Рости на спасіння (проповідь)

субота, 14 травня 2016 р.

Далі залишаюся школярем

Я намагався, і то з усіх сил, проте й донині не осягнув повністю жодного слова з цілого Писання. Тому далі залишаюся школярем, а до того ж щодня в Духові торкаюся того, що знаю і шукаю правильного розуміння Десяти Заповідей і християнської віри.  І хоча мені до певної міри прикро, що я, настільки великий доктор, хочу того я чи ні, мушу з усією моєю вченістю перебувати в ученості моїх Гансика та Магдаленки, і ходити в ту саму школу, в якій годуватимуться[1] й вони. Хто ж з усіх людей у повному обсязі збагне як то слід збагнути хоча би це Слово Боже: Отче наш, що Єси на небесах? Бо той, хто розуміє ці слова у вірі: Бог, Який створив власними руками небо і землю (є наш Отець), той робить щиросердечний висновок: Допоки цей Бог є моїм Отцем, а я – Його дитям, хто може мені зашкодити?  Тож я – пан неба і землі, і всього, що в них і на них є. Ангел Гавриїл  - мій слуга, Рафаїл – мій візниця, а всі інші ангели – духи служебні в усіх моїх потребах і для цього посилаються вони мені Отцем, Сущим на небесах, щоб я об камінь не вдарив моєї ноги. Тож я так і вірую: якщо дозволить мій добрий Отець схопити мене і кинути у темницю, або дозволить мою голову відсікти чи у воді мені втопитися – якщо таке (аби нас випробувати) стається, щоб ми всередині пізнали наскільки вивчили ми ці слова, а тим більше це одне слово «Отець» – тоді хитається віра наша у серці нашому і наша слабкість думає: «Хтозна чи це правда?» Та я знаю одне слово, яке є найважчим у цілому Писанні, а саме: «твій» – у Першій Заповіді (Вихід 20:2).



[1] В рукописі abnuntur. Можливо: aluntur.

Із Застільних бесід доктора Мартіна Лютера, Про  Святе Писання: Запис  9

Немає коментарів: