неділю, 24 червня 2012 р.

Проповідь на 3-ю неділю по П'ятидесятниці


                      РАДІЙМО СПАСІННЯМ ЙОГО!          
                   (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
           
І вчинить Господь Саваот на горі цій гостину з страв ситих, гостину із вин молодих, із шпікового товщу, із очищених вин молодих.  І Він на горі цій понищить заслону, заслону над усіма народами, та покриття, що розтягнене над усіма людами.  Смерть знищена буде назавжди, і витре сльозу Господь Бог із обличчя усякого, і ганьбу народу Свого він усуне з усієї землі, бо Господь це сказав.  І скажуть в той день: «Це наш Бог, що на Нього ми мали надію і Він спас нас! Це Господь, що на Нього ми мали надію, тішмося ж ми та радіймо спасінням Його!»  (Ісаї 25:6-9).

Благодать вам і мир від Того, Хто є, Хто був і Хто має прийти. Амінь  (Об. 1:4).

Дорогі брати і сестри, які відчуття мали Адам і Єва, покидаючи Едемський сад? Деякі художники зображують їх, як вони ідуть, підтримуючи одне одного, з опущеними головами, витираючи сльози, що линуть з їхніх очей, входячи у світ, де росте тернина і осот, де біль і страждання, де гріх і смерть.  Ще кілька митей тому вони перебували у раю, де могли насолоджуватися любовю  Свого Творця навіки, могли радіти працею і їсти хліб не згорьований, не политий потом, а подарований люблячим Богом. Ще ось недавно вони перебували в Саду, де могли жити вічно, народжувати та виховувати своїх дітей, бачити всі покоління своїх нащадків у щасті та блаженстві. 

А тепер, спокусившись словами диявола, вони, грішні, виходять у світ, де на них чекає смерть, перед якою збуватиметься пророцтво дане Богом нашому праотцеві: «За те, що ти послухав голосу жінки своєї та їв з того дерева, що Я наказав був тобі, говорячи: «Від нього не їж», – проклята через тебе земля! Ти в скорботі будеш їсти від неї всі дні свого життя. Тернину й осот вона буде родити тобі, і ти будеш їсти траву польову.  У поті свого лиця ти їстимеш хліб, аж поки не вернешся в землю, бо з неї ти взятий. Бо ти – порох, і до пороху вернешся» (Буття 3:17-19).

Ці слова суду відлунюють і в нашому житті, коли ми заробляємо свій хліб у поті лиця свого, коли ми зіштовхуємося зі стражданнями, хворобами і смертю. Туга за втраченим раєм змушує нас прикрашати наше життя квітами, виводити все нові сорти фруктових дерев, прикрашати свої оселі вазонами і всім можливим, аби бодай створити ілюзію, що ми повернулися туди, звідки були вигнані через гріх. Але попри всі залишки краси проклятого через наш гріх світу, нас далі тиснуть болі і страждання, нас далі діймають хвороби, а в кінці чекає смерть.

Коли ми грішимо, то як Адам із Євою після того найпершого, прабатьківського гріха, так само можемо опускати наші голови і зі сльозами, принаймні на серці, думати: «Навіщо я це зробив?» Або: «Для чого я це зробила?»  І творяться нові тріщини у наших взаєминах із Богом, і нові барєри постають між людьми, що коять гріх. І все далі й далі наш, вже власний, особистий гріх віддаляє від воріт Саду, посеред якого стоїть Дерево Життя і все голосніше лунає суд Божий, висловлений святим Творцем: «У поті свого лиця ти їстимеш хліб, аж поки не вернешся в землю, бо з неї ти взятий. Бо ти – порох, і до пороху вернешся!»

Хай обливається ваше серце слізьми, дорогі брати і сестри. Хай з ваших сердець виривається стогін відчаю і неспроможності. Бо для тих, хто переповнений гординею і самоправедністю не призначені дальші слова нашого Господа. Той, хто вважає, що йому немає за що каятися, може вважати, що слова з сьогоднішнього Старозаповітного Євангелія його не стосуються.  І це – правда.  Нерозкаяних стосуються лише слова Божого суду та вічні муки в пеклі. А дальші слова – для вас, що схилили свої голови у каятті за свої гріхи перед Богом і людьми.  

Господь Святий Дух через пророка Ісаю каже: «І вчинить Господь Саваот на горі цій гостину з страв ситих, гостину із вин молодих, із шпікового товщу, із очищених вин молодих». Це – чудові слова від нашого Господа, любі брати і сестри. Вони, звісно, можуть обурити тих, що звик хвалитися своїми ділами і на них покладатися.  Ті, що покладаються на свої діла, вони на цю гору не йдуть – у них свої гори, на яких вони роблять свої гостини в намаганні умиротворити розгніваного Бога, але то – гори горя, бо готувати спасіння своїми ділами, означає пропускати мимо вух сьогоднішнє запрошення нашого благодатного Спасителя.

Господь каже, що Він Сам вчинить гостину на горі, яка зветься Сіон.  Колись, після чудесного визволення народу Божого з єгипетської неволі гостина була вчинена біля гори Сінай. Там народ приносив у жертву Богові бички, там вони «споглядали на Бога, і їли й пили» (Вихід 24:11). Але ця гостина, на яку запрошує Бог усіх вас – зовсім інша.  Тут Він накриває столи. І ця гостина з найдобірніших страв.  Нещодавно ЗМІ поширили інформацію про те, що якісь державні установи закупили малину по ціні кількох сотень гривень за кілограм – та малина, певно, дуже цінна і якась надзвичайна – я про такі космічні ціни на звичайні і доступні ягоди взагалі почув вперше в житті.

Але жодні дорогі продукти не зрівняти з гостиною, яку накриває для нас Господь Бог.  Він обіцяє все найвишуканіше, все найкраще і все безцінне. З людей Він не потребує жодної копійки на цю гостину, жодного діла, жодного вчинку. Він чинить цю гостину Сам. Ця гостина – Боже Царство і найперше, Цар Небесний – Ісус Христос, вічний Бог і людина, народжена в часі. Він – святий і досконалий. В Ньому немає жодної вади, жодного гріха, жодного пороку.

Грішний Адам, грішна Єва, грішні всі ми, їхні нащадки, народжені за образом батьків наших грішних, але не Ісус Христос, бо Він – святий. Над усіма нами розтягнута заслона гріха та смерті, але не над Ним.  Коли Адама Господь проганяв із Раю, то ці слова: «Ти – порох, і до пороху вернешся» яскраво описували Адамову сутність і нашу сутність – гріх позбавив нас вічного життя, а смерть дочасна і вічна була наша єдина перспектива.

Але не так з Ісусом Христос, Єдинородним Божим Сином. Він каже: «Бо як має Отець життя Сам у Собі, так і Синові дав життя мати в Самому Собі» (Ів. 5:26) і: «Я – хліб життя. Хто до Мене приходить, не голодуватиме він, а хто вірує в Мене, ніколи не прагнутиме» (Ів. 6:35), і: «Я – дорога, і правда, і життя. До Отця не приходить ніхто, якщо не через Мене» (Ів. 14:6).  Над Ним немає заслони смерті.  Бо Він Сам – Життя і в Ньому – життя (Ів. 1:4).

Але Він приходить у наш світ і стає на горі Сіон. Він приходить і дає Себе розіпнути на Голгофі, аби Своєю кров’ю обмити усі наші гріхи та провини і поглинути ту жахливу заслону та покриття, яке називається смертю. Для цього Він мусив Сам був померти на хресті. Для цього Він Сам був дав цій жахливій заслоні відділити Його від краю живих.  Для цього Він Сам був дав тому страшному покриттю обвити Його тіло, аби воно, безгрішне і нетлінне, було покладено в гріб, щоби там розірвати на віки заслону смерті і щоб там назавжди розчахнути покриття, яке лежало над нашим праотцем Адамом і всіма його нащадками, над вами і наді мною, щоби потім торжествувати і вигукувати: «Де, смерте, твоя перемога? Де твоє, смерте, жало?  Жало ж смерти – то гріх, а сила гріха то Закон.  А Богові дяка, що Він Господом нашим Ісусом Христом перемогу нам дав» (1 Кор. 15:55-57). 

Те покриття смерті було розтягнене над усіма народами землі – Ісус роздер його.  Він помер за гріхи всіх людей.  Він воскрес для виправдання усіх людей.  Немає жодної людини і не буде жодної людини до кінця світу, жодної людини з будь-якого народу, за яку не помер би і задля якої не здолав би смерть наш Господь Ісус Христос.

 Поки що ми мандруємо цією долиною печалі.  На нашому шляху залишається все більше могил, над якими ми ставимо знак хреста – знак перемоги нашого Спасителя над гріхом і смертю.  Нам лишилося пройти ще трохи і збудеться те пророцтво, про яке звіщає Ісая далі: «Смерть знищена буде назавжди, і витре сльозу Господь Бог із обличчя усякого, і ганьбу народу Свого він усуне з усієї землі, бо Господь це сказав».  Смерть уже не має влади над нашими душами, пекло вже не може на нас претендувати, бо Господь їх здолав і Він каже: «Я – воскресення й життя. Хто вірує в Мене, хоч і вмре, буде жити.  І кожен, хто живе та хто вірує в Мене, повіки не вмре» (Ів. 11:25, 26).

            Господь каже, що навіть коли ми помираємо, то помирає лише наше грішне тіло, а душа наша йде до Господа, де живе і очікує того славного дня, про який сьогодні нам пророкує Ісая.  Цей день буде днем повернення нашого розпятого і воскреслого Господа Христа у славі. День Його славетного повернення буде днем воскресіння усіх мертвих.  Тих, що не вірують у Христа, чекає дуже велике розчарування, адже вони воскреснуть для вічних мук у пеклі. А вас, дорогі віруючі, чекає вічне життя у Божому Царстві.  

            Після воскресіння смерті вже ніколи не буде, бо не буде гріха – отієї неминучої ганьби, яка часто відома лише Богові та нам особисто, і яка супроводжує нас у цьому житті, та якою намагається скористатися диявол, аби довести нас до відчаю і невірства.  Але хай собі намагається звинувачувати нас.  Ми знаємо, що наші гріхи прощені заради Ісуса і ми знаємо, що Бог нас любить і накриває для нас гостину на доказ Своєї любові вже навіть тут – на цьому скромному престолі, у звичайних хлібі та вині, Ісус Христос дає нам Свої правдиві тіло та кров. 

А з ними Він дає нам і прощення гріхів, і вічне життя, бо вони невід’ємна суть Христа, Який промовляє: «Хто тіло Моє споживає та кров Мою п'є, той має вічне життя, і того воскрешу Я останнього дня.  Бо тіло Моє то правдиво пожива, Моя ж кров то правдиво пиття.  Хто тіло Моє споживає та кров Мою пє, той в Мені перебуває, а Я в ньому.  Як Живий Отець послав Мене, і живу Я Отцем, так і той, хто Мене споживає, і він житиме Мною» (Ів. 6:54-57).

            Ми живемо Ісусом. Він стирає сльози розпачу, болю вже сьогодні, а доконечно зробить це у час Свого повернення, коли  ми в досконалих тілах увійдемо в Його Царство і будемо жити в ньому вічно.  Втрачений рай повернуто Христом.  Царство Боже чекає на нас – його приготував для нас Бог через Христа, Єдинородного Сина Свого.  І ми в це Царство увійдемо не так, як з раю виходили наші прабатьки, засоромлені і заплакані.  Ми не увійдемо в нього і в гордині і праведності діл, бо в Царстві Божому таким не місце.  Натомість ми увійдемо в нього через Христа і заради Нього.

І в той день ми будемо промовляти: ««Це наш Бог, що на Нього ми мали надію і Він спас нас! Це Господь, що на Нього ми мали надію, тішмося ж ми та радіймо спасінням Його!»  Нині радість наша починається, нині ми на Бога надіємося і тішимося тим, що має настати незабаром. Бо час повернення нашого Господа Христа у славі наближається.  Прийди, Господи Ісусе!  Амінь.

А Сам Бог миру нехай освятить вас цілком досконало, а непорушений дух ваш, і душа, і тіло нехай непорочно збережені будуть на прихід Господа нашого Ісуса Христа!  Вірний Той, Хто вас кличе, Він і вчинить оте! (1 Сол. 5:23, 24). Амінь.
            

Немає коментарів: