Рости на спасіння (проповідь)

неділя, 16 серпня 2015 р.

Проповідь на 10-у неділю по Св. Трійці

                              ВІДМОВКИ ТА СУД
      (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
           
«До кого ж цей рід прирівняю? До хлоп'ят він подібний, що на ринку сидять та вигукують іншим, і кажуть: «Ми вам грали, а ви не танцювали, ми співали вам жалібно, та не плакали ви...» Бо прийшов був Іван, що не їв і не пив, вони ж кажуть: «Він демона має». Прийшов же Син Людський, що їсть і п'є, вони ж кажуть: «Чоловік ось, – ласун і п'яниця, Він – приятель митників і грішників». І виправдалася мудрість своїми ділами».  Ісус тоді став докоряти містам, де відбулося найбільш Його чуд, що вони не покаялись: «Горе тобі, Хоразіне, горе тобі, Віфсаїдо! Бо коли б то в Тирі й Сидоні були відбулися ті чуда, що сталися в вас, то давно б вони каялися в волосяниці та в попелі. Але кажу вам: Легше буде дня судного Тиру й Сидону, ніж вам! А ти, Капернауме, що до неба піднісся, аж до аду ти зійдеш. Бо коли б у Содомі були відбулися ті чуда, що в тобі вони стались, то лишився б він був по сьогоднішній день. Але кажу вам, що содомській землі буде легше дня судного, аніж тобі!...» (Євангеліє від Св. Матвія 11:16-24).

Нехай буде вам благодать та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа! (Еф. 1:2) Амінь.

Дорогі брати і сестри, в одній церкві чоловік звернувся до пастиря з пропозицією, аби членство в церкві давалося винятково «за запрошенням». Сподобалася людина – запрошуєш її до членства в церкві. Не подобається – навіть якщо вона роками ходить на всі служби Божі, досконало вивчила катехізис і сповідує віру – не запрошуєш і членом церкви вона стати не може.

В іншій церкві, коли пастир оголосив, що він збирається відвідати одну сімю, сусід тих людей підійшов до пастиря і промовив: «Пастире, будь ласка, памятайте, що ця інформація – цілком конфіденційна. Я не думаю, що люди, яких ви збираєтеся провідати повинні бути в нашій церкві.  Вони мені дуже не подобаються.

Ще в іншу церкву прийшла жінка, яка мала дитину, але не мала чоловіка. Вона почула була Євангеліє і хотіла його чути знову й знову. Врешті-решт, пастир запросив її до хору. А однієї неділі пастир почув коментар одного зі старших членів громади: «Та ти лишень поглянь на неї!  Співає так наче вона справді одна з нас!»

Лицемірство – один з найпоширеніших людських гріхів. Цей гріх – настільки поширений, що ми його ігноруємо часто в інших людях, а насамперед в собі. Втім в собі ми його можемо й не помічати і жити десятки років, про гріх лицемірства навіть не думаючи. Ми ходимо, вважаючи, що все що ми робимо – правильно та краще ніж це можуть робити або роблять інші люди.

Але найгірше починається тоді, коли ми починаємо порівнювати себе з іншими християнами у справі спасіння.  Ми тоді реально можемо ставати як герої з наших пастирських оповідей і думати: «Цей чоловік – недостойний бути в одній церкві зі мною».  «Ця жінка – не заслуговує на спасіння. Вона – недостойна навіть поряд зі мною стояти або сидіти».  «Я би цих людей до церкви ніколи не запросив би. Вони – настільки грішні, що просто не заслуговують заходити на службу Божу!»

Лицемірство не виникає на порожньому місці.  Зазвичай воно будується на іншому гріхові, який називається самоправденість. Я – такий або така, бо я народився/народилася від моїх батьків.  Я – такий або така, бо я над собою багато працюю.  Я – результат власної праці. І, безперечно, Бог поцінує те, чого я добився власними зусиллями. І ніхто не вправі вказувати мені, як мені підходити до Бога і коли мені підходити до Бога.

Сьогоднішні слова Спасителя звернуті до таких самоправдених лицемірів. Їм ніхто і ніколи не догодить. Навіть Божий пророк. Навіть Божий Син. Господь порівнює невіруючих, що вдають із себе дітей Божих із вередливими дітьми, що сидять на ринку – в місці, де завжди очікується маса людей, які будуть звертати на них увагу.

Добре таким дітям було би, якби до них ставилися поважно і виконували всі їхні забаганки.  Ось вдають діти із себе великих артистів. Вони починають свій концерт. Вони щось співають, вони ніби-то натягують струни, сурмлять. І – що би, ви робили, любі брати і сестри? Ви би все покинули і почали би танцювати? Якби ми все покинули і через дитячу гру почали вдавати, що перебуваємо на весіллі і затанцювали вальс чи польку, то решта людей на нас подивилася б, наче в нас лихоманка або якась інша, серйозніша недуга. Бо діти – граються, не грають. Перед нами – маленькі актори.

Або уявіть собі іншу ситуацію в такому самому публічному місці.  Діти вдають, що відбувається похорон. Вони граються в траур. Співають якоїсь жалібної пісні. Але ви просто проходите повз.  Ви знаєте, що це – лише гра, що нічого серйозного насправді не відбувається. Всі живі-здорові. Перед нами просто маленькі актори.

Ось такими є й ті, що відкидають Закон і Євангеліє, нехтують Божим Словом і знаходять тисячу причин не вірувати в Бога. Вони як ті діти, що вдають із себе щось таке, чим насправді не є. Їм ніхто не догодить. 

Спаситель починає з Івана Христителя. Іван був не просто останній пророк Старого Заповіту. Він був аскет. Він вів дуже простий і навіть суворий спосіб життя. Він одягався дуже просто. Його дієта складалася із саранчі та дикого меду.  Він не вживав алкоголю. І він проповідував Закон. Він закликав грішників, і зокрема самоправедних лицемірів розкаятися.

«Роде зміїний, хто вас надоумив утікати від гніву майбутнього?  Отож, учиніть гідний плід покаяння! І не думайте говорити в собі: «Ми маємо отця Авраама». Кажу бо я вам, що Бог може піднести дітей Авраамові з цього каміння! Бо вже до коріння дерев і сокира прикладена: кожне ж дерево, що доброго плоду не родить, буде зрубане та й в огонь буде вкинене», – звіщав Предтеча Христа.

Але яка була реакція на його проповідь?  Чи не подібною на реакцію сьогоднішніх невіруючих і лицемірів, які почнуть кричати: «Фундаменталісти! Законники! Вони надто буквально розуміють Писання!»

Іван Христитель також проповідував Євангеліє.  Він власним перстом вказував на Христа і говорив, куди підуть гріхи розкаяних і тих, що вірують у Христа: «Оце Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере!» (Ів. 1:29).  Але яка була реакція юдейського проводу на цього пророка-аскета? Її підсумовує Ісус: «Прийшов був Іван, що не їв і не пив, вони ж кажуть: «Він демона має». Як легко знайти виправдання для невірства!  Іван – веде надто суворий спосіб життя. Він надто суворий до гріха.  Він вказує на Месію.  Отже він має демона.

Може тоді демона не має Той, Хто веде інший спосіб життя?  Коли ми читаємо Євангеліє, то бачимо, що Ісус частенько заходив в гості. Власне кажучи, перше чудо Сина Божого відбулося на весіллі в Кані Галілейській. І те чудо було перетворенням води на чудесне вино! А ще гостини в різних домах, не лише в благочестивих Марти, Марії і Лазаря, але й у фарисея Симона і в митника Закхея. А там і вино, і спів, і танці, і жарти. Алкоголь, звісно, в міру. І пристойні, звісно, жарти.

