Рости на спасіння (проповідь)

неділя, 29 квітня 2012 р.

Проповідь на 3-ю неділю Великодня


 НАДІЮ НА ХРИСТА СКЛАДАЮ
                   (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
           
І сказав я: Загублена сила моя, та моє сподівання на Господа... Згадай про біду мою й муку мою, про полин та отруту,душа моя згадує безперестанку про це, і гнеться в мені... Оце я нагадую серцеві своєму, тому то я маю надію: Це милість Господня, що ми не погинули, бо не покінчилось Його милосердя, нове воно кожного ранку, велика бо вірність Твоя! Господь це мій уділ, говорить душа моя, тому я надію на Нього складаю! Господь добрий для тих, хто надію на Нього кладе, для душі, що шукає Його! Добре, коли людина в мовчанні надію кладе на спасіння Господнє (Плач Єремії 3:18-26).

Христос воскрес!  Воістину воскрес!

Дорогі брати і сестри,  позавчора в Дніпропетровську вчергове пролунало декілька вибухів. Цього разу вибухали не будинки, а смітники в людних місцях – постраждало біля тридцяти людей. Хто і навіщо це зробив залишається для звичайних українців загадкою. Але біда увірвалася в життя людей і цілого міста несподівано, раптово. У такі дні дні страх може сковувати мешканців не лише Дніпропетровська, але й інших міст і сіл, бо хтозна, що спаде на думку злочинцям, які влаштовують ось такі вибухи, хтозна яку думку вкладе в їхню голову диявол, який ненавидить усе людство і, якби міг, то й на хвильку не залишив би жодної людини живою на землі. Це ж він був підбурив нашу праматір до гріха, а з гріхом і внаслідок гріха увійшла смерть, і всі хвороби, і страждання, що ми їх маємо. Хтозна як поведе себе неконтрольований гріх, який живе в плоті злочинців, що коять такі злочини проти нашого народу.

Нещодