Не люблять докору

     В цьому полягає зміст настільки чудесно висловленого нашого тексту, що Бог так полюбив світ, що дав Сина Свого Єдинородного, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне.  Хіба ж він не достатньо чіткий та точний?  Але користі з нього мало. Бо щойно люди чують, що їхні діла нічого не значать, як він весь забувається.  Вони наполягають на тому, що їхній метод має рацію і мусить таким залишатися.  Боже милий! Хай на це ставлення спаде небо й земля! Дивно, що людина настільки злобна, що може зневажати свої особисті заслуги лише чинячи розгнівано опір, тоді як вона мала би бути вкрай готовою і щасливою прийняти спасіння за допомогою та добротою когось іншого.  Людина цілковито не бажає, аби Перша Скрижаль засуджувала її вчинки. А чому я говорю про гріхи проти Першої Заповіді, як-от ідолопоклонство, богохульство, прокльони, присягання, за які світ не хоче, аби йому докоряли?  Світ так само не може стерпіти докорів за гріхи проти Другої Скрижалі. Бо якщо ви скажете селянинові, що він повинен вірувати в Христа, бо спасіння пропонується йому через Христа і, що він також повинен остерігатися блуду та перелюбу, то він одразу розгнівається і відкине Боже Слово та вчення. Так само, коли в проповідях до порядку закликати шляхту, то вони сердяться і гніваються. Так само не хочуть осуду й князі. Коли їм кажуть: «Якщо ви робите це і те, то ви – нехристияни», то вони таку докірливу проповідь називають обмовницькою і наклепницькою і звинувачують проповідників у тому, що вони зневажають їх перед народом.  Вони вимагають, щоби проповідь обмежувалася словами: «Так-бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Єдинородного» і «щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне». Так проповідь – просто гарна!  Але вони наполягають на тому, щоби проповідник ігнорував продовження: що світ ненавидить та відкидає світло. Царі, князі, пани та шляхтичі не хочуть, аби хтось їм докоряв за те, що вони люблять темряву…

Що ж настало би, якби ми утримувалися від докору шляхти та інших?  Це дорівнювало би тому, що ми видавали би їх, заквітчаних, в руки дияволу.

 Мартін Лютер, З проповіді на Євангеліє від Св. Івана