Рости на спасіння (проповідь)

неділя, 9 серпня 2009 р.

ОСТАННІ РЕЧІ: ЦЕРКВА І АНТИХРИСТ, ЧАСТИНА 6


Герман Зассе

ОСТАННІ РЕЧІ: ЦЕРКВА І АНТИХРИСТ
Листи до лютеранських пастирів, № 24
Березень 1952 р.


6

У листі № 13 «Чи папа ще справді Антихрист?» ми зазначили, всупереч позиції, зайнятій Гансом Асмуссеном, що по суті папство сьогодні – таке саме, як те папство із яким вступив у конфронтацію Лютер. Тоді також надійшли відповіді від римо-католицьких читачів того листа. Посеред них був превелебний отець-єзуїт [кардинал Беа], який упродовж десятиліть працював на користь кращого розуміння між нашими віросповіданнями. Вони прагнули переконати автора, що ревізія старого лютеранського судження про папство – необхідна, виходячи вже з того факту, що скликається спільний фронт усіх християнських церков проти войовничого атеїзму сучасного комунізму. І широко розповсюджена думка є та, що судження Лютера і Віросповідань на цю тему мають лише тимчасове значення, що в сучасному світі цього притримуватися не можна, хіба що папство опиниться в руках таких морально вразливих людей, як час Лютера. Тоді можна зауважити владу «беззаконня» [2 Сол. 2:3], а зараз, навпаки – папство – твердиня Божого закону та християнської релігії. Також було сказано, що перший папа, який помре мученицькою смертю, покладе край балачкам про те, що папа – Антихрист. Тепер ми мусимо відповісти на ці заперечення.

Щодо моралі пап, то Лютер давно поклав край поняттю про те, що саме в цьому полягає суть для визнання папи Антихристом.

Щодо папства, як охоронця Божого закону та християнської релігії у сучасному світі, то тут все залежить від того, що мається на увазі під законом і християнською релігією. Ми вже зауважили, що навряд чи випадковим є те, що великі, брутальні революції відбувалися у краях католицьких. Католицькі країни Європи та Південної Америки падали від однієї революції до іншої. Здається, що у світі залишився лише один католицький король, у Бельгії і навіть його трон – непевний.

А як щодо Росії? Її неможна називати протестантською країною. Мавзолей Леніна стоїть поряд із Каплицею Іверійської Богородиці – застереження усім тим, куди може завести дорога обожнення людей, навіть якщо вона починається із рафінованих обрядів культу Марії. Кожен, хто знає про внутрішню історію європейських католицьких країн, зокрема про церковні князівства і над усе – Папські держави, той визнає жахливі наслідки для Божої Церкви не прислухання до застереження Лютеранської Реформації проти змішування церкви і держави – щось те, що можна так само зауважити і в самій Лютеранській Церкві.

Заява про те, що папство – твердиня Божого закону у світі має свій контекст у замішуванні та невігластві сучасного світу щодо того, який саме закон дав Бог. За божественний закон вважається те, що позірний намісник Христа вимагає, аби йому корилося все людство у всіх рішеннях про віру та мораль? Хіба не бачать люди, що тут розташоване джерело тоталітарних систем сьогодення?

Муссоліні та Гітлер були синами Римської церкви. Сталін навіть готувався до священства. Були, звісно абсолютистські країни й раніше і вони мали походження із Іспанії і Франції. Характеристикою сучасного тоталітаризму є його претензія на владу над душами людей. У світових стародавніх імперіях так не було. Громадянин мав визнавати культ держави, але він міг думати про нього, що заманеться. Те, що душі можна змушувати до віри, було вперше винайдено католицтвом і світські імітатори римо-католицької церковної системи цим відкриттям скористалися. Без непомильного папи ніколи не було би непомильного Гітлера. Абсолютна держава народилася разом із абсолютною церквою 18 липня 1870 року.

Наскільки глибоким є цей зв’язок можна побачити у історії останнього покоління, документи якого тепер поволі виходять із архівів. Фашизм у Італії не стався би без папи. Історія 30-их років виявляє наскільки близьким був між ними зв’язок, як і те, що було включено в Латеренські угоди. Моральна відповідальність за всі жахи Абіссинської війни, якщо її можна назвати війною, поділяється із Ватиканом. І не лише Богородиця Фатімська врятувала Іберійський півострів від більшовизму, або як би то не називалося.

Ми, німці, які це пережили, ті, що розплющили свої очі у фатальний для нашого народу рік, жахливий 1933 рік, знають, хто допоміг Гітлерові прийти до влади. Без тієї допомоги він не зумів би прийти до влади, окрім як через жорстоку революцію. Зробили це не лише дурні євангелицькі пастирі, не лише декадентське німецьке громадянство, але й Ватикан. На страх мислячих німецьких католиків, Ватикан наказав розпустити Партію Центру, бо для боротьби зі Сходом потрібен був націонал-соціалізм. Для того було принесено в жертву німецький народ. Безперечно, коли було порушено конкордат (джентльменська угода між двома сторонами, у якій кожна зі сторін переконана, що інша сторона джентльменом не була) і в Римі стало ясно, що козирі – в інших руках, тоді раптом почалася запекла оборона святих людських прав, які ще не так давно були здані повністю Гітлерові.

Про це ми тут згадуємо не лише для того, аби спростувати побожну легенду, що папство – твердиня світського порядку і Божого закону в світі. Римська церква – продовження Римської імперії з іншим інструментарієм. Це – імперія у формі церкви, в основі якої лежить синтез церкви і світу, божественного і людського, а тому, це – храм, у якому людина сіла на престол Божий.

Римська церква – справді захисник християнської релігії, але якої? У цій християнській релігії Бог не є єдиним Господом, Якому служать. Наш Господь чітко сказав, що ніхто не може служити двом панам. Виставляння якогось пана біля Нього, або іншу пані, як-от: Марію, Царицю Небесну, несе в собі фатальну схильність до зміщення Його. На теорії все виглядає гарно, коли говориться, що благодать вища від природи та людської волі, Христос вищий від Його матері, Викупитель – від співвикупительниці, єдиний Посередник Нового Заповіту – від посередниці усіх благодатей. Але коли католицький люд навчають, що дорога до Христа є дорогою Марії, тоді вона практично стає спасителем. Тоді про папу треба говорити так, як говорив Лютер у останньому сповіданні: «Яка тоді корить йому з того, що він своїми вустами звеличує правдивого Бога, Отця, Сина і Святого Духа, і робить величні вдавання про ведення християнського життя?» (Коротке Віросповідання про Святе Таїнство, 1544 [WA 54, 160; American Edition 38, 310]). Але ми обговорювали цей аспект католицизму в листі №13 і немає більше потреби повторювати те, що було сказано про органічний зв’язок інститут папства із синергістською доктриною і культом Марії.

Лише одне. Сучасний папа просто не може бути мучеником за християнську віру, як старі єпископи Риму. Він помер би не лише за віру в Христа, але й водночас за забобони Фатіми; не лише за доктрину Євангелія, але й водночас за всі ті помилки, які проголошувалися, як божественні об’явлення, що необхідні для спасіння, як-от догма про непорочне зачаття і вознесіння Діви Марії, і вселенський єпископат і непомильність папи. Він помер би також за фальшиву заяву, що він – намісник Христа на землі, якому кожна людська істота, через страх втрати спасіння, повинна виявляти послух щодо всіх догматичних рішень, як Самому Господу. Ось що треба говорити тим, хто вважає, що судження Лютера про папство більше не на часі.

Немає коментарів: