Рости на спасіння (проповідь)

пʼятниця, 7 травня 2010 р.

З ДНЕМ ДОКТОРА К. Ф. В. ВАЛЬТЕРА, УЧИТЕЛЯ ЦЕРКВИ!

  Сьогодні ми згадуємо День доктора К. Ф. В. Вальтера (1811-1887 р. р.), учителя Церкви, відомого американського лютеранського богослова, одного з провідників Лютеранської Церкви Міссурійського Синоду та автора славетних лютеранських творів, одним із яких є "Належне розрізнення між Законом і Євангелієм", збірник вечірніх лекцій, які доктор Вальтер прочитав для своїх студентів. Частинку його вісімнадцятої лекції, де доктор Вальтер нагадує про Біблійну доктрину відпущення гріхів, яка, на жаль, масово вийшла з ужитку в величезній кількості "традиційних" і "нетрадиційних" церков у пост-радянському розумінні цього слова. Далі доктор Вальтер:


Якби Христос не воскрес, тоді ми не змогли би здійснювати відпущення гріхів, бо на якій основі ми би його базували? Допоки Бог-Отець не визнав діла Христового примирення і викуплення, допоки Він не відпустив гріхи Христові, а в Ньому і всім людям, воскресивши Христа з мертвих, до того часу ми, смертні, що стали виправдані, говорити не могли: «Будь бадьорий! Прощаються тобі гріхи твої, і запис про них стерто. Лише віруй!». Це проголошення засновано на тому факті, що Бог-Отець прославив Христа, нашого Заступника, і, таким чином, проголосив у присутності небес і землі, що всіх людей викуплено і примирено, а їхні гріхи - прощено.
Під час мого першого візиту до Німеччини понад тридцять років тому, я почув, на жаль, від високоповажного та віруючого служителя заяву про те, що мирянин може проголошувати правди великої втіхи іншим людям, але не може надавати відпущення гріхів, бо це - той привілей, який Бог зберіг за служителями, рукопокладеними та поставленими Церквою. Поняття, яке мав цей церковник про відпущення гріхів, було власне папістським. Я боровся проти тієї точки зору, яку він висловив, наполегливо, але безуспішно. Ця заява, повторена за Папою - що гріхи прощаються тоді, коли про те заявляє служитель, а не тоді, коли це робить мирянин, - є жахливою.
Ні, видалення гріхів не засновано на таємничій силі пастиря, але на тому факті, що Христос уже давно забрав гріхи світу, і кожен повинен повідомляти цей факт своєму співвітчизникові. Це - обовязок особливо, звісно ж, проповідників, - але не через те, що їм властива якась окремішня сила, але через те, що Бог призначив їхнє служіння для роздавання засобів благодаті - Слова і таїнств. За крайньої необхідності стає очевидним, що мирянин має владу робити те, що робить прелат або суперінтендант, і до того ж ця влада є настільки ж дієвою.
З усіх цих фактів ви бачите, що наша доктрина про відпущення гріхів є цілком протилежною до доктрини папістів. У ній немає і сліду від папства. Папа проклинає нашу доктрину і гидує нею. Хіба не робить він рішучих заяв про те, що жодна людина не може бути впевненою у своєму спасінні або виправданні? Беллармін, названий найбільшим папським богословом, пише в розділі про виправдання (розд. 3): «Доктрина про те, що в цьому житті люди не можуть здобувати впевненості про віру щодо їхньої праведності, за винятком декількох людей, яких Бог вважає достойними мати цей факт, об’явлений їм особливим об’явленням, - ця доктрина є точкою зору майже всіх богословів». Він має на увазі наступне: «Я дам вам Біблію і попрошу вас знайти в ній ваше ім’я і, зокрема, запевнення про те, що ваші гріхи прощено. Його ви там не знайдете. Але є кілька людей, як-от: Петро і Павло, яким Бог обявив цей факт у надприродний спосіб. Але ви не можете бути певними про своє виправдання і спасіння». Хіба це не огидна доктрина диявола? Римська Церква називає себе матір’ю всіх церков, але відбирає від християн усю втіху та каже їм просто в обличчя: «Ви не можете бути впевненими у своєму спасінні. Вам треба дочекатися аж до часу після смерті, допоки ви не ввійдете до вічності, аби виявити це з власного досвіду». В цьому вченні є жахлива, диявольська жорстокість.
На противагу гідності сповідальника, Лютер наголошує на важливості віри у відпущення гріхів. Навіть якби сповідальник був абсолютно святою особою, без найменшої неправедності та безвадним, навіть якби він був зразковим святим, це не додало би і найменшої йоти до дієвості відпущення гріхів. Але Слово Євангелія, без якого ніхто не може здобути спасіння, є могутнім і корисним, - воно робить відпущення гріхів дійсним. Ось за що хапається спасенна віра і ось на чому вона будує, - а не на особистості сторони, яка проголошує відпущення гріхів.

Немає коментарів: