Рости на спасіння (проповідь)

вівторок, 5 травня 2015 р.

З придворного етикету

Все взято з придворного етикету, в якому цариця і княгиня мають свій почет або радше супутників, а саме: доньок інших князів, які ідуть за ними. Він описує керування церквами, а також  церкви керовані. Бог керує Своїм Царством у такий спосіб, що дає: «одних за апостолів, одних за пророків, а тих за благовісників, а тих за пастирів та вчителів» (Еф. 4:11). Дається «іншому віра тим же Духом, а іншому дари вздоровлення тим же Духом, … а іншому пророкування» (1 Кор. 12:8 і далі).  Ця різноманітність дарів в церкві залишається і хтось має більше, ніж інший. Не всі члени тіла можуть бути ногами чи руками, чи очима (1 Кор. 12:14 і далі). Таким чином Він далі бажає, аби тіло Його Церкви поєднувалося різноманітністю дарів та служінь у чудесній гармонії. Цього не знайти серед фанатичних духів і сектантів, де кожен хоче бути всім – ногою, рукою, оком і вухом. 
Подруги нареченої, які ведуть царицю – служителі Церкви. Вони втішають її і кажуть, що вона повинна радіти. Плоті справді здається, наче це – смерть, але насправді це – життя. Нам здається, наче ми покинуті Богом на хресті, саме тоді нас найбільше люблять і найбільше про нас піклуються. «Бо Господь, кого любить, того Він карає» (Євр. 12:6), аби таким чином з хреста Він міг учинити спасіння; зі смерті – життя; з неслави – славу; з тривалого страждання – радість, як про це говорив був Павло (2 Кор. 4:8-10): «У всьому нас тиснуть, та не потиснені ми; ми в важких обставинах, але не впадаємо в розпач. Переслідують нас, але ми не полишені; ми повалені, та не погублені. Ми завсіди носимо в тілі мертвість Ісусову, щоб з'явилося в нашому тілі й життя Ісусове». Ось так і слуги нареченої ведуть Церкву та зміцнюють її словами віри та втіхи Святого Духа і підбадьорюють її: «Тримайся і віруй». Але це велике мистецтво знати, що це танець християн, коли серце тремтить від гіркої ненависті світу, випробувань диявола і гріха, як і Павло скаржиться про «колючку від сатани» (2 Кор. 12:7). Це – важкий танок і для плоті неможливий. Але танцювати його потрібно, аби ми могли собі докоряти і промовляти те, що сказав був хтось інший: «Ось танцюй».[1] Обітниці – сопілки, служителі Слова – танцюристи, які ведуть дів. Двоє цих можуть підсолодити гіркий танок. Бо Церква не має іншої радості ніж Слово. Таким чином Святий Дух прагнув у такий радісний спосіб нарисувати згорьовану Церкву. Отже, якщо ви десь у танці, то думайте: «Поглянь, ця дівчина – алегорія якоїсь занепокоєної та змученої церкви. Провідник танцю – пастир, сопілки – обітниці Христа й ангелів». Аби бачити таке в бідах, потрібні духовні очі.

Мартін Лютер, З лекції на Псалом сорок п’ятий




[1] З Езопа: «Hic Rhodus, hic salta.”

Мартін Лютер, З лекції на Псалом сорок п’ятий

Немає коментарів: