А дня першого в тижні, рано вранці, як ще темно було, прийшла Марія Магдалина до гробу, та й бачить, що камінь від гробу відвалений. Тож біжить вона та й прибуває до Симона Петра, та до другого учня, що Ісус його любив, та й каже до них: «Взяли Господа з гробу, і ми не знаємо, де поклали Його!» Тоді вийшов Петро й другий учень, і до гробу пішли. Вони ж бігли обидва укупі, але другий той учень попереду біг, хутчіш від Петра, і перший до гробу прибув. І, нахилившися, бачить лежить плащаниця... Але він не ввійшов. Прибуває і Симон Петро, що слідком за ним біг, і входить до гробу, і плащаницю оглядає, що лежала, і хустка, що була на Його голові, лежить не з плащаницею, але осторонь, згорнена, в іншому місці... Тоді ж увійшов й інший учень, що перший до гробу прибув, і побачив, і ввірував. Бо ще не розуміли з Писання вони, що Він має воскреснути з мертвих. І учні вернулися знову до себе. А Марія стояла при гробі назовні та й плакала. Плачучи, нахилилась до гробу. І бачить два Анголи, що в білім сиділи, один у головах, а другий у ніг, де лежало Ісусове тіло... І говорять до неї вони: «Чого плачеш ти, жінко?» Та відказує їм: «Узяли мого Господа, і я не знаю, де Його поклали...» І, сказавши оце, обернулась назад, і бачить Ісуса, що стояв, та вона не пізнала, що то Ісус... Промовляє до неї Ісус: «Чого плачеш ти, жінко? Кого ти шукаєш?» Вона ж, думаючи, що то садівник, говорить до Нього: «Якщо, пане, узяв ти Його, то скажи мені, де поклав ти Його, і Його я візьму!» Ісус мовить до неї: «Маріє!» А вона обернулася та по-єврейському каже Йому: «Раббуні!» цебто: «Учителю мій!» Говорить до неї Ісус: «Не торкайся до Мене, бо Я ще не зійшов до Отця. Але йди до братів Моїх та їм розкажи: «Я йду до Свого Отця й Отця вашого, і до Бога Мого й Бога вашого!» Іде Марія Магдалина, та й учням звіщає, що бачила Господа, і Він це їй сказав... (Євангеліє від Св. Івана 20:1-18).

Христос воскрес! Воістину воскрес!

Дорогі брати і сестри, Мартін Лютер розмірковуючи про факти Великодня, одного разу був вигукнув: «Про Великдень неможливо розмовляти спокійно. Церква ніколи не заповнюється так людьми, як на Великдень. Чути Великоднє послання – це все-одно, що бути Яковом, який чує, що його любий син, Йосип, ще живий. Це здається надто добрим, аби бути правдою».

Після Преображення «коли пробували вони (учні) в Галілеї, то сказав їм Ісус: «Людський Син буде виданий людям до рук, і вони Його вб'ють, але третього дня Він воскресне». І тяжко вони зажурились...» (Мт. 17:22, 23).

Перед тим, як іти до Єрусалиму і перед тим, як мати синів Зеведеєвих проситиме, аби Ісус призначив її дітей поважними чиновниками в Царстві Небесному «Ісус взяв осібно Дванадцятьох, і на дорозі їм сповістив: «Оце в Єрусалим ми йдемо, і первосвященикам і книжникам виданий буде Син Людський, і засудять на смерть Його... І поганам Його вони видадуть на наругу та на катування, і на розп'яття, але третього дня Він воскресне!» (Мт. 20:17-19).

Все ближче до Пасхи, Ісус далі говорив про страждання і розп’яття. Ці слова, ці величні пророцтва не викликали в учнів радості чи оптимізму. А коли Сина Божого заарештовували, а потім допитували в домі первосвященика, били та розпинали, то всі до одного учні порозбігалися, а Петро навіть був тричі відрікся від Христа, як і було Ісусом про це передвіщено. Під Голгофським хрестом стояла невеличка жменька із того великого гурту, який ходив за Сином Божим. А ховали Христа Його потаємні учні – поважний і вчений Никодим та багатий Йосип з Ариматеї.

Ісус – похований. Сталося те, що Він пророкував – Його видали первосвященикам і книжникам. Його засудили на смерть. Поганам видали Ісуса на наругу і на катування, і на розп’яття. Все відбулося так як Він казав. Зло торжествує. Ісус більше з Його любими учнями немає.

Євангеліє від Св. Марка розповідає нам про початок подорожі до гробу Господнього жінок. «Як минула ж субота, Марія Магдалина, і Марія Яковова, і Саломія накупили пахощів, щоб піти й намастити Його. І на світанку дня першого в тижні, як сходило сонце, до гробу вони прибули, і говорили одна одній: «Хто відвалить нам каменя від могильних дверей?» (16:1-3). Адже вони – жінки. Їм бракує сили. Навряд чи римські воїни, які стережуть гріб захочуть допомогти єврейкам віддати останню шану тілу їхнього мертвого рабина. Жінок переповнює смуток, тривога, журба. В такому настрої вони ідуть до гробу.

Марія Магдалина якимось чином відлучається від групи і Євангеліє від Івана, наше Євангеліє на сьогодні розпочинає недільну оповідь з неї. Засмучена Марія прийшла до гробу ще коли було темно. А там ні варти, ні печатки, і камінь вже лежить відвалений. Яка біда! Коли вже припиняться знущання над Ісусом! Вона розуміє, що ті безбожні негідники вирішили вчинити наругу навіть над мертвим тілом Учителя!

І з розпачу вона біжить. Вона біжить до тих, хто зрозуміє її біль, її тривогу, її духовні муки. Вона біжить до Симона Петра і до улюбленого Ісусового учня – Івана. Через це Іван описує цю історію – описує її, як очевидець і безпосередній учасник дальших подій.

Марія Магдалина звернулася по допомогу. Вона каже Апостолам: «Взяли Господа з гробу, і ми не знаємо, де поклали Його!» Може ще щось можна зробити! Може ще якось можна відстежити, куди пішли крадії Ісусового тіла. Може ще, поки не надто пізно, можна знайти те місце, де вони поклали розп’ятого Господа. Марія впевнена, що Ісус – мертвий. Для неї все, що відбувається – природне за таких обставин. Адже за Ісусом давно полювала юдейська верхівка. Його весь час намагалися підставити, спіймати на якомусь слові. Його хотіли вбити і зробити все, аби й слід Його пропав серед Ізраїлю. І, здається, вони свого добилися – вони навіть украли і десь сховали Господа розп’ятого.

І Петро, і Іван одразу вирушають в дорогу. Вони йдуть. Але хода їхня спонтанно перетворюється на біг. Вони біжать разом, але молодший Іван виривається вперед і перший досягає фінішу цієї хвилюючої дистанції – гробу Господнього. Іван заглядає в гріб і бачить плащаницю – матерію, в яку був загорнутий розп’ятий Христос. Гріб – порожній. Плащаниця лежить на місця поховання Христа.

Але ось добігає вже й Петро. Він не зупиняється на порозі. Якщо Ісус іде по морю – Петро готовий іти морем до Христа. Якщо Ісус говорить про зраду, то Петро клянеться у абсолютній відданості Сину Божому. Якщо Ісуса заарештовують, то Петро дістає меча і готовий кинутися у бій. А коли Ісуса допитують і Петро в оточенні ворогів, то Петро тричі відрікається від свого Господа.

Петро відстає тільки в бігові. А в іншому він завжди – попереду. Ось і зараз він заходить у гріб перед Іваном. І оглядає і порожній гріб, і плащаницю, і хустку, якою була покрита голова, і яка лежить акуратно складена в іншому місці. Тут працював Той, Хто не поспішає, а робить усе правильно і досконало.

Це бачить також Іван, який теж вже перебуває у порожньому гробі. І вірує. Христос воскрес! І Петро, і Іван тепер повертаються додому. Все змінилося. Гріб породній. Христа там немає! Він воскрес! Для них достатньо бачити порожній гріб і акуратно складені плащаницю та хустину, аби увірувати.

Та не для Марії. Вона – безутішна. Вона далі стоїть і плаче, не відходячи від гробу. Для неї Бог дає інше свідоцтво. Але вона плаче не на самоті. Коли вона нахиляється, аби заглянути, що відбувається в гробі, то бачить тих, хто не об’являвся Іванові та Петрові – двох ангелів. «І говорять до неї вони: «Чого плачеш ти, жінко?». Марія дає відповідь, яка майже ідентична словам, які вона промовляла до Апостолів. Але цього разу вона каже: «Узяли мого Господа, і я не знаю, де Його поклали...».

Ісус – Господь Марії і вона це визнає. Вона тужить за Своїм Учителем і Спасителем. Вона хоче, аби зробити все по-людськи, похорон слід довершити так, як того вимагає єврейська традиція. «І, сказавши оце, обернулась назад, і бачить Ісуса, що стояв, та вона не пізнала, що то Ісус... Промовляє до неї Ісус: «Чого плачеш ти, жінко? Кого ти шукаєш?»

Ангели в гробі – перші євангелісти. Але Марія не розуміє і не готова вислуховувати їх. Бо позаду неї стоїть Ісус, Якого вона не впізнає і вважаючи Його за садівника і далі займається пошуком мертвого Христа: «Якщо, пане, узяв ти Його, то скажи мені, де поклав ти Його, і Його я візьму!» Горе може застилати очі і часом ми не бачимо люблячих рук, пробитих цвяхами, які простягнуті до нас у співчутті та готовності допомогти.

Але «Ісус мовить до неї: «Маріє!» І очі розкриваються. І Марія бачить воскреслого Господа – Господа, Який був розп’ятий на хресті, помер і був похований. І ось третього дня Він стоїть перед нею, називає її на ім’я – воскреслий і живий! Марія готова тепер кинутись до Ісуса, але Він забороняє їй це робити: «Не торкайся до Мене, бо Я ще не зійшов до Отця. Але йди до братів Моїх та їм розкажи: «Я йду до Свого Отця й Отця вашого, і до Бога Мого й Бога вашого!» Іде Марія Магдалина, та й учням звіщає, що бачила Господа, і Він це їй сказав...»

Любі брати і сестри, Христос наш розп’ятий і воскреслий Спаситель, перед тим, як ви пізнали Його як Свого Рабуні-Учителя і Господа – Ісус назвав кожного з вас на ім’я, аби сьогодні ми могли співати: «Усі ті, що в Христа охристилися, у Христа зодягнулися». Зодягнулися у Його прощення, здобуте Сином Божим на хресті і в Його праведність, проголошену нам у Його воскресінні.

Сьогодні ми віруємо і радіємо цим днем і порожнім гробом Ісуса, бо Він – первісток серед покіних. «Бо», як проголошує Апостол Павло, «так, як в Адамі вмирають усі, так само в Христі всі оживуть, кожен у своєму порядку: первісток Христос, потім ті, що Христові, під час Його приходу. А потому кінець, коли Він передасть царство Богові й Отцеві, коли Він зруйнує всякий уряд, і владу всяку та силу. Бо належить Йому царювати, аж доки Він не покладе всіх Своїх ворогів під ногами Своїми!» (1 Кор. 15:22-25).

Сум для Марії і тих жінок, що були з нею перетворився на радість. Поразки зазнав гріх, а Ісус Христос, Син Божий вийшов переможцем над гріхом, дияволом і смертю! І все це Він здійснив для нас. Помер за нас! Воскрес для нас, аби й ми не боялися смерті, а знали, що істиною є Його слова: «Я – воскресення й життя. Хто вірує в Мене, хоч і вмре, буде жити. І кожен, хто живе та хто вірує в Мене, повіки не вмре» (Ів. 11:25, 26). Як істинним є кожне слово Спасителя.

На відміну від Марії нас Господь запрошує торкатися Його і споживати тіло воскреслого Господа і пити кров воскреслого Спасителя, аби радіти прощенням гріхів, і виправданням, і вічним життям. І як Марію нас Господь кличе не лише радіти самим Його воскресінням, але й ділитися цією прекрасною новиною, чудесною новиною, радісною новиною, що Він – воскрес з іншими! Бо Христос воскрес! Воістину воскрес! Амінь.