Зважання на полонений Сіон, не повинне послаблювати рішення опиратися гнобителеві, Вавилонові. Це дозволяє нам ще одну сучасну аналогію – народу, частина якого є вільною під великодушним і цивілізованим урядом, а іншу частину завоювали брутальні терористи, які хочуть ще захопити й інші країни. За цих обставин «добрий» уряд скільки існуватиме, представлятиме правдиві інтереси цілого народу, незалежно від того, скільки із його справжньої території було анексовано для сусіднього концентраційного табору. Патріоти тієї країни робитимуть усе, що в їхніх силах, аби відібрати від грабіжницького режиму будь-які ознаки легітимності, й це робитиметься не з ненависті або зі зневаги до співвітчизників у неволі, а саме через вірність до них.
Так само і публічні вияви дружби та приятелювання з гнобителями не сприйматимуться як ознаки цінування пригноблених. Останні самі не хотіли би бачити своїх гнобителів легітимними і вважали би, що будь-який рух у цьому напрямку додає болю та образи. Звісно, духовні та світські правління настільки фундаментально відрізняються, що всі аналогії між ними будуть не зовсім вдалими. Але ми тут хочемо лише зазначити про рушійну відмінність між інославним «режимом», або системою як такою і їхніми жертвами. Опозиція до першого ніколи не повинна означати ворожість до останніх. Навпаки, саме щира любов до цілої Церкви, а особливо до тих її частин, які марніють у «вавилонській неволі» інослав’я, вимагає неослабної, безкомпромісної та виняткової вірності правдивому Євангельському і соборному стягові, тобто чистим ознакам однієї Церкви. «Бо нічого не можемо ми проти правди, а за правду» (2 Кор. 13:8). Усі фальшиві стяги, режими, доктрини, системи і т.п., як би вони не називалися, повинні бути повністю відкинутими як нелегітимні, тобто як такі, що невірно репрезентують єдиного Господа і Його єдину Церкву. Саме це означає відмова у спільноті інославним церквам як таким.
Професор Курт Маркворт, "Церква та її спільнота, служіння і управління"
Немає коментарів:
Дописати коментар