Усе, що ми маємо - дар Божий

   

     Як можуть понтифіки розкривати роти і приписувати якусь праведність своїм традиціям, коли всі вони були запроваджені без Слова Божого? Ви повинні вважати, що цей вірш[1] спрямований Святим Духом не лише проти Закону, але й проти цілого папства з усіма його традиціями, жертвами і поклонінням – що вони неугодні Богові…
     Тож нам не лишається нічого, окрім як дякувати Богові. Усе, чим ми є, усе наше життя і все, що ми маємо – дар Божий, як каже Римлян 11:35: «Або хто давніш Йому дав?» Коли ми робимо все, що можемо, то ми лише віддаємо назад те, що отримали. Що ж в цьому такого особливого? Ось само-праведна відповідь: «Ми хочемо щось заслужити і засвідчити про свобідну волю». Але це означає віддавати Богові  Його власне так, наче воно Йому не належить. Навіть розум засуджує як нечестиву і нерозсудливу ідею, коли хтось дуже щедрий не зі своєю власністю а роздає чужу і вважає це чимось особливим. Ми ж повинні лише славити Бога, визнаючи, що все те, що ми маємо або можемо робити – все це з Його благословення, бо саме Він покріплює нас Святим Духом, Який відкриває наші уста і наповнює їх Своєю хвалою.

Мартін Лютер, З лекції на Псалом 50 (51)

---

[1] Бо Ти жертви не прагнеш, а дам цілопалення, то не любе воно Тобі буде (Псалом 50 (51): 16 (18).