Фізично Син Божий не відрізнявся від інших євреїв.  Він народився від єврейки . Він був стовідсотковий єврей. І стовідсотковий Бог. Він любив посвяткувати, поспівати, поїсти, попити, потанцювати, поспілкуватися. Але Він також був святий.  Святість – не у невживанні алкоголю чи утриманні від танців. Святість – у відсутності гріха, святість – у абсолютній досконалості, у повному ототожненні волі із волею Бога. Ісус – святий, святий Чоловік і святий Бог.

Але Він – не аскет. Він – Творець. Він перебуває серед Свого творіння. Він прийшов це творіння спасти.  І Він з готовністю заходить в гості і до розкаяного митника. І до розкаяного грішника. І їсть. І пє. Кожен невіруючий і лицемір мають власні стандарти віри і святості. Не Божі, а свої власні.  Через це вони і гуртуються не довкола Христа, а довкола подібних собі. Для них Іван Христитель, аскет – біснуватий. А товариський Син Божий, Який може випити вина і поїсти в компанії розкаяних грішників – ласун і пяниця. 

Справжня проблема – не у аскетизмі і не у звичайному способі життя – безгрішному способі життя.  Справжня проблема – у невірстві, яке знаходить масу відмовок не вірити, як і ми, буває, знаходимо відмовки, щоб, приміром, не прийти в неділю на службу Божу: то стомлені, то дощ, а то спека, а то ще щось. Діла ж Ісуса, Його чуда, Його смерть на хресті за наші гріхи, Його світле воскресіння для нашого виправдання – доводять істинність Його послання і дають втіху усім, що в Нього вірують.

І засуджують тих, що бавляться відмовками і осуджують Бога та Його посланців. Ісус проголошує суд на єврейські міста, які пишаються власною історією – історією Божого вибраного народу. Але коли припиняється віра, коли відкидається Закон, коли грішники відмовляються каятися – там Євангеліє не лунає. Через це Ісус проголошує суд Віфсаїді. Через це Ісус проголошує суд Хоразінові і каже, що в Содомі, якби Лот проголошував Закон і якби там зявився Ісус та чинив чуда, то Содом розкаявся б і залишився донині, а Капернаум за невірство судного дня зазнає долі гіршої від Содому.

Історія умовного способу не знає. Умовний спосіб знає Бог, адже Він – всезнаючий. І Він знає серця людей.  Він знає ваші серця, любі брати і сестри. Ісус помер за ваші гріхи. Кайтеся і віруйте в Нього, люблячого Бога і Спасителя. За кожного з вас Він пролив Свою святу і дорогоцінну кров, аби нею обмити вас від усякого зла, від будь-якого вчиненого вами переступу в думці, на словах чи на ділі. Він помер на вашому місці і замість вас.  Він воскрес, аби всіх вас, що віруєте в Нього проголосити нині виправданими і дітьми Божими, що мають вічне життя і спадщину Царства Небесного.

Ісусів Дух живе нині у вас, аби вас підбадьорювати до любові – любові до ближніх, а особливо до наших братів і сестер, якими б вони нам не здавалися раніше і любові до Бога, до Його Слова, до Його Таїнства. Сьогодні Ісус не сідає з нами за стіл аби випити бокал вина і зїсти якусь чудесну страву. Сьогодні відбувається щось дивовижніше і чудесніше:  Ісус запрошує вас, любі віруючі до Свого Столу, аби причастити вас Собою, Своєю святістю, Своїм прощенням, Своїм виправдання, Своїм вічним життям у Своїх істинних тілі та крові під виглядом хліба та вина Святої Вечері.

Яку чудову спільноту ми маємо!  Спільноту із Богом і спільноту з прошеними гріщниками, із яких ми – найбільші грішники. Хай цю спільноту і кожного з вас Бог благословляє і покріплює Своїм Євангелієм. Заради Христа. Амінь.


Благодать зо всіма, що незмінно люблять Господа нашого Ісуса Христа! Амінь (Еф. 6:24).

Немає коментарів: