Відповідно до Святого Писання, ми проголошуємо, що в Христі є дві природи,
але лише одна Особа і, що ця Особа – Бог і людина, страждала, що Син Божий і
Марії був розп’ятий. Розкольницький дух міг цьому перечити та говорити: «Ах,
Бог не може бути розп’ятим!» Але
кажіть йому, що ця Особа, Яка є Бог і людина, був розп’ятий.
Через те, що Богу вдається це гармонізувати, то ми, звісно, це теж повинні
гармонізувати та проголошувати, що Марія – мати Христова не лише відповідно до
Його людськості, але й що вона – матір Сина Божого і що її Син – і Бог, і
людина. Саме таку мову використовує Св.
Павло в Євр. 6:6, говорячи про фальшивих християн, які «вдруге вони розпинають
у собі Сина Божого та зневажають». А в 1 Кор. 2:8 він каже: «Коли б бо пізнали
були, то не розп’яли б вони Господа слави!» Через те, що мовою Св. Павла і Святого Писання
Син Божий і Цар слави був розп’ятий, то ми можемо приймати її
без жодних сумнівів. Кожен, хто вірує в Біблію, не видасть проти цього жодного
звуку. Ми можемо також перемінити картину і говорити: «Це Немовля, народжене
від Марії і годоване нею грудьми, Яке
лежить на її колінах, створило небо й землю». Якщо хтось перебивав би: «Що? Як
це могло таке мале дитя творити?», то я даю відповідь: «Так каже Святе
Писання». Наприклад, в Луки 2:11 ми чуємо, як дорогі ангели співають в час
Різдва: «Сьогодні в Давидовім місті народився для вас Спаситель, Який є Христос
Господь». Та ангельська пісня, у якій
Христос називається Господом, співалася в той час, коли Немовля все ще
горнулося до грудей Своєї матері.
За це палко змагалися отці, доводячи проти єретиків, що в Христі є дві
природи, а не дві особи, що є лише один Син.
Ось як промовляє Писання і як ми повинні говорити й ми. Христос,
безперечно, був розп’ятий відповідно до Його людськості і створив Він небеса й
землю відповідно до Його божественності, але оскільки ця одна Особа є Бог і
людина, то доречно говорити: «Божий Син – Творець неба й землі і Божий Син був
також розп’ятий. Не смійте розділяти цю Особу, залишаючи лише людську природу,
але треба пам’ятати, що ця Особа – ще й Бог. Так Св. Іларій
каже: «Коли Христос страждав, то Логос мовчав».[1]
Якщо нам не вдасться притримуватися того, що Особа, Яка була розп’ята – і Бог, і людина, то ми навіки засуджені та втрачені. Ми мусимо мати
Спасителя, Який більше ніж просто святий чи ангел. Якби Він не був вищий від
них, то від Нього ми не мали би ніякої помочі. Але якщо Він – Бог, тоді скарб
настільки важкий, що він не лише переважує і скасовує гріх та смерть, але й
дарує вічне життя. Жодна проста людська істота не змогла би здобути для нас
вічне життя чи здолати диявола та смерть.
Ось наш християнський Символ віри і у відповідності до нього ми сповідуємо:
«Вірую в Ісуса Христа, Сина Його Єдинородного, нашого Господа, Який народився
від Діви Марії, страждав і помер». Хай
язичники та єретики і далі тішаться своїм розумом, а ви тримайтеся цієї віри і
будете спасенні. Отже звідси випливає, що кожен, хто вірує в Сина Людського,
Який народився від Марії, страждав і був похований, не буде загублений, а є син
Божий і має вічне життя. Диявол, гріх і смерть не зможуть йому завдати шкоди,
бо він має вічне життя.
[1] Здається, що Лютер має на увазі місце з Іларія «Про Трійцю», XI, р. 48, Patrologia. Series Latina, X, с. 431, 432.
Немає коментарів:
Дописати коментар