Рости на спасіння (проповідь)

неділя, 29 червня 2014 р.

Проповідь на 3-ю неділю П'ятдесятниці

    БАГАТО ПОКЛИКАНИХ, ТА ВИБРАНИХ МАЛО
                    (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)                        

Він же промовив до нього: «Один чоловік спорядив був велику вечерю, і запросив багатьох. І послав він свого раба часу вечері сказати запрошеним: Ідіть, бо вже все наготовано. І зараз усі почали відмовлятися. Перший сказав йому: «Поле купив я, і маю потребу піти та оглянути його. Прошу тебе, вибач мені!» А другий сказав: «Я купив собі п'ять пар волів, і йду спробувати їх. Прошу тебе, вибач мені!» І знов інший сказав: «Одружився ось я, і через те я не можу прибути». І вернувся той раб і панові своєму про все розповів. Розгнівавсь господар тоді, та й сказав до свого раба: «Піди швидко на вулиці та на завулки міські, і приведи сюди вбогих, і калік, і сліпих, і кривих». І згодом раб повідомив: «Пане, сталося так, як звелів ти, та місця є ще». І сказав пан рабові: «Піди на дороги й на загороди, та й силуй прийти, щоб наповнився дім мій.  Кажу бо я вам, що жоден із запрошених мужів тих не покуштує моєї вечері... Бо багато покликаних, та вибраних мало!»   (Євангеліє від Св. Луки 14:16-24).

Усім… улюбленим Божим, вибраним святим, благодать вам та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа!  (Рим. 1:7) Амінь.


Дорогі брати і сестри, Ганнібал після великої перемоги в Каннах, міг би досить легко захопити Рим.  Але він знехтував такою нагодою . Коли дещо пізніше він намагався захопити Рим, то йому завадила це здійснити велика буря. Тоді він у відчаї вигукнув: «Коли я міг це зробити, то не робив, а тепер, коли хочу, то не можу». Ось так буває і в тих, хто день за днем, а то й рік за роком відкладає покаяння. Коли вони мають час примиритися з Богом, то цього не роблять. Але ж час на місці не стоїть!

Як часто нам здається, що ми контролюємо хід власного життя, аби потім з гіркотою визнати, що ми втратили найбільше тоді, коли вважали, що зможемо це зробити коли захочемо. Як гірко спостерігати це особливо тоді, коли людина відкидає Боже запрошення на банкет спасіння. Сьогоднішня притча – дуже повчальна.

Отже ми маємо чоловіка, справжнього господаря – людину дуже заможну. Власне цей чоловік – надзвичайно багатий, якщо він може споряджувати велику вечерю або ж банкет. Кажуть, що на банкеті з нагоди інавгурації Петра Порошенка на посаду Президента України було запрошено декілька тисяч людей. З огляду на бідолашний стан країни, коли солдатам люди скидаються по 5 гривень через телефонні есемески, такий банкет навряд чи видається доречним. Але треба памятати, що президентський банкет фінансувала держава.

Банкет у нашому сьогоднішньому Євангелії не менший за президентський і ми це побачимо в кінці нашої притчі. Чоловік у нашій притчі, звісно багатший за будь-якого українського олігарха і про це ми теж розуміємо з нашої притчі.  Отже вечеря приготовлена. Вона – багатша за будь-який банкет, який може бути організований українською державою або будь-якою іншою державою.  Банкет – дуже багатий.  Пора роздавати запрошення.  Слуга чоловіка вирушає вручати запрошення.

Чоловік відправляє слугу найперше до тих, хто безумовно мав би бути першим, хто з радістю прийшов на банкет. Але відбувається щось дуже дивне і несподіване: «І зараз усі почали відмовлятися». Господь не наводить нам усі тисячі відмовок. Але його притча підсумовує найпоширеніші відмовки, які наводили запрошені. 

Отже, один у відповідь на запрошення, каже: «Поле купив я, і маю потребу піти та оглянути його. Прошу тебе, вибач мені!» Йому немає часу на банкет славетного чоловіка. В запрошеного власний бізнес. Він забувся, що кошти на отримання цього бізнесу він отримав від того, хто запрошує його на банкет.  Тепер він сам – бізнесмен і в нього немає часу ходити по банкетах. Але відмова його – ввічлива, як і належить справжньому бізнесменові. «Прошу тебе, вибач мені!», – каже він.

Другий теж має бізнес. Він купив собі аж пять пар волів. Він – людина зайнята. Він каже слузі багатого чоловіка про цих волів: «йду спробувати їх». Він теж воліє не пригадувати, що і воли ці куплені через те, що про це попіклувався той, хто запрошує його на багату вечерю. Йому треба випробувати воли, бо вже скоро вони будуть приносити хороші прибутки, а гроші – ви ж знаєте, наскільки вони потрібні – як же без них можна жити?  Втім і цей бізнесмен має ввічливу відмову: ««Прошу тебе, вибач мені!», – каже й він.

Третій запрошений на першому місці має свою сімю. Власне кажучи, сімя – найголовніша, правда ж. То дитину треба відвезти на дачу. А то саме в неділю можна мати сімейний відпочинок або десь разом поїхати чи сходити.  А ще можуть бути басейни, футбол, гуртки, репетитори і маса всього іншого. А наш запрошений взагалі має важливу причину, яка, на його думку, дає йому право бути навіть неввічливим.  «Одружився ось я, і через те я не можу прибути», – каже він. Він вже забувся, що дружину йому теж дав той, хто запросив його на банкет. 

Ми ж читаємо далі: «І вернувся той раб і панові своєму про все розповів. Розгнівавсь господар тоді…».  Слуга – вірний господареві. Він виконує все, як слід. Запрошення передає точно та відповідно до того, як навчив його господар.  Так само, як і розповідає господареві про реакцію запрошених. Реакція господаря – відповідна. Він гнівається.

Ця притча про Бога і людей.  Вірніше – про Бога та насамперед про Його вибраний народ. Господар – це Сам Спаситель, Ісус Христос, Який прийшов у цей світ, стався людиною, аби запросити Своїх одноплемінників на банкет – у Царство Боже.  Це Він був дав їм і поля, і інструменти, і сім’ї і все, що вони мають. Обіцяний Край – дарунок від Господа Бога. Але як швидко народ Божий забувається про Подателя усякого добра і ставить подароване вище за Того, Хто дарує – за Господа Бога.

Ісус запрошує Своїх одноплемінників, Яких Він Сам вивів із Єгипту та увів в Обіцяний Край, прийти на банкет вічного життя, тобто покаятися і увірувати. Але заклик Спасителя наштовхується якщо не грубу відмову, насмішку та бажання вкаменувати, то на хитру відмовку, зі сподіванням, що Господа можна обвести довкола пальця, як звичайну людину. Як часто лунають подібні відмовки від людей і сьогодні! В мене – робота!  В мене – справи!  В мене – діти! І при цьому ігнорується найважливіший факт, що і робота, і сім’я, і діти – все це дари люблячого Бога!

Пильнуймо, любі брати і сестри, аби ці відмовки не зробили нам того, що вони зробили тих, хто їх промовляв.  Господар, як бачимо, не хитає з розумінням головою, не каже: «Ну що ж може, прийдеш наступної неділі». Зовсім ні – Бог гнівається! Бог гнівається, коли відкидають Його благодатне Слово – Його виняткове запрошення розкаятися, увірувати та скуштувати вишуканих страв – Царства Божого, прощення гріхів, виправдання і вічного життя з Ісусом повіки віків. Всі, хто відмовився від запрошення Господа, насправді відмовився від прощення гріхів і вічного життя.

Подивіться, що сталося з Єрусалимом, коли юдеї відкинули Христа. Храм, який залишився без Христа, втратив сенс будь-якого існування. Через це він був знищений римлянами, як і Єрусалим. Але ще гірше сталося з тими, хто помер без Христа, адже така смерть приводить лише в одне місце призначення – в пекло.

Але памятаймо, що господар у нашій притчі – Сам Господь.  Вечеря приготовна велика. І хоча Господь розгніваний на тих, хто відкинув Його благодатне запрошення, Він не зупиняється.  Він дає дорученням Своєму рабові, тобто Своїм слугам, апостолам і проповідникам: «Піди швидко на вулиці та на завулки міські, і приведи сюди вбогих, і калік, і сліпих, і кривих». Запроси усіх тих євреїв, що не належать до пихатої еліти, яка вважає, що їй не потрібне розкаяння і, що в неї достатньо ресурсів та добрих діл, аби мати власне невеликий банкет, спасіння власними ділами. Ні запроси вбогих рибалок Андрія та Петра, Івана та Якова, усіх тих, хто вважає себе за духовного жебрака, усіх тих, що не мають діл для спасіння, а з простягнутою рукою віри ждуть на милість Божу, аби вижити, аби спастися для вічності.

«І згодом раб повідомив: «Пане, сталося так, як звелів ти, та місця є ще». Звісно, місце ще є після того, як у Царство увійшли усі Апостоли і всі віруючі євреї. Адже Христос приніс Себе на Голгофському хресті у жертву за гріхи усього людства. Він воскрес на третій день, аби всі могли бути виправдані самою вірою в Нього, Сина Божого розпятого і воскреслого. Памятаєте Його солодку обітницю, яку Він промовив учням незадовго до Голгофи: «Багато осель у домі Мого Отця; а коли б то не так, то сказав би Я вам, що йду приготувати місце для вас? А коли відійду й приготую вам місце, Я знову прийду й заберу вас до Себе, щоб де Я були й ви» (Івана 14:2, 3)?

Через це господар каже своєму рабові, Своїм Апостолам і проповідникам: «Піди на дороги й на загороди, та й силуй прийти, щоб наповнився дім мій». Клич усіх, усім проповідуй Слово Боже, Закон і Євангеліє, аби всі, хто чує запрошення розкаялися у власних гріхах і увірували в Сина Божого, Ісуса Христа та прийшли на банкет у Царство Боже.  Дороги та загороди – це вже інші країни, поза Обіцяним Краєм.

Це також Україна, любі брати і сестри.  Це тут лунає нині Слово Боже. Це ви покаялися і увірували, і сьогодні в Церкві. Ви почали пишатися і думаєте, що ви ліпші від євреїв? Зверніть увагу на слово Господа, Який каже: «силуй прийти, щоб наповнився дім мій». Силуй, спонукай, змушуй їх прийти – каже Він. В тому, що ми сьогодні прийшли – не наша заслуга, а заслуга Господа Святого Духа. Якби ми не прийшли, то була би наша провина, як і є провиною невірство тих юдеїв, які відкинули Христа і Євангеліє.

Але те, що ми сьогодні тут – це заслуга винятково Святого Духа, Який привів нас до покаяння і віри вперше, і Який сьогодні спонукав нас прийти на цю службу, аби почути сьогодні цю притчу і подякувати Господу за те, що ми покликані на банкет і прийшли сюди почути про те, що Бог нас любить, що Він прощає всі наші гріхи та провини, що Він вже сьогодні, під виглядом хліба та вина, частує нас істинними тілом і кров’ю Христовими у Святій Вечері, живучи в нас і даючи нам життя в Ньому, аби в Останній День, коли Христос повернеться у славі, ми воскресли у прославлених тілах або були перемінені до прославлених тіл, якщо Христос повернеться до нашої фізичної смерті і жили вічно у Його Царстві, і банкетували з Ним повіки віків.

Господь каже в кінці притчі: «Кажу бо я вам, що жоден із запрошених мужів тих не покуштує моєї вечері... Бо багато покликаних, та вибраних мало!» Багато-хто буде почуватися в день повернення Христа ще гірше за Ганнібала – вони ж бо бачили Христа і чули Його проповідь, але не увірували. Ви ж, що віруєте в Христа і сьогодні причащаєтеся, радійте, бо ви не просто покликані, ви – вибрані. Ви ті, вибрані, яких мало. Заради Христа. Амінь.


Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде зо всіма вами! Амінь (Рим. 16:24).

Немає коментарів: