ПРО НЕНАВЕРНЕНИХ СЛУЖИТЕЛІВ

Справжнє і велике нещастя є тоді, коли громада отримує православного, але не наверненого служителя, який хоча й осягнув чисту доктрину досить добре своїм розумом і пам’яттю, не вірує в те, що проповідує. Такий служитель, маючи чисту доктрину, як правило, вестиме свою громаду до добрих пасовиськ, працюючи за кафедрою, але буде жалюгідним сторожем і опікуном душ і ще жалюгіднішим прикладом для своєї отари. Його громада взагалі тоді не буде бачити в ньому портрет християнина, який відрікся самого себе і світу. Якщо йому вигідно, то він справді буде триматися чистої доктрини і навіть сміливо ставатиме на її оборону, але якщо виникне ситуація, що ним починають зневажати або виявляють невдячність за його ревність, то замість того, аби страждати від зневаги та переслідувань за чисту доктрину, він швиденько від неї відпаде і явним стане те, що його християнство постало із зіпсованого коріння, а його громада отримала була обманщика. Бо в час біди, коли в отару намагаються прорватися вовки та лисиці украй важливо, аби пастир зайняв непохитну позицію і був готовий віддати своє життя, пролити свою кров за правду і за свою отару. Ненавернена людина вважатиме сміхотворним жертвувати приємним життям, маючи гарну посаду з достатнім прибутком за те, що вона вважає ледь відчутним пунктом доктрини, бо вона ніколи не мала усвідомлення правильних зв’язків частин спасенної доктрини. Коли питання постає не про доктрини об’єктивно, а про вчення, які з чисто практичного погляду належать до правдивого знання і досвіду серця, то православний служитель такого типу говоритиме так, як сліпий говорить про колір. Часом у нього буде перебільшений погляд про щире християнство, а іншого разу він матиме невиправдано низьке уявлення про нього.

Доктор К.В.Ф. Вальтер з «Належної відмінності між Законом і Євангелієм: Лекція тридцята».