Це означає, що коли сучасні лютерани розпочинають перемовини про "взаємне визнання служінь", то вони таким чином приймають чужинницькі умови та засвоюють псевдопроблеми. Лютеранська Церква ніколи не заперечувала "гідності" служінь історичних тринітаріанських церков - Римо-католицької, Східної Православної і Реформатської. Навпаки - і на відміну від прозелітських сектантів - віросповідні лютерани визнають такі служіння за дійсні, хоча й інославні, не перевисвячують їхніх порученців, коли вони звертаються до служіння православної віри та Церкви і не підкрадаються до їхніх парафіян поза спинами їхнього законного кліру. Так само Лютеранська Церква не піддає сумніву гідність засобів благодаті, які здійснюються в інших тринітаріанських церквах, - окрім того, що ті цвінґліансько-кальвіністські церкви, які відкидають тілесну присутність Христову в Таїнстві, вважаються за такі, що не мають нічого, "крім хліба та вина. Бо у них також немає Слова і призначеного припису Божого, але вони перекрутили його і змінили відповідно до своєї власної примхи".
Професор Курт Маркворт, "Церква та її спільнота, служіння і управління"
Немає коментарів:
Дописати коментар