Рости на спасіння (проповідь)

неділя, 22 квітня 2012 р.

Проповідь на 2-у неділю Великодня


ВЛАДА І МІСІЯ ЦЕРКВИ
                   (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
           
Того ж дня дня першого в тижні, коли вечір настав, а двері, де учні зібрались були, були замкнені, бо боялись юдеїв, з'явився Ісус, і став посередині, та й промовляє до них: «Мир вам!» І, сказавши оце, показав Він їм руки та бока. А учні зраділи, побачивши Господа. Тоді знову сказав їм Ісус: «Мир вам! Як Отець послав Мене, і Я вас посилаю!» Сказавши оце, Він дихнув, і говорить до них: «Прийміть Духа Святого!Кому гріхи простите, простяться їм, а кому затримаєте, то затримаються!» А Хома, один з Дванадцятьох, званий Близнюк, із ними не був, як приходив Ісус. Інші ж учні сказали йому: «Ми бачили Господа!...» А він відказав їм: «Коли на руках Його знаку відцвяшного я не побачу, і пальця свого не вкладу до відцвяшної рани, і своєї руки не вкладу до боку Його, не ввірую!» За вісім же день знов удома були Його учні, а з ними й Хома. І, як замкнені двері були, прийшов Ісус, і став посередині та й проказав: «Мир вам!» Потім каже Хомі: «Простягни свого пальця сюди, та на руки Мої подивись. Простягни й свою руку, і вклади до боку Мого. І не будь ти невіруючий, але віруючий!» А Хома відповів і сказав Йому: «Господь мій і Бог мій!» Промовляє до нього Ісус: «Тому ввірував ти, що побачив Мене? Блаженні, що не бачили й увірували!» Багато ж і інших ознак учинив був Ісус у присутності учнів Своїх, що в книзі оцій не записані. Це ж написано, щоб ви ввірували, що Ісус є Христос, Божий Син, і щоб, віруючи, життя мали в Ім'я Його! (Івана 20:19-31).

Христос воскрес!  Воістину воскрес!

Дорогі брати і сестри,  чим повинна займатися Церква?  Як не дивно, але саме це питання досить жваво обговорюється в українському суспільстві настільки, що чимало найпопулярніших українських журналів і телеканалів з неприхованою іронією розповідають про те, як деякі церковники, закликаючи українців до аскетизму, самі купаються у розкошах, а тим журналістам, що пробують якось урезонити апетити таких служителів, останні обіцяють різноманітні хвороби, прокляття і, звісно, пекло.

            Свого часу на території теперішньої Росії відбувалося своєрідне релігійне протистояння між «не-стяжателями» і «стяжателями».  «Нестяжателі» наполягали на тому, що Писання вище від Передання, а багатство Церкви  не в цьому світі. «Стяжателі» ж наполягали на тому, що головним у Церкві є обряд і Передання, а не Боже Слово та відстоювали ту думку, що Церква має накопичувати світські багатства за рахунок служіння державній владі, що й вони робили підтримуючи насамперед розбудову держави, а також всі супутні явища, як-от: опричнину, терор проти свого таки народу, організованим Іваном Грозним. «Стяжателі», як відомо з церковної історії Росії, перемогли, часто-густо служачи земним царям за привілеї, ласку і багатства, а також за переслідування тих, хто з ними не погоджувався.

            Втім Церква, як Тіло Христове – це не лише служителі, але й насамперед миряни. Чим повинні займатися вони?  Чи лише приходити до Церкви щонеділі, аби не порушувати Божу Заповідь про шанування святого дня? Чи лише підтримувати служіння Церкви своїми пожертвами? А хіба не буває так, що впродовж шести інших днів тижня ми забуваємося про те, що Господь зробив для нас, простивши всі наші гріхи і провини?  Хіба не буває так, що ми самі забуваємося проголошувати прощення гріхів нашому братові або сестрі, який або яка приходить до нас із тягарем на душі і не знає, що з ним робити?  «Але хіба ж це наше завдання?» - запитаєте ви. «Хіба це не завдання і не привілей винятково пастиря громади?»

            Послухайте, що каже нам Євангеліє. До переляканих учнів з’являється воскреслий Господь Христос.  Вони перелякані, бо ще кілька днів тому розлючений юдейський натовп, підбурений своїми «стяжателями» ревів, аби Ісуса було розп’ято. Учні боялися юдеїв, які могли продовжити проливати кров, тепер вже Ісусових учнів. Страх змушує їх замикати наглухо двері і ховатися. На них розлючений світ. Диявол також не проти їх розтерти в порох.  Їм страшно.

Аж ось зявляється Ісус. Він не стає десь збоку і не спостерігає за ними, а стає посередині – Він зявився до всіх їх і послання Його також стосується усіх їх, Божої маленької черідки (Лк. 12:32), усієї Християнської Церкви. Перші слова воскреслого Господа до зібрання віруючих: «Мир вам!» Це не просто традиційне єврейське привітання.  Раніше Господь був навчав Своїх любих учнів про те, що мир, який дає Він радикально відрізняється від того миру, з його минущим достатком і процвітанням, що дає світ. Про це ми читаємо в Євангелії від Івана (14:27): «Зоставляю вам мир, мир Свій вам даю! Я даю вам не так, як дає світ. Серце ваше нехай не тривожиться, ані не лякається!»

Мир, який дає Ісус Своїй Церкві –  не мир зі світом.  Мир, який дає Ісус – набагато важливіший.  Мир, який дає Ісус – мир із Богом. Ми не мали цього миру, бо всі ми народилися у гріхах. Але цей мир дарує нам Ісус. Він не каже до учнів і не каже до нас: «Виконайте Закон і будете мати мир з Богом».  Ісус не каже нам: «Зробіть стільки-то добрих діл і будете мати мир із Богом». Так само Він не каже: «Прочитайте стільки-то разів таку-то молитву та пробийте стільки-то поклонів і тоді будете мати мир із Богом».  Ніде в Ісуса ви не знайдете навіть подібних думок.  Натомість Він каже: «Мир вам!».

І одразу після цих слів Ісус показує чому і як ми маємо цей мир з Богом – «І, сказавши оце, показав Він їм руки та бока». Мир з Богом заслужив для нас лише Він, Син Божий. Лише Він – Угодник Божий, іншого немає і не може бути. Лише Він – святий і непорочний. І лише Його руки, невинні руки вічного Сина Божого і Сина Маріїного,  були пробиті римськими цвяхами і були простягнуті на Голгофському хресті, аби ними Бог міг обійняти кожну людину, яка чує ці чудесні євангельські слова воскреслого Господа: «Мир вам!» і вірує в них і каже: «Я маю мир з Богом. Я не заслужив цього миру особисто. Я радше заслужив був на вічний гнів Божий. Але ось Ісусові пробиті руки підтверджують, що Він пролив за мене Свою святу кров. І що би не говорив світ, які би інсинуації не вивергав диявол, я вірю, що Ісус здобув для мене мир з Богом і тепер Бог на мене не гнівається, а лагідно до мене усміхається і дивиться на мене, як на Свою дитину».

Ні чий інший святий бік не був проколотий на Голгофі списом римського воїна. Лише з Ісусового боку пролилася кров і вода, підтвердивши, що Його жертва, жертва свята і досконала – принесена повністю. На іконах часто зображають, що саме з боку Ісусового у причасну чашу вливається Його свята кров. Кров зазвичай ознака війни. Але не кров Христова. Кров Христова несе нам прощення, мир із Богом. «Мир вам!» Ці слова воскреслого Господа стосуються усіх нас, коли ми у вірі в Христа, приймаємо Його правдиві тіло та кров у хлібі та вині Святої Вечері на прощення усіх наших гріхів і провин. 

Коли ви причащаєтеся  правдивими тілом і кровю Спасителя, покладаючи Свою надію на Христа розпятого і воскреслого, тоді й вас стосуються Його слова, які Він промовляє учням: «Мир вам!»  Бо це й вас стосуються слова Його апостола: «Тепер у Христі Ісусі ви, що колись далекі були, стали близькі Христовою кров'ю.  Він-бо – наш мир, що вчинив із двох одне й зруйнував серединну перегороду, ворожнечу, Своїм тілом, Він Своєю наукою знищив Закона заповідей, щоб з обох збудувати Собою одного нового чоловіка, мир чинивши, і хрестом примирити із Богом обох в однім тілі, ворожнечу на ньому забивши. І, прийшовши, Він благовістив мир вам, далеким, і мир близьким, бо обоє Ним маємо приступ у Дусі однім до Отця. Отже, ви вже не чужі й не приходьки, а співгорожани святим, і домашні для Бога» (Еф. 2:13-19).

Ви примирені з Богом і воскреслий Христос – найважливіший доказ цього великого примирення. Ви тепер домашні для Бога. Ви – Його Церква. І Своїй любій Церкві Господь дає Духа і промовляє: «Мир вам! Як Отець послав Мене, і Я вас посилаю!» Церква має мир і має місію. Але ця місія – не стяжательство, не накопичення статків через прислуговування державі чи якійсь партії або якомусь економічному кланові. Ця місія Церкви, ваша місія – зовсім інша.

Господь каже: «Прийміть Духа Святого!Кому гріхи простите, простяться їм, а кому затримаєте, то затримаються!» Сьогодні ми зібрані довкола Слова і Таїнства.  Вам, що каєтеся у своїх гріхах і в своєму спасінні покладаєтеся винятково на заслуги Господа нашого Ісуса, сьогодні ваш пастир буде за дорученням розпятого і воскреслого Господа промовляти ці чудесні слова: «Заявляю вам змилування Боже і прощення усіх ваших гріхів у Імя Отця, і Сина, і Святого Духа».  Пастир це робить, бо його одного покликала наша парафія, наша церква в цьому місці, до такого публічного, привселюдного служіння.  Бог через парафію дав владу такого відпущення лише пастиреві.

Але влада відпускати гріхи дана не лише пастирям, але й цілій Церкві.  Місія приватного проголошення прощення дана всім християнам. Доктор Мартін Лютер писав: «Ми всі маємо цю владу. Але ніхто не повинен виконувати її публічно, хіба що буде обраний громадою. Проте приватно він може нею користуватися. Як тоді, коли мій ближній прийде до мене і скаже: «Друже! Мене мучить сумління – промов мені відпущення гріхів».  Тоді я можу вільно так зробити, проповідувати йому Євангеліє і розповісти йому, як він має застосовувати діла Христові і вірувати в те, що Христова праведність належить йому, а його гріхи – Христові.  Це – найбільше служіння, яке я можу вчинити для мого ближнього!  Хто сповна може виразити яка могутня і блаженна ця втіха – одним словом відмикати небеса для однієї людини, і замикати пекло для людини іншої!» 

            Яка могутня влада дана Церкві, дорогі брати і сестри!  Яка чудесна місія дана кожному з вас, дорогі парафіяни! Ось де справжнє багатство Церкви – Христос і Його дар Євангелія, який Він дає Своїй Церкві і доручає ним щедро користуватися серед нашого рідного українського народу.  А він цього дару вельми потребує. Фальшиві учителі і пророки, які служать своєму повелителеві з аду, цей великий дар затримують та ще й наживаються на наших одноплемінниках, перетворюючи на пекло не лише життя в цьому світі, але й підштовхуючи до невірства їхні душі або наповнюючи душі марновірством, а не спасенною вірою в Христа.

Хтось з них, почувши, як ви ділитеся Євангелієм Христовим, може спробувати вас навіть залякати. Але не бійтеся їх, бо мир вам дає Господь і Він таки дає вам цю велику владу і цю велику місію. Застосовуйте цю владу і до тих, що перечать Євангелію Христовому, навчаючи, що для спасіння самої віри недостатньо, а потрібні ще й інші посередники, діла і таке подібне. Натомість відмикайте небеса для українців, для своїх сусідів і сусідок, родичів і знайомих, колег і колежанок, дітей і внуків.

             Звісно, хтось буде сумніватися у Євангелії. Врешті-решт, наш сьогоднішній текст також згадує про те, що сумнівався навіть один із Апостолів, Хома. Але ви не сумнівайтеся, а давайте Господу Святому Духові, діяти через Євангеліє, і Слово Боже вчинить те, на що Бог, через вас, його посилав і те, що Він бажає (Іс. 55:11) – віру в Його Сина Ісуса Христа і тоді ті, що увірують, почувши, будуть блаженні, щасливі, бо матимуть вічне життя.  Бо Бог наш бажає, аби всі люди спаслися і прийшли до пізнання правди.  Для цього Його Син Єдинородний Ісус Христос, наш Господь помер на хресті. І Він воскрес! Воістину воскрес!           

Немає коментарів: