Рости на спасіння (проповідь)

неділя, 17 травня 2015 р.

Проповідь на 6-у неділю Великодня

            ВСЕ ДОПОМАГАЄ НА ДОБРЕ
                                   (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
           
Надією-бо ми спаслися. Надія ж, коли бачить, не є надія, бо хто що бачить, чому б того й надіявся? А коли сподіваємось, чого не бачимо, то очікуємо того з терпеливістю. Так само ж і Дух допомагає нам у наших немочах; бо ми не знаємо, про що маємо молитись, як належить, але Сам Дух заступається за нас невимовними зідханнями. А Той, Хто досліджує серця, знає, яка думка Духа, бо з волі Божої заступається за святих. І знаємо, що тим, хто любить Бога, хто покликаний Його постановою, усе допомагає на добре (Римлян 8:24-28).

Христос воскрес! Воістину воскрес!

Дорогі брати і сестри, один художник відніс свій твір абстрактного мистецтва до ділера, аби той його продав. Ви знаєте, як буває інколи збагнути не те що задум абстракціоніста, але навіть розібратися де там верх, а де низ. Так і сталося із ділером.  Розгніваний художник, перебуваючи наступного дня на виставці-продажі вже хотів був насварити продавця за картину почеплену догори ногами на стіну. Але, будучи людиною скромною, не став цього робити, бо на картині був цінник у 19 доларів, а покупець, якому картина сподобалася, вже віддавав ділерові 61 долар. Ось так те, що здається неправильним і поганим, може виявитися вкінці навіть дуже добрим.

Нам теж інколи здається, що все йде зовсім погано, що немає жодної перспективи на краще. Ми можемо захворіти або захворіти можуть наші рідні.  Ми можемо втратити роботу. На нашу країна напала Росія, українські сімї хоронять своїх синів, що загинули на східному фронті не проголошеної війни.  Проливається кров, ллються сльози.

А тим часом ціни на все стрімко зростають. Економічного зростання не видно навіть на горизонті, як і економічних реформ.  Як і за попередніх правителів збагачуються одиниці тих, що при владі, а решта народу стає біднішою і більш нещасливою. Бо до традиційної вже бідності додалася війна, на яку відправляють українців, але яку відмовляються визнавати. Гріх продовжує приносити свої гіркі, страшні плоди в нашій державі, в нашому суспільстві, в нашій країні.

У такі дні ми буває втрачаємо надію. Ми можемо навіть гніватися на тих політиків, які обіцяли швидке припинення війни, реформи, порядність і чесність. Знаєте, необовязково, що все так складеться, як в нашого сьогоднішнього художника, бо його ділер був людиною чесною, може неуважною, але таки чесною. 

Проте в нас є надія. І вона не марна. Вона не така, як в людей, що не вірують в Бога. Вона не така, як в людей, що належать винятково цьому світові. Надія людей від світу – вкрай мінлива і дуже часто марнотна, марна.  Про це вони розуміють лише тоді, коли ця надія щезає і ми чуємо такі слова «Я втратив/втратила всяку надію».  Про таку надію Господь нас застерігає: «Не надійтесь на князів, на людського сина, бо в ньому спасіння нема: вийде дух його – і він до своєї землі повертається,  – того дня його задуми гинуть!» (Пс. 145:3, 4)

Але у віруючих людей, у християн – інша надія.  Надія – реальна, і надія стовідсоткова. Це надія блаженних, тобто щасливих людей. Як написано: «Блаженний, кому його поміч – Бог Яковів, що надія його – на Господа Бога, його!» (Пс. 145:5). Про цю надію сьогодні нам говорить і Христів Апостол, кажучи, що «надією-бо ми спаслися».

На чому ж ґрунтується ця наша спасенна надія? На вірі в Христа. Віра передує надії.  Віра є основою нашої надії. Віра осягає спасіння, яке вже є, яке належить нам у Божому Сині. Віра завжди подорожує разом із надією. Віра горнеться до Христа, а надія очікує розпятого і воскреслого Христа побачити на небесах або у славі, коли Він повернеться, аби судити живих і мертвих.  Віра радіє прощенням, яке Бог дає нам заради Христа.  Надія сподівається взяти участь у торжестві воскреслих прощених.

Надія спонукає нас до терпеливості.  Вона каже нам: «Почекай ще трошечки і ти побачиш Спасителя. Почекай ще трошечки і ти побачиш на власні очі Царство Боже. Почекай ще трохи і ти радітимеш усіма привілеями воскреслої дитини Божої. Почекай ще трошки і ти зустрінеш у Царстві Небесному усіх воскреслих рідних і святих, що спаслися самою вірою в Христа».

Але чекати буває важко. Ми – немічні люди. Нам часом дуже хочеться, аби було як в одній пісні: «Нет-нет-нет, я хочу сегодня!  Нет-нет-нет, я хочу сейчас!» Нам хочеться мати блаженство вже тут – в грішному тілі та в грішному світі. Ми стомлюємося від постійних проблем.  Нам не подобаються хвороби та біди, на які рясний наш грішний світ. І ми могли би втратити і віру, і надію, якби ми були полишені з усіма нашими проблемами та особливо немочами – нашою власною слабкістю на самоті.  

Слава Богу, що Він нас не полишив наодинці. Христів Апостол каже: «Так само ж і Дух допомагає нам у наших немочах; бо ми не знаємо, про що маємо молитись, як належить, але Сам Дух заступається за нас невимовними зідханнями». Що ж це за наші немочі? В чому вони проявляються? Ми не чекаємо, як слід.  Ми не терпимо, як слід, ми не молимось, як слід.

Апостол Павло дуже добре знає, що таке немочі з власного християнського досвіду. Апостол хотів безборонно та вельми успішно проповідувати Євангеліє. Але так не було. Ось як він пише про свою проблему і те, як він хотів її позбутися: «А щоб я через пребагато об'явлень не величався, то дано мені в тіло колючку, посланця сатани, щоб бив в обличчя мене, щоб я не величався. Про нього три рази благав я Господа, щоб він відступився від мене» (1 Кор. 12:7, 8).

Апостол Павло тричі молиться, аби ця колючка з тіла була забрана – настільки важким і прикрим робила вона його життя і, на його думку, служіння. Проте якою була відповідь Господа. Читаємо далі: «І сказав Він мені: «Досить тобі Моєї благодаті, бо сила Моя здійснюється в немочі». «Отож», – продовжує Св. Павло, «краще я буду хвалитись своїми немочами, щоб сила Христова вселилася в мене. Тому любо мені перебувати в недугах, у прикростях, у бідах, у переслідуваннях, в утисках через Христа. Коли бо я слабий, тоді я сильний» (в.в. 9, 10).

Те, що для Павла здавалося перепоною, проблемою і жахливою незручністю, виявилося його сильною стороною – для виявлення сили Христа, Його благодаті, Його невимовної любові до нас, грішників, що каємося і надіємося на воскреслого Христа Бога. Будьте певні, що Господь Святий Дух заступався за Апостола Павла, коли він молився про колючку у власному тілі.

Господь Святий Дух, любі брати і сестри, заступається за кожного з вас. Наш воскреслий Спаситель заступається за нас на небесах, як написано: «Діточки мої, це пишу я до вас, щоб ви не грішили! А коли хто згрішить, то маємо Заступника перед Отцем, Ісуса Христа, Праведного. Він – ублагання за наші гріхи, і не тільки за наші, але й за гріхи всього світу» (1 Ів. 2:1, 2).

А Господь Святий Дух, Якого Ісус, наш Спаситель посилає нам, як Утішителя, заступається за нас просто тут, в наших тілах і душах. Він, каже нам сьогодні Апостол «заступається за нас невимовними зідханнями». Ми цих зітхань можемо самі не чути, але вони від нас линуть. І вони – не себелюбні, вони – не егоїстичні, вони – не суперечать волі Божій. Всі до одного ці зітхання – Богоугодні, бо вони линуть від Бога до Бога, від Бога Святого Духа – до Бога Отця.

Так молитися не може більше ніхто. Жодна релігія на світі не має таких молитов. Всі молитви в інших релігіях залишаються добрими або злими побажаннями, які до Бога не доходять або ж Він просто закриває на них Свої вуха. Ваші ж зітхання, про які нас сьогодні навчає Св. Павло, любі християни, ідуть просто до Бога. Вони йдуть з чудесних храмів – ваших тіл. Бо «ваше тіло – то храм Духа Святого, що живе Він у вас, якого від Бога ви маєте» (1 Кор. 16:19).

Господь Святий Дух, Який живе у вас використовує ваші зітхання в Богоугодний спосіб. Це – високий привілей, який мають лише ті, що вірують в Христа!  І це – велика втіха, адже ми знаємо, що Бог – за нас!  Як написано: «Коли за нас Бог, то хто проти нас? Той же, Хто Сина Свого не пожалів, але видав Його за всіх нас, як же не дав би Він нам із Ним і всього? Хто оскаржувати буде Божих вибранців? Бог Той, що виправдує. Хто ж той, що засуджує? Христос Ісус є Той, що вмер, надто й воскрес, Він праворуч Бога, і Він і заступається за нас» (Римлян 8:31-34).

І за нас заступається Святий Дух! Він заступається за нас з волі Божої.  Тобто Бог хоче заступатися за нас і хоче, аби це відбувалося навіть тоді, коли ми ще навіть несповна усвідомлюємо потребу в такому заступництві. Який чудовий захист ми маємо!  Як Бог нас любить, коли так нас утішає, аби наша віра зміцнювалась, а наша надія не слабла!  Аби ми були відважні і прагнули з Ним люблячої спільноти у істинних тілі та крові Христа в Святій Євхаристії!

Пам’ятаєте історію про художника-абстракціоніста, який мало не посварився із своїм ділером, бо той не так повісив картину? Врешті-решт все вийшло для художника на добре, бо він заробив набагато більше грошей ніж сподівався.  З Богом все виходить набагато-набагато краще. Адже Господь Бог – не ділер, який може не зовсім добре знати, що робить. Господь досконало знає, що робить. Він – святий, всезнаючий і всемогутній.  І все, що Він робить у нашому житті, призначене для нашого таки добра.

Сьогодні Апостол промовляє нам знамениті слова: «І знаємо, що тим, хто любить Бога, хто покликаний Його постановою, усе допомагає на добре». Нам може так не здаватися. Як, можливо, це не здавалося, наприклад, Йосипові, якого рідні брати через заздрість продали в Єгипет у рабство. Скільки сліз міг пролити бідолашний хлопчина тужачи за рідною домівкою? Але ми знаємо, що він стає менеджером Потіфарового дому.  А потім через вірність Божому Слову та відмову коїти перелюб він, через обмову, опиняється ще в гіршому становищі – у вязниці.

Яке дивовижне життя Йосипа: домашня ласка та любов патріарха Якова-Ізраїля і ось падіння в глибини рабства. Підйом до відносної свободи і ще гірша неволя від попередньої – у тюрмі! Але так Йосипа вів люблячий Господь Спаситель. Потім, коли Йосип був першою, після фараона, людиною у Єгипті і врятує Єгипет від голодної смерті, він скаже розкаяним і прощеним братам: «Не бійтеся, бо хіба ж я замість Бога? Ви задумували були на мене зло, та Бог задумав те на добре, щоб зробити, як вийшло сьогодні, щоб заховати при житті великий народ!» (Буття 50:19, 20).


Так Господь, любі брати і сестри, діє у вашому житті. Він заступається за вас. Він піклується про вас.  Він веде вас, аби в кінці ви увійшли в Царство Небесне та жили вічно. Бо Христос воскрес!  Воістину воскрес!  Амінь.

Немає коментарів: