Рости на спасіння (проповідь)

неділя, 4 грудня 2016 р.

Проповідь на останню неділю церковного року

                                  УСЕ - ХРИСТОВІ

                 (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

І сів Він навпроти скарбниці, і дививсь, як народ мідяки до скарбниці вкидає. І багато заможних укидали багато. І підійшла одна вбога вдовиця, і поклала дві лепті, цебто гріш. І покликав Він учнів Своїх та й промовив до них: «Поправді кажу вам, що ця вбога вдовиця поклала найбільше за всіх, хто клав у скарбницю. Бо всі клали від лишка свого, а вона поклала з убозтва свого все, що мала, свій прожиток увесь...»   (Євангеліє від Св. Марка 12:41-44).


Усім… улюбленим Божим, вибраним святим, благодать вам та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа! (Рим. 1:7) Амінь.

Дорогі брати і сестри,  в одній і тій самі країні є два моря, які розташовані одне від одного не зовсім далеко. Обоє вони живляться одним і тим самим водним потоком. Але вони відрізняється одне від одного як день і ніч.

Одне море – Галілейське. Друге море – Мертве. Річка – Йордан. Одне море – прісне і живе, води цього моря поять сади й поля. В ньому багато риби, яка є поживою для людей. Її поверхнею ковзають човни та інші судна. Це море віддає стільки ж, скільки отримує і складається враження, що воно робить це з радістю. Отримавши води Йордану, воно далі щедро відправляє їх далі на південь до другого моря.

А друге море лежить у глибокій долині. Воно – тихе і мертве. В його солоних водах не живе риба. Її поверхнею не рухається жодне судно. На його берегах не ростуть рослини. Це море проковтує всі життєдайні води, які впадають в нього, але жодної краплини не відправляє далі і впродовж століть залишається неживою, порожньою, водною пусткою.

Любі брати і сестри, так і багато людей нагадують ці два моря. Одні беруть усе, що можуть, але не дають. Інші будують життя служіння і використовують усі дари, які отримують на користь і на служіння ще й іншим людям. Той самий потік щедрості і достатку живить ці обидві групи людей. Але останні стають джерелом радості і добра для інших людей. А перша група стає прокляттям навіть для самої себе.

Ким є ми? Ким є кожен із нас, любі брати і сестри? Ми – народилися у цей світ. Ми були дані нашим батькам, як їхня спадщина від Господа. Як написано: «Діти – спадщина Господня, плід утроби – нагорода!» (Пс. 126:3).  Від моменту нашого зачаття, від дня нашого народження і донині Господь про нас піклувався.

Чи піклується Він про нас далі? Погляньмо на наше життя.  Чи є в нас де жити?  Чи є в нас одежа і взуття?  Чи є в нас їжа і напої? І коли це все ми маємо, то чи ми усвідомлюємо, чи звертаємо ми увагу на те, звідки все це береться і від кого ми все це отримуємо? Писання каже: «Усяке добре давання та дар досконалий походить згори від Отця світил, що в Нього нема переміни чи тіні відміни» (Як. 1:17).

Господь Христос у Нагірній проповіді промовляє: «Через те вам кажу: Не журіться про життя своє що будете їсти та що будете пити, ні про тіло своє, у що зодягнетеся. Чи ж не більше від їжі життя, а від одягу тіло? Погляньте на птахів небесних, що не сіють, не жнуть, не збирають у клуні, та проте ваш Небесний Отець їх годує. Чи ж ви не багато вартніші за них? Хто ж із вас, коли журиться, зможе додати до зросту свого бодай ліктя одного? І про одяг чого ви клопочетесь? Погляньте на польові лілеї, як зростають вони, не працюють, ані не прядуть. А Я вам кажу, що й сам Соломон у всій славі своїй не вдягався отак, як одна з них. І коли польову ту траву, що сьогодні ось є, а взавтра до печі вкидається, Бог отак зодягає, скільки ж краще зодягне Він вас, маловірні! Отож, не журіться, кажучи: «Що ми будемо їсти», чи: «Що будемо пити», або: «У що ми зодягнемось?» Бо ж усього того погани шукають; але знає Отець ваш Небесний, що всього того вам потрібно. Шукайте ж найперш Царства Божого й праведності Його, а все це вам додасться» (Мт. 6:25-33).

Кінцевим Подателем усякого добра в нашого житті є наш Господь Бог.  І якщо сліпий у невірстві світ цього вперто не помічає, то Божі люди дуже добре знають Кому дякувати за кожен шмат хліба на нашому столі і за будь-яке матеріальне благо, яке ми маємо. Від часу Адама і донині Бог об’являв Своє Отцівську любов і щедрість. І навчав Своїх дітей бути вдячними та вчитися повертати Божу любов власними приносами, пожертвами, які мали спрямовуватися на їхнє благо – на проповідь Божого Слова і на благо суспільства – опіку найбільш знедолених. Не завжди Божий народ виявляв вдячність до Свого Спасителя.

Через Св. Пророка Малахію Бог докоряв невдячним дітям Ізраїлю: «Чи Бога людина обманить? Мене ж ви обманюєте, ще й говорите: «Чим ми Тебе обманили?» Десятиною та приносами! Прокляттям ви прокляті, а Мене обманили, о люду ти ввесь! Принесіть же ви всю десятину до дому скарбниці, щоб страва була в Моїм храмі, і тим Мене випробуйте, промовляє Господь Саваот: чи небесних отворів вам не відчиню, та не виллю вам благословення аж надмір? І ради вас насварю Я все те, що жере, і воно не понищить вам земного плоду, і не заб'є винограду вам на полі, говорить Господь Саваот. І будуть всі люди вважати вас блаженними, бо будете ви любим Краєм, говорить Господь Саваот» (3:8-12).

Сьогодні наше Євангеліє розповідає нам про те, як Син Божий перебуває у храмі біля скарбниці. Той, хто вважає, що Богові, а особливо Христові байдуже те, як ми жертвуємо, жорстоко помиляється. Для Бога – пожертви важливі, як важливі вони і для нас. Пожертви насправді виявляють ставлення до Бога і є яскравим свідченням того, що відбувається в серці людини.

«І сів Він навпроти скарбниці, і дививсь, як народ мідяки до скарбниці вкидає». Господь дивиться, як хто і що кидає на підтримку Божого діла. Господь міг би й не дивитися. Адже Йому відомі все. Він – всезнаючий і всюдисущий. Коли Він через Св. Пророка Малахію докоряв Своєму народові за його оманливість, себелюбність і жадібність, то Він знав, що говорив. Вони думали, що Бог – десь далеко на небесах і тому не бачить ані їхніх прибутків, ані їхніх витрат на себе і на власні справи. Вони так само вважали, що Він не бачить, наскільки мізерні їхні пожертви і наскільки сильно вони нехтують своїм Богом.

Але сьогодні Він у храмі біля скарбниці, аби Його там бачили ми. Він стоїть біля скарбниці заради нас і нашої користі, заради нашого добра не тільки вічного, але й тимчасового. Тож у той день в Єрусалимі усі відвідувачі храму, які давали пожертви, мали особливий привілей – покласти власні пожертви у присутності Самого Сина Божого.

Гроші дзвеніли, падаючи в скарбницю, коли їх кидали люди небагаті. І той дзвін, очевидно не переривався, коли до скарбниці підходили багаті. «І багато заможних укидали багато», – каже нам сьогодні Євангеліє. Чим більша сума – тим більша повага до Бога і тим більшу повагу заслуговує такий жертводавець – такий висновок може зробити наша грішна людська природа. Ще декілька років тому в одному з найдавніших християнських храмів, один із настоятелів монастиря, був навіть перервав службу Божу, аби побігти й зустріти тодішнього Прем’єр-Міністра, який одним розчерком пера міг відправити мільйони гривень з державного бюджету на підтримку і утримання деяких монастирів. Багаті справді можуть покласти в скарбницю багато. І можуть цим дуже пишатися.

«І підійшла одна вбога вдовиця, і поклала дві лепті, цебто гріш». На наші гроші – копійку. На ту бідну вдовицю мало хто звернув увагу, як і на її надзвичайно скромну пожертву. Але не Господь Бог. Лише вона заслужила на похвалу від Господа. І Господь пояснює чому: «Поправді кажу вам, що ця вбога вдовиця поклала найбільше за всіх, хто клав у скарбницю. Бо всі клали від лишка свого, а вона поклала з убозтва свого все, що мала, свій прожиток увесь...»

Ті, що йшли до скарбниці за нею або біля неї, могли навіть подумки її осудити через таку надзвичайно малу пожертву. «Як-то так кинути в скарбничку всього одну копійку?», – могли думати навіть благочестиві ізраїльтяни, які її не знали. Але її добре знає Господь. Так само як Він добре знає кожного з нас. І Він добре знає, що крім цих двох лепт, у бідної вдовиці більше нічого не було. Взагалі нічого.

Вона віддає все. Чому вона це робить? Вона прийшла до храму подякувати Богові за всі Його невимовні дари, за той насущний хліб, який Господь їй дає щодня і за всі ті блага, якими б мізерними не виглядали вони в очах світу. Вона також дякує за Того, Хто має  принести їй прощення гріхів, забравши на Себе всі її провини. Вона – вдячна Богові за дар вічного життя, який вона має в грядущому Месії, Христові, Спасителеві.

Вона навіть не підозрює, що Він вже сидить навпроти скарбниці і пильно дивиться на серця усіх, хто до неї підходить, і зауважує її вдячність, і надію на Бога, Який промовляє у Нагірній проповіді: «Шукайте ж найперш Царства Божого й правелності Його, а все це вам додасться. Отож, не журіться про завтрашній день, бо завтра за себе само поклопочеться. Кожний день має досить своєї турботи!» (Мт. 6:33, 34).  І Він хвалить її перед учнями і перед нашою парафією, і перед усією Своєю Церквою. І її стосуються ті слова, які Він промовляє до віруючих жінок: «Будь бадьорою, дочко, твоя віра спасла тебе!» (Мт. 9:22).

Наша бідна вдовиця спасенна, бо має непохитну впевненість у милість Божу, у Його благодать. Ось – причина того, чому вона з готовністю віддає для Бога весь свій прожиток. Вона знає – Бог її любить. Він обіцяв попіклуватися про неї і Він Свою обіцянку виконає.  Бог завжди виконує Своє Слово. Наша бідна вдовиця наче Галілейське озеро, яке переливається життям і віддає життєдайну воду далі на відміну від Мертвого моря, яке все довкола себе робить мертвим.

Наша бідна вдовиця по іншому не може, бо вона має життя тут і має життя вічне. Яка могутня її віра!  Як вона довіряє Слову Божому про грядущого Христа!  А коли довіряє, то й радіє і по-іншому діяти не може, адже Бог віддає для неї і за неї, і за всіх нас, нещасних грішників, любі брати і сестри – Бог віддає найдорожче, що має, Свого Єдинородного Сина. Через це такі сильні слова в Євангелії від Св. Івана: «Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне. Бо Бог не послав Свого Сина на світ, щоб Він світ засудив, але щоб через Нього світ спасся» (3:16, 17).

Любі брати і сестри, найцінніше віддає Отець – Свого Єдинородного Сина. Найцінніше віддає за кожного з нас Син Божий – Своє невинне життя за наші гріхи, які Він обмиває на Голгофі Своєю святою і дорогоцінною кров’ю і помирає за кожного з вас, аби у Своєму воскресінні проголосити кожного, хто вірує в Нього прощеним і виправданим, і спадкоємцем вічного життя, і Царства Божого!  Які чудові дари, яка невимовна любов!  Яка повна самопожертва за кожного з нас!

І навіть сьогодні Господь дає нам Самого Себе, Свої істинні тіло та кров у хлібі та вині Євхаристії, аби ми були в Ньому, а Він – в нас, аби ми мали підтвердження Його непохитної любові і знову й знову чули і відчували запевнення про Його благодать, про прощення, про милість і про вічне життя, яке ми маємо в Синові Божому, в Ісусі Христі, Який наче Йордан несе нам життєдайні хвилі Своєї любові у Слові і Таїнстві.

Хай Христова любов виплескується через нас і з нас у життя і нашої Церкви, і нашої спільноти, і нашого міста, і нашої країни і далі, де лише ми будемо у Христі і з Христом, з Його любов’ю і піклуванням. Заради Нього. Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде зо всіма вами! Амінь (Рим. 16:24).

Немає коментарів: