неділю, 26 лютого 2017 р.

Проповідь на прощену неділю

                         ІСТИННИЙ СКАРБ
              (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

Бо як людям ви простите прогріхи їхні, то простить і вам ваш Небесний Отець. А коли ви не будете людям прощати, то й Отець ваш не простить вам прогріхів ваших.  А як постите, то не будьте сумні, як оті лицеміри: вони-бо зміняють обличчя свої, щоб бачили люди, що постять вони. Поправді кажу вам: вони мають уже нагороду свою! А ти, коли постиш, намасти свою голову, і лице своє вмий, щоб ти посту свого не виявив людям, а Отцеві своєму, що в таїні; і Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі явно. Не складайте скарбів собі на землі, де нищить їх міль та іржа, і де злодії підкопуються й викрадають. Складайте ж собі скарби на небі, де ні міль, ні іржа їх не нищить, і де злодії до них не підкопуються та не крадуть.  Бо де скарб твій, – там буде й серце твоє!  (Євангеліє від Св. Матвія 6:14-21).


Усім… улюбленим Божим, вибраним святим, благодать вам та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа!   (Рим. 1:7) Амінь.

Дорогі брати і сестри, мені на очі потрапила історія про сімю американських місіонерів до Китаю. Свого часу вони досить довго там жили, несучи Євангеліє китайському народові. Але помінялася влада і їх вже нова влада помістили під домашній арешт. Одного разу до їхнього дому прийшов представник влади і сказав: «Ви всі можете повернутися до Америки. Але з собою можете взяти лише сто кілограмів. Не більше».

За декілька років перебування у Китаї у них, звісно, накопичилася, певна кількість речей. Тож незабаром чоловік і дружина ще й за участі їхніх дітей почали сперечатися, що саме брати з собою додому. «Треба взяти цю вазу. Треба взяти цю друкарську машинку – вона практично нова. Треба взяти ці книжки. Треба те. Треба це». І ось так вони ставили на ваги кожну річ і кожну річ знімали з ваг. Все ретельно обміркувавши, обговоривши та зваживши, вони вийшли на сто кілограмів.

Наступного дня прийшов знову представник влади і спитався: «Готові вирушати в дорогу?» «Так», – сказали вони. «Ви все точно зважили?» Вони знову дали ствердну відповідь. «А дітей зважили?» «Ні», – здивовано відповіли вони. «Ну, то важте». За декілька митей було залишено друкарську машинку, було залишено книги. І гарна китайська ваза потрапила в смітник. Все раптово виявилося сміттям. 

Ми маємо тенденцію сакралізувати речі цього світу. Ми привязуємося до світу і мирського. І на жаль, часто за світом і за мирським, не бачимо набагато необхіднішого, набагато важливішого. За горами сміття ми не бачимо справжнього скарбу.

Сьогоднішнє Євангеліє розпочинається до нас фактично із речення, яке певним чином підсумовує Господню Молитву і нашу найголовнішу потребу – мати істинний скарб. І цей скарб – не минущі речі цього світу, якими б привабливими вони не виглядали б, не суспільне благо, про яке ведеться стільки нині дискусій в Україні. Цей скарб – небеса і вічне життя в Божому Царстві.

Але небеса – неможливі з гріхом. У Об’явленні Івана Богослова ми читаємо про Боже Царство: «І не ввійде до нього ніщо нечисте, ані той, хто чинить гидоту й неправду, але тільки ті, хто записаний у книзі життя Агнця» (21:27). Нечисте, гидота, неправда – все це потрапляє у одну категорію – гріх. Не можна увійти в Царство Боже з гріхом. З гріхом можна увійти лише до аду, на вічні муки у вогняному озері, де «плач і скрегіт зубів» ніколи не буде кінчатися.

Через це так важливо мати прощення наших гріхів.  І Господь повязує прощення наших гріхів із тим, як ми прощаємо гріхи нашим ближнім. Рай неможливий з гріхами. Від час майдану в Україні стало популярне гасло «Рабів до раю не пускають».  Біблійна ж правда така – «До раю не пускають з гріхами».  І не грає ролі, хто ти – раб чи вільний; язичник чи єврей; чоловік чи жінка.  Коли є непрощені гріхи, раю не бачити.

Власне кажучи, рай, Царство Небесне, починається вже тут. Коли фарисеї питалися в нашого Господа про прихід Царства Небесного, Він відповів їм: «Царство Боже не прийде помітно,  і не скажуть: «Ось тут», або: «Там». Бо Божеє Царство – всередині вас!» (Лк. 17:202, 21).  Воно там, де Його Цар, Ісус Христос.

А де Він – там прощення гріхів і вічне життя. Де Христос – там діти Божі прощені і виправдані. Не може увійти в Царство Боже людина, яка ходить з нерозкаяним серцем і гріхами, які непрощені їй Отцем Небесним. Як і не може бути дитини Божої, яка не прощає гріхи своїм винуватцям. Не може бути дитини Божої, яку весь час гризуть ненависть і злоба до її ближнього.

Наші гріхи, любі брати і сестри, заслуговують лише на одну заплату від Бога – смерть.  Проте Він нам їх прощає.  І робить це наш Отець Небесний не легковажно, не так наче гріх туди або гріх сюди не мають ніякого значення і не грають ніякої ролі. Ні, до кожного гріха Бог ставиться надзвичайно серйозно. І навіть наш найменший переступ заслуговує Його найвищої кари.  Адже Бог – Бог справедливий.

Але Бог – також милосердний. Бог – благодатний. Бог – люблячий. Це про любов нашого Отця Небесного написано: «Так-бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне» (Ів. 3:16). Гріх мав бути покараний. За гріхи мала бути принесена повна плата – така плата, аби покрити гріх по вінця.

І такою платою став Божий Єдинородний Син, Ісус Христос. Він забрав на Себе усі наші гріхи та провини.  Він поніс їх на Голгофський хрест. Він обмив всі наші гріхи Своєю святою і дорогоцінною кров’ю. Він віддав  Своє святе і невинне життя за кожного з нас, любі брати і сестри. Він помер за нас. В Його Імя і заради Нього Бог прощає розкаяним грішникам усі гріхи.

На третій день Ісус воскрес, аби кожен, хто вірує в Нього, був виправданий Богом, а отже дитям Божим, частиною народу Божого і спадкоємцем Царства Небесного. Христова жертва простягається на цілу вічність.  Христос приніс Себе у жертву за всіх людей. І донині, як каже Писання: «Коли ж ходимо в світлі, як Сам Він у світлі, то маємо спільність один із одним, і кров Ісуса Христа, Його Сина, очищує нас від усякого гріха. Коли ж кажемо, що не маєм гріха, то себе обманюємо, і немає в нас правди! Коли ми свої гріхи визнаємо, то Він вірний та праведний, щоб гріхи нам простити, та очистити нас від неправди всілякої» (1 Ів. 1:7-9).

А прощені і віруючі прощають. Так само як люблячі люблять. Бо нам прощено набагато більше, ніж ми можемо потенційно простити будь-кому з людей. І на нас вилито любові Господом Богом набагато більше ніж ми можемо вилити нашу любов на людей довкола нас. Як написано: «Любов Божа до нас з'явилася тим, що Бог Сина Свого Однородженого послав у світ, щоб ми через Нього жили. Не в тому любов, що ми полюбили Бога, а що Він полюбив нас, і послав Свого Сина вблаганням за наші гріхи. Улюблені, коли Бог полюбив нас отак, то повинні любити і ми один одного!» (1 Ів. 4:9-11).

Ми прощаємо гріхи нашим винуватцям, адже Бог простив нам наші гріхи, і то гріхи більші. Ми любимо наших ближніх, адже Бог так сильно, невимовно і непохитно любить нас!  Який чудовий наш Господь!  Який Він люблячий!  Який Він вірний і благодатний. Він дає нам усе – і прощення, і любов, і рясні Свої благословення винятково через Його любов.

Усе добре в нашому житті – від Бога. Через декілька днів в християнських церквах розпочнеться Великий піст. Це – чудесна пора, під час якої в Христовій Церві ще більша увага звертається саме на те, через що перейшов Христос заради нашого спасіння. Але це також пора, коли зростають спокуси до лицемірства.

Наша грішна природа хоче прикрити свій сором напускною святістю. «Строгий погляд, похмуре обличчя – ось як слід впізнавати справжні постників», –  наче проголошує лицемірство. «Ось я страждаю і цим своїм стражданням я святіший/святіша ніж ви, що ходите, жартуєте і навіть голосно смієтеся!»  «Послухай-но, лицеміре»,  – каже Господь, «Ти постиш для світу, всі зглядаються на тебе, ти демонструєш усім свої «подвиги» – тож утішайся визнанням свого подвгу перед людьми.  Щоправда перед Богом твій подвиг – ніщо.

Тому що Божі діти постяться по-іншому. Вони користуються парфумами. Вони ходять усміхнені. І тут лицеміра може й прорвати. Як це вони користуються парфумами? Як це вони усміхнені?

А так! Бо ми знаємо, що Бог нас любить! Ми знаємо, що Христос – тут, з нами! Бо ми знаємо, що наш піст – це вияв покори до Бога, розкаяння перед Богом і впевненість у тому, що наш Бог - милосердний, благодатний і люблячий.  Ми знаємо, що Господь обіцяв нас завжди вислухати в час недолі і прийти нам на допомогу.  Свою любов Він доводить хрестом Голгофи. І якщо Отець «Сина Свого не пожалів, але видав Його за всіх нас, як же не дав би Він нам із Ним і всього?» (Рим. 8:32).  

          Ми можемо звертатися до Господа у всіх наших потребах і Він ніколи не полишить нас на самоті з нашими бідами і нашими проблемами.  Ми можемо звертатися до Нього по допомогу і в справах сімейних, і суспільних, і в науці, і в бізнесі – в усьому, що може стосуватися нашого насущного хліба.

Але особливо молімося, аби була збережена і збільшена Його Євангелієм наша віра в Ісуса Христа.  Бо настане час, коли нам доведеться залишати цей світ. І ми наче ті місіонери в Китаї, можемо збирати це і те, працювати над цим і тим, ретельно усе зважуючи. Але коли доведеться вирушати, то потрібен буде лише скарб небесний – Ісус Христос і Його праведність, у яку Він зодягає усіх, хто вірує в Нього.

І знайти цей скарб – дуже просто. Він – у Євангелії. Він тут – у Слові. Він у Таїнстві Святого Хрищення виливається на нас щедро у воді та Слові. Він тут – у Таїнстві Святої Вечері. Ви слухаєте Христове Євангеліє – ви збираєте скарби небесні. Бо Слово свідчить про Христа. І  через це Слово діє Господь Святий Дух і творить у вашому серці скарб віри, і підтримує його. А цей скарб хапається і привласнює найбільший зі скарбів, скарб над скарбами – Ісуса Христа, Який дарує нам скарби прощення, виправдання і вічного життя.

Подібним чином і Таїнство Святої Вечері. Під скромним виглядом хліба і вина, дається небесний скарб – істинне тіло та кров нашого Спасителя, Ісуса Христа, Сина Божого. Коли ви,  любі віруючі брати і сестри, куштуєте і п’єте тіло та кров Господні, ви не лише причащаєтеся Христом і Христа, ви отримуєте ще й інші скарби, які завжди є у Христі і з Христом – прощення гріхів і вічне життя.

Який чудесний наш Господь і які прекрасні скарби Він нам дає. І при цьому як Він нам дає їх часто і щедро!  Їх Він дає такою мірою, мірою доброю і натоптаною, що ми можемо ними щедро ділитися з нашими ближніми, прощаючи їхні провини і розповідаючи їм про Христа, аби й вони підходили до цього невичерпного джерела Його скарбів – Євангелія! Аби й вони взяли участь у воскресінні життя і жили вічно разом із нами в Царстві Небесному. Заради Христа. Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде зо всіма вами! Амінь (Рим. 16:24).