Рости на спасіння (проповідь)

середа, 24 вересня 2014 р.

Коли нападає сатана

В церкві так буває, що після того, як Христос об’являє мудрість і проповідування Слова спасіння і благодаті – незабаром слідує хрест. Бо проти Нього змагається сатана разом із мудрими, могутніми, святими і лицемірами і все, що є у світі видатного, він піднімає проти Слова та вірних. Він не може стерпіти благодаті, яка ллється з вуст Царя або ж Слова Євангелія, бо воно руйнує його царство.  Сатана – князь смерті і автор гріха. Він – дух мороку і замішання, дух обманів і протизаконня. І до того ж це – царство світу. Проте, як каже Іван, Христос з’явився: «щоб знищити справи диявола» (1 Івана 3:8), аби розвіяти його царство і розділити здобич.  Тож обов’язково мусить бути так, що сатана лютує і буйствує, бо він не відмовиться від свого царства нечестивості і смерті.  Через це він хапає цих посланців Слова і вбиває їх. Він непокоїть і пригнічує нас, він веде нас до відчаю і залякує нас. Він піднімає секти, єресі та тиранів. І так з кожного боку він захищається силою і обманом, і атакує Христове Царство.  І так як Христос ставиться до сатани, так і сатана намагається зруйнувати такі діла Христа, як життя, праведність, радість і тому подібне.

     На це натрапляємо ми й сьогодні. Незабаром по тому, як в якомусь місці з’являється Євангеліє, руйнується і нищиться мир світу.  «Бо коли сильний муж дотримувався спокою, то був мир, а коли приходить хтось сильніший від нього, тоді здіймає він шум» (Луки 11:21 і далі), тоді він гнівається і доводить усе до безладу.  Тоді ми справді чуємо нарікання світу, які й сьогодні підносяться: «До того, як прийшла ця доктрина, все було спокійно, мирно і все процвітало. А тепер, коли почали навчати цій доктрині, то все непокоїться повстаннями, приходить до замішання через війну і кровопролиття і ні в чому немає успіху».

     Звісно, такі голоси – голоси нерозумних мужів, які не знають, що здійснюється Словом. Христос діє через Слово, аби звільнити людей від смерті та гріха; диявол, з іншого боку, хоче, аби все було зруйноване смертю і гріхом. Отже як може бути інакше, щоб мир руйнувався і кожен веде боротьбу за збереження свого царства – Христос проти сатани веде боротьбу служінням Слова, а сатана – проти Христа своїми членами, єретиками, фальшивими братами і тиранами? Тож, коли ви бажаєте радіти в Христі, то заради Нього мусите терпіти сум, замішання, внутрішні та зовнішні томління. І причина полягає в тому, що ви не можете горнутися до Христа, не ображаючи князя світу. Ви не можете горнутися до Бога життя, не повстаючи проти автора смерті. Але недосвідчені мужі про це судити не можуть.  Вони причини сум’ять, розбратів, єресей та інших бід, приписують святому Слову Божому, тоді як справжньою причиною всього цього є диявол і його члени. Але чому вони не залишать Царство Христове в спокої?  Чому вони висловлюють претензії на те царство, яке належить Христові? Людина була створена для життя, для спасіння, для праведності.  Чому ж тоді сатана лютує, коли Христос це робить, коли Він прощає гріх, коли Він дарує життя,коли Він спасає, коли Він претендує на Своє Царство?  Отже той факт, що сатана гнівається і піднімає в світі безлад не є провиною Бога, Який відвідує нас зі Свого чистого милосердя Словом Своїм, а є ці безладдя провиною диявола, який нападає на Слово заради свого царства гріха і смерті. Але світ в це не вірує. Тому Богові байдуже на їхні нарікання, але Він вривається Своїм Словом, незважаючи на те наскільки вони там мимрять собі і огризаються Але Він каже: «Господь царюватиме на землі – люди, створіння, світ і все, що в ньому – Моє».

     З цієї причини починається війна з дияволом, який не відпускатиме Божих людей точно так, як фараон відмовлявся відпускати євреїв і як він воював проти Мойсея (Вихід 5:2 і далі).  Це ж саме стосується сьогодні й нас. Коли ми хочемо виводити Божих людей, фараон проти нас набухає гнівом і повстає.  Сила Слова виявляється в тому, що в нас усією Своєю зброєю воює Христос – «щитом віри і мечем Слова» (Еф. 6:16, 17). Тож ми вдаряємо ворога зусібіч, перше виводячи на світло його обмани і брехні в єретиках, а потім вихоплюючи та захищаючи наших людей, аби вони могли витривати в святій вірі та житті». Ця війна триває безперервно і надії на мир немає. Отже проти тиранів, яких ми подолаємо лише через терпіння і мовчанку, мусимо озброюватися терпеливістю, вірою, прикладами Христового хреста. Проте брехливих учителів ми подолаємо не терпеливістю і мовчанкою, але проти них ми повинні діставати обсічного меча (Євр. 4:12), яким «ми руйнуємо задуми, і всяке винесення, що підіймається проти пізнання Бога» (2 Кор. 10:4, 5).
     
     Тут ви бачите якого Царя ми маємо. Після того, як Він нас навчив і вилив на нас Свої обітниці і Словом Своїм переставив нас до Свого Царства (Кол. 1:13), одразу з’являється сатана і розпинає нас.  Бо «усі, хто хоче жити побожно у Христі Ісусі, будуть переслідувані» (2 Тим. 3:12) і подібним чином: «через великі утиски треба нам входити у Боже Царство» (Дії 14:22). Але наш Цар не покине нас. Він – присутній і воює в нас проти влади тиранів і проти обманів диявола. І воістину Він чинить нас невразливими до брехливих учителів і безпечними проти влади тиранів.

     Отже, ви, браття і отці, які одного дня будете керувати справами церков, повинні бути озброєні і підготовлені не лише до того, аби навчати та напучувати добрих, які мислять правильно у вірі, але й воювати проти противників і докоряти противникам.  Інакше, коли не буде людей, які воюють на лінії фронту проти противників і які спростовують їх – коли не буде мужів, які докладно роз’яснюють місця та ідеї Писання, вкрадені ворогами і коли не буде мужів, які захищають правду, то церкви незабаром будуть розсіяні. Тому він каже тут: «Господь – могутній у битві, оскільки терпеливістю Своєю Він долає всяку владу і тиранію світу і «робить нас (як знаходимо в Єр. 1:18) укріпленими містами, залізним стовпом і мідною стіною» та (Іс. 50:7) «крем’яними обличчями». Таким чином ми можемо зносити всі удари, в’язниці, кайдани і смерть. Коротко кажучи, все, що би не бажали зробити світ і диявол у своєму найбільш гіркому гніві, ми здолаємо через Того, Хто живе в нас. Тож, коли ми воюємо проти обманів диявола, то Він долає в нас теж. Це – наша війна, незважаючи на те, якою вона може ставати небезпечною, вона все-одна приносить нам найбільшу радість, бо перемога залишається нашою.

     Тож коли Він каже: «Підпережися», то це – обітниця, наче Він каже: «Ти буде наймогутніший Велетень у тому, що Ти захищатимеш у святих Своє Слово і дари Святого Духа терпеливістю і спростуванням Твоїх противників».

     Проте Він додає: «Прив'яжи до стегна Свого, Сильний, Свого меча» і вибирає військову аналогію так наче він каже: «Щомиті ти мусиш бути підготовлений та оснащений, аби меч Твій був завжди на стегні Твоєму, а не висів десь на стіні, іржавіючи». Тож читаємо в Ефесян 6:15: «взувши ноги в готовість Євангелії миру».  Служитель повинен бути готовим, він повинен мати меч в руці. Хоча диявол трохи спочиває, він ще повернеться.  Ми не повинні хропіти так наче ми кинули працю. Він ослаб на трохи часу, але він не перестає повертатися.   

     Тож ми завжди повинні бути готовими і очікувати, що ворог повернеться будь-якої миті…. Наш Цар не вдаряє для того, аби зруйнувати людей, а для того, аби спасти їх.

Мартін Лютер, З лекції на Псалом сорок п’ятий

Немає коментарів: