ІСУС - ТАМ, ДЕ КАЖЕ
(Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
А батьки Його щорічно ходили до Єрусалиму на свято Пасхи. І коли мав Він дванадцять років, вони за звичаєм на свято пішли. Як дні ж свята скінчились були, і вертались вони, молодий Ісус в Єрусалимі лишився, а Йосип та мати Його не знали того. Вони думали, що Він із подорожніми йде; пройшли день дороги, та й стали шукати Його поміж родичами та знайомими. Але, не знайшовши, вернулися в Єрусалим, та й шукали Його. І сталось, що третього дня відшукали у храмі Його, як сидів серед учителів, і вислухував їх, і запитував їх. Усі ж, хто слухав Його, дивувалися розумові та Його відповідям. І як вони Його вгледіли, то здивувались, а мати сказала до Нього: «Дитино, чому так Ти зробив нам? Ось Твій батько та я із журбою шукали Тебе»... А Він їм відказав: «Чого ж ви шукали Мене? Хіба ви не знали, що повинно Мені бути в тому, що належить Моєму Отцеві?»
Та не зрозуміли вони того слова, що Він їм говорив. І пішов Він із ними, і прибув у Назарет, і був їм слухняний. А мати Його зберігала оці всі слова в своїм серці. А Ісус зростав мудрістю, і віком та благодаттю, у Бога й людей (Луки 2:41-52).
Христос народився! Славімо Його!
Дорогі брати і сестри, одна американська газета в американському місті Нешвілл мала такий коментар редактора про 80-річну Лайлу Крейґ: «Дивно, що таке відбувалося з пані Крейґ. Хіба в її місті ніколи не падає сніг? Хіба в її місті ніколи не йде дощ? Хіба до неї ніколи не приїздять гості? Невже її ніколи не запрошують в гості у неділю? Невже вона не ігнорує церкву навіть для того, аби відвідати сімейні пікніки. А може в неї ніколи не болить голова чи не хворіє вона на простуду? Вона що ніколи не ображається на церву чи на її служителів? Хіба ж вона не може знайти гарної проповіді на радіо чи телебаченні?» Цей коментар був викликаний тим, що ця старенька пані не пропустила жодної з 1, 040 недільних літургій, відколи почала ходити до церкви.
Цю віруючу жінку з дороги до церкви не збивав ні літній дощ, ні зимова хурделиця. Сімейні клопоти не ставали на заваді цій християнці прийти на службу Божу, а різноманітні спокуси світу вона, постановивши бути в неділю на літургії, ігнорувала.
1, 040 неділь – і всі у церкві! Озирнімося, дорогі брати і сестри й ми сьогодні на минулий рік. У році, зазвичай, – 52 неділі. Але чи можемо ми сказати про себе так як заповів написати на своєму надгробкові Григорій Сковорода – «Світ ловив мене, та не спіймав». А як щодо вас? Чи не спіймав вас, бува світ у свої обійми, якоїсь неділі, коли ви мали бути серед Божого люду? Чи не налякала вас плоть дощем або снігом? Чи не полюбили ви якоїсь неділі своєї сім’ї або гостів більше від Ісуса? Пильнуйте, дорогі брати та сестри аби вас не стосувалися грізне застереження від Святого Духа, яке Він висловлює через апостола Якова: «Чи ж ви не знаєте, що дружба зо світом то ворожнеча супроти Бога? Бо хто хоче бути світові приятелем, той ворогом Божим стається» (Як. 4:4).
Сьогоднішній наш євангельський текст навчає нас поглянути на наше життя з іншої перспективи – перспективи небесної, перспективи правильної. Пам’ятаєте, як каже апостол Павло про те, де наша справжня батьківщина? Він пише в Посланні до филип’ян (3:20): «Життя ж наше – на небесах, звідки ждемо й Спасителя, Господа Ісуса Христа». Церква – збір віруючих, місце де Христос присутній серед нас у Слові й Таїнстві, якраз і є те місце, звідки ви вирушаєте в щотижневу подорож. Питання полягає в тому, чи ви не заблудитеся і повернетеся до вашої духовної домівки – до Спасителя у Слові й Святій Вечері. Світ має багато пасток, аби заманити вас у мандри від Христа або звести на духовні манівці.
Для віруючих євреїв таким місцем зібрання була синагога та особливо храм у Єрусалимі. Сьогодні наш євангельський текст каже нам, що Йосип та Марія: «Щорічно ходили до Єрусалиму на свято Пасхи. І коли мав Він дванадцять років, вони за звичаєм на свято пішли». Йосип, Марія та Ісус ходили до Єрусалиму щороку. Робити так Господь наказав усім євреям. До Єрусалиму, до храму, до дому Божого, пливли ріки людських натовпів з усіх кінців землі.
У Псалмі 121, який ще називається Піснею прочан записані такі почування паломника Давида: «Я радів, як казали мені: «Ходімо до дому Господнього!» Ноги наші стояли в воротях Твоїх, Єрусалиме. Єрусалиме, збудований ти як те місто, що злучене разом, куди сходять племена, племена Господні, щоб свідчити Ізраїлеві, щоб Іменню Господньому дякувати! Бо то там на престолах для суду сидять, на престолах дому Давидового. Миру бажайте для Єрусалиму: Нехай будуть безпечні, хто любить тебе! Нехай буде мир у твоїх передмур'ях, безпека в палатах твоїх! Ради братті моєї та друзів моїх я буду казати: Мир тобі! Ради дому Господа, нашого Бога, я буду шукати для тебе добра!»
Ради дому Господа Бога сходилися туди прочани, бо там був присутній Господь, там стояв ковчег заповіту. Там був центр поклоніння Господу, Який обіцяв був Спасителя-Христа. Мандрівка була радісна, бо паломники йшли співаючи Псалми та гімни, спиняючись на частування та нічліг. Зустрічалися родичі та друзі, обмінювалися новинами, думками, ідеями. В Єрусалимі вони святкували Пасху, зі споживанням ягняти, згадуючи велике Визволення із єгипетської неволі, яке вчинив Сам Господь.
А потім всі поверталися до своїх домівок. Найбільша опіка була про немовлят і маленьких дітей. Саме вони перебували весь час біля матерів. Решта могли йти з друзями або в товаристві інших родичів. Більші діти могли собі йти в своєму товаристві і приєднуватися до батьків лише увечері. Так було, певно, і у випадку, який описує наше сьогоднішнє Євангеліє. Ісус залишився у Своєму товаристві.
«А Йосип та мати Його не знали того. Вони думали, що Він із подорожніми йде; пройшли день дороги, та й стали шукати Його поміж родичами та знайомими». Багато людей шукають сьогодні Ісуса теж поміж родичами з Божої сім’ї – Церкви. Шукають Ісуса серед святих Миколая та Андрія Первозванного, серед Івана Золотоустого та Хоми Аквінського. Але результат буде такий самий, що й у Йосипа та Марії, які шукали молодого Ісуса поміж родичами та знайомими.
«Але, не знайшовши, вернулися в Єрусалим, та й шукали Його». Йосип та Марія обходили будинок за будинком, вулицю за вулицею. Може Він тут або там? «Можливо Ісус краще почує нас в Печерській лаврі, а може в Почаївській? А може легше буде знайти Бога в Зарваниці або в Манявському скиті?» - думають сьогодні багато людей, купуючи квитки до Києва, до Почаєва, на Тернопільщину чи в Карпати. Відповідь нашого сьогоднішнього тексту: «Не там шукаєте!»
Але Марія та Йосип таки знаходять Ісуса – «що третього дня відшукали у храмі Його, як сидів серед учителів, і вислухував їх, і запитував їх». То не була розмова учених мужів із випадковою дитиною, бо, читаємо далі: «Усі ж, хто слухав Його, дивувалися розумові та Його відповідям». Молодий Ісус, якому виповнилося всього дванадцять років дивував учителів. Він вислуховував їх шанобливо. Не менш шанобливо Він їх запитував. Але здивування викликало не це, хоча це й було досконале виконання Четвертої Заповіді. Усі, хто слухав Ісуса, дивувалися Його розумові та Його відповідям.
Ми цьому не дивуємося, бо ми знаємо і віруємо, що Ісус – правдивий Бог і в утробі матері, і в дванадцятирічному віці і нині, бо Він – Бог «народжений від Отця перед усіма віками». Господь Святий Дух через апостола Павла каже нам, що в Христі «всі скарби премудрости й пізнання заховані» (Кол. 2:3). І це про Нього, про цього Ісуса, свідчать усі Писання, які читають учителі, серед яких розташований Ісус.
І як вони Його вгледіли, то здивувались, а мати сказала до Нього: «Дитино, чому так Ти зробив нам? Ось Твій батько та я із журбою шукали Тебе». Марія промовляє слова з болем. Адже не просто знайти дванадцятирічного хлопчика у великому місті, серед багатотисячних натовпів. Так само, як не просто знайти Бога, шукаючи Його поміж чудотворних ікон, мощей чи монастирів. Але хіба це провина Бога, що люди шукають Його не там, де треба? Ісус відповідає: «Чого ж ви шукали Мене? Хіба ви не знали, що повинно Мені бути в тому, що належить Моєму Отцеві?»
Ісус – в тому, що належить Його Отцеві. Ісус – у храмі Божому. Ісус – вдома. Тут Його слід було шукати найперше. Бо саме так сказав був Бог про Свій храм в Єрусалимі. Ось яку молитву Господь Святий Дух вклав в уста царя Соломона: «Ти почуєш це з небес, місця постійного пробування Свого, і зробиш усе, про що буде кликати до Тебе той чужинець, щоб усі народи землі пізнали Ім'я Твоє, щоб боялися Тебе, як народ Твій, Ізраїль, і щоб пізнали вони, що Ім'ям Твоїм названо цей храм, що я збудував. Коли народ Твій вийде на війну на свого ворога, дорогою, якою Ти пошлеш їх, і помоляться вони до Господа в напрямі до міста, що Ти вибрав його, та храму, що я збудував для Ймення Твого, то почуєш Ти з неба їхню молитву та їхнє благання, і вчиниш їм суд!» (1 Цар. 8:43-45).
Ісус перебуває у храмі, бо так визначив Отець. Пройде ще два десятки років і Ісуса зможуть знайти знову в храмі, з якого Він бичем виганятиме торговців і грошомінів і вигукуватиме: «Написано: Дім Мій буде домом молитви, а ви робите з нього печеру розбійників» (Мт. 21:13). Ісуса за допомогою зрадника, Юди, знайдуть також у Саду Гетсиманському, куди Він ходив молитися і тим, що прийшли Його заарештовувати, Він скаже: «Немов на розбійника вийшли з мечами та киями, щоб узяти Мене! Я щоденно у храмі сидів і навчав, і Мене не взяли ви» (Мт. 26:55).
Ісус завжди там – де каже Писання, де каже Бог. Після неправедного суду Ісус був розп’ятий на хресті, бо лише в такий, передвіщений Богом спосіб, могла бути принесена заплата всі наші гріхи та провини. Бог через пророка Івана Христителя прорік: «Ось Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере» (Ів. 1:29) і так сталося. Пасхальне ягня Ісус ходив споживати в дванадцятирічному віці до Єрусалиму. Але правдивим пасхальним Ягням є Він, Ісус Христос, Який визволяє із абсолютного рабства – рабства гріха, диявола та смерті. Його кров обмиває усі ваші гріхи. В Його Ім’я ви прощені.
Людський розум може відмовлятися це сприймати. Але не повторюйте помилок Йосипа та Марії. Довіртеся Богові та Його Слову, довіртеся Ісусові. Вони знайшли Ісуса лише на третій день. Проте згадайте кількох людей, які не знайшли Ісуса там, де відповідно до людської логіки Він мав би бути на третій день – у гробі. Жінкам, які прийшли намастити Ісусове тіло, ангел промовив: «Нема Його тут, бо воскрес, як сказав» (Мт. 28:6).
Ісус – там де каже Бог. Де ж нам знайти Ісуса сьогодні? Де сьогодні нам дається прощення гріхів і провин? Де сьогодні дарується вам вічне життя у Царстві Божому? Все це там – де каже Господь. «Де двоє чи троє в Ім'я Моє зібрані, там Я серед них» (Мт. 18:20) і: «Не кидаймо збору свого, як то звичай у деяких, але заохочуймося, і тим більше, скільки більше ви бачите, що зближається день той» (Євр. 10:25). Ми пробуваємо в Господі вірою і цю спасенну віру творить у нас Святий Дух через Євангеліє. Господь – у Слові. Про Святу Вечерю Апостол Павло навчає нас: «Чаша благословення, яку благословляємо, чи не спільнота то крови Христової? Хліб, який ломимо, чи не спільнота він тіла Христового? « (1 Кор. 10:16). Господь там, де каже – у Слові і Таїнстві, у нашій Церкві, в зборі людей, що зібрані довкола Євангелія.
Тут Він вислуховує усі ваші молитви й прохання. Тут Він прощає всі ваші гріхи. Тут Він вас благословляє. Тут Він вас зміцнює Своїми святими й правдивими тілом і кров’ю. Виходячи з цього збору, ви відправляєтеся у подорож світом, аби знову вернутися до небесного банкету в Слові і Таїнстві або ж потрапити нарешті в істинну батьківщину – Царство Небесне.
Жінка, про яку згадував на початку цієї проповіді не пропустила жодної з 1040 недільних служб Божих, прагнучи щонеділі віднаходити Христа і перебувати з Ним. Хай Господь благословляє кожного з нас такими неділями – з Христом у Євангелії, там де Він каже, бо «Ісус Христос учора, і сьогодні, і навіки Той Самий» (Євр. 13:8). Амінь.
Бо Христос народився! Славімо Його!
Отже Законом світ став винний перед Богом тим, що всі підлягають його постановам, але жодна людина не виправдовується його ділами. Законом настає пізнання гріха, а не відпущення провини.
Наша Церква із Водохрещем увійшла в пору Богоявлення, яка триває до Великого посту. В цю пору Церква звіщає про земне служіння Христа, Його чуда та науку.
Вчора наша Церква разом із Національним Фондом соціального захисту матерів і дітей "Україна - дітям" провідала дитяче відділення київської міської онкологічної лікарні. Ми маємо усталену традицію відвідувати тяжкохворих дітей, підбадьорювати їх Словом Божим і давати їм подарунки від наших парафіян. Щороку діти в цій лікарні таким подарункам радіють. (Цього року ми дякуємо Господу за щедрі подарунки для діток від нашого брата у Христі, Ярослава Мудрика). І якщо подарунки дарувати радісно і легко, то виходити з цієї лікарні важко. Як розповідає дияконеса нашої Церкви, Емілія Зінченко, вкрай боляче бачити маленьких діток вражених раком, особливо усвідомлюючи те, що не всі вони, можливо, повернуться із лікарні додому. Сестра Емілія просить згадувати про цих маленьких страдників у молитвах до Господа, про їхнє одужання і їхню віру в благодатного Господа Ісуса Христа. Ми також просимо молитися за лікарів, аби Господь давав їм сил, вміння, терпеливості, щоби лікування було якомога ефективнішим. Господь каже: «Поправді кажу вам: що тільки вчинили ви одному з найменших братів Моїх цих,- те Мені ви вчинили» (Мт. 25:40).
Щоразу, коли ви пропускаєте нагоду вчинити опір [злу] чи ж потураєте [злу] так, ніби це вас не стосується, ви настільки ж винні, як і людина, яка це зло безпосередньо чинить.
