Бога понад усе і, що для нього Бог – усе, то на нього дивилися б, як на несповна розуму. Такі люди навіть не підозрюють, що можна любити Бога понад усе. До Другої Скрижалі Закону ставляться вони не краще, як до Першої. Мало що знає член їхньої так званої «вільної» громади про Другу Скрижаль, незважаючи на ревне проповідування його служителя про чесноту та побожність. Коли він вертається із церкви, то далі неймовірно обманює людей і називає це «бізнесом». Він може стати одним цілим із гріхом та ганьбою, а видаватися шановним чоловіком. При нагоді він може проявити лібералізм і віддати сьогодні сто доларів, але видурить у людей тисячу доларів завтра. Його максима наступна – благодійність тільки для домашніх. Коли ж йому докоряють за те, що він не веде свого бізнесу в інтересах ближніх, а заради того, аби заробити купу грошей, то він вважає це за фанатизм. Як бачите, Законом, ми можемо виховати лише жалюгідних лицемірів.
«Це огидне змішування Закону та Євангелія найбільше практикується раціоналістами. Є справді такі раціоналістичні проповідники, які вважають Євангеліє небезпечною доктриною, доктриною, яка робить людей безпечними та неохочими до прагнення до всякого благочестя, бо їм постійно говориться, що людина виправдовується і спасається самою вірою. Аби зробити людей благочестивими, вони з великою запопадливістю проповідують етику. Але чого ж добиваються ці раціоналісти? Найбільш ревні з-посеред них не добиваються нічого окрім того, що деякі їхні слухачі засвоюють певний вид чесності та утримуються від великих, ганебних пороків і злочинів, але вважають за щось немислиме те, що вони повинні одержати нове серце і любити Бога та своїх ближніх. Якби посеред громади з таких людей хтось устав і проголосив, що він любить Бога понад усе і, що для нього Бог – усе, то на нього дивилися б, як на несповна розуму. Такі люди навіть не підозрюють, що можна любити Бога понад усе. До Другої Скрижалі Закону ставляться вони не краще, як до Першої. Мало що знає член їхньої так званої «вільної» громади про Другу Скрижаль, незважаючи на ревне проповідування його служителя про чесноту та побожність. Коли він вертається із церкви, то далі неймовірно обманює людей і називає це «бізнесом». Він може стати одним цілим із гріхом та ганьбою, а видаватися шановним чоловіком. При нагоді він може проявити лібералізм і віддати сьогодні сто доларів, але видурить у людей тисячу доларів завтра. Його максима наступна – благодійність тільки для домашніх. Коли ж йому докоряють за те, що він не веде свого бізнесу в інтересах ближніх, а заради того, аби заробити купу грошей, то він вважає це за фанатизм. Як бачите, Законом, ми можемо виховати лише жалюгідних лицемірів.
Подібна ситуація і посеред папістів. Вони нічого не знають про вільну благодать Божу в Ісусі Христі. Вони постійно проповідують етику, пересіяну різносортними посиланнями на Марію і святих, але без жодного слова Євангелія. Вони не спрямовують бідного грішника до Христа, а представляють Христа, як Суддю усього світу і спонукають людей до того, аби вони шукали помочі в святих, які мають заступатися за них перед Христом і робити, аби Христос до них став благодатним. Це – диявольське вчення антихристиянського папства. Чого ж вони добиваються? Який плід їхнього вчення? Прочитайте звіти з тих країн, де панують папісти і, де за ними не наглядають протестанти. Умови в тих країнах і життя священиків – вкрай огидні. Люди знають, що їхній священик – батько певного числа позашлюбних дітей, але через те, що він прийняв рукопокладання, то вірять, що від нього вони можуть одержати прощення гріхів, життя і спасіння. Найбільш вірні католики – ірландці, вульгарний люд, який практикує всякі шахрайства і ходять до сповіді на Великдень, де переповідають священикові всі свої злодіяння, а за це священик накладає на них грошову єпитимію або ж каже їм поститися чи в такий-то день їсти рибу – і їхня справа закрита. Яка огидна практика!»
К.Ф.В.Вальтер з «Належного розрізнення між Законом і Єванеглієм», Тридцять сьома вечірня лекція
Немає коментарів:
Дописати коментар