НЕ ЗАСОРОМИШСЯ І СПАСЕШСЯ
(Нарис
проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
Бо кінець Закону – Христос на праведність
кожному, хто вірує. Мойсей-бо пише про праведність, що від Закону, що людина,
яка його виконує, буде ним жити. А про праведність, що від віри, говорить так:
«Не кажи в своїм серці: «Хто вийде на небо?» цебто звести додолу Христа», або:
«Хто зійде в безодню?» цебто вивести з мертвих Христа». Але що каже ще? «Близько
тебе слово, в устах твоїх і в серці твоїм», цебто слово віри, що його
проповідуємо. Бо коли ти устами своїми визнаватимеш Ісуса за Господа, і будеш
вірувати в своїм серці, що Бог воскресив Його з мертвих, то спасешся, бо серцем
віруємо для праведности, а устами ісповідуємо для спасіння. Каже бо Писання:
«Кожен, хто вірує в Нього, не буде засоромлений». Бо нема різниці поміж юдеєм
та гелленом, бо той же Господь є Господом усіх, багатий для всіх, хто кличе
Його. Бо кожен, хто покличе Господнє Ім'я, буде спасений. Але як покличуть
Того, в Кого не ввірували? А як увірують у Того, що про Нього не чули? А як
почують без проповідника? І як будуть проповідувати, коли не будуть послані? Як
написано: «Які гарні ноги благовісників миру, благовісників добра». Але не всі
послухались Євангелії. Бо Ісая каже: «Господи, хто повірив тому, що почув був
від нас?» Тож віра – від слухання, а слухання – через Слово Христове. Та кажу:
Чи не чули вони? Отож: По всій землі їхній голос пішов, і їхні слова в кінці
світу! (Римлян 10:4-18)
Усім… улюбленим Божим,
вибраним святим, благодать вам та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса
Христа! (Рим. 1:7) Амінь.
Дорогі брати і сестри, кажуть, що коли герцог Веллінгтонський
одного разу приймав Причастя у своїй парафіяльній церкви, поряд з ним на коліна
став якийсь бідний старий чоловік. Підійшов охоронець герцога і доторкнувшись
до плеча бідного дідуся, попросив його відійти. Коли ж полководець побачив, що
відбувається, то схопив старого чоловіка за руку і прошепотів до охоронця: «Не
зачіпай його. Тут ми всі рівні».
Перед Богом ми всі рівні. Почнемо з того, що всі ми – грішники. Про це дуже чітко промовляє Господь Святий
Дух через Апостола Павла: «Всі згрішили, і позбавлені Божої слави» (Рим.
3:23). Святий Божий Закон обвинувачує
кожну людину. Без винятків. Без огляду на походження. На расу. На віру батьків,
дідів, чи прадідів. Бог вимагає від вас абсолютної святості.
Божий Закон вимагає від нас абсолютної святості. Де є святість,
там відсутній гріх, а отже і смерть. Як каже Св. Павло: «Заплата за гріх –
смерть» (Рим. 6:23). Сьогодні наш любий Апостол не суперечить сам собі, кажучи
майже на початку нашого читання з Писання: «Мойсей-бо
пише про праведність, що від Закону, що людина, яка його виконує, буде ним жити». Прекрасна перспективу має людина, яка виконує
Закон. Ця перспектива – усі можливі щедроти та благословення Божі і
найголовніше благословення – вічне життя.
Але питання, яке ми ставимо
сьогодні таке: хто виконує Закон?
Особисто ви виконали Закон минулого тижня? А позаминулого? А за минулий
рік? І якщо диявол намагається таки
засліпити нас гріхом фарисейства, то сьогодні пора згадати про ті невдачі, про
хвороби, навіть якщо вони невеликі, про інші проблеми та біди, які ми мали.
Чому варто про них згадувати?
Бо вони служать нам гарною ілюстрацією про гріх. Смерть – це логічна кара за гріх. Але, зазвичй перед смертю і внаслідок гріха
відбуваються ще інші біди, які свідчать – ми не виконуємо Закону. Ми – всі
рівні перед Богом і маємо перед Ним однаковий статус – статус грішників. Ми не
можемо жити Законом, бо не можемо його виконати. Через це Закон не дає нам
життя. Закон засуджує нас.
Закон нас не засуджував би,
якби ми могли його досконало виконати. Але це неможливо. На жаль, диявол вперто
поширює свій обман про те, що можливість виконати Закон і спастися ділами
існує. Через диявольський обман існують усі інші релігії світу, які наполягають
на ділах. Мовляв, зробиш перше, друге, третє і так далі за списком і тоді в
тебе є всі шанси спастися і жити вічно в одному з видів раю. У кожної такої
релігії рай інший.
Проте Боже Слово виносить дуже
суворе застереження усім тим, що покладаються на спасіння власними ділами. «Проклятий,
хто не дотримає слів цього Закону, щоб виконувати їх!» (5 М. 27:26). Апостол Павло в Посланні до галатів пояснює:
«А всі ті, хто на діла Закону покладається, вони під прокляттям. Бо написано:
Проклятий усякий, хто не триває в усьому, що написано в книзі Закону, щоб
чинити оте!» (Гал. 3:10). Не виконав
бодай одного слова із Закону, згрішив бодай у найменшій речі – і все –
проклятий навіки, помреш і будеш вічно мучитися у невгасимому огні пекла.
Наші діла святості не творять.
Наші діла не чинять праведності. І якби не було іншої праведності – ми були би,
за наші гріхи, приречені до вічних страждань у аду. Ця інша праведність
застерігає нас, аби ми не творили самі собі спасителя. Аби ми не вважали, що ми повинні самостійно
підніматися на небеса, аби зводити звідти Христа. Аби ми не вважали, що ми самі
повинні сходити в безодню, аби звідти Христа виводити. Ця праведність, якої нам не заслужити і яку
ми не заслуговуємо відвертає нашу увагу від наших діл і пошуків спасіння в
ділах або десь далеко.
Вона каже, що прощення гріхів
і спасіння – зовсім поряд, дуже близько.
Вона пов’язує це
спасіння із словом у серці та на вустах. Це слово спасіння, слово прощення
гріхів, слово праведності у серці – слово віри. Спасіння не можливо здобути
ділами. Але спасіння можливо отримати.
Рукою, що отримує спасіння є віра.
Вона отримує праведність. І
вона цю праведність привласнює для кожного віруючого. Ця праведність – не наша. Ця праведність –
Христова. Ісус Христос – єдиний
абсолютно праведний чоловік, Який жив на землі після гріхопадіння Адама. Біблія називає багатьох людей праведними. Але
всі вони – праведні через віру. Вони тієї праведності не мали. Вони були рівні з нами у гріхові: вони
народилися грішними та коїли гріхи. Але праведними вони стали через Ісуса
Христа. Чому через Ісуса Христа?
Тому що Ісус Христос – не
просто людина, але й праведний і святий Бог у людській плоті. В Христі не було
і немає жодного гріха. Він – вічний Син Божий, Який став людиною для того, аби
прожити досконале, безгрішне життя на нашому місці. Всі діла, якими будь-яка людина прагне
заслужити спасіння – грішні. А всі діла Ісуса – святі, бо Він – святий Бог і
святий Чоловік.
Всі наші намагання виконати
Закон – провальні. Такими вони є через
наш гріх. Але Ісус виконує Закон
досконало, бо Він гріха не має. Отже відповідно до Закону Він мав би жити
вічно. Проте Він обрав вічне життя для нас. І замість нас вирішив Він вибрав
бути покараним на хресті Голгофи. На
хрест, будучи безгрішним, Він поніс усі наші гріхи. І на хресті Він обмив наші
всі гріхи та провини Своєю святою і дорогоцінною кров’ю.
Оскільки заплата за гріх – смерть, Він помер за кожного з вас, любі
брати і сестри. Його жертва за вас –
свята і досконала, жертва Сина Людського і вічного Сина Божого.
Христова жертва за ваші гріхи
– угодна Богові. Христову жертву за ваші
гріхи Бог прийняв. Доказом цьому є Христове воскресіння з мертвих. В Ім’я Христа ви прощені і
праведні. Але це прощення і ця
праведність, як написано сьогодні стає нашою вірою. Якщо не віруєш, що Христос помер за твої
гріхи і провини, то далі залишаєшся у
власних гріхах і далі залишаєшся неправедними.
Але, як каже нам сьогодні
Господь Святий Дух через Апостола Павла: «Коли
ти устами своїми визнаватимеш Ісуса за Господа, і будеш вірувати в своїм серці,
що Бог воскресив Його з мертвих, то спасешся, бо серцем віруємо для
праведности, а устами ісповідуємо для спасіння». Сповідуй віру в Христа.
Віруй в Христа не просто розп’ятого,
але й воскреслого і спасешся. Віруй в Христа і промовляй: «Ісус – мій
Спаситель. Заради Нього я прощений.
Заради Нього я виправданий. Його
я визнаю в серці моєму. Я визнаю Його на зібранні великім. Я визнаю Його моїм Спасителем
і що без Нього я нічого не може, коли приходжу почути Його Слово. Я визнаю Його
моїм Спасителем, коли щонеділі прагну причаститися Його істинними тілом і кров’ю, що видавалися за мене на
Голгофі». Я виправданий самою вірою в Нього, мого Господа і Христа.
Коли я вірую в Нього, то я не
засоромлюсь. Бо Він – єдиний Спаситель. І незабаром Він повернеться у славі,
аби судити світ, а мені та всім християнам дати вічне життя в Його Царстві. Як
грішник – я рівний з усіма іншими грішниками, що будь-коли народжувалися на
землі. Але як віруючий – я рівний з усіма праведниками, що надіялися на Христа.
Я рівний з Авраамом, Ісаком і Яковом, з праведним з будь-якого народу.
Всі ми, що каємося у своїх
гріхах і уповаємо на Самого Христа, віруємо в Нього, визнаємо Його своїми
устами, не будемо засоромлені. Навпаки,
ми будемо прославлені. Але не за рахунок
наших діл, а заради Христа, Який воскресить нас і дасть нам Царство уготоване
для всіх віруючих від закладин світу.
Господь – багатий до всіх, хто
кличе Його – каже нам сьогодні Писання. Як багатий і люблячий батько дарує
щедрі подарунки своїм дітям, так само і Господь щедро дарує нам, коли ми
кличемо до Нього. І найбільші дари, які ми отримуємо ще в цьому світі – не
матеріальні статки, а прощення гріхів і праведність, і святість, і вічне життя.
Господь – багатий до вас, любі брати і сестри. Просто кличте до Нього і ви
отримаєте ці чудесні щедроти, бо Христос вас любить і піклується про вас.
Кличте до Господа, любі
християни. «Бо кожен, хто покличе
Господнє Ім'я, буде спасений». Будьте спасенні. Радійте спасінням. Визнавайте Христа перед
своїми домашніми, перед своїми колегами, перед своїми сусідами і навіть
незнайомими людьми. А також цінуйте проповідницьке служіння, яке Христос
запровадив. Саме проти цього служіння найбільше лютує диявол і його слуги в
цьому грішному світі.
Про це свідчить історія нашої
Церкви. Перші удари диявол і світ спрямовували, зазвичай на проповідників
Євангелія. Їм немає такого діла до
проповідників спасіння ділами чи сумішшю діл і віри. Їх непокоять насамперед
проповідники Євангелія. Існує дуже вагома причина в диявола та його слуг
ненавидіти проповідників Євангелія та руйнувати їх. А в християн існує ще вагоміша причина
християнських проповідників з усіх сил захищати, з усіх ресурсів підтримувати
та щиро любити.
Писання каже нам сьогодні: «Але як покличуть Того, в Кого не ввірували?
А як увірують у Того, що про Нього не чули? А як почують без проповідника? І як
будуть проповідувати, коли не будуть послані? Як написано: «Які гарні ноги
благовісників миру, благовісників добра». Але не всі послухались Євангелії. Бо
Ісая каже: «Господи, хто повірив тому, що почув був від нас?» Тож віра – від
слухання, а слухання – через Слово Христове».
Віра, якою ми виправдані,
твориться проповідуваним Євангелієм. Коли ми чуємо проповідь Євангелія,
твориться наша віра, наша віра зміцнюється, відновлюється і покріплюється. Хай
Господь завжди дарує нам вірних проповідників Євангелія, а нам віри та вірності
Христові, яка спонукатиме нас цих проповідників підтримувати. В Ім’я Христа. Амінь.
Благодать Господа нашого Ісуса
Христа нехай буде зо всіма вами! Амінь (Рим. 16:24).
Немає коментарів:
Дописати коментар