Служіння – Божа сила і Боже діло

           

         

Тож найперше слід, аби і проповідники, і слухачі прислухалися до доктрини та мали чітке і непомильне свідчення, що те, що вони приймають є справді істинним Словом Божим, об’явленим з небес – доктрина, яка дана святим і простим отцям, пророкам і апостолам – доктрина, яку підтвердив Сам Христос і наказав їй навчати. Нам не дозволено застосовувати вчення, продиктоване вдоволенням або примхою якоїсь людини. Ми не можемо пристосовувати Слово до простого людського знання і розуму. Ми не повинні гратися з Писанням, жонглювати Словом Божим наче пояснюючи його так, аби воно догодило людям, перекручуючи, розтягуючи та латаючи ним задля миру та згоди між людьми. В іншому разі не буде певної, постійної основи, на яку може покладатися сумління….

По-друге, недостатньо, аби служіння та заповідь були запроваджені Богом. Ми, Його служителі, повинні бути свідомими того – і так слід навчати народ – що дієвість служіння – не людське зусилля, а Божа сила та Боже діло. Іншими словами, те, що задумано здійснювати таким служінням, не є дієвим через наше мовлення чи дію, а дієве воно через Божу заповідь і Боже призначення. Саме Він це наказує і Саме Він ефективно діятиме через те служіння, яке слухняне Божій Заповіді. Наприклад, у Хрищенні, Господній Вечері та Відпущенні ми не повинні перейматися людиною, яка здійснює Таїнства або проголошує відпущення – що це за людина, наскільки вона праведна, гідна. Гідність чи негідність руки, яка роздає або отримує, ні на що не впливає – вся сила лежить у Божій заповіді і Божій постанові.

Мартін Лютер, З проповіді на неділю по Вознесінні