Рости на спасіння (проповідь)

неділя, 27 листопада 2011 р.

Проповідь на передостанню неділю церковного року

            ДАСТЬСЯ І ЗАБЕРЕТЬСЯ
                   (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
           
Коли ж вони слухали це, розповів Він іще одну притчу, бо Він був недалеко від Єрусалиму, вони ж думали, що об'явиться Боже Царство тепер. Отож Він сказав: Один чоловік, роду славного, відправлявся в далеку країну, щоб царство прийняти й вернутись. І покликав він десятьох своїх рабів, дав їм десять мін, і сказав їм: «Торгуйте, аж поки вернуся».  Та його громадяни його ненавиділи, і послали посланців услід за ним, кажучи: «Не хочемо, щоб він був над нами царем». І сталось, коли він вернувся, як царство прийняв, то звелів поскликати рабів, яким срібло роздав, щоб довідатися, хто що набув. І перший прийшов і сказав: «Пане, міна твоя принесла десять мін». І відказав він йому: «Гаразд, рабе добрий! Ти в малому був вірний, володій десятьма містами». І другий прийшов і сказав: «Пане, твоя міна п'ять мін принесла».  Він же сказав і тому: «Будь і ти над п'ятьма містами».  І ще інший прийшов і сказав: «Пане, ось міна твоя, що я мав її сховану в хустці. Я бо боявся тебе, ти ж бо людина жорстока: береш, чого не поклав, і жнеш, чого не посіяв».  І відказав той йому: «Устами твоїми, злий рабе, суджу я тебе! Ти знав, що я жорстока людина, беру, чого не поклав, і жну, чого не посіяв. Чому ж не віддав ти міняльникам срібла мого, і я, повернувшись, узяв би своє із прибутком?»  І сказав він присутнім: «Візьміть міну від нього, та дайте тому, хто десять мін має». І відказали йому: «Пане, він десять мін має».  Говорю бо я вам: Кожному, хто має, то дасться йому, хто ж не має, забереться від нього і те, що він має. А тих ворогів моїх, які не хотіли, щоб царював я над ними, приведіте сюди, і на очах моїх їх повбивайте  (Євангеліє від Св. Луки 19:11-27).

Благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа!  (2 Кор. 1:2) Амінь.

Дорогі брати і сестри, один фермер попросив свого сусіда, аби той позичив йому вірьовку, яка вкрай потрібна була йому на господарстві. «Вибачте, сусіде», - відповів той, «Але вірьовкою я звязую молоко».  «Молоко?» - вигукнув фермер.  «Вірьовка не може звязати молока».  «Та знаю я, знаю», - відповів сусід. «Але коли не хочеш щось робити, то мусиш знайти якусь причину».

Причин щось не робити може бути море. Особливо, коли не відчуваєш особливих симпатій до людини, яка просить про поміч або про якусь певну послугу.  Причин цих може бути цілий океан, коли відчуваєш до людини особисту неприязнь.  Море або океан цих причин можуть легко заслонити дві найбільші заповіді: «Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою. Це найбільша й найперша заповідь.  А друга однакова з нею: Люби свого ближнього, як самого себе. На двох оцих заповідях увесь Закон і Пророки стоять» (Матвія 22:37-40).

Які причини, ви знаходили минулого тижня, дорогі брати і сестри, аби не допомогти своєму ближньому?  А які причини ви використовували, аби не служити Господу?  Хтось може подумати: «Ну, може я й говорив, що буду вірьовкою звязувати молоко або щось подібне до цього моєму сусідові.  Але Богові – Богові я нічого такого не говорив. Я в Нього просто вірую. До того ж, хіба ви не проповідували минулої неділі про те, що ми спасаємося самою вірою? Тож я і вірую. Маю саму лише віру».

Хай стережеться той, хто так думає.  Бо про таку віру каже Св. Апостол Яків (2:19, 20): «Чи віруєш ти, що Бог один? Добре робиш! Та й демони вірують, і тремтять. Чи хочеш ти знати, о марна людино, що віра без діл мертва?»

Сьогоднішня притча навчає нас про віру.  Про саму віру. Про те якою є ця сама, справжня віра. Отже «один чоловік, роду славного, відправлявся в далеку країну, щоб царство прийняти й вернутись». Цей чоловік – наш Господь Христос.  Часом в ЗМІ проскакують повідомлення про те, що той або інший чиновник виявляється шляхетного роду.  Що ж, було би непогано, якби то була правда, а особливо, якби шляхетність та була «в крові» та в ділах, тоді наше життя більше нагадувало би життя в джентльменській Британії, а не в колишній тоталітарній колонії.

Втім рід нашого Господа – справді славний не лише через те, що до Його праотців належить Авраам, Ісак і Яків, Рут і Боаз, всі вони – праведники.  А ще Давид і Соломон, царства яких переливалися не лише багатствами матеріальними, але насамперед богобоязливістю і справедливістю.  Цей рід – людська лінія Ісуса Христа, нашого Господа, Який народився безгрішним, в часі, від святої, віруючої Діви Марії з роду Давидового.

Є ще один рід.  Про цей рід запитує пророк Ісая (53:8), кажучи: «Хто збагне Його рід?»  Бо цей славний рід осягнути розумом неможливо. Бо Ісус – Єдинородний Божий Син, народжений від Отця перше всіх віків. Нема славнішого роду від Бога, адже Він – Бог справедливий і милосердний, люблячий і довготерпеливий, Його милість триває навіки.  Ісус – славного роду. Він – безгрішна людина і святий Бог. 

У притчі Він відправляється в далеку країну.  Ця країна – Царство Небесне.  Ця подорож до далекої країни, якої ми наразі бачити не можемо,  має одну особливу зупинку, оминути яку неможливо – Голгофу, хрест.  Ця зупинка необхідна з огляду на славний рід Господа Христа. По-іншому Він вчинити не міг. Йому Царство і так належить вже за Його походженням. Але Він, святий і досконалий, іде на Голгофський хрест, аби там принести повну заплату, досконалу жертву за наші гріхи.

Його Царство – святе, як і Він.  І не святому, грішному там місця немає. Місце грішному – у вічному вогні аду, у страшних і нескінченних муках. Аби ви не були в аду, а були в святому Царстві Христовому Ісус робить цю необхідну зупинку для вас і для Себе. Для вас, щоби Своєю кровю обмити вас від усіх ваших гріхів.  Для Себе, бо інакше Він не може.  Він вас любить і помирає на хресті з любові до вас.

Христос – досконала жертва, абсолютна любов зробив усе, аби ви належали до Його Царства Небесного, Царства вічного життя, досконалості і праведності.  І це підтверджено Його воскресінням із гробу, іншої зупинки, в якій було покладено Його нетлінне тіло. Але ось третій день і Господь живий, і подорож триває у проголошенні учням і вам прощення гріхів ваших.

І подорож триває у вознесінні на небеса і прийманні Царства вічного і виконання пророчих слів Псалма 110: «Промовив Господь Господеві моєму: Сядь праворуч Мене, доки не покладу Я Твоїх ворогів за підніжка ногам Твоїм! Господь із Сіону пошле берло сили Своєї, пануй Ти поміж ворогами Своїми! Народ Твій готовий у день військового побору Твого, в оздобах святині із лоня зірниці прилине для Тебе, немов та роса, Твоя молодість. Поклявся Господь, і не буде жаліти: Ти священик навіки за чином Мелхиседековим.  По правиці Твоїй розторощить Владика царів у день гніву Свого, Він буде судити між народами, землю виповнить трупами, розторощить Він голову в краї великім... Буде пити з струмка на дорозі, тому то підійме Він голову! »

 Царство прийняте, але подорож триває у проливанні на вас благодаті небесної у Слові і в Таїнстві, в якому Господь через Свої правдиві тіло та кров у хлібі та вині Його Вечері, запевнює вас про Його любов, прощення і присутність аж до часу Його повернення.

Подорож Його триває, час Його повернення наближується.  У притчі ми дізнаємося, що «його громадяни його ненавиділи, і послали посланців услід за ним, кажучи: «Не хочемо, щоб він був над нами царем».  Подібні слова ми чуємо часто і в нашій країні, надзвичайно релігійній  і в якій бути нехрещеним немодно. Але що ми чуємо: «Не хочемо, щоб Христос був над нами Царем. Ми – світська країна. Ми хочемо, аби над нами царювала еволюція. Ми хочемо, аби над нами царював Мамона.  Ми хочемо, аби над нами царював Молох і Блуд».  Якщо ви не чуєте цих слів, то подивіться на вчинки.  Ми виправдовуємося самою вірою в Христа, але віра без діл – лицемірна, мертва.  А людина, яка пишається вірою, але не ділиться Словом Христовим, не застосовує цієї віри на практиці – зла.  Вона насправді не вірить Слову, а покладається на свої особисті діла, на саму себе. 

В нашій притчі є десять рабів, кожен з них отримує по одній міні.  Одна міна – приблизно тримісячний заробіток. Гроші ці – не їхні.  Вони бідні та убогі раби.  Так само й ми. Ми не купили Царства Небесного. Нас від царства гріха, диявола та смерті викупив Христос. Через Христове Євангеліє Господь Святий Дух покликав вас до вічного життя, створивши віру у ваших серцях.  Ця віра створена Словом Христовим, Словом живлена і вона також виплескується з вашого єства Словом.  Ось та міна, яка дана кожному з вас, аби ви нею користувалися.

Особливість цієї міни, цього скарбу – Слова Христового в тому, що воно й саме виконує роботу. Якщо ви сьогодні раптово отримаєте суму грошей, що дорівнює вашому тримісячному заробіткові, то ви можете покласти гроші на депозит в банк.  Ви нічого не робите.  Працюють ваші гроші.  Ви отримуєте прибуток.

Так само і зі Словом Христовим. Євангеліє – міна дана вам Христом. Банк – люди, які є довкола вас. Коли вони чують Слово, воно працює в них, творить у них віру і приносить прибуток для Христа, даруючи цим людям (як було подаровано й вам) прощення гріхів і вічне життя, викликаючи в Царстві Небесному радість за кожного розкаяного грішника, за кожного нашого ближнього, що увірував в Христа і таким чином спасся до вічного життя в Його Царстві.

Але ось чоловік роду славного повертається.  Ніякі інтриги його повернення спинити не змогли.  Повернення його гарантоване на сто відсотків. І в час його повернення вся його шляхетність виявиться у всій його повноті. Рабам вірним він дає володіння, відповідне до прибутку, що принесли не їхні гроші, а його – це ж він дав їм по міні.

Згадаймо, що чоловік цей Христос.  Якби ж то лишень Він швидше повернувся! Бо на вас, що ділитеся Його Словом із вашими ближніми, чекає повний вияв Його шляхетності – воскресіння, вічне життя у Його Царстві і надзвичайна слава, якою наділить кожного з вас наш люблячий Господь.

Є, звісно, й інші думки. Їх озвучує той, хто не вірує в те, що Господь – славного роду, що Він – добрий, люблячий, шляхетний і милостивий Бог. Для тих, хто не вірує щиро в Христа Господа, Ісус – «людина жорстока». Він – жахливий Суддя, Який тільки й чекає на те, аби познущатися з людства. Тому й Словом Його ділиться вони не хочуть. Їм миліші бабські байки порозказувати в церкві з амвону або похвалитися забобонами, або спрямувати натовп до пояса Богородиці – що завгодно, аби не Христос, не Його Слово.  Що ж скаже таким Господь у час Свого славного повернення, у день воскресіння всіх мертвих і в день Останнього Суду: ««Устами твоїми, злий рабе, суджу я тебе! Ти знав, що я жорстока людина, беру, чого не поклав, і жну, чого не посіяв. Чому ж не віддав ти міняльникам срібла мого, і я, повернувшись, узяв би своє із прибутком?»

Такий отримає відповідно до віри своєї. Віруєш, що Бог – Твій жахливий Суддя. Віруєш, що Ісус не дає тобі прощення, що Слово Його бездіяльне, що можна ним марнувати, а цей час плескати язиком про Бога немилостивого, що ж – матимеш  за своєю вірою і милості тобі не буде. Сам захотів.

Від такого псевдо-християнина, християнина номінального, не лише відбирається міна  - в аду Слово йому вже ні до чого.  але слава збільшується у віруючих – на них ще більше виливається Христової любові, ще сильніше сяє над ними Його слави, ще величніше оточує їх Його шляхетність. Доля позірних християн – та сама, що й у відвертих ворогів Христа. Господь віддає розпорядження: «А тих ворогів моїх, які не хотіли, щоб царював я над ними, приведіте сюди, і на очах моїх їх повбивайте».

Памятаєте про сусіда, який відмовився позичити своєму сусідові вірьовку для господарства? Що ж, то було врешті-решт, його майно.  Наша ж віра – дарунок від Бога, а Слово – Христове.  Хай міна ваша працює на славу Господа. Бо кожному, хто має віру, то дасться йому життя вічне, хто ж не має, забереться від нього і те, що він має. Прийди, Господи Ісусе!  Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде зо всіма вами! Амінь (2 Кор. 13:14).

Немає коментарів: