Рости на спасіння (проповідь)

неділя, 12 лютого 2012 р.

Проповідь на 4-у неділю по Богоявленні

                                    КОЛИ ЗРИВАЄТЬСЯ БУРЯ
                   (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
           
І коли Він до човна вступив, за Ним увійшли Його учні. І ось буря велика зірвалась на морі, аж човен зачав заливатися хвилями. А Він спав...  І кинулись учні, і збудили Його та й благали: «Рятуй, Господи, гинемо!» А Він відповів їм: «Чого полохливі ви, маловірні?» Тоді встав, заказав бурі й морю, і тиша велика настала... А народ дивувався й казав: «Хто ж це такий, що вітри та море слухняні Йому?»  (Матвія 8:23-27).

Усім…  улюбленим Божим, вибраним святим, благодать вам та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа! (Рим.1:7) Амінь.

Дорогі брати і сестри, останні декілька тижнів в нашій країні тріщать сильні морози. Лютий справді виправдовує свою назву.  Так важливо зараз усім нам памятати заповідь «Не вбий!»  Адже кожна заповідь не лише забороняє нам коїти гріх, але й спонукає до того, аби ми чинили добро. Доктор Мартін Лютер, пояснюючи Пяту Заповідь, навчає: «Ми повинні боятися і любити Бога так, щоб не завдавати  болю чи шкоди нашому ближньому щодо тіла його, а допомагати йому та бути йому другом у всякій тілесній потребі (у кожній потребі та небезпеці для життя і тіла)».  Бог каже, аби цієї зимової морозної пори ми пильнували про всяку тілесну потребу наших ближніх і допомагали їм, якщо для життя і тіла наших ближніх виникне небезпека.

Втім цьогорічний лютий прославився не лише сильними морозами, але й величезними штормами на Чорному морі.  Декілька днів тому і від наших друзів, і через засоби масової інформації ми чули про те, якими серйозними були бурі на південному березі Криму.  Якби не було в світі гріха, то не було би не лише бур, але й самого терміну «негода». Але ж ми народжуємося грішними. Ми коїмо гріхи.  Світ переповнений гріхами і через це страждає вся земля. Пожежі, землетруси, цунамі, нестерпна спека та люті морози – все це відбувається через те, що існує гріх. Ось і зовсім недавно стихія поруйнувала славетні набережні в Алушті та Ялті, а ще на Чорному морі через шторми ішли на дно кораблі й потопали люди. На свої очі ми бачимо ті спустошення, що приніс у світ гріх і чинить ці спустошення далі.

Але найбільше спустошення гріх вніс у наші душі. Як часто забуваємося ми про Бога!  Як часто забуваємося ми про те, що Він нас створив і далі піклується про нас.  Як часто ми забуваємося про слова Господа Христа: «Не журіться, кажучи: «Що ми будемо їсти», чи: «Що будемо пити», або: «У що ми зодягнемось?» Бож усього того погани шукають; але знає Отець ваш Небесний, що всього того вам потрібно. Шукайте ж найперш Царства Божого й правди Його, а все це вам додасться» (Мт. 6:31-33).

Ця грішна журба влазить в наше життя у найнесподіваніші миті і відводить наші очі від Бога, а спрямовує їх на світ.  Сьогоднішній наш євангельський текст починається з того місця, коли Ісус вступає до човна.  На суходолі залишився великий натовп, що насолоджувався був чудами, які робив Ісус.  Зцілення, наука, чудесні хліб та риба, якими Він насичував усіх, хто був біля Нього. Найближче до Нього стояли, звісно, учні. Апостол Іван, згадуючи про всі ці події зазначатиме, що він пише про те: «що було від початку, що ми чули, що бачили власними очима, що розглядали, і чого руки наші торкалися» (1 Ів. 1:1).

Тепер же в нашому Євангелії їхні руки – на веслах, а Ісус мирно спить на кормі. Він – людина. Він стомився.  Він потребує сну. До того ж Він – не моряк і навіть не рибалка, як вони,  життя яких до покликання Ісусом, було нерозривно звязане з морем Галілейським. Море – їхня стихія.

Так буває з усіма нами. Коли лагідно світить сонечко, коли є здоровя, коли справи йдуть добре, то нам здається, що ми перебуваємо в своїй рідній стихії і ми – господарі життя. Ми можемо спокійно плинути водами життя і забуваємося про Того, Хто перебуває на кормі. Але раптово все змінюється. «І ось буря велика зірвалась на морі».  Без попереджень. Без надавання часу для приготувань.  Замість спокійного моря раптом постали такі хвилі, що ними «аж човен зачав заливатися».  Море реве, хвилі заливають човен, учні борються за виживання свого кораблика. А що ж робить їхній Учитель? Він спить!  Човен кидає з боку на бік.  Море реве. Учні перекрикують шум вітру й хвиль, намагаються врятуватися, в них нічого не виходить, а Ісус спить! 

Невідомо скільки часу тривала їхня боротьба, скільки часу намагалися вони виправити своє становище.  Але відомо лише одне – вони зрозуміли весь жах свого становища і всю марноту своїх діл і, зрозумівши, що їм залишилося лише піти на дно й загинути, вони нарешті звернулися до Ісуса. «І кинулись учні, і збудили Його та й благали: «Рятуй, Господи, гинемо!»  Всі їхні зусилля – ніщо.  Надія в них тепер залишилася лише одна – Господь Ісус.   

До Нього вони звертаються. «А Він відповів їм: «Чого полохливі ви, маловірні?»  Цей текст доречніше було би перекласти: «Які ж полохливі ви, маловірні!»  Він не докоряє їм за те, що вони звернулися до Нього.  Це Він був сказав Давидові: «До Мене поклич в день недолі, Я тебе порятую, ти ж прославиш Мене!» (Пс. 50:15).  Ці слова стосуються усіх віруючих.  Ці слова стосуються й учнів, яким здається, що вони ось-ось можуть загинути.

Господь дає їм подвійну характеристику. Вони – полохливі. І вони – маловірні.  Їм немає чого боятися, бо поряд з ними – Господь Ісус. Але навіть якби Він не був фізично з ними присутній, то чи є в них підстави до страху?  Хіба Господь Бог не всюдисущий?  Хіба Він не всевідаючий? Хіба Бог перестав бути всемогутнім?  Отже, підстав для страху немає.  Другий докір – докір у маловірстві.  Навіть якби ця подорож скінчилася фізично, у часі посеред моря, то Царство Небесне готове їх прийняти будь-якої миті. Апостол Павло так сповідував свою віру: «Я маю бажання померти та бути з Христом, бо це значно ліпше» (Фил. 1:23).  Для віруючих справді бути з Христом на небесах значно ліпше.  Але коли Бог вирішує, щоб ми ще залишалися в тілі, то це потрібніше заради інших людей, членів нашої сімї, Церкви тощо (Фил. 1:24).

Почувши ці слова, ми можемо спокуситися до осуду учнів.  Але не спішімо це робити.  Згадайте про такі або про подібні ситуації, в які потрапляли ви. Чи були ви завжди відважні?  Чи ваша віра була завжди як криця «що серед бою так ясно іскриться»? Як добре, що у такі миті нашого страху, у  миті, коли слабне наша віра, нам є до кого звернутися і вигукнути: «Рятуй, Господи, гинемо!»

Господь Ісус «тоді встав, заказав бурі й морю, і тиша велика настала…» Ісусове Слово – повновладне.  Колись Він цим Словом творив світ.  Тут Він теж промовив слово. Буря не почала стишувати, і хвилі не почали зменшуватися.  Буря припинилася раптово. В одну мить. Запанував мертвий штиль. Всі небезпеки щезли.  Настав повний порятунок. Учні опинилися в безпеці. І природна реакція світу: «Хто ж це такий, що вітри та море слухняні Йому?» 

Хіба можна впізнати Бога фізичним зором? Особливо, коли Він одягнутий у людське тіло. Важко впізнати Бога, Який «умалив Самого Себе, прийнявши вигляд раба, ставши подібним до людини; і подобою ставши, як людина» (Фил. 2:7). Але як каже Господь: «Я вам був сказав, та не вірите ви. Ті діла, що чиню їх у Ймення Свого Отця, вони свідчать про Мене» (Ів. 10:25).

За словом Його твориться їжа, стихії коряться одному Його слову, зцілюються хворі, прозрівають сліпі, глухі чують, німі говорять, мертві воскресають і  ви не знаєте, Хто це Такий? Його знають і сповідують Його учні через свого речника Апостола Петра: «Ми ж увірували та пізнали, що Ти – Христос, Син Бога Живого!» (Ів. 6:69).   Так само сьогодні сповідуємо й ми: «Ти – Христос, Син Бога Живого!  Ти стався людиною і взяв на Себе не лише нашу людську природу, але на Своє безгрішне тіло Ти поклав усі наші гріхи.  Цього ніхто не міг би зробити крім Тебе. Бо для цього треба бути всемогутнім Богом і мати до нас абсолютну, безмежну любов.  Але Ти маєш її, бо ти – Христос, Син Бога Живого. Через це ми сьогодні кличемо до Тебе, обтяжені нашими гріхами, нашими проблемами і бідами: «Рятуй, Господи, гинемо!»

І як тоді, на розбурханому морі, Господь заказав бурі й морю так само сьогодні Він заказує нашим гріхам, заказує смерті і дияволові. Він заказує нашим гріхам, бо Його кров проливається на Голгофі і звідти вона обмиває всі ваші гріхи, так що Апостол Іван звертається до вас: «Кров Ісуса Христа, Його Сина, очищує нас від усякого гріха» (1 Ів. 1:7).

Господь заказує смерті, бо на третій день по смерті на хресті Він воскрес і Господь Святий Дух навчає нас через Апостола Павла: «Де, смерте, твоя перемога? Де твоє, смерте, жало?  Жало ж смерти – то гріх, а сила гріха – то Закон.  А Богові дяка, що Він Господом нашим Ісусом Христом перемогу нам дав» (1 Кор. 15:55-57).

Господь заказує дияволові.  І про це, торжествуючи, сповіщає Божий Апостол Павло: «Хто оскаржувати буде Божих вибранців? Бог Той, що виправдує. Хто ж той, що засуджує? Христос Ісус є Той, що вмер, надто й воскрес, Він праворуч Бога, і Він і заступається за нас. Хто нас розлучить від любови Христової? Чи недоля, чи утиск, чи переслідування, чи голод, чи нагота, чи небезпека, чи меч? Як написано: «За Тебе нас цілий день умертвляють, нас уважають за овець, приречених на заколення».  Але в цьому всьому ми перемагаємо Тим, Хто нас полюбив. Бо я пересвідчився, що ні смерть, ні життя, ні Анголи, ні влади, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні вишина, ні глибина, ані інше яке створіння не зможе відлучити нас від любови Божої, яка в Христі Ісусі, Господі нашім!» (Рим. 8:33-39).

Марною була боротьба учнів проти стихії. Марно вичерпували вони воду з човна. Марно вони гребли з усіх сил, змагаючись проти вітру та хвиль. Їхні діла їм не допомогли.  Допомогло їм звернення до Господа, Який врятував їх Своєю благодаттю. Так само марним є наші намагання своїми ділами спинити гріх, диявола чи смерть. В нас як і в учнів є лише один порятунок – Ісус Христос. Він заказує бурі й морю і тиша велика настає одразу.  Він помирає за всі ваші гріхи і воскреслий на третій день проголошує вас виправданими одразу, не поступово, не крок за кроком, а одразу. 

Він заказує бурі й морю одразу. Він проголошує вас святими одразу. Не поступово, не день за днем, а одразу  Він проголошує вас прощеними і святими, дітьми Отця Небесного і спадкоємцями Царства Небесного.  Коли ж хтось навчає про який поступовий рух, то він перебуває в одному човні не з учнями, а з кимось іншим. І коли хтось навчає звертатися по поміч не до Господа Ісуса, а до когось іншого, яким би святим те імя не видавалося, на кормі – не Господь Ісус, а той чи та, що бурі й морю заказати не може.

Якщо ви опинилися не в тому човні - не в човні Церкви, не в тому товаристві - не в спільноті святих, то вам слід розкаятися і негайно закричати: «Рятуй, Господи, гинемо!» і віднині покладати свою надію тільки на Господа Ісуса, Який вас любить, Який вас прощає, Який дарує вам вічне життя у Своєму Царстві, Який пригортає вас до Себе Своїми правдивими тілом та кровю у Таїнстві Господньої Вечері, а в кінці вашої мандрівки дасть вам спочинок у Своєму Царстві, воскресіння і вічне життя. В Його святе Імя. Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде зо всіма вами! Амінь (Рим. 16:24)

Немає коментарів: