Рости на спасіння (проповідь)

пʼятниця, 24 лютого 2017 р.

Надія на життя і благодать


    
Тож коли Натан засудив Давида (2 Сам. 2:17): «Ти – той чоловік смерті», то Давид упокорився і взявся за цю жертву. Потім, почувши: «Не помреш», він цю жертву довершив. Посеред гніву він здобув надію на милосердя; посеред відчуття смерті, він здобув надію на життя. З такого досвіду народжений цей вірш,[1] з якого ми навчаємося про жертву угодну Богові, а саме: надіятися на життя і благодать посеред смерті і гніву Божого. Це богослов’я слід пізнавати лише з власного досвіду. Без досвіду не зрозуміти, що «убогі духом» (Мт. 5:3) повинні знати про те, що вони тоді перебувають у благодаті, коли найбільше відчувають гнів Божий і що у відчаї вони повинні надіятися на милосердя, а в самовдоволенні – боятися Бога. Як каже інше місце (Пс. 146 (147):11): «Господь любить тих, хто боїться Його, хто надію складає на милість Його!» Відповідно до цього вірша Бог за визначенням – ніщо інше, як благодать і ласка, але лише до покірних і збідованих.


Мартін Лютер, З лекції на Псалом 50 (51)


[1] Жертва Богові – зламаний дух; серцем зламаним та упокореним Ти не погордуєш, Боже!

Немає коментарів: