Рости на спасіння (проповідь)

неділя, 28 вересня 2008 р.

ЄПИСКОПСЬКА СПАДКОЄМНІСТЬ І ЛЮТЕРАНСТВО


Незважаючи на сплетіння історій англійської і континентальної Реформації, англіканська і лютеранська екклесіології відрізняються фундаментально. Правдива єдність церкви і проблема християнського воз’єднання розуміються абсолютно по різному. Коли порівняти Англіканський Чотирикутник із лютеранською «екуменічною платформою» АВ VII (Ауґсбурзьке Віросповідання, стаття VII - прим. В. Г.), то відмінність стане дуже чіткою. Перші дві «планки» англіканської платформи (Писання і Символи віри) відповідають чисто проповідуваному Євангелію АВ, а третя (таїнства) є паралельною до здійснюваних таїнств у АВ VII. Четвертою англіканською «планкою» є «історичний єпископат» Тут у нас є пряме протиріччя до АВ VII, яке наполягає на тому, що чистого Євангелія і таїнств «достатньо». Сповідання віри виразно додає, що згода та одноманітність у людських традиціях і обрядах є «необов’язковими для правдивої єдності християнської церкви». А за власним визнанням Церкви Англії «історичний єпископат» є не божественне запровадження, а людська традиція.

Англіканське розуміння «Віри і порядку» в цілому поділяє наголос на «порядку» з кальвінізмом, а щодо єпископату зокрема, наголос поділяється з римо-католицизмом і східним православ’ям. Саме в цьому, без сумніву, полягає чимало екуменічної привабливості і важливості англіканства, як це також відображено в Лімській похвалі «знаку єпископської спадкоємності». Лютеранська церква в принципі простує іншим шляхом.

Курт Маркворт (The Church and Her Fellowship, Ministry and Governance. The Luther Academy, St. Louis, Missouri, 1990, стор. 83).

Немає коментарів: