ЧАС ЗАКОНУ ТА ЧАС БЛАГОДАТІ

Тому християнин поділений таким чином на дві пори. До тієї міри, до якої він – плоть, він – під Законом. До тієї міри, що він – дух, він – під Євангелієм. До його плоті завжди горнуться пожадання, жадібність, амбіція, гординя тощо. Так само роблять і невігластво та зневага до Бога, нетерпіння, нарікання і гнів проти Бога, через те, що Він розладнує наші плани та зусилля і через те, що Він не відразу карає нечестивих, які Його зневажають. Тому якщо ви не будете дивитися на щось інше поза плоттю, то ви залишитеся назавжди під часом Закону. Але ті дні повинні скоротитися, бо інакше не спаслася би жодна людська істота (Мт. 24:22). Кінець має бути поставлений для Закону тоді, де він закінчується. Тому час Закону – не навіки, а має свій кінець – Христа. Але час благодаті – навіки, бо Христос, померши один раз за всіх, ніколи більше не помре (Рим. 6:9-10). Він – вічний, тому й вічний час благодаті.

Мартін Лютер З Лекцій на галатів.