Рости на спасіння (проповідь)

неділя, 31 січня 2010 р.

ПРОПОВІДЬ НА 2-У НЕДІЛЮ ПО БОГОЯВЛЕННІ


ПОКАЙТЕСЯ І ВІРУЙТЕ  В ЄВАНГЕЛІЄ
             (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
А коли Іван виданий був, то прийшов Ісус до Галілеї, і проповідував Божу Євангелію, і говорив: «Збулися часи, і Боже Царство наблизилось. Покайтеся, і віруйте в Євангелію!»
 А коли Він проходив біля Галілейського моря, то побачив Симона та Андрія, брата Симонового, що невода в море закидали, бо рибалки були. І сказав їм Ісус: «Ідіть услід за Мною, і зроблю, що станете ви ловцями людей».  І зараз вони свого невода кинули, та й пішли вслід за Ним.  А коли недалеко прийшов, то побачив Він Якова Зеведеєвого та брата його Івана, що й вони в човні невода лагодили.  І зараз покликав Він їх. І вони залишили батька свого Зеведея в човні з робітниками, і пішли вслід за Ним  (Марка :14-20).               Божій Церкві… посвяченим у Христі Ісусі, покликаним святим, зо всіма, що на всякому місці прикликають Ім'я Господа нашого Ісуса Христа, їхнього і нашого, благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа (1 Кор. 1:2, 3). Амінь.
             Дорогі брати і сестри, тварини дуже часто мають вроджений страх до того, що може завдати їм шкоди. Але є одна тварина, яка дуже сильно у цьому питанні неадекватна. Цю тварину ви всі знаєте і вона часом використовується в українських приказках. Це  – жаба. Якщо її помістити невелику каструлю з холодною водою, то вона буде там сидіти. Якщо ж цю каструлю поставити на вогонь і почати нагрівати, жаба і далі там сидітиме.  Але ж вода нагрівається, починає підніматися пара,  а жабі байдуже.   Вона ще може легко виплигнути із цього небезпечного місця, але очевидно, вона думає про щось інше.  Врешті-решт кипляча вода принесе жабі винагороду, яка поправу належить її за її поступливість біді.   Проблема полягає в тому, дорогі брати і сестри, що й людина часто-густо має подібну неадекватність, як і наші маленькі зелені друзі.  Ми дуже швидко хвилюємося, коли перед нами постають раптові проблеми. Однак, якщо загроза постає дуже повільно, може навіть упродовж десяти-двадцяти років, то ми часто як жабка, даємо, аби нас «скипятили» у щасливій байдужості. 
Для нашого життя існує дуже велика загроза. Водночас загрози настільки звична для нас, що ми так само її часто не помічаємо. Ця загроза, звісно – не наступні снігопади наступного тижня, про які нас звично попереджують синоптики.  Ця загроза – навіть не чергові вибори Президента, які можуть мати вирішальний характер для долі України, нашого рідного краю.
Найбільша загроза для нас і для всіх людей – гріх. Ця проблема – найдавніша. І з неї походять усі наші інші проблеми, серед яких наступне місце займає смерть. Але якщо смерть людей жахає, то до гріха більшість людей ставиться, якщо не позитивно,  то принаймні поблажливо.  Чому так? Бо це – найдавніша проблема людства. І це – наша особиста найдавніша проблема.
Адже гріх не починається тоді, коли ми його усвідомлюємо.  У гріхові ми вже зачаті і народжені.  Інколи батьки з цікавістю спостерігають за тим, як одна дитина, яка ледь навчилася ходити, відбирає іграшку в іншої, такої само дитини. Якби таку сцену спостерігали Адам і Єва до гріхопадіння, то вони були би приголомшені та вкрай збентежені.  Ми ж щоденні сцени жадібності, егоїзму, розпусти можемо спостерігати мало не щодня.  Але реакція часто на такі жахи є реакцією зеленої жабки, яка сидить у мілкій каструлі на палаючій газовій конфорці. Чому?  Бо ми вражені гріхом.
Біда в тім, що ми, самі того не зауважуючи, бачимо пару, яка вже входить у наші ніздрі, але ігноруємо це і вважаємо за належне, бо гріх, як страшна хвороба, глибоко в’ївся у саме наше єство і в саму нашу природу, в природу кожної людини. Наслідки гріха для кожного з нас, як і наслідки для байдужої зеленої тваринки – смерть, але не лише тимчасова, а й вічна, бо «Бог на Свій образ людину створив, на образ Божий її Він створив, як чоловіка та жінку створив їх» (1 М. 1:27). Наші душі – вічні. Ми призначені для вічного життя. Натомість часто ми обираємо вічні муки у вогняному огні «що дияволові та його посланцям приготований» (Мт. 25:41).
Як добре, що є Той, Хто приходить і каже: «Збулися часи, і Боже Царство наблизилось. Покайтеся, і віруйте в Євангелію!»  Це – слова Бога, Який стався людиною задля нас, задля нашого добра.  Він звіщає, що наблизилося Царство Боже.  Боже Царство – цілковито відрізняється від царства цього світу. Там немає ненависті, а панує любов. Там немає хвороби, але є досконалість. Там немає смерті, але є вічне життя.
Господь Ісус Христос хоче, щоб ми були у Божому Царстві й тому каже: «Покайтеся!»  Чому Господь каже ці слова? Він не хоче, щоб ми поводилися байдуже, як жабка у воді на вогні. Бог не хоче, щоб ми байдуже помирали. Він хоче, щоб ми покаялися. Але що означає слово «покаятися?»  Чи це просто сказати  декілька слів, на кшталт: «Боже, вибач мене?»  Чи достатньо просто промовити слово «вибач» механічно, як це часто буває навіть у ввічливих людей?
Ні. Господь має на увазі щось інше.  Покаятися означає мати перемінене серце у ставленні до гріха. Якщо нас хвилюють якісь події, які можуть завдати нам фінансової шкоди, якщо нас хвилюють події, які можуть завдати особисто нам болю, або якщо ми стаємо настільки розхвильовані через долю нашої рідної країни, що готові вступити у бурхливу суперечку із нашими знайомими або й незнайомими людьми, то тим більше ми повинні бути схвильовані через гріх, який ми коїмо, і який прирікає нас до смерті: і тимчасової, і вічної. Ось що означає покаяння – глибокий жаль і сум через скоєні нами гріхи.  Тому Господь ходить і каже: «Покайтеся!» Покайтеся сьогодні.  Кайтеся зараз. Кайтеся щодня.
Але каятися не достатньо. Юда, який зрадив Ісуса, Сина Божого і видав Його  в руки первосвящеників, розкаявся. Він усвідомив свій гріх настільки сильно, що йому не любі були ті 30 срібняків, які дали йому за зраду невірні Богові священнослужителі. Він був настільки розхвильований і засмучений своїм гріхом, що навіть кинув ті гроші їм назад.  Але в Царстві Божому Юди не буде.  Бо він не повірив у Євангеліє.
Бо друга невідємна складова Ісусового проповідування: «Віруйте в Євангеліє!» А що таке Євангеліє?  Чи це тільки оповідання про те, як можна гарно і праведно жити?  Якщо так, тоді це – не Євангеліє, що з грецької мови означає «Добра Новина».  Бо яка ж то добра новина знати про ще один спосіб життя або приклад для наслідування? Може Євангеліє – це просто оповідання про те, що Ісус народився, жив, помер і воскрес?  Тоді це теж не Євангеліє,  бо вона стосується особистого подвигу та нагороди одного окремого Чоловіка, навіть якщо Він – Бог у одній Особі.
Але Євангеліє – Добра Новина через те, що все, розпочинаючи від Благовіщення Діві Марії і закінчуючи воскресінням і вознесінням Ісуса Христа, було вчинене для нас, для нашого прощення гріхів.  Сутність Євангелія у тому, що Христос, Божий Син Єдинородний забрав усі наші гріхи на Себе і помер за них на Голгофському хресті. Покарання, яке мали понести ми – поніс Він.
Він приніс Себе у жертву за кожного з вас. І через те, що Він – не лише правдива людина, але й правдивий Бог, ця жертва – повна, досконала, свята і достатня для того, щоб заплатити за всі ваші гріхи.  Через цю жертву – Христа, ви – прощені. Через Христа, Який воскрес і підтвердив прийняття Його жертви Богом, ви – виправдані. В очах Божих ви – святі. В очах Господа, Владики неба і землі, Царя Небесного, ви –  Божі діти і маєте право жити вічно у блаженстві в Його святому Царстві.  
Господь каже: «Віруйте в Євангеліє».  Відкиньте геть від себе усякі байки про те, що Євангеліє каже нам про те, що ми повинні зробити для вічного життя. Євангеліє нам чітко свідчить про те, що Христос зробив для нашого вічного життя.  Євангеліє свідчить про любов Божу до кожного з вас у Його Сині.  Євангеліє каже: «Бог любить тебе.  Бог доводить цю любов Христом розпятим і воскреслим. У Імя Христа – ти прощений (прощена) і належиш до Царства Божого. Бог тебе любить. Коли повернеться Христос у славі, Бог воскресить тебе із мертвих і ти будеш жити вічно у раю». Це – Євангеліє.
Господь каже: «Покайся, хай серце твоє буде розхвильованим через гріх і хай гріх буде для тебе найбільшою огидою в житті. Віруй у Христа і Його прощення і вічне життя заради Нього! І хай серце твоє буде сповнене втіхи про те, що Бог тебе простив повністю у Христі, Його Єдинородному Синові, що Він тебе безмежно любить і ти будеш жити вічно».
І для цього вічного життя не треба чинити якихось подвигів, просто віруй у подвиг Христа.  Не покладайся на добрі діла.  Бо ти ніколи заслужиш того, що заслужив Христос.  Просто віруй у Христа, у Його заслугу, у Його святість, у Його жертву, у Його прощення, бо вірою в Христа усі Його достоїнства, усі Його заслуги стають твоїми. І тепер ти вже в Царстві, бо Царство там, де Його Цар.  А Його Цар – із нами, зі Своєю любою Церквою – у Слові. 
Апостол Іван каже, що він пише про Христа- Царя, як про те: «Що було від початку, що ми чули, що бачили власними очима, що розглядали, і чого руки наші торкалися, про Слово життя» (1 Ів. 1:1).  Те чого торкалися руки Івана, торкаються сьогодні наші вуста.  Цар наближається до кожного з нас настільки, що вустами Своїми ми торкаємося Його тіла у хлібі, а Його крові у вині Святої Вечері.  Ми наче стоїмо біля підніжжя хреста, на Якому розпятий наш Спаситель. 
Коли Ісус проповідував у Десятимісті, то до нього підійшла дуже хвора, кровоточива жінка, яка не могла вилікуватися упродовж дванадцяти років. «як зачула вона про Ісуса, підійшла через натовп іззаду, і доторкнулась до одежі Його...  Бо вона говорила про себе: «Коли хоч доторкнусь до одежі Його, то одужаю...» (Мр. 5:27, 28). Вона доторкнулася і одужала. А сьогодні ж нам Спаситель дає більше ніж тій віруючій жінці. Бо ми маємо у Святій Вечері не одежу Сина Божого, а споживаємо Його святі та правдиві тіло і кров на прощення наших гріхів і вічне життя. Це – теж складова віри в Євангеліє. Віруй у Євангеліє, віруй у те, що каже апостол Іван: «Кров Ісуса Христа, Його Сина [Божого], очищує нас від усякого гріха» (1 Ів. 1:7). 
Це Євангеліє, цей дорогоцінний скарб даний усім людям.  Тому наш текст далі каже про покликання двох братів: Симона і Андрія. Вони кидають усе та й ідуть за Ним. Вони – віруючі чоловіки. Вони знають, що Бог попіклується про них так, що вони, несучи Євангеліє, ловлячи людей до Божого Царства, й далі зможуть виявляти опіку про свої сімї.  Так само роблять Яків і Іван. Але залишається їхній батько із робітниками. 
Не можемо нині бути байдужими.  Колись одна людина сказала: «Не можеш стріляти – піднось патрони». Не покликаний проповідувати – підтримуй служіння Євангелія пожертвами, працею, гостинністю, матеріальною і моральною підтримкою проповідників. Бо Євангеліє – це настільки Добра Новина, що вона має дійти до кожного нашого проповідника, а особливо завжди лунати посеред нас, бо Царство Боже наблизилось.  Прийди, Господи Ісусе. Амінь.
Благодать Господа нашого Ісуса нехай буде з вами! (1 Кор. 16:23)  Амінь.

Немає коментарів: