Рости на спасіння (проповідь)

неділя, 31 травня 2015 р.

Проповідь на День П'ятдестниці

                     МІРА ДАРУ ХРИСТОВОГО
(Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
           
А кожному з нас дана благодать у міру дару Христового. Тому й сказано: «Піднявшися на висоту, Ти полонених набрав і людям дав дари!» А те, що піднявся був, що то, як не те, що перше й зійшов був до найнижчих місць землі? Хто зійшов був, Той саме й піднявся високо над усі небеса, щоб наповнити все. І Він, отож, настановив одних за апостолів, одних за пророків, а тих за благовісників, а тих за пастирів та вчителів, щоб приготувати святих на діло служби для збудування тіла Христового, аж поки ми всі не досягнемо з'єднання віри й пізнання Сина Божого, Мужа досконалого, у міру зросту Христової повноти, щоб більш не були ми малолітками, що хитаються й захоплюються від усякого вітру науки за людською оманою та за лукавством до хитрого блуду, щоб були ми правдомовні в любові, і в усьому зростали в Нього, а Він Голова, Христос. А з Нього все тіло, складене й зв'язане всяким допоміжним суглобом, у міру чинности кожного окремого члена, чинить зріст тіла на будування самого себе любов'ю (Ефесян 4:7-16).

Нехай буде вам благодать та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа! (Еф. 1:2) Амінь.

Дорогі брати і сестри, коли здалеку подивитися на гілку дерева, то може здатися, що всі листочки на ній абсолютно однакові. Однак, якщо зірвати, скажімо сотню листків, то навряд чи нам вдасться знайти два абсолютно ідентичних листки. Вони, звісно,  будуть один до одного дуже подібні, але водночас вони будуть різнитися. Вони будуть відрізнятися за розміром, тінню і формою і жоден з них не буде геометрично досконалим. Певно, в такі миті дивуємося силою нашого Творця, Його генієм, Його всемогутністю.

Інколи ми забуваємо, що християни зберігають свою індивідуальність, бо хоча й ми маємо одного і того самого Духа, ми різні за своїми дарами, мірою тих дарів, знанням, любовю, талантами, обовязками, відповідальністю і багато чим іншим.  Ми часто забуваємо про це і ставимо інколи нереалістичні умови щодо наших ближніх. Але ми не можемо установити правило одноманітності, такого собі клонування. Всі святі, всі віруючі ідуть однією дорогою, правильною дорогою, але жоден святий, жоден віруючий не є абсолютно однаковим.

Сьогодні, святкуючи Пятдесятницю, день коли Господь вилив Духа Свого на Церкву, ми чуємо, як Апостол Павло описує постійне діяння Господа Святого Духа в Божій Церкві. Він каже, що усі без винятку християни отримали благодать – дар від Бога. Апостол Павло тут не говорить про спасенну благодать так ніби хтось більше спасенний а хтось менше. Ні, Апостол говорить про особливий дар від Господа.

Апостол каже про міру, бо цей дар дається кожній окремій людині по різному, різною мірою. Спаситель Ісус Христос любить вас, дорогі брати і сестри. Його любов до вас ніколи не перестає. Ніщо не змусить Христову любові відділитися від вас. Але Господь також всезнаючий. Господь – мудрий.  Власне кажучи, Господь – джерело усякої премудрості. Він знає нас краще ніж ми знаємо себе.  Тож Він дари дає кожному з нас відповідною мірою, аби це було найкраще і для нас, і для наших ближніх, і на добро Церкви, і на славу Божу.

Наш любий Апостол сьогодні під проводом Святого Духа дещо перефразовує Псалом і каже про Христа: ««Піднявшися на висоту, Ти полонених набрав і людям дав дари!»  Ось чому ми святкуємо сьогодні Пятдесятницю – День сходження Святого Духа, бо Ісус, наш розпятий і воскреслий Спаситель, вознісся.  Він тепер, як ми це сповідуємо в нашому Символі віри «сидить праворуч Отця», тобто має всю повноту влади і є, як написано «Царем над царями і паном над панами».

А що це за полонені, яких набрав вознесений Ісус? Це – ми, любі брати і сестри! Але чому в нас статус полонених? Бо Ісус забрав нас із поля битви з сатаною, гріхом і смертю. Ісус переміг їх заради нас і на нашому місці.  Він визволив нас і тепер ми належимо Йому.  Третього не дано. Або ти в полоні гріха, диявола і смерті і тоді ти найнещасніша людина, бо приречений до смерті тимчасової і вічної.  А – полон у Христа означає, насправді визволення від рабства і повернення до своєї істинної сімї – сімї Божої. Полон Христів означає свободу від гріха, від влади диявола і смерті. Полон Христів означає небеса і вічне життя в Царстві Божому. 

Христос Спаситель, співає Апостол, дав людям дари. Ісус дає дари нам як Цар Небесний, як істинний і чоловіколюбний Бог. Він дарує нам дари, бо Він нас любить.  Власне кажучи, Він все робить для нас через Свою незрівнянну і незупинну до нас любов. З любові до нас Він перейшов хрест Голгофи і гріб.  Він воскрес і сьогодні Апостол нагадує нам про Його сходження до самого низу – до глибин аду. 

Воскреслий Господь зійшов туди, як переможець. Ті, що перебували в аду не сподівалися Його побачити з пробитими руками та ногами, проколотим списом боком. Вони взагалі в Нього не вірували. Демони, звісно вірили, але боялися.  Втім це не заважало і демонам і невіруючим людям глузувати з Бога. Вони насміхалися з віруючих і переслідували їх. Вони обмовляли їх і вбивали їх.

Аж ось Христос у глибинах пекла і Він проголошує там перемогу. «Ось панував гріх і смерть, ваша улюблена стихія. Ось Я був мертвий за гріхи людства. Але Я вирвав жало смерті – гріх і даю прощення, і вічне життя усім, хто вірував в Мене, усім хто вірує в Мене і всім, хто в Мене буде вірувати аж до кінця віку!»

Як це послання ненавидить диявол і всі невіруючі в аду.  Але вибору в них немає. Вони мусять це почути!  Послання про перемогу починає лунати з уст Христа, починаючи з найглибших низин пекла і нині лунає з небесних висот.  Христос розпятий і воскреслий тепер на небесах, які вклоняються Йому з радістю. Пекло ж змушене Йому вклонятися. Бо Він – Цар над царями і Пан над панами.  Ми ж маємо привілей чути Його втішливе Євангеліє і ставати єдиними з нашим воскреслим і вознесеним Господом у Його істинних тілі та крові у Святій Вечері!

Як чудово, що наш Господь вознісся!  Як чудово, що Він дає нас так багато Своїх дарів!  Сьогодні Апостол каже нам спочатку про дуже особливі дари благодаті.  Це – Апостоли, пророки, благовісники, пастирі та вчителі. Всі ці дари – дари служителів благодаті. Вони служать нам засобами благодаті. Ці дари – найголовніші. Всі інші дари у порівнянні з ними – другорядні.

Дванадцять Апостолів і Павло – виняткові служителі, які бачили Христа і які промовляли Боже Слово і написане ними є Боже Слово – істиною, даною від Самого Бога. Через це наша Церква називається Апостольською і через це про вас, любі брати і сестри, сказано: «Отже, ви вже не чужі й не приходьки, а співгорожани святим, і домашні для Бога, збудовані на основі апостолів і пророків, де наріжним каменем є Сам Ісус Христос, що на ньому вся будівля, улад побудована, росте в святий храм у Господі, що на ньому і ви разом будуєтеся Духом на оселю Божу» (Еф. 2:19-22). 

Апостол згадує і про пророків, які мали особливі обявлення від Бога і про пророків, до яких належать сьогоднішні проповідники Євангелія, за яких ми сьогодні дякуємо Господу Святому Духу в Його чудесний день Пятдесятниці.  Одних воскреслий Господь дає за благовісників, тобто за місіонерів, які починають працю на новому місці і які мають талант кликати людей до Церкви Христової, збирати їх Євангелієм у зібрання святих довкола Слова і Таїнства.  Інших чоловіків Господь дає за пастирів, аби вони пасли отару Божу Законом і Євангелієм, годували та поїли її істинними тілом і кровю Спасителя у Святій Євхаристії.  Ще інших чоловіків Господь настановляє за вчителів, які будуть навчати всі майбутніх провідників Церкви, аби вони добре розуміли Боже Слово, аби вони правильно розрізняли Закон і Євангеліє, і аби Церква – Наречена Христова залишалася вірна Своєму Нареченому – Ісусові Христові і мала вічне життя і блаженство в Царстві Божому повіки віків. 

Чудові дари, прекрасна благодать Спасителя Церкви, Який вас любить і піклується про вас – дари «щоб приготувати святих на діло служби для збудування тіла Христового, аж поки ми всі не досягнемо з'єднання віри й пізнання Сина Божого, Мужа досконалого, у міру зросту Христової повноти». Місіонери, пастирі, учителі-професори, готують нас на діло служби для збудування тіла Христового, тобто Церкви.

Апостол перше згадує віру. Після віри йде знання. І це знання особливе. Воно – наслідок віри в Христа. Це знання відає про скарби Євангелія, про скарби Писання. Над цим трудяться проповідники Євангелія. Вони оснащують нас, проповідуючи Євангеліє, а через Євангеліє діє Господь Святий Дух, Утішитель, аби серед нас зростала міра Христової повноти, тобто всі ті божественні та спасенні реалії, які існують у Христі вознесенному.  Все Христове стає нашим вірою і знанням. Наші пастирі трудяться у Євангелії, аби ми були всіма цими чудесними благословеннями Христа були оснащені.

 Адже недостатньо знати чогось трошки. Слід знати все. Слід бути досконалими і оснащеними, сильними і підготовленими, як добрі воїни або трударі. Коли знаєш чогось лише трошки, то стаєш як малоліток, захоплення якого міняються мало не щодня.  Апостол каже, що погано оснащені християни, християни, які погано знають Христа, нагадують безпомічних істот, яких вітер та хвилі женуть то в один бік, то в інший, від одного духовного шахрая до іншого.

А шахраїв і обманщиків у нашому світі багато. Апостол каже, що вони оманливі, лукаві та духовні блудники. І роблять усе, аби звести людей, звести їх на манівці, відвести їх від Христа, а в кінці, скориставшись усім, чим вони мають, погубити їх у невгасимому вогні пекла. Для цього вони проповідують обман – що завгодно, окрім чистого Божого Слова і таким чином міцніше привязують нещасні душі до гріха, диявола і смерті.  Господь Святий Дух попереджує нас сьогодні про цих лукавих обманщиків, аби ми не потрапили під їхні чари і не загубили наші душі.

Натомість Апостол каже, аби ми були правдомовні в любові. Правда, як і обман, починається із серця. Те серце правдиве, де живе правда, де живе істина. Правда – Слово Боже, очищує наше серце і освячує все наше єство. Правда виливається назовні. А виливається вона у віруючих людей в любові до наших ближніх і в любові до Бога. Тоді ця правда будує і робить усіх, хто її чує, сильнішими.  Ця правда робить нас досконалішими.  Як писав доктор Мартін Лютер: «А досконала людина така: ось вона хоче приносити користь іншим людям, а не тримати свій талант лише для себе. Вона каже: «Я буду використана у Твоїх задумах», тобто: «Я переповідатиму, я промовлятиму до інших словом і вчинком про Твої чуда, аби й вони могли пізнати діла Господні».

Як подібні листочки на дереві різні, так само всі ми – дуже різні. Так само як ці різні листочки роблять дерево гарним, так само і ми робимо гарною нашу Церкву нашими різними дарами, нашими різними талантами, нашими різними функціями, бо належимо ми до одного тіла – до Христової Церкви, Головою якої є Ісус Христос наш воскреслий і вознесенний Христос, в Імя Якого ми маємо і прощення гріхів, і воскресіння і вічне життя у Царстві Божому. І Який дає нам всі наші унікальні і чудові дари для збудування Церкви.  Будуймося і будуймо любовю. Заради Христа. Амінь.


Благодать зо всіма, що незмінно люблять Господа нашого Ісуса Христа! Амінь (Еф. 6:24).

субота, 30 травня 2015 р.

Бодай краплину з океану

…Всі люди, навіть дуже просвічені Святим Духом,[1] далі залишаються учнями Слова. Вони залишаються під Словом і біля Слова і відчувають, що навряд чи можуть з велетенського океану Святого Духа вичерпнути бодай краплину.

Мартін Лютер, З лекції на Псалом пятдесят перший

[1] Як цар Давид.

четвер, 28 травня 2015 р.

Новий том творів Лютера українською мовою

     

Вийшов друком третій том творів Лютера українською мовою. Цього разу це Лекції на Галатів (проголошені Мартіном Лютером у Віттенберзі 1535 року), один із ключових і найважливіших творів Реформації. Том, виданий Фундацією "Лютеранська спадщина", має 760 сторінок тексту.  Замовити 3-ій том творів Мартіна Лютера українською мовою можна, написавши на адресу vhorpynchuk@hotmail.com

Євангеліє - Старий Заповіт чи Новий?

   
Як є одна віра побожних людей і Старого, і Нового Заповітів (2 Кор. 4:13), так само також для людей обох Заповітів, Старого так само як і Нового, є одне і те саме Євангеліє (Рим. 1:1-2; Ів. 8:56; 1 Петр. 1:10; Дії 10:43). Бо доктрину Євангелія Бог об'явив відразу після гріхопадіння і після того постійно повторював її упродовж усього часу Старого Заповіту не менше ніж в Новому Заповіті. 
     Існує лише одна відмінність: у Старому Заповіті це була обітниця про прихід Месії, Який повинен був стати жертвою за всіх нас, а в Новому Заповіті це дійсно Євангеліє, радісна новина про Месію, Який був посланий і Який довершив діло викуплення (Рим. 1:1-4).  Є також різниця у формі об'явлення, яке було трохи затемненим у Старому Заповіті, але є чіткішим і світлішим у Новому. 
     Але так само, як ми в Новому Заповіті виправдовуємося і спасаємося вірою в Христа, Який тепер об'явлений, так само отці Старого Заповіту виправдовувалися і спасалися вірою в Христа, Який повинен був прийти (Рим. 4:3, 6; Дії 15:11; Об. 13:8).

Мартін Хемніц, Довідник: Служіння, Слово і Таїнства

середа, 27 травня 2015 р.

Церква - не демократія

   
В тимчасовому світі за демократичних умов голосувати означає брати участь у владі і мати величезну владу (Рим. 13:1 і далі). Голосування є дією верховного суверенітету, яка може в конституційно визначених межах нав'язати волю більшості з такими самими каральними заходами, як страта і війна. У Церкві таке голосування не може означати чогось подібного взагалі (Мт. 20:24-28).  Церква - не демократія, а Христократія, - Господом є лише Христос. Голосування є нічим іншим, окрім способу вираження згоди або консенсусу. 
     Можливими є два випадки: 1) якщо справу чітко встановлено в Божому Слові, тоді голосування не встановлює її істинності, а просто висловлює сповідання або заперечення того Слова. До такого голосування не можна ставитися легковажно, і воно може відбуватися лише  після детального обговорення та кропітких зусиль, оскільки інакше воно може призвести до розколу та серйозних наслідків; 2) якщо питання не є чітко вирішеним у Божому Слові, тоді воно мусить вирішитися в любові, на основі таких фактів і аргументів, які щодо цієї справи можна навести. Згідно з принципом здорового глузду, меншість повинна з готовністю погодитися тут із більшістю, а в останньої немає невід'ємних прав іншим щось нав'язувати. А якщо цього потребує взяття до уваги слабких сумлінь, то більшість повинна утриматися від своїх побажань і поступитись в любові меншості.

Професор Курт Маркворт, "Церква та її спільнота, служіння і управління"

вівторок, 26 травня 2015 р.

Елементи істинного покаяння

Є два елементи в істинному покаянні: визнання гріха та визнання благодаті або ж, якщо використовувати більш знайомі терміни: страх Божий і довіра до милосердя.

Мартін Лютер, З лекції на Псалом пятдесят перший

понеділок, 25 травня 2015 р.

День Св. Теодора Ярчука, душпастиря і українського реформатора

     Сьогодні ми дякуємо Господу за блаженної пам’яті Теодора Ярчука (на фото з дружиною, Ольгою), українського лютеранського душпастиря, провідного богослова Української Реформації ХХ століття. Він був і місіонером, і вчителем, і редактором, і перекладачем, і реформатором. Родом із Тернопілля, освіту здобував у Тернополі, Римі, Тюбінгені та Ерлянгені. Проповідував в Україні, друкувався в своєму рідному краї, який тоді перебував під владою Польщі, та в Німеччині. Серед інших його визначних творів є реформування тогочасної Літургії Св. Івана Золотоустого, повернення її до Божественних, Біблійних принципів. У вересні 1939 року радянські війська окупували Волинь і Галичину. Пастир Теодор Ярчук, вірний муж Божий, був заарештований НКВС 1939 року і був замордований радянськими каральними органами в Івано-Франківській тюрмі 1941 року разом із тисячами інших невинно убієнних українців: селян, священиків, учителів, лікарів, інженерів, усіх тих, хто видавався загрозою для тоталітарного комуністичного режиму. Пастир і сповідник Теодор Ярчук буде сяяти у час воскресення, як зоря, бо вірний Бог, Який каже: «А розумні будуть сяяти, як світила небозводу, а ті, хто привів багатьох до праведности, немов зорі, навіки віків» (Даниїла 12:3).

Молитва на День Св. Теодора Ярчука, душпастиря і українського реформатора:
Господи! Ти підняв для Церкви Твоєї Св. Теодора Ярчука, аби через нього повернути українцям проповідь чистого Євангелія і відправлення Таїнств відповідно до Твого святого Слова. Благословляй нашу Церкву, аби кожне покоління українських пастирів повторювало його приклад відданості Тобі і Твоїй Церкві, бо Ти живеш і царюєш з Отцем і Святим Духом, один Бог нині і повіки віків. Амінь

неділя, 24 травня 2015 р.

Проповідь на 7-у неділю Великодня

                   
                                                 ІСТИННА ЄДНІСТЬ
                 (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
           
Та не тільки за них Я благаю, а й за тих, що ради їхнього слова ввірують у Мене, щоб були всі одно: як Ти, Отче, в Мені, а Я – у Тобі, щоб одно були в Нас і вони, щоб увірував світ, що Мене Ти послав. А ту славу, що дав Ти Мені, Я їм передав, щоб єдине були, як єдине і Ми. Я – у них, а Ти – у Мені, щоб були досконалі в одно, і щоб пізнав світ, що послав Мене Ти, і що їх полюбив Ти, як Мене полюбив. Бажаю Я, Отче, щоб і ті, кого дав Ти Мені, там зо Мною були, де знаходжуся Я, щоб бачили славу Мою, яку дав Ти Мені, бо Ти полюбив Мене перше закладин світу. Отче Праведний! Хоча не пізнав Тебе світ, та пізнав Тебе Я. І пізнали вони, що послав Мене Ти. Я ж Ім'я Твоє їм об'явив й об'являтиму, щоб любов, що Ти нею Мене полюбив, була в них, а Я – в них!... (Євангеліє від Св. Івана 17:20-26).

Усім.. улюбленим Божим, вибраним святим, благодать вам та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа! (Рим. 1:7) Амінь.

Дорогі брати і сестри, нині на українських телеекранах популярне гасло «Єдина країна». Нам, як народові, зараз бракує єдності. Власне кажучи, так було не завжди.  Нашу єдність було дуже гарно видно під час референдуму про незалежність України, коли за вільну, незалежну, самостійну українську державу проголосували понад 90 відсотків усіх тих, що жили ще в Україні радянській. Це вже потім активно почнеться поділ України на виборців своїх і чужих. Вже потім за потурання влади почнеться розпалювання ворожнечі між сходом і заходом країни і почнуть з’являтися листівки, які закликали до поділу українського народу на три сорти.  А потім вже була анексія Криму і війна на Донбасі, яка триває і донині.

Єдність країни, як бачимо, дуже легко зруйнувати особливо тоді, коли влада, або через власну нерозторопність або елементарну зажерливість, потурає тим, хто прагне, аби такої держави як Україна не було.  Слово має дуже велику силу. І якби сьогодні ми не висміювали російської пропаганди, все-таки ми змушені визнати, що вона дуже дієва в тому, аби налаштовувати одну частину нашого народу проти іншої.

Втім тут нічого нового немає.  Такий само принцип часто діє і в сім’ях. «Не так тії вороги, Як добрії люди — І окрадуть, жалкуючи, Плачучи, осудять, І попросять тебе в хату, І будуть вітати, І питать тебе про тебе, Щоб потім сміятись, Щоб з тебе сміятись, Щоб тебе добити...», – писав ще Тарас Шевченко. Трагедії поділу багатьох сімей так само починаються зі слів. Зі слів співчуття, осуду рідних, з якими у нас може бути якась суперечка, а потім, як кажуть в народі «пішло-поїхало». І ось вже в сімї, яка починалася з любові та взаємної поваги, зявляються підозри, зневага, розєднаність, а потім і розвал – розлучення.

Ніколи не можна применшувати силу людського слова. Слово може руйнувати і будувати, ранити і зцілювати, єднати і розєднувати, розлучати і гуртувати. Сьогодні наше Євангеліє теж говорить про єдність – єдність віруючих з Господом і єдність між віруючими – єдність Церкви.   Наш Спаситель молиться про нашу єдність.  Він молиться за Своїх учнів – за Апостолів. І продовжує далі молитися за нас. Він каже: «Та не тільки за них Я благаю, а й за тих, що ради їхнього слова ввірують у Мене».

Сильним застереженням лунають ці слова для тих, що вважають, що в Церкві можна проповідувати що завгодно – від філософських ідей – до теорій про те, як стати багатим і здоровим.  Всі проповіді, які не несуть Слова Христового, не будують віри в Христа. Адже Ісус чітко каже: «що ради їхнього слова ввірують у Мене». Тобто Ісус молиться за тих, що увірують почувши проповідь Слова, Євангелія з того, що напишуть Апостоли та Євангелісти. Саме це Слово має проповідувати Церква. Саме це Слово має лунати не лише під час традиційного читання Євангелія в Церкві, але саме це Слово має й проповідуватися тими, кого Христос через Свою Церкву послав нести Євангеліє аж до останнього краю землі.

На землі є, звісно, різні віруючі.  Врешті-решт є різні релігії. Навіть в самій християнській релігії є маса різноманітних конфесій. Як же відрізнити істинних віруючих від тих віруючих, що не мають спасіння? Господь каже нам сьогодні, що істинні віруючі вірують через Його Слово.  Не через байки, не через передання, не через житія святих, а саме через Слово, яке в Церкву прийде через Апостолів.  Через це й Церква називається Апостольською. Не через рукопокладання, а через віру, яку вона сповідує – ту віру, яку вона отримала через Слово, що його несли Апостоли.

Це Слово звіщає нам сьогодні про особливу єдність, яка існує між Особами Святої Трійці.  Ця єдність невимовна і незбагненна. Цю єдність ніхто не в стані розірвати або, принаймні, завдати їй якоїсь шкоди. Ця єдність – Божа і ця єдність – свята. Ця – єдність споконвічна і вона – на всю вічність. Сьогодні Господь молиться, аби всі ми були одно. Аби всі ми мали особливу єдність. «Як Ти, Отче, в Мені, а Я – у Тобі, щоб одно були в Нас і вони»,  – молиться за нас Ісус.

Учинити єдність між християнами може лише Господь. І цю єдність ми маємо лише тоді, коли кожен з нас зокрема і всі ми поєднані з Отцем і Сином. Ми народжуємося розєдані з Богом. Причина цієї розєднаності – гріх.  Єдність дає Ісус, як написано: «А тепер у Христі Ісусі ви, що колись далекі були, стали близькі Христовою кров'ю.  Він-бо наш мир, що вчинив із двох одне й зруйнував серединну перегороду, ворожнечу, Своїм тілом, Він Своєю наукою знищив Закона заповідей, щоб з обох збудувати Собою одного нового чоловіка, мир чинивши, і хрестом примирити із Богом обох в однім тілі, ворожнечу на ньому забивши. І, прийшовши, Він благовістив мир вам, далеким, і мир близьким, бо обоє Ним маємо приступ у Дусі однім до Отця» (Еф. 2:13-18).

            До Отця ми маємо доступ через Христа розпятого і воскреслого. А з Ісусом ми поєднані через віру.  Ця єдність може зруйнуватися через нестачу Божого Слова і ця єдність так само стає міцнішою через Боже Слово. Невипадково забороненою книгою у Радянському Союзі і в мусульманських авторитарних країнах є саме Слово Боже – Біблія.

            Так само Біблія втрачає свою популярність там, де однаково з нею цінують людські передання. А там де Біблія стає на один рівень з людськими переданнями, там втрачається проповідь Слова Божого, там Христа починають затьмарювати ділами та святими, і там починає руйнуватися єдність з Богом.  А де руйнується єдність з Богом, там руйнується, відповідно і єдність між Божими людьми. А закінчитися все може втратою єдності з Христом і з вічним життям.  Хай Бог боронить від цього всіх християн!

            Коли Ісус каже «щоб одно були в Нас і вони», то Він має на увазі, щоб ми мали єдність у Слові і в ньому вірно перебували.  Ця єдність, це перебування вкрай необхідне для місії Христової Церкви, про яку далі каже Спаситель: «щоб увірував світ, що Мене Ти послав». Але світ увірує не через показу єдність, яку іноді прагнуть продемонструвати деякі християнські деномінації, а через істинну – перебування у Слові Божому, визнання Біблії за єдине і непомильне джерело віровчення і проповідь чистого, непофальшованого Євангелія, бо «віра від слухання, а слухання через Слово Христове» (Рим. 10:17).  Світ увірує тоді, коли буде чути проповідь чистого Євангелія. Про це молиться Ісус.

            Ісус також каже, що Він передав Своїм учням славу, яку дав Йому Отець. Про цю славу ми читаємо в перших віршах Євангелія від Св. Івана: «І Слово сталося тілом, і перебувало між нами, повне благодаті та правди, і ми бачили славу Його, славу як Однородженого від Отця».  Апостол Петро каже: «Ви стали учасниками Божої Істоти, утікаючи від пожадливого світового тління» (2 Петр. 1:4).  Йому вторить Апостол Павло: «Ми ж відкритим обличчям, як у дзеркало, дивимося всі на славу Господню, і зміняємося в той же образ від слави на славу, як від Духа Господнього» (2 Кор. 3:18). І про цю славу так само пише в Соборному посланні Св. Іван: «Улюблені, ми тепер Божі діти, але ще не виявилось, що ми будемо. Та знаємо, що, коли з'явиться, то будем подібні до Нього, бо будемо бачити Його, як Він є» (1 Ів. 3:2).

            Воплоченням Син Божий стає Сином Людським. Слава Божа замешкує у святій плоті Ісуса. Він стає одним із нас. Ми стаємо учасниками Його божественної слави, віруючи в Нього і стаючи причасниками Його істинних тіла та крові у Святій Вечері. Ця слава буде сяяти в нас в Останній День, коли Ісус повернеться у Своїй славі, аби судити живих і мертвих, а нам дати вічне життя. Як пише про цей славний день Апостол Павло: «Ось кажу я вам таємницю: не всі ми заснемо, та всі перемінимось, раптом, як оком змигнути, при останній сурмі: бо засурмить вона і мертві воскреснуть, а ми перемінимось!... Мусить бо тлінне оце зодягнутись в нетління, а смертне оце зодягтися в безсмертя. А коли оце тлінне в нетління зодягнеться, і оце смертне в безсмертя зодягнеться, тоді збудеться слово написане: Поглинута смерть перемогою! Де, смерте, твоя перемога? Де твоє, смерте, жало?  Жало ж смерти то гріх, а сила гріха то Закон.  А Богові дяка, що Він Господом нашим Ісусом Христом перемогу нам дав!» (1 Кор. 15:51-57).

            Ісус дає вам, любі брати і сестри, славу Божу.  Ви стаєте її учасниками вірою. Через Слово і Таїнство. Віруймо в Христа. Перебуваймо в Його Євангелії і будемо там де є Христос Спаситель – ми будемо повіки жити у Його святому Царстві, а тут ми будемо єдині, аби весь світ у вас міг бачити Христа і розуміти, що Христа послав Бог. Аби й ми могли повторяти разом із Апостолом Павлом: «І живу вже не я, а Христос проживає в мені. А що я живу в тілі тепер, живу вірою в Божого Сина, що мене полюбив, і видав за мене Самого Себе» (Гал. 2:20).

За останнє десятиліття в Україні ми побачили до чого може привести відхід від істин: соціальних, національних, економічних, політичних. Ми бачили, як на місці єдності лукаві політики сіяли розбрат, а на місці любові або хоча би елементарної поваги зявилася і розрослася ненависть.  Не може бути єдності там, де править ненависть. І навпаки любов є одним із виявів християнської єдності. Сьогодні в Своїй молитві наш Господь молиться також про любов.  

Отець любить Ісуса перше закладин світу. В любові до Ісуса виявляється Вітцівська любов до кожного з нас. «Так-бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне» (Ів. 3:16).  Споконвічна любов Божа поширюється на нас, коли ми зодягаємося в Сина Божого у Хрищенні, коли ми перебуваємо в Ньому вірою, коли ми стаємо одними з Ним у Його тілі та крові Святої Євхаристії.  Хочеш бути улюбленим дитям Божим? Будь у Христі!  Хочеш залишатися одним із Христом і з Отцем? Залишайся в Його Слові!  Щонеділі приходь до Господнього Столу. Люби Ісуса, Який любить тебе, заступається за тебе, покриває всі твої гріхи, омиваючи їх Своєю святою кровю на Голгофському хресті.  Хочеш мати єдність з Богом?  Хочеш мати єдність з усією Церквою? Віруй в Ісуса! Не біжи до Закону і філософії, а залишайся у Євангелії, у свободі, на волі, до якої тебе визволив Спаситель!

Про це молиться наш Спаситель. Незважаючи на те, які розколи матиме світ, незважаючи на те, чи пізнаватиме він Бога чи навпаки від Нього буде відвертатися, наш Господь хоче і молиться, аби в нас перебувала Божа любов і аби в нас перебував Він, Христос, наш Спаситель. І так є і так буде, допоки в Церкві буде об’являтися Боже Імя, тобто Слово Христове, чисте Євангеліє, що творить єдність Церкви з Богом і єдність між християнами, всередині Церкви Божої.  Хай Євангеліє лунає, проповідується і роздається в нашій Церкві аж до повернення у славі воскреслого Христа. Амінь!


Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде зо всіма вами! Амінь (Рим. 16:24).

День Св. Кирила та Мефодія, просвітителів слов'янських

     Сьогодні ми дякуємо Господу за двох братів-місіонерів, святих Кирила та Мефодія.  Брати Кирило та Мефодій народилися в грецькій сім’ї у Солуні. Молодший брат взяв ім’я Кирило, ставши ченцем 868 р. Після рукопокладання Кирило став бібліотекарем у соборі Святої Мудрості «Гаґія Софія» у Константинополі. 862 р. Згодом Кирило і Мефодій були послані Імператором місіонерами до Моравії (центр - на території сучасної Чеської Республіки). Там вони проповідували Слово Боже і навчали місцевих слов’ян їхньою рідною мовою.
     Кирило, використовуючи елементи алфавіту, який він виявив у русичів у Корсуні (на території сучасного Севастополя), уклав абетку, яка відома нині як «кирилиця» і вона стала основою для писемності слов’янських народів. Сьогодні кирилицею користуються: українці, білоруси, росіяни, болгари, македонці, серби і чорногорці (прикро, але через переслідування латинян, кирилиця не збереглася серед чехів і словаків). Традиційні християнські церкви серед цих народів, як правило, також використовують східний обряд.
     Саме завдяки діяльності цих двох святих братів, слов’яни мали можливість чути Слово Боже на зрозумілій мові, бо святі брати Кирило та Мефодій, на відміну від багатьох інших місіонерів, першими почали використовувати для євангельської місії зрозумілу мову. Св. Кирило і Мефодій зазнали також переслідувань від західних місіонерів, які вважали, що в церкві все повинне бути одноманітним: служба Божа має відправлятися за західним обрядом і обов’язково латиною (святою, на їхню думку, мовою).
     Для українців роль Св. Кирила і Мефодія переоцінити важко. Певно, що перші паростки християнства з’явилися на Русі (сьогодні Україна) через цих місіонерів, адже більша частина західної України на ту пору (як про це зазначає «Енциклопедія Українознавства») належала до Великого Князівства Моравського. Не випадково, «Повість врем’яних літ» вшановуючи нашу Велику Княгиню Ольгу, не менше вшановує і святих братів-місіонерів, Кирила та Мефодія.


Молитва на День Св. Кирила та Мефодія, просвітителів слов'янських:


Господи!  У Своєму великому милосерді Ти, через Імператора Візантії, послав двох місіонерів, Кирила та Мефодія, які зрозумілою мовою несли Твоє Євангеліє у Моравії, а звідти проповідь Твого Слова, разом із писемністю, освітою розійшлася по багатьох інших слов'янських краях.  Благослови нас, аби ми цінуючи дар Твого Євангелія нашою рідною мовою, трудилися, аби  місія Твоєї Церкви і проповідь Твого Євангелія не спинялася ні в нашому рідному краї, ані в цілому світі ні на мить, бо Ти живеш і царюєш з Отцем і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

четвер, 21 травня 2015 р.

Вознесіння Господнє

  День Вознесіння – коронація нашого Господа, у якій Його проголошено Царем всесвіту. Ісусове вознесіння до Отця є Його входом до величнішого існування поза границями часу та простору, яке більше не обмежене Його станом пониження. Ісус тепер сидить по правиці Божій, що означає, відповідно до правильного вчення Лютера – повсюди. Це також означає, що Він знову перебрав ту владу та силу, які належали Йому ще з передвічності. Але все-таки наш Господь присутній з нами, що залишаємося обмеженими часом і простором. Він – з нами, як правдивий Бог і правдива людина і Він править Своєю Церквою через засоби благодаті, які Він запровадив: Його Слово і Його Таїнства. В цих засобах благодаті ми можемо осягати Царя всесвіту і отримувати передсмак грядущого банкету.

Молитва на Вознесіння Господа нашого Ісуса Христа:

Всемогутній Боже! Твій Син Єдинородний, наш Господь Ісус Христос, вознісся на небеса, аби й ми могли возноситися в серці та розумі та весь час перебувати зі Спасителем, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

вівторок, 19 травня 2015 р.

Хай світ нас зневажає

Могутні світу цього, звісно, глузують з нас… Якщо вони хочуть посміятися з бідності наших пастирів, то називають їх «лютеранські єпископи», так само, коли хтось хоче  бути дотепним і сказати про нас щось особливо зневажливе, то каже : «Він – богослов», що для них має таке саме значення наче вони хочуть сказати: «Він – недоумкуватий» або ще щось. Вони можуть мати великі прибутки. Вони можуть накопичувати величезне багатство і про них можуть гарно думати. Свого часу вони зіштовхнуться з Божим гнівом і побачать, що сказано тут пророком – істина: «Їх (християнських служителів) по цілій землі Ти поставиш володарями»….
Тим часом  ми, володарі, правимо просто проповідуванням і служінням Слова, а також опікою над душами і Таїнствами – це «памятати Імя Господнє». Тим часом хай світ зневажає нас, оскільки ми не маємо нічого окрім простого Слова і ми збідовані та нещасні. Але ми чекаємо на нашого Царя. І коли завершиться Його весілля, тоді ми побачимо. Ми будемо приведені в Його палату і залишатимемося там з Ним і житимемо повіки. Амінь.

Мартін Лютер, З лекції на Псалом сорок п’ятий

понеділок, 18 травня 2015 р.

Що таке Євангеліє

   Євангеліє є головним чином доктриною про Особу, служіння та вигоди Христові. Але переважно ця доктрина складається з таких частин:

І. Що Син Божий споконвіку був чудесною постановою, учиненою на прихованій раді Трійці, призначений бути нашим Посередником, Викупителем, Примирителем та Спасителем.

ІІ. Що ця постанова була об'явлена словом обітниці відразу після гріхопадіння, і обітниця приходу Месії поступово поновлювалася та повторювалася отцям упродовж всього Старого Заповіту.

ІІІ. Так само, що Син Божий, відповідно до обітниці, стався людиною у виповненні часу і найдосконаліше довершив діло викуплення і примирення Своїм послухом, стражданням і смертю та Своїм воскресінням і вознесінням здобув праведність і вічне життя для всіх тих, хто вірує в Нього.

IV. Євангеліє не лише подає розповідь про Ісуса у формі оповіді, але правдива Його доктрина є обітницею благодаті, через котру Бог у Слові і Таїнствах ставить перед жалюгідними грішниками і безкоштовно пропонує їм - достатньо наляканим знанням про гріх і божественний гнів та засудження - благодать, прощення гріхів, усиновлення і спадщину життя вічного чисто з милосердя та благодаті, без наших заслуг, тільки заради послуху, страждань, смерті та заслуг Христа.

V.  Євангеліє навчає, що ці заслуги Христа Посередника потрібно осягати та застосовувати вірою.

VI. Євангеліє проголошує віруючих праведними і спасенними.

Мартін Хемніц, Довідник: Служіння, Слово і Таїнства


неділя, 17 травня 2015 р.

Проповідь на 6-у неділю Великодня

            ВСЕ ДОПОМАГАЄ НА ДОБРЕ
                                   (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
           
Надією-бо ми спаслися. Надія ж, коли бачить, не є надія, бо хто що бачить, чому б того й надіявся? А коли сподіваємось, чого не бачимо, то очікуємо того з терпеливістю. Так само ж і Дух допомагає нам у наших немочах; бо ми не знаємо, про що маємо молитись, як належить, але Сам Дух заступається за нас невимовними зідханнями. А Той, Хто досліджує серця, знає, яка думка Духа, бо з волі Божої заступається за святих. І знаємо, що тим, хто любить Бога, хто покликаний Його постановою, усе допомагає на добре (Римлян 8:24-28).

Христос воскрес! Воістину воскрес!

Дорогі брати і сестри, один художник відніс свій твір абстрактного мистецтва до ділера, аби той його продав. Ви знаєте, як буває інколи збагнути не те що задум абстракціоніста, але навіть розібратися де там верх, а де низ. Так і сталося із ділером.  Розгніваний художник, перебуваючи наступного дня на виставці-продажі вже хотів був насварити продавця за картину почеплену догори ногами на стіну. Але, будучи людиною скромною, не став цього робити, бо на картині був цінник у 19 доларів, а покупець, якому картина сподобалася, вже віддавав ділерові 61 долар. Ось так те, що здається неправильним і поганим, може виявитися вкінці навіть дуже добрим.

Нам теж інколи здається, що все йде зовсім погано, що немає жодної перспективи на краще. Ми можемо захворіти або захворіти можуть наші рідні.  Ми можемо втратити роботу. На нашу країна напала Росія, українські сімї хоронять своїх синів, що загинули на східному фронті не проголошеної війни.  Проливається кров, ллються сльози.

А тим часом ціни на все стрімко зростають. Економічного зростання не видно навіть на горизонті, як і економічних реформ.  Як і за попередніх правителів збагачуються одиниці тих, що при владі, а решта народу стає біднішою і більш нещасливою. Бо до традиційної вже бідності додалася війна, на яку відправляють українців, але яку відмовляються визнавати. Гріх продовжує приносити свої гіркі, страшні плоди в нашій державі, в нашому суспільстві, в нашій країні.

У такі дні ми буває втрачаємо надію. Ми можемо навіть гніватися на тих політиків, які обіцяли швидке припинення війни, реформи, порядність і чесність. Знаєте, необовязково, що все так складеться, як в нашого сьогоднішнього художника, бо його ділер був людиною чесною, може неуважною, але таки чесною. 

Проте в нас є надія. І вона не марна. Вона не така, як в людей, що не вірують в Бога. Вона не така, як в людей, що належать винятково цьому світові. Надія людей від світу – вкрай мінлива і дуже часто марнотна, марна.  Про це вони розуміють лише тоді, коли ця надія щезає і ми чуємо такі слова «Я втратив/втратила всяку надію».  Про таку надію Господь нас застерігає: «Не надійтесь на князів, на людського сина, бо в ньому спасіння нема: вийде дух його – і він до своєї землі повертається,  – того дня його задуми гинуть!» (Пс. 145:3, 4)

Але у віруючих людей, у християн – інша надія.  Надія – реальна, і надія стовідсоткова. Це надія блаженних, тобто щасливих людей. Як написано: «Блаженний, кому його поміч – Бог Яковів, що надія його – на Господа Бога, його!» (Пс. 145:5). Про цю надію сьогодні нам говорить і Христів Апостол, кажучи, що «надією-бо ми спаслися».

На чому ж ґрунтується ця наша спасенна надія? На вірі в Христа. Віра передує надії.  Віра є основою нашої надії. Віра осягає спасіння, яке вже є, яке належить нам у Божому Сині. Віра завжди подорожує разом із надією. Віра горнеться до Христа, а надія очікує розпятого і воскреслого Христа побачити на небесах або у славі, коли Він повернеться, аби судити живих і мертвих.  Віра радіє прощенням, яке Бог дає нам заради Христа.  Надія сподівається взяти участь у торжестві воскреслих прощених.

Надія спонукає нас до терпеливості.  Вона каже нам: «Почекай ще трошечки і ти побачиш Спасителя. Почекай ще трошечки і ти побачиш на власні очі Царство Боже. Почекай ще трохи і ти радітимеш усіма привілеями воскреслої дитини Божої. Почекай ще трошки і ти зустрінеш у Царстві Небесному усіх воскреслих рідних і святих, що спаслися самою вірою в Христа».

Але чекати буває важко. Ми – немічні люди. Нам часом дуже хочеться, аби було як в одній пісні: «Нет-нет-нет, я хочу сегодня!  Нет-нет-нет, я хочу сейчас!» Нам хочеться мати блаженство вже тут – в грішному тілі та в грішному світі. Ми стомлюємося від постійних проблем.  Нам не подобаються хвороби та біди, на які рясний наш грішний світ. І ми могли би втратити і віру, і надію, якби ми були полишені з усіма нашими проблемами та особливо немочами – нашою власною слабкістю на самоті.  

Слава Богу, що Він нас не полишив наодинці. Христів Апостол каже: «Так само ж і Дух допомагає нам у наших немочах; бо ми не знаємо, про що маємо молитись, як належить, але Сам Дух заступається за нас невимовними зідханнями». Що ж це за наші немочі? В чому вони проявляються? Ми не чекаємо, як слід.  Ми не терпимо, як слід, ми не молимось, як слід.

Апостол Павло дуже добре знає, що таке немочі з власного християнського досвіду. Апостол хотів безборонно та вельми успішно проповідувати Євангеліє. Але так не було. Ось як він пише про свою проблему і те, як він хотів її позбутися: «А щоб я через пребагато об'явлень не величався, то дано мені в тіло колючку, посланця сатани, щоб бив в обличчя мене, щоб я не величався. Про нього три рази благав я Господа, щоб він відступився від мене» (1 Кор. 12:7, 8).

Апостол Павло тричі молиться, аби ця колючка з тіла була забрана – настільки важким і прикрим робила вона його життя і, на його думку, служіння. Проте якою була відповідь Господа. Читаємо далі: «І сказав Він мені: «Досить тобі Моєї благодаті, бо сила Моя здійснюється в немочі». «Отож», – продовжує Св. Павло, «краще я буду хвалитись своїми немочами, щоб сила Христова вселилася в мене. Тому любо мені перебувати в недугах, у прикростях, у бідах, у переслідуваннях, в утисках через Христа. Коли бо я слабий, тоді я сильний» (в.в. 9, 10).

Те, що для Павла здавалося перепоною, проблемою і жахливою незручністю, виявилося його сильною стороною – для виявлення сили Христа, Його благодаті, Його невимовної любові до нас, грішників, що каємося і надіємося на воскреслого Христа Бога. Будьте певні, що Господь Святий Дух заступався за Апостола Павла, коли він молився про колючку у власному тілі.

Господь Святий Дух, любі брати і сестри, заступається за кожного з вас. Наш воскреслий Спаситель заступається за нас на небесах, як написано: «Діточки мої, це пишу я до вас, щоб ви не грішили! А коли хто згрішить, то маємо Заступника перед Отцем, Ісуса Христа, Праведного. Він – ублагання за наші гріхи, і не тільки за наші, але й за гріхи всього світу» (1 Ів. 2:1, 2).

А Господь Святий Дух, Якого Ісус, наш Спаситель посилає нам, як Утішителя, заступається за нас просто тут, в наших тілах і душах. Він, каже нам сьогодні Апостол «заступається за нас невимовними зідханнями». Ми цих зітхань можемо самі не чути, але вони від нас линуть. І вони – не себелюбні, вони – не егоїстичні, вони – не суперечать волі Божій. Всі до одного ці зітхання – Богоугодні, бо вони линуть від Бога до Бога, від Бога Святого Духа – до Бога Отця.

Так молитися не може більше ніхто. Жодна релігія на світі не має таких молитов. Всі молитви в інших релігіях залишаються добрими або злими побажаннями, які до Бога не доходять або ж Він просто закриває на них Свої вуха. Ваші ж зітхання, про які нас сьогодні навчає Св. Павло, любі християни, ідуть просто до Бога. Вони йдуть з чудесних храмів – ваших тіл. Бо «ваше тіло – то храм Духа Святого, що живе Він у вас, якого від Бога ви маєте» (1 Кор. 16:19).

Господь Святий Дух, Який живе у вас використовує ваші зітхання в Богоугодний спосіб. Це – високий привілей, який мають лише ті, що вірують в Христа!  І це – велика втіха, адже ми знаємо, що Бог – за нас!  Як написано: «Коли за нас Бог, то хто проти нас? Той же, Хто Сина Свого не пожалів, але видав Його за всіх нас, як же не дав би Він нам із Ним і всього? Хто оскаржувати буде Божих вибранців? Бог Той, що виправдує. Хто ж той, що засуджує? Христос Ісус є Той, що вмер, надто й воскрес, Він праворуч Бога, і Він і заступається за нас» (Римлян 8:31-34).

І за нас заступається Святий Дух! Він заступається за нас з волі Божої.  Тобто Бог хоче заступатися за нас і хоче, аби це відбувалося навіть тоді, коли ми ще навіть несповна усвідомлюємо потребу в такому заступництві. Який чудовий захист ми маємо!  Як Бог нас любить, коли так нас утішає, аби наша віра зміцнювалась, а наша надія не слабла!  Аби ми були відважні і прагнули з Ним люблячої спільноти у істинних тілі та крові Христа в Святій Євхаристії!

Пам’ятаєте історію про художника-абстракціоніста, який мало не посварився із своїм ділером, бо той не так повісив картину? Врешті-решт все вийшло для художника на добре, бо він заробив набагато більше грошей ніж сподівався.  З Богом все виходить набагато-набагато краще. Адже Господь Бог – не ділер, який може не зовсім добре знати, що робить. Господь досконало знає, що робить. Він – святий, всезнаючий і всемогутній.  І все, що Він робить у нашому житті, призначене для нашого таки добра.

Сьогодні Апостол промовляє нам знамениті слова: «І знаємо, що тим, хто любить Бога, хто покликаний Його постановою, усе допомагає на добре». Нам може так не здаватися. Як, можливо, це не здавалося, наприклад, Йосипові, якого рідні брати через заздрість продали в Єгипет у рабство. Скільки сліз міг пролити бідолашний хлопчина тужачи за рідною домівкою? Але ми знаємо, що він стає менеджером Потіфарового дому.  А потім через вірність Божому Слову та відмову коїти перелюб він, через обмову, опиняється ще в гіршому становищі – у вязниці.

Яке дивовижне життя Йосипа: домашня ласка та любов патріарха Якова-Ізраїля і ось падіння в глибини рабства. Підйом до відносної свободи і ще гірша неволя від попередньої – у тюрмі! Але так Йосипа вів люблячий Господь Спаситель. Потім, коли Йосип був першою, після фараона, людиною у Єгипті і врятує Єгипет від голодної смерті, він скаже розкаяним і прощеним братам: «Не бійтеся, бо хіба ж я замість Бога? Ви задумували були на мене зло, та Бог задумав те на добре, щоб зробити, як вийшло сьогодні, щоб заховати при житті великий народ!» (Буття 50:19, 20).


Так Господь, любі брати і сестри, діє у вашому житті. Він заступається за вас. Він піклується про вас.  Він веде вас, аби в кінці ви увійшли в Царство Небесне та жили вічно. Бо Христос воскрес!  Воістину воскрес!  Амінь.

субота, 16 травня 2015 р.

Пам'ятати діла Божі

Памятати діла Божі – не порожнє споглядання цих діл, а постійна вдячність Богові за них і таким чином – через них покладання надії на Бога, страх Божий, любов до Бога, пошук Його, ненависть до зла і втеча від гріха. Той, хто так діє, показує, що він справді пам’ятає діла Божі і не забуває їх. А той, хто діє по-іншому, показує, звісно, що він про них забувся.

Мартін Лютер, З лекції на Псалом сімдесят сьомий

пʼятниця, 15 травня 2015 р.

День Св. Афанасія Александрійського, пастиря і сповідника

     Сьогодні ми дякуємо Господу за Афанасія Александрійського, християнського пастиря і сповідника. 325 року по Різдві Христовім, будучи секретарем і дияконом єпископа Александрійського Олександра, він взяв участь у Нікейському Соборі. На Соборі, тоді ще диякон Афанасій, активно відстоював божественність Христа і Його єдиносущність з Отцем. За чисте сповідування сьогодні в Нікейському Символі віри «Вірую в єдиного Господа Ісуса Христа, Сина Божого Єдинородного, від Отця родженого перше всіх віків, нествореного, єдиносущного з Отцем, через Котрого все сталося», значною мірою ми повинні дякувати Богові за Афанасія, який відстояв Біблійну істину в запеклій суперечці з аріанами.  328 р. по Р. Х. Афанасія було обрано єпископом Александрійським. 
     Слід додати, що на 350 р. по Р. Х. саме Cв. Афанасій залишився одним-єдиним вірним Богові єпископом в східній частині Церкви, тоді коли решта таки відпали в аріанську єресь. Переживши чимало переслідувань і вигнань, фальшивих звинувачень і незаслужених прикростей (Мт. 5:10-12), св. Афанасій завершив своє земне життя в цьому світі на єпископській кафедрі в Александрії 373 р. по Різдві Христовім. Св. Афанасієві також традиційно приписується укладання Афанасіївського Символу віри. Ознайомитися із Вселенськими Символами віри Християнської Церкви можна тут (на сайті Книги Злагоди):http://zlahoda.narod.ru/concordia/creeds.html

вівторок, 12 травня 2015 р.

Як дається Святий Дух

Ми ніде не читаємо, що Святий Дух був даний комусь через те, що той виконав якісь діла, але завжди давався Він тоді, коли люди чули Євангеліє Христове і про милосердя Боже. Віра і за наших днів завжди мусить поставати з цього самого Слова, а ні з якогось іншого джерела. Бо Христос – скеля, з якої люди висотують оливу й мед, як каже про це Мойсей в Повторенні Закону 32 (:13).

Мартін Лютер, з Трактату про добрі діл

неділя, 10 травня 2015 р.

Проповідь на 5-у неділю Великодня

           СПРАВДІ ВІЛЬНІ
                       (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
           
І сказав Він їм знову: «Я відходжу, ви ж шукати Мене будете, і помрете в гріху своїм. Куди Я йду, туди ви прибути не можете...» А юдеї казали: «Чи не вб'є Він Сам Себе, коли каже: «Куди Я йду, туди ви прибути не можете?» І сказав Він до них: «Ви – від долу, Я – звисока, і ви – зо світу цього, Я – не з цього світу. Тому Я сказав вам, що помрете в своїх гріхах. Бо коли не ввіруєте, що то Я, то помрете в своїх гріхах». А вони запитали Його: «Хто Ти такий?» І Ісус відказав їм: «Той, Хто спочатку, як і говорю Я до вас. Я маю багато про вас говорити й судити; правдивий же Той, Хто послав Мене, і Я світові те говорю, що від Нього почув». Але не зрозуміли вони, що то Він про Отця говорив їм. Тож Ісус їм сказав: «Коли ви підіймете Людського Сина, тоді зрозумієте, що то Я, і що Сам Я від Себе нічого не дію, але те говорю, як Отець Мій Мене був навчив. А Той, Хто послав Мене, перебуває зо Мною; Отець не зоставив Самого Мене, бо Я завжди чиню, що Йому до вподоби». Коли Він говорив це, то багато-хто в Нього увірували.  Тож промовив Ісус до юдеїв, що в Нього ввірували: «Як у слові Моїм позостанетеся, тоді справді Моїми учнями будете, і пізнаєте правду, а правда вас вільними зробить!» Вони відказали Йому: «Авраамів ми рід, і нічиїми невільниками не були ми ніколи. То як же Ти кажеш: «Ви станете вільні?» Відповів їм Ісус: «Поправді, поправді кажу вам, що кожен, хто чинить гріх, той раб гріха. І не зостається раб у домі повік, але Син зостається повік. Коли Син отже зробить вас вільними, то справді ви будете вільні»  (Євангеліє від Св. Івана 8:21-36).

Христос воскрес! Воістину воскрес!

Дорогі брати і сестри, упродовж багатьох віків наш народ бореться за свободу. Ось і сьогоднішня війна на Донбасі – це лише один з проявів тієї боротьби, коли іноземні загарбники, вкотре зі сходу, намагаються відібрати від нас не лише незалежність нашої країни, але й основні людські свободи.  Адже саме з відстоювання цих свобод розпочалися були мирні протести в Києві восени 2013 року. Саме на бажання мати громадянські свободи відповів брутальною силою  і кулями по протестувальниках режим Януковича. Саме через бажання мати громадянські свободи і бути вільними людьми у незалежній країні інший кривавий режим – російський режим Путіна здійснив напад на нашу країну і донині веде військові дії на Донбасі.

Тиран завжди ненавидить вільних людей. Такою є його природа. Через це він готовий весь світ заливати потоками своєї брехні.  Через це він готовий вбивати всіх, хто любить свободу і хоч якось загрожує його тиранії чи послабленню кайданів, які він давно наклав на свій рідний народ і прагне закувати в них усі довколишні народи.

Саме через бажання залишатися вільними демократичні країни намагаються мати могутні армії та обднуються у військово-політичні союзи, аби не дати жодного шансу одній із тираній знищити свободу країни і свободу народу. Невипадково українські демократичні президенти проголошували курс на НАТО і наголошували на необхідності вступу в Північно-Атлантичний Альянс задля безпеки і свободи українського народу. Експерти стверджують, що якби Україна була в НАТО, то і Крим був би українським і на Донбас Росія не наважилася би сунути свої закривавлені невинною кровю руки.

Свободу треба цінувати. Навіть ту, яку маємо ми. Так само слід цінувати і поважати ту свободу, яку мають інші народи.  Ця свобода – недосконала. Вона – недосконала навіть у найдемократичнішій країні світу.  Адже все, що позначене гріхом, не може бути досконалим. Гріх ставить на все свою печатку – недосконалий, недосконала, недосконале. Той же, хто вважає, що він може мати досконалу політичну свободу в цьому світі, обманюється і відмовляється визнавати жахливий, невільницький наслідок гріха – гріха, який живе в нашій плоті і намагається над нами панувати.

Сьогодні наш євангельський текст теж говорить про свободу, про свободу істинну. Найбільша неволя, яку мають люди – гріх. І з цієї неволі не викупитися ні протестами, ні революціями, ні війнами – визвольними чи загарбницькими, ані ділами, ані багатством.  Гріх ставить нас під гнів Божий.  Кайдани гріха тягнуть усіх нерозкаяних до пекла навіки віків.  Істинна свобода є лише там, де немає гріха.  Істинна свобода лише в Тому, Хто немає гріха – в Богові, в Ісусі Христі.

Гріх настільки затьмарює наші очі, що самі по собі ми не бачимо Христа. Наші природні очі дивляться вниз на земне, на матеріальне. Саме про це говорить юдеям Ісус. Вони бачать Його чуда, їм подобається чудесна їжа, яку Він творить. Їм подобається те, що Він зцілює усіх хворих.  Їм подобається, що Він раптово зупиняє страшу бурю. Проте більшість з них прийшли саме по хліб, по здоровя, по сите і безтурботне життя. Саме в цього вони шукають в Бога. 

            Вони не вірують в Христа. Вони пропускають повз вуха Його проповідь, Його науку. Вони відкидають головне – Його Слово і через це вони не мають віри в Бога, єдиного їхнього Спасителя. Ось так можна бути дуже близько біля Христа, їсти хліб із Його рук, бути зціленим і врятованим Його всемогутнім Словом, але не вірувати в Нього. А час благодаті невпинно спливає. «Я відходжу, ви ж шукати Мене будете, і помрете в гріху своїм. Куди Я йду, туди ви прибути не можете...», – каже Господь Своїм одноплемінникам.

Їхні нащадки до цього часу шукають Христа, але помирають у гріхах, бо не ввірували в істинного Месію, Який був прийшов до них, але Якого вони відкинули, не увірувавши в Нього.  І ні їхнє багатство, ані сила їм не допомагають. Бо померти у своїх гріхах і потрапити навіки до вічних мук аду приречені всі, хто в Христа не вірує. Яку б високу не мала посаду людина, скільки би грошей вона не мала, якщо вона не вірує в Христа, то залишається внизу, а в кінці життя піде ще нижче – в самі глибини пекла.

«Хто Ти такий?» – питають невіруючі юдеї в Христа.  Хто Ти такий, що про таке говориш? Ти ж – не первосвященик із єрусалимського Храму, не книжник і не фарисей. Ісус дає чітку відповідь про те, що Його послання незмінне від самого початку.  Воно так само – істина.  Як істинним і незмінним є Його Отець. Послання Отця і послання Сина – однакове.

Але хто з невіруючих любить чути Боже Слово.  Хто із невіруючих любить, аби йому цитували те, що каже Бог у Своєму Слові? Вони воліли би зовсім залишатися без проповідників чистого Євангелія, як і юдеї, які не розуміють Ісуса. 

Проте віра – від слухання.  Цим юдеям дуже потрібне Слово Христове, як і потрібне воно сьогодні мільйонам українців. В нас, коли ми говоримо, а люди нас не розуміють, може виникнути бажання перестати говорити. Але не в Христа.  Христос не перестає говорити.  Він любить Свій народ. Він любить людство. Він хоче цілому людству і вам, любі брати і сестри – кожному з вас добра.  Через це Ісус не перестає промовляти до юдеїв. Ісус не перестає промовляти через Своїх проповідників до світу і до українського народу.

Господь далі говорить про те, розуміння в більшості з них зявиться лише після Його розпяття. «Коли ви підіймете Людського Сина, тоді зрозумієте, що то Я, і що Сам Я від Себе нічого не дію, але те говорю, як Отець Мій Мене був навчив. А Той, Хто послав Мене, перебуває зо Мною; Отець не зоставив Самого Мене, бо Я завжди чиню, що Йому до вподоби», – каже Ісус.

Ісус був розпятий за наші гріхи, бо такою була воля Отця. Такою була висока і єдина оплата за наші провини перед Богом.  Ісус приносить Себе в жертву, бо це – єдиний спосіб обмити нас із наших страшних і потворних гріхів і розірвати кайдани, які тягнули нас до вічних мук пекла. Цього хоче Отець, Який хоче нас спасти і Який каже, що єдиний спосіб спасіння нас грішних – смерть Його любого, святого, Єдинородного Сина.  Син робить завжди те, що Отцеві до вподоби.  Святий Син Божий іде на хрест, аби викупити нас, грішних і нечистих, від гріха.

І ось Євангеліє творить віру.  «Коли Він говорив це, то багато-хто в Нього увірували».  Віра – від слухання. Віруючими стають через слухання.  Ісус не перестає проповідувати. І Його Слово приносить плід. «Коли Він говорив це, то багато-хто в Нього увірували».  Якби Він говорив те, що говорять багато сучасних проповідників: про те, як одужати, як розбагатіти або інші цьогосвітні речі, за Ним пішла би маса юдеїв, але ніхто би не увірував для спасіння.  Слово Христове творить віру, при чому віру не абияку, а віру спасенну – віру, що приносить спасіння.

«Я надумавсь нічого між вами не знати, крім Ісуса Христа, і Того розп'ятого...», – пише в листі до коринтян Христів учень і найбільший місіонер Християнської Церкви, Апостол Павло. Він проповідує Христа розпятого, як і Христос проповідує Своє розпяття за наші гріхи і за гріхи цілого світу. Це послання творить віру.

І навіть більше. «Як у слові Моїм позостанетеся, тоді справді Моїми учнями будете, і пізнаєте правду, а правда вас вільними зробить!» – каже Ісус тим євреям, що в Нього ввірували. Христове послання дає свободу. Христове послання – істина.  Істина робить вільними. Справді вільними. Вільними не в очах світу, а в Божих очах. Цій істині противиться плоть. «Авраамів ми рід, і нічиїми невільниками не були ми ніколи. То як же Ти кажеш: «Ви станете вільні?» – обурюються юдеї. Їхня гординя вже майже переконала їх, що вони вільний народ, а римляни над ними не панують.  Втім про римлян багато-хто згадає, коли хотітимуть Ісуса вбити.

Гріх викликає ілюзію свободи.  Але ілюзія та правда – дві різні речі. Навіть, якщо живеш у найвільнішій країні світу і має мільйони доларів на рахунку, але є рабом гріха, то така свобода – тимчасова ілюзія і вона розвіється, щойно душа покине тіло і осягне жахливу реальність пекла. І це настане дуже швидко. Ті, що дожили до глибокої старості швидкоплинність таких ілюзій зазвичай розуміють дуже добре.

Істина ж робить справді вільними навіть у фізичному рабстві і бідності. До того ж Слово Христове робить вільним назавжди, допоки ми зостаємося у цьому Слові, допоки ми віримо в Бога, допоки ми довіряємо Христові.  Людина може, як наші сьогоднішні юдеї увірувати на мить, а потім відійти від Слова Христового.  Таким чином не пізнається правда і не здобувається свобода.  Таким чином істина та свобода втрачаються.  Але де є Ісусове Слово, де є Його істинне тіло та кров, там є істина і там є справжня свобода і там ви – істинно вільні.

Ісус каже: «Поправді, поправді кажу вам, що кожен, хто чинить гріх, той раб гріха. І не зостається раб у домі повік, але Син зостається повік. Коли Син отже зробить вас вільними, то справді ви будете вільні».  Воскреслий Ісус завжди перебуває в домі – в Царстві Небесному.  Грішникам дається час благодаті – час нашого земного життя. Після смерті – цей час закінчено. Далі, коли немає каяття і віри в Христа – вічні муки в аду.   Бо без Христа до раю не пускають. Пускають лише з Христом і у Христі.

До раю, до вічного життя має вхід лише Божий Син і діти Божі, які стали такими, увірувавши в Нього і зоставшись у Його Слові – стали вільними від гріха. Справді вільними від гріха, від влади диявола, від смерті.  Бо Христос воскрес!  Воістину воскрес! Амінь.


четвер, 7 травня 2015 р.

День Св. Доктора К. Ф. В. Вальтера, богослова та учителя Церкви

     7 травня ми дякуємо Господу за Св. Карла Фердинанда Вільгельма Вальтера (1811-1887), отця Лютеранської Церкви Міссурійського Синоду. Він служив першим Президентом цього Синоду від 1847 по 1850 роки, а потім від 1864 по 1878 роки. 1839 року він емігрував із Саксонії в Німеччині до Америки з іншими лютеранами, які оселилися в Міссурі, США. Він служив пастирем кількох громад у Сен-Луїсі, заснував Семінарію «Конкордія», а 1847 року був помічним у формуванні ЛЦМС (яка тоді називалася Німецький Євангельсько-Лютеранський Синод Міссурі, Огайо та інших штатів). Вальтер невтомно трудився, аби розвивати віросповідне лютеранське вчення та доктринальну злагоду поміж усіх лютеран у Сполучених Штатах. Він був видатним письменником і промовцем. Його найвпливовішими працями є «Церква і служіння» і «Належне розрізнення між Законом і Євангелієм». [Джерело: "Commemorations Biographies," Lutheran Service Book, LCMS Commission on Worship]. 

Молитва на День Св. Доктора К. Ф.  В. Вальтера:
Господи Боже, Отче Небесний! Виливай Духа Твого Святого на Твій вірний народ, утримуй їх непохитно в благодаті Твоїй і правді, захищай і втішай в усіх спокусах, захищай  їх від усіх ворогів Твого Слова і даруй Твоїй Церкві, що воює, Твій спасенний мир; через Ісуса Христа, Твого Сина, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки і віків.

вівторок, 5 травня 2015 р.

З придворного етикету

Все взято з придворного етикету, в якому цариця і княгиня мають свій почет або радше супутників, а саме: доньок інших князів, які ідуть за ними. Він описує керування церквами, а також  церкви керовані. Бог керує Своїм Царством у такий спосіб, що дає: «одних за апостолів, одних за пророків, а тих за благовісників, а тих за пастирів та вчителів» (Еф. 4:11). Дається «іншому віра тим же Духом, а іншому дари вздоровлення тим же Духом, … а іншому пророкування» (1 Кор. 12:8 і далі).  Ця різноманітність дарів в церкві залишається і хтось має більше, ніж інший. Не всі члени тіла можуть бути ногами чи руками, чи очима (1 Кор. 12:14 і далі). Таким чином Він далі бажає, аби тіло Його Церкви поєднувалося різноманітністю дарів та служінь у чудесній гармонії. Цього не знайти серед фанатичних духів і сектантів, де кожен хоче бути всім – ногою, рукою, оком і вухом. 
Подруги нареченої, які ведуть царицю – служителі Церкви. Вони втішають її і кажуть, що вона повинна радіти. Плоті справді здається, наче це – смерть, але насправді це – життя. Нам здається, наче ми покинуті Богом на хресті, саме тоді нас найбільше люблять і найбільше про нас піклуються. «Бо Господь, кого любить, того Він карає» (Євр. 12:6), аби таким чином з хреста Він міг учинити спасіння; зі смерті – життя; з неслави – славу; з тривалого страждання – радість, як про це говорив був Павло (2 Кор. 4:8-10): «У всьому нас тиснуть, та не потиснені ми; ми в важких обставинах, але не впадаємо в розпач. Переслідують нас, але ми не полишені; ми повалені, та не погублені. Ми завсіди носимо в тілі мертвість Ісусову, щоб з'явилося в нашому тілі й життя Ісусове». Ось так і слуги нареченої ведуть Церкву та зміцнюють її словами віри та втіхи Святого Духа і підбадьорюють її: «Тримайся і віруй». Але це велике мистецтво знати, що це танець християн, коли серце тремтить від гіркої ненависті світу, випробувань диявола і гріха, як і Павло скаржиться про «колючку від сатани» (2 Кор. 12:7). Це – важкий танок і для плоті неможливий. Але танцювати його потрібно, аби ми могли собі докоряти і промовляти те, що сказав був хтось інший: «Ось танцюй».[1] Обітниці – сопілки, служителі Слова – танцюристи, які ведуть дів. Двоє цих можуть підсолодити гіркий танок. Бо Церква не має іншої радості ніж Слово. Таким чином Святий Дух прагнув у такий радісний спосіб нарисувати згорьовану Церкву. Отже, якщо ви десь у танці, то думайте: «Поглянь, ця дівчина – алегорія якоїсь занепокоєної та змученої церкви. Провідник танцю – пастир, сопілки – обітниці Христа й ангелів». Аби бачити таке в бідах, потрібні духовні очі.

Мартін Лютер, З лекції на Псалом сорок п’ятий




[1] З Езопа: «Hic Rhodus, hic salta.”

Мартін Лютер, З лекції на Псалом сорок п’ятий

понеділок, 4 травня 2015 р.

Засідання Синоду УЛЦ

28 квітня ц. р. в м. Києві відбулося чергове засідання Синоду Української Лютеранської Церкви. Синод розглянув і схвалив співпрацю із сестринською церквою, Вісконсинським Євангельським Лютеранським Синодом, подякувавши за неї Господу. Синод розглянув і схвалив принципи молодіжного служіння, запропонованого Молодіжною Радою УЛЦ. Синод також розглянув і схвалив місійне служіння Церкви, яке проводиться в містах Гола Пристань, Ізюмі, Миколаєві та Хмельницькому та початок місійної праці в місті Рівному. Серед іншого Синод також схвалив рішення про відкриття дияконського відділення при Підготовчому Факультеті Української Лютеранської Богословської Семінарії Святої Софії. Головував на засіданні Синоду Єпископ В'ячеслав Горпинчук. Світлина: Члени Синоду Української Лютеранської Церкви: пастир Сергій Сомін (Таврійська Єпархія), пастир Вадим Зінченко (Київська Єпархія) та Секретар Галицької Єпархії, брат Михайло Андрунців.

неділя, 3 травня 2015 р.

Проповідь на 4-у неділю Великодня

                           
      ВЕЛИКИЙ ПЕРВОСВЯЩЕНИК
(Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
           
Отож, мавши великого Первосвященика, що небо перейшов, Ісуса, Сина Божого, тримаймося ісповідання нашого! Бо ми маємо не такого Первосвященика, що не міг би співчувати слабостям нашим, але випробуваного в усьому, подібно до нас, окрім гріха.  Отож, приступаймо з відвагою до престолу благодаті, щоб прийняти милість та для своєчасної допомоги знайти благодать (Євреїв 4:14-16).

Христос воскрес! Воістину воскрес!

Дорогі брати і сестри, коли  Скот Карпентер, один з перших американських астронавтів, повернувся з польоту в космос, його вшановували найвищі особи Америки.  Якраз посеред церемонії вшановування, його чотирирічна донька, Кендес, потягла за його рукав.  Вона хотіла показати своєму татові свій лікоть, бо коли він був у космосі вона його подряпала.

Що ж зробив астронавт? Він повернувся до неї, і взяв її на руки та почав уважно розглядати подряпаний лікоть. Подряпаний лікоть був важливий для його дитини.  Отже він був важливий і для нього.  Для батьків завжди важливі їхні діти, їхні успіхи і їхні невдачі, їхні досягнення і їхні біди.  Справжній батько і справжня мати завжди піклуються про своїх дітей, бажають їм добра і готові прийти їм на допомогу.  І, як це ми знаємо зі щоденного досвіду, роблять це найчастіше для тих, хто найслабший: хто ще лежить у пелюшках, не може ходити і не може самостійно взяти собі їжу. Але навіть тоді, коли діти виростають, вони залишаються для своїх батьків дітьми.

І не грає ролі, який батько або мати – такі як астронавт, що отримує загальнонаціональні почесті від уряду наймогутнішої країни світу, а чи звичайний селянин або селянка, про існування яких не здогадується навіть районна влада – добрі батьки однаково люблять своїх дітей і про них піклуються. Подібне, але ще з більшою любовю, має ставлення до нас наш Отець Небесний. Він любить Своїх дітей. Він завжди хоче прийти нам на допомогу. Він хоче, аби ми з Ним спілкувалися, аби ми до Нього зверталися.

Сьогодні Господь Святий Дух звертається до нас через автора Послання до євреїв із словами величезного підбадьорення.  Власне кажучи, на самому початку, ми чуємо підбадьорення триматися нашого сповідання – нашого сповідання віри. Причиною цього є наш Великий Первосвященик.  У часи Старого Заповіту віруючі євреї мали первосвящеників, які приносили Господу жертви від імені цілого народу. Ці первосвященики були звичайними людьми, походили із племені Левія і першим первосвящеником був Аарон, брат Мойсея.

Лише вони мали право заходити один раз на рік у Святеє Святих. Але навіть вони мусили приносити жертву за власні гріхи, бо ж були вони людьми звичайними, тобто грішними – такими як ви і я. Тобто, вони самі повинні були отримувати прощення. Такими були усі первосвященики, починаючи від Аарона і закінчуючи Кайяфою і Анною.

Але наш Первосвященик – Великий. Він не носив на собі усіх первосвященицьких регалій, приписаних через Мойсея Ааронові та його нащадкам.  Він – великий через іншу причину. Він, каже нам Писання сьогодні – небо перейшов! Він не мав потреби, перед тим, як зявлятися перед Богом у Святому Святих, приносити жертву за власні гріхи, бо Він є вічний Син Божий. Це Він перебував у Святому Святих, коли туди заходили первосвященики.  Це Йому вони сповідали гріхи народу і в Нього вони просили прощення, милосердя і благодаті. І це Він давав і прощення, і милосердя, і благодать.

Писання каже, що цей Великий Первосвященик – Ісус, Син Божий.  Він – не лише істинний і вічний Бог. Він також – істинна людина, народжена в часі, як написано: «Як настало ж виповнення часу, Бог послав Свого Сина, що родився від жони, та став під Законом, щоб викупити підзаконних, щоб усиновлення ми прийняли» (Гал. 4:4, 5). Через це наш Великий Первосвященик – Богочоловік, Ісус Христос. Він небо перейшов, розпочавши Свою земну дорогу із утроби Діви Марії та Віфлеємських ясел.

Його дорога святого і досконалого життя, дорога повного виконання Закону Божого, пролягла через Юдею і Галілею, Самарію і Десятимістя, землі тирські і сидонські. Його дорога піднеслася на Голгофський хрест, на якому Він приніс Себе Самого у жертву досконалу за всі наші гріхи і провини. І Його дорога опустилася у новий гріб Йосипа з Ариматеї, з якого Він вийшов переможцем над гріхом і смертю Своєю і нашою, і звіщав перемогу в глибинах пекла усім непокірним духам, які відкидали наше ісповідання.  Він вознісся на небеса і сидить на престолі Божому, праворуч Отця, маючи всю повноту божественної влади.

Ті, що не тримаються нашого ісповідання не мають Ісуса Христа, як Великого Перовсященика, а мають Його як грізного Суддю.  Ми ж маємо Великого Первосященика. Ми маємо Христа, допоки в нас є це важливе ісповідання. А яке воно, це наше ісповідання? Триматися цього Великого Первосвященика Ісуса Христа, вірувати в Нього і покладати на Нього всі наші надії і все наше уповання.  Це ісповідання виключає будь-яке діло, яким би могли спастися. Це ісповідання знає, що спасеться лише той, хто вірує в Ісуса Христа.

Ісус – Великий Первосвященик!  Він – святий і досконалий, приніс Себе в жертву за нас, грішних. В Його Імя – ми прощені і виправдані.  Він воскрес із мертвих, аби не просто царювати, а бути нашим люблячим Царем над царями і залишатися нашим Великим Первосвящеником!

Сьогодні ми читаємо: «Бо ми маємо не такого Первосвященика, що не міг би співчувати слабостям нашим, але випробуваного в усьому, подібно до нас, окрім гріха». Наш Первосвященик, будучи всемогутнім Богом, залишається справжньою людиною.  Від початку Свого земного життя, наш Великий Первосвященик зазнавав бід, подібних до наших.  Щойно почувши про Його народження, один із наймогутніших правителів того часу, послав військо, аби воно Його вбило. 

Ісус був врятований втечею до Єгипту.  Ісус добре знає, що таке бути втікачем. Він добре знає, що таке бути біженцем. Ми регулярно зіштовхуємось із спокусами. Ісус теж зіштовхувався із спокусами. Одразу після Його Хрищення Ісус був поведений Духом у пустелю.  І там більше ніж місяць, упродовж 40 днів  Він постив. А в кінці Ісуса спокушував сам диявол, найбільш умілий спокусник.  Саме диявол був спокусив наших прабатьків до першого гріха, через який у світ увійшла смерть, а ми втратили рай.  Диявол не добився успіху.  Ісус не піддався на спокуси противника людського роду. Ісус дуже добре знає, що таке спокуси.

Ісуса несправедливо звинувачували та ганьбили. Про Ісуса багато пліткували і розпускали всякі огидні чутки.  Раз за разом Ісус спростовував злобу, що виливалася із грішних сердець через уста Його противників.  Ісус добре знає, що то означає – бути обмовленим. Ісус на Собі пізнав, що таке людські обмови, плітки та чутки.

Ісуса намагалися підставити і спіймати на слові.  Ісус ні на що не піддався.  Йому намагалися зло заподіяти грішні люди.  Але Ісус – святий.  Ісус переміг. Ісус дуже добре знає, що то таке, коли тебе намагаються підставити та спіймати на слові.   Ісуса зрадив Юда. Від Ісуса були відрікалися Його учні. Ісус дуже добре знає, що таке зрада і що таке відречення найближчих до тебе людей.

Ісус дуже добре знає, що таке біль, страждання і муки. Його били. На Його голову поклали терновий вінець. Ісуса розпяли. На Нього на хресті були покладені усі наші гріхи і на Нього вилився Божий гнів за всі наші переступи, за все наше зло. Ісус дуже добре знає, що таке помирати і що таке смерть. Він помирав і Він помер на хресті. Немає таких наших страждань, болю і навіть смертних мук, яких Ісус не розумів би. Бо все це Він переніс.  Бо Він, будучи Богом, далі залишається людиною за одним-єдиним винятком. Ісус був є і завжди буде без гріха.

Писання каже, що Ісус співчуває нам у наших слабостях. Це – велика втіха.  Ви, любі брати і сестри, що віруєте в Ісуса, не лише прощені та виправдані. Ісус також далі співчуває вам у ваших слабкостях. Мимоволі ви будете грішити, бо в плоті нашій живе гріх.  Диявол і його демони далі намагаються нас спокусити. І може бути так, що ми впадемо в спокусу.

Але – слава Богу!  Ми маємо Ісуса, нашого Великого Первосвященика, Який співчуває нашим слабкостям і прагне нашого спасіння!  Воскреслий Ісус хоче нам завжди прийти на поміч.  Через це написано сьогодні: «Отож, приступаймо з відвагою до престолу благодаті, щоб прийняти милість та для своєчасної допомоги знайти благодать».  Коли астронавт Карпентер отримував найвище визнання на національному рівні, він над усе звернув увагу на подряпину на лікті своєї доньки та пошкодувати її. Коли нам щось болить, Ісус звертає увагу на наші болі, страждання і переживання. Він лине до нас і втішає нас.  Ісус нас шкодує.

Воскреслий Ісус втішає нас Своїм Словом. Воскреслий Ісус пригортає нас до Свого люблячого, святого Єства Своїми істинними тілом та кровю у хлібові та вині Святої Вечері. Нас автор Послання до євреїв, натхненний Господом Святим Духом, кличе, аби ми не соромилися і не боялися Христа, як грізного Суддю. Бо для віруючих воскреслий Ісус – люблячий Спаситель і Великий Первосвященик, Який заступається за нас перед Отцем і просить в Отця усякої для нас ласки та допомоги.

Через це, коли у нас є якийсь гріх або якась проблема, то Бог не хоче, аби ми залишалися з цим наодинці або приймали всі наші біди наче фатум. Зовсім ні. Господь хоче, аби ми приступали з відвагою, сміливо до престолу благодаті – до престолу Бога, Який нас любить не через те, що ми заслужили Його любов. Він нас любить через Христа, у Христі і заради Христа. Невіруючим біля цього престолу нічого робити. Бо там – грізний Суддя.

Але для віруючих, для вас, любі брати і сестри, що каєтеся у власних гріхах і надієтеся на Христа – престол небесний – істинний престол благодаті, престол люблячого і всемогутнього Бога.  Писання обіцяє нам, що ми там завжди знайдемо милість. Там завжди у Своїй любов Господь прийде нам на допомогу. Ця допомога завжди буде також вчасною. Ні на хвилю раніше, ні на хвилю пізніше, а саме тоді, коли вона для нас потрібна з найкращим для нас, з погляду Бога, результатом.


Так само вас, любі віруючі брати і сестри, Господь Святий Дух кличе звертатися до престолу благодаті, коли ви згрішили. Знову у Своїй невимовній любові, Бог обмиє ваші гріхи кровю Христовою і простить вас заради Христа вчасно і повністю, аби ви не залишалися у гріхові, а раділи прощенням і воскресінням, і життям вічним. Бо Христос воскрес!  Воістину воскрес! Амінь.