ЛЮБЛЯЧИЙ ОТЕЦЬ
(Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
Наближались до Нього всі митники й грішники, щоб послухати Його. Фарисеї ж та книжники нарікали й казали: «Приймає Він грішників та з ними їсть». А Він їм розповів оцю притчу, говорячи:
«У чоловіка одного було два сини. І молодший із них сказав батькові: «Дай мені, батьку, належну частину маєтку!» І той поділив поміж ними маєток.
А по небагатьох днях зібрав син молодший усе, та й подавсь до далекого краю, і розтратив маєток свій там, живучи марнотратно. А як він усе прожив, настав голод великий у тім краї, і він став бідувати. І пішов він тоді і пристав до одного з мешканців тієї землі, а той вислав його на поля свої пасти свиней. І бажав він наповнити шлунка свого хоч стручками, що їли їх свині, та ніхто не давав їх йому. Тоді він спам'ятався й сказав: «Скільки в батька мого наймитів мають хліба аж надмір, а я отут з голоду гину!» Устану, і піду я до батька свого, та й скажу йому: «Прогрішився я, отче, проти неба та супроти тебе... Недостойний я вже зватись сином твоїм; прийми ж мене, як одного з своїх наймитів...»
І, вставши, пішов він до батька свого. А коли він далеко ще був, його батько вгледів його, і переповнився жалем: і побіг він, і кинувсь на шию йому, і зачав цілувати його! І озвався до нього той син: «Прогрішився я, отче, проти неба та супроти тебе, і недостойний вже зватися сином твоїм...» А батько рабам своїм каже: «Принесіть негайно одежу найкращу, і його зодягніть, і персня подайте на руку йому, а сандалі на ноги. Приведіть теля відгодоване та заколіть, будемо їсти й радіти, бо цей син мій був мертвий і ожив, був пропав і знайшовся!» І почали веселитись вони.
А син старший його був на полі. І коли він ішов й наближався до дому, почув музики та танці. І покликав одного зо слуг, та й спитав: «Що це таке?» А той каже йому: «То вернувся твій брат, і твій батько звелів заколоти теля відгодоване, бо ж здоровим його він прийняв». І розгнівався той, і ввійти не хотів. Тоді вийшов батько його й став просити його. А той відповів і до батька сказав: «Ото, стільки років служу я тобі, і ніколи наказу твого не порушив, ти ж ніколи мені й козеняти не дав, щоб із приятелями своїми потішився я...Коли ж син твій вернувся оцей, що проїв твій маєток із блудницями, ти для нього звелів заколоти теля відгодоване...» І сказав він йому: «Ти завжди зо мною, дитино, і все моє то твоє! Веселитись та тішитись треба було, бо цей брат твій був мертвий і ожив, був пропав і знайшовся!» (Луки 15:1-3, 11-32).
Божій Церкві… посвяченим у Христі Ісусі, покликаним святим, зо всіма, що на всякому місці прикликають Ім'я Господа нашого Ісуса Христа, їхнього і нашого, благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа! (1 Кор. 1:2, 3) Амінь.
Дорогі брати і сестри, Роберт Люїс Стівенсон, славетний шотландський письменник, якого ми пам’ятаємо за пригодницький роман «Острів скарбів», розповів був про найбільший урок свого життя. Отримав він його ще тоді, коли був маленьким хлопчиком і вирішив сховатися від свого батька. Для схованки він обрав темну комірчину – там він і замкнувся. У тій комірчині було темно, хоч в око стрель і через це він почав незабаром панікувати, плакати та кликати на допомогу. Батька поблизу не було ще довго, а коли він нарешті з’явився і почув плач і благальний крик свого сина, то виявилося, що треба викликати слюсаря, бо зламався замок. Коли маленький Роберт вибрався із тієї темної комірчини, то годі було уявити щасливішого маленького хлопчика від нього!
Що ж, Роберт Стівенсон, був маленьким хлопчиком, а вони, як відомо, часто втрапляють у халепу. Наш же євангельський текст розповідає про сім’ю, у якій є батько та двоє дорослих синів – старший і молодший. І молодший із них сказав батькові: «Дай мені, батьку, належну частину маєтку!» Йому дуже хотілося незалежності від свого батька. Він не хотів перебувати під його владою і опікою. Батько авторитетом для молодшого сина не був. Власне, він дивився на батька лише, як на подателя усякого матеріального добра. Не маючи терпіння дочекатися поки батько повністю зістаріється і розділить спадщину між двома братами, молодший має достатньо зухвалості, аби вимагати: «Дай, те що мені належить!»
Молодшому синові належить третина маєтку, отже він хоче нею скористатися вже! Йому треба спішити жити, насолоджуватися усім, що несе цей чудесний і такий привабливий світ! Батько не бариться виконувати прохання свого любого сина. «І… поділив поміж ними маєток». Тепер, певно, молодший син, засукує рукави і візьметься до праці в належному маєтку. Може він енергійно візьметься до оранки, сівби та збирання урожаю, пильнуватиме про кращі пасовиська для тепер уже його отар? Якби ж то так!
Писання каже про зовсім інше: «А по небагатьох днях зібрав син молодший усе, та й подавсь до далекого краю, і розтратив маєток свій там, живучи марнотратно». Він почав усе швиденько розпродувати, переводячи все в готівку. Серце батькове, певно краялося, коли він бачив, як його син розпродує отари, будинки та поля. Та й ми можемо обурюватися: «Ну навіщо таке робити? Як можна так поставитися до маєтку, до майна, набутого тяжкою працею, може й не одного покоління!»
Втім, не спішіть обурюватися, дорогі брати та сестри. Згадаймо краще своє життя. Згадайте лишень як ви марнували довіру та дарунки своїх батьків, а найгірше – дарунок Отця Небесного. Згадайте, як ви розтринькували дар праведності та святості, який дався вам у час вашого Хрищення! Хіба не краялося від болю серце Отця вашого Небесного, коли Він бачив, як ви зневажаєте Його святе Ім’я своїми особистими гріхами? Ця притча – про нас. Це ми – той молодший син.
Син молодший жив марнотратно. Вже навіть цього достатньо, аби зневажити батька. Адже батько працював, аби заробити кожну копійку. А тут гроші розтринькуються наліво і направо. Купа людей біля купи грошей, яких цей блудний син уважає за друзів і які вміють лестити та розсипати компліменти, аби за ці лестощі та компліменти отримувати щедру винагороду. Блудниці, яких цей син уважає за любих жінок і які також продають себе за щедру винагороду. Алкоголь та вишукана їжа в дорогих тавернах, а з ними й пихатість і гордість від отриманого, але незаробленого статку. Ось – той ефемерний світ, у якому марнував свій час і батьківський маєток. Але молодшому синові зараз не до спогадів про батька, а грішникові - не до Бога. Зараз центр світу – він.
Але якщо гроші не заробляти, то одного дня вони кінчаються. Прикро те, що часто закінчення грошей супроводжується різким подорожчанням. Так і в нашій сьогоднішній притчі. А як він усе прожив, настав голод великий у тім краї, і він став бідувати. Їжі мало, а якщо її мало, то вона ще й дуже дорога. Тепер цей син відчуває всі наслідки своєї самостійності, своєї праведності, але ще не знає чого він насправді вартий. Про це він дізнається дещо згодом, коли почне шукати роботу-діло, діла, які дадуть йому достаток. І про це його працевлаштування Господь каже: «І пішов він тоді і пристав до одного з мешканців тієї землі, а той вислав його на поля свої пасти свиней».
Навряд чи можна було знайти більш принизливу та більш огидну роботу не просто для цього молодшого сина – сибарита, але й для простого єврея – пасти свиней, нечистих тварин. До цього приводить самостійність від люблячого батька, від Небесного Отця. Проте можливо й таку працю можна було би терпіти, якби до цього марнотратника ставилися ліпше ніж до свиней, про яких він піклувався. Але ж все було по-іншому: «І бажав він наповнити шлунка свого хоч стручками, що їли їх свині, та ніхто не давав їх йому». Свині цінніші для чужинців ніж цей колись один з найбагатших мешканців краю. Праця його марна. Прибутку вона ніякого не приносить. Всі діла його бруд, гній і сморід, бо він пішов від свого батька і тепер коло його спілкування - свині та наглядачі, які відганяють його від тих стручків, якими ласують свині.
Так і з тими, хто відкидає безцінний дар Хрищення і віри, а береться заробити собі на життя вічне ділами. Така людина порпається в гної, бруді та смороді серед самоправдених свиней, але й стручка не отримає від їхнього справжнього наглядача-диявола. Чим більше надії на свої діла, тим глибше в гною і тим тісніше коло свиней, і більше нагайок на спину за бажання почастуватися огидними, виваляними в болоті людських амбіцій, стручками. Далі настає загибель з голоду. Духовна, фізична і вічна смерть.
Ось до такого стану й доходить наш молодший брат, а з ним і ми. Він опам’ятовується і каже: ««Скільки в батька мого наймитів мають хліба аж надмір, а я отут з голоду гину!» Яке безглуздя сидіти по вуха в гною і помирати в з голоду, якщо навіть наймит у батька має скільки захоче їжі.
Яка користь сидіти по вуха в гною самоправденості і надіятися на свої діла чи діла інших людей. В Отця Небесного усі мають достатньо хліба. Він нікому не відмовляє у Своїй любові, у прощенні, у Царстві Небесному.
Син згадує ті чудові миті перебування у домі свого батька і ці спогади спонукають його промовити: «Устану, і піду я до батька свого, та й скажу йому: «Прогрішився я, отче, проти неба та супроти тебе... Недостойний я вже зватись сином твоїм; прийми ж мене, як одного з своїх наймитів...» Сьогодні Слово Господнє так само спонукає і нас промовляти: «Прогрішився я, Отче, проти Тебе! Недостойний я вже зватися дитиною Твоєю – прийми мене, будь ласка, як одного зі Своїх наймитів». Промовляйте ці слова в своїх серцях, любі брати і сестри, бо й ми були блудними дітьми і були недостойні зватися дітьми Божими. З царем Давидом сповідуймо сьогодні: «Я вибрав сидіти при порозі дому Бога мого, аніж жити в наметах безбожності!» (Пс. 83:11).
Блудний син іде до батька. Але що це відбувається? Хто це там біжить на зустріч цьому гультіпаці, цьому блудникові та марнотратникові? Хто це біжить на зустріч волоцюзі, одягнутому в порвану одежу, під якою тільки шкіра й кості? Це ж батько цього розкаяного, батько, який, «коли цей син далеко ще був, вгледів його, і переповнився жалем: і побіг він, і кинувсь на шию йому, і зачав цілувати його!»
Це не простий батько, дорогі брати та сестри – так до грішників, до вас біжить Отець Небесний. А біжить Він до нас, розкаяних гультіпак і волоцюг, бо дуже прагне бачити кожного з вас у Царстві Небесному. Біжить, бо так любить вас, що не може дочекатися, коли нарешті зможе обняти вас і розцілувати. Свою любов Він доводить Своїм Єдинородним Сином Ісусом Христом, Який народжується, як правдива людина від Діви Марії. Вітцівська любов – це Христос. Любов Отця – це Христова хресна дорога. Любов Отця – це кров Христа розп’ятого, яка обмиває вас від усіх ваших гріхів. Любов Бога Отця – це Христова жертва за ваші провини і це Його смерть на вашому місці і замість вас. Любов Отця і Його радість та торжество – це Христове воскресіння на третій день і проголошення вас виправданими в Його Ім’я.
Біг Отця назустріч вам – це Христос. Обійми Отця – це Христос. І поцілунки Отця – це Христос, це Його слова прощення ваших гріхів і Його тіло та кров, які підносяться до ваших уст в хлібі та вині Святої Вечері, аби ви їх їли та пили на прощення ваших гріхів і вічне життя в Божому Царстві.
Звісно ж син промовляє сповідь, бо як її не промовляти такому люблячому та милосердному Отцеві. Як не визнавати наші гріхи та провини перед Отцем Небесним, Який так невимовно нас любить? Але ж ще не встигають закінчитися слова сповіді блудного сина, як лунають розпорядження люблячого та радісного батька: «Принесіть негайно одежу найкращу, і його зодягніть, і персня подайте на руку йому, а сандалі на ноги. Приведіть теля відгодоване та заколіть, будемо їсти й радіти, бо цей син мій був мертвий і ожив, був пропав і знайшовся!»
Все найкраще для того, хто вертається до Бога. Одежа праведності, перстень не раба, а дитини Божої, все достоїнство і гідність громадянина Небесної Вітчизни дарується вам, розкаяні грішники! Для вас накривається банкет Святої Вечері і зауважте – ви на службі Божій не самі. Ні, мова ведеться не лише про наших ближніх тут, у цьому приміщенні. Послухайте слова притчі Господньої: «І почали веселитись вони». Всі небеса, ангели й архангели, разом із нашим Богом Отцем, Сином, і Святим Духом, радіють і веселяться вашим поверненням до Господньої оселі. Дещо раніше у відповідь само праведним фарисеям наш Спаситель каже: «Говорю вам, що… на небі радітимуть більш за одного грішника, що кається, аніж за дев'ятдесятьох і дев'ятьох праведників, що не потребують покаяння!...» (Лк. 15:7).
А один із тих, що не потребують покаяння якраз вертається з поля. Це старший син. Він, довідавшись про гостину на честь повернення свого брата, настільки розгнівався, що не хотів навіть увійти. Чуєте, самоправедні? Якщо ви гніваєтеся, то перебуваєте за домом Отця, за межами Царства Небесного. Але радійте, бо притча ця насправді не про блудного сина, а про люблячого, милосердного та благодатного Отця. Бо цей Отець знову поспішає надвір і у відповідь на докір старшого сина про вшановування марнотратника та блудника відповідає: «Ти завжди зо мною, дитино, і все моє то твоє! Веселитись та тішитись треба було, бо цей брат твій був мертвий і ожив, був пропав і знайшовся!»
Вітцівське прощення – повне. В Христі ви прощені повністю. Ви були мертві і ожили через Христа. Ви були пропали, але в Христі ви знайшлися. Радійте, бо у воскресінні буде більше тих, що увійдуть до життя вічного і спільнота праведних зростає. Заради Христа. Амінь!
Благодать Господа нашого Ісуса нехай буде з вами! (1 Кор. 16:23). Амінь.
Немає коментарів:
Дописати коментар