Рости на спасіння (проповідь)

неділя, 24 травня 2015 р.

Проповідь на 7-у неділю Великодня

                   
                                                 ІСТИННА ЄДНІСТЬ
                 (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
           
Та не тільки за них Я благаю, а й за тих, що ради їхнього слова ввірують у Мене, щоб були всі одно: як Ти, Отче, в Мені, а Я – у Тобі, щоб одно були в Нас і вони, щоб увірував світ, що Мене Ти послав. А ту славу, що дав Ти Мені, Я їм передав, щоб єдине були, як єдине і Ми. Я – у них, а Ти – у Мені, щоб були досконалі в одно, і щоб пізнав світ, що послав Мене Ти, і що їх полюбив Ти, як Мене полюбив. Бажаю Я, Отче, щоб і ті, кого дав Ти Мені, там зо Мною були, де знаходжуся Я, щоб бачили славу Мою, яку дав Ти Мені, бо Ти полюбив Мене перше закладин світу. Отче Праведний! Хоча не пізнав Тебе світ, та пізнав Тебе Я. І пізнали вони, що послав Мене Ти. Я ж Ім'я Твоє їм об'явив й об'являтиму, щоб любов, що Ти нею Мене полюбив, була в них, а Я – в них!... (Євангеліє від Св. Івана 17:20-26).

Усім.. улюбленим Божим, вибраним святим, благодать вам та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа! (Рим. 1:7) Амінь.

Дорогі брати і сестри, нині на українських телеекранах популярне гасло «Єдина країна». Нам, як народові, зараз бракує єдності. Власне кажучи, так було не завжди.  Нашу єдність було дуже гарно видно під час референдуму про незалежність України, коли за вільну, незалежну, самостійну українську державу проголосували понад 90 відсотків усіх тих, що жили ще в Україні радянській. Це вже потім активно почнеться поділ України на виборців своїх і чужих. Вже потім за потурання влади почнеться розпалювання ворожнечі між сходом і заходом країни і почнуть з’являтися листівки, які закликали до поділу українського народу на три сорти.  А потім вже була анексія Криму і війна на Донбасі, яка триває і донині.

Єдність країни, як бачимо, дуже легко зруйнувати особливо тоді, коли влада, або через власну нерозторопність або елементарну зажерливість, потурає тим, хто прагне, аби такої держави як Україна не було.  Слово має дуже велику силу. І якби сьогодні ми не висміювали російської пропаганди, все-таки ми змушені визнати, що вона дуже дієва в тому, аби налаштовувати одну частину нашого народу проти іншої.

Втім тут нічого нового немає.  Такий само принцип часто діє і в сім’ях. «Не так тії вороги, Як добрії люди — І окрадуть, жалкуючи, Плачучи, осудять, І попросять тебе в хату, І будуть вітати, І питать тебе про тебе, Щоб потім сміятись, Щоб з тебе сміятись, Щоб тебе добити...», – писав ще Тарас Шевченко. Трагедії поділу багатьох сімей так само починаються зі слів. Зі слів співчуття, осуду рідних, з якими у нас може бути якась суперечка, а потім, як кажуть в народі «пішло-поїхало». І ось вже в сімї, яка починалася з любові та взаємної поваги, зявляються підозри, зневага, розєднаність, а потім і розвал – розлучення.

Ніколи не можна применшувати силу людського слова. Слово може руйнувати і будувати, ранити і зцілювати, єднати і розєднувати, розлучати і гуртувати. Сьогодні наше Євангеліє теж говорить про єдність – єдність віруючих з Господом і єдність між віруючими – єдність Церкви.   Наш Спаситель молиться про нашу єдність.  Він молиться за Своїх учнів – за Апостолів. І продовжує далі молитися за нас. Він каже: «Та не тільки за них Я благаю, а й за тих, що ради їхнього слова ввірують у Мене».

Сильним застереженням лунають ці слова для тих, що вважають, що в Церкві можна проповідувати що завгодно – від філософських ідей – до теорій про те, як стати багатим і здоровим.  Всі проповіді, які не несуть Слова Христового, не будують віри в Христа. Адже Ісус чітко каже: «що ради їхнього слова ввірують у Мене». Тобто Ісус молиться за тих, що увірують почувши проповідь Слова, Євангелія з того, що напишуть Апостоли та Євангелісти. Саме це Слово має проповідувати Церква. Саме це Слово має лунати не лише під час традиційного читання Євангелія в Церкві, але саме це Слово має й проповідуватися тими, кого Христос через Свою Церкву послав нести Євангеліє аж до останнього краю землі.

На землі є, звісно, різні віруючі.  Врешті-решт є різні релігії. Навіть в самій християнській релігії є маса різноманітних конфесій. Як же відрізнити істинних віруючих від тих віруючих, що не мають спасіння? Господь каже нам сьогодні, що істинні віруючі вірують через Його Слово.  Не через байки, не через передання, не через житія святих, а саме через Слово, яке в Церкву прийде через Апостолів.  Через це й Церква називається Апостольською. Не через рукопокладання, а через віру, яку вона сповідує – ту віру, яку вона отримала через Слово, що його несли Апостоли.

Це Слово звіщає нам сьогодні про особливу єдність, яка існує між Особами Святої Трійці.  Ця єдність невимовна і незбагненна. Цю єдність ніхто не в стані розірвати або, принаймні, завдати їй якоїсь шкоди. Ця єдність – Божа і ця єдність – свята. Ця – єдність споконвічна і вона – на всю вічність. Сьогодні Господь молиться, аби всі ми були одно. Аби всі ми мали особливу єдність. «Як Ти, Отче, в Мені, а Я – у Тобі, щоб одно були в Нас і вони»,  – молиться за нас Ісус.

Учинити єдність між християнами може лише Господь. І цю єдність ми маємо лише тоді, коли кожен з нас зокрема і всі ми поєднані з Отцем і Сином. Ми народжуємося розєдані з Богом. Причина цієї розєднаності – гріх.  Єдність дає Ісус, як написано: «А тепер у Христі Ісусі ви, що колись далекі були, стали близькі Христовою кров'ю.  Він-бо наш мир, що вчинив із двох одне й зруйнував серединну перегороду, ворожнечу, Своїм тілом, Він Своєю наукою знищив Закона заповідей, щоб з обох збудувати Собою одного нового чоловіка, мир чинивши, і хрестом примирити із Богом обох в однім тілі, ворожнечу на ньому забивши. І, прийшовши, Він благовістив мир вам, далеким, і мир близьким, бо обоє Ним маємо приступ у Дусі однім до Отця» (Еф. 2:13-18).

            До Отця ми маємо доступ через Христа розпятого і воскреслого. А з Ісусом ми поєднані через віру.  Ця єдність може зруйнуватися через нестачу Божого Слова і ця єдність так само стає міцнішою через Боже Слово. Невипадково забороненою книгою у Радянському Союзі і в мусульманських авторитарних країнах є саме Слово Боже – Біблія.

            Так само Біблія втрачає свою популярність там, де однаково з нею цінують людські передання. А там де Біблія стає на один рівень з людськими переданнями, там втрачається проповідь Слова Божого, там Христа починають затьмарювати ділами та святими, і там починає руйнуватися єдність з Богом.  А де руйнується єдність з Богом, там руйнується, відповідно і єдність між Божими людьми. А закінчитися все може втратою єдності з Христом і з вічним життям.  Хай Бог боронить від цього всіх християн!

            Коли Ісус каже «щоб одно були в Нас і вони», то Він має на увазі, щоб ми мали єдність у Слові і в ньому вірно перебували.  Ця єдність, це перебування вкрай необхідне для місії Христової Церкви, про яку далі каже Спаситель: «щоб увірував світ, що Мене Ти послав». Але світ увірує не через показу єдність, яку іноді прагнуть продемонструвати деякі християнські деномінації, а через істинну – перебування у Слові Божому, визнання Біблії за єдине і непомильне джерело віровчення і проповідь чистого, непофальшованого Євангелія, бо «віра від слухання, а слухання через Слово Христове» (Рим. 10:17).  Світ увірує тоді, коли буде чути проповідь чистого Євангелія. Про це молиться Ісус.

            Ісус також каже, що Він передав Своїм учням славу, яку дав Йому Отець. Про цю славу ми читаємо в перших віршах Євангелія від Св. Івана: «І Слово сталося тілом, і перебувало між нами, повне благодаті та правди, і ми бачили славу Його, славу як Однородженого від Отця».  Апостол Петро каже: «Ви стали учасниками Божої Істоти, утікаючи від пожадливого світового тління» (2 Петр. 1:4).  Йому вторить Апостол Павло: «Ми ж відкритим обличчям, як у дзеркало, дивимося всі на славу Господню, і зміняємося в той же образ від слави на славу, як від Духа Господнього» (2 Кор. 3:18). І про цю славу так само пише в Соборному посланні Св. Іван: «Улюблені, ми тепер Божі діти, але ще не виявилось, що ми будемо. Та знаємо, що, коли з'явиться, то будем подібні до Нього, бо будемо бачити Його, як Він є» (1 Ів. 3:2).

            Воплоченням Син Божий стає Сином Людським. Слава Божа замешкує у святій плоті Ісуса. Він стає одним із нас. Ми стаємо учасниками Його божественної слави, віруючи в Нього і стаючи причасниками Його істинних тіла та крові у Святій Вечері. Ця слава буде сяяти в нас в Останній День, коли Ісус повернеться у Своїй славі, аби судити живих і мертвих, а нам дати вічне життя. Як пише про цей славний день Апостол Павло: «Ось кажу я вам таємницю: не всі ми заснемо, та всі перемінимось, раптом, як оком змигнути, при останній сурмі: бо засурмить вона і мертві воскреснуть, а ми перемінимось!... Мусить бо тлінне оце зодягнутись в нетління, а смертне оце зодягтися в безсмертя. А коли оце тлінне в нетління зодягнеться, і оце смертне в безсмертя зодягнеться, тоді збудеться слово написане: Поглинута смерть перемогою! Де, смерте, твоя перемога? Де твоє, смерте, жало?  Жало ж смерти то гріх, а сила гріха то Закон.  А Богові дяка, що Він Господом нашим Ісусом Христом перемогу нам дав!» (1 Кор. 15:51-57).

            Ісус дає вам, любі брати і сестри, славу Божу.  Ви стаєте її учасниками вірою. Через Слово і Таїнство. Віруймо в Христа. Перебуваймо в Його Євангелії і будемо там де є Христос Спаситель – ми будемо повіки жити у Його святому Царстві, а тут ми будемо єдині, аби весь світ у вас міг бачити Христа і розуміти, що Христа послав Бог. Аби й ми могли повторяти разом із Апостолом Павлом: «І живу вже не я, а Христос проживає в мені. А що я живу в тілі тепер, живу вірою в Божого Сина, що мене полюбив, і видав за мене Самого Себе» (Гал. 2:20).

За останнє десятиліття в Україні ми побачили до чого може привести відхід від істин: соціальних, національних, економічних, політичних. Ми бачили, як на місці єдності лукаві політики сіяли розбрат, а на місці любові або хоча би елементарної поваги зявилася і розрослася ненависть.  Не може бути єдності там, де править ненависть. І навпаки любов є одним із виявів християнської єдності. Сьогодні в Своїй молитві наш Господь молиться також про любов.  

Отець любить Ісуса перше закладин світу. В любові до Ісуса виявляється Вітцівська любов до кожного з нас. «Так-бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне» (Ів. 3:16).  Споконвічна любов Божа поширюється на нас, коли ми зодягаємося в Сина Божого у Хрищенні, коли ми перебуваємо в Ньому вірою, коли ми стаємо одними з Ним у Його тілі та крові Святої Євхаристії.  Хочеш бути улюбленим дитям Божим? Будь у Христі!  Хочеш залишатися одним із Христом і з Отцем? Залишайся в Його Слові!  Щонеділі приходь до Господнього Столу. Люби Ісуса, Який любить тебе, заступається за тебе, покриває всі твої гріхи, омиваючи їх Своєю святою кровю на Голгофському хресті.  Хочеш мати єдність з Богом?  Хочеш мати єдність з усією Церквою? Віруй в Ісуса! Не біжи до Закону і філософії, а залишайся у Євангелії, у свободі, на волі, до якої тебе визволив Спаситель!

Про це молиться наш Спаситель. Незважаючи на те, які розколи матиме світ, незважаючи на те, чи пізнаватиме він Бога чи навпаки від Нього буде відвертатися, наш Господь хоче і молиться, аби в нас перебувала Божа любов і аби в нас перебував Він, Христос, наш Спаситель. І так є і так буде, допоки в Церкві буде об’являтися Боже Імя, тобто Слово Христове, чисте Євангеліє, що творить єдність Церкви з Богом і єдність між християнами, всередині Церкви Божої.  Хай Євангеліє лунає, проповідується і роздається в нашій Церкві аж до повернення у славі воскреслого Христа. Амінь!


Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде зо всіма вами! Амінь (Рим. 16:24).

Немає коментарів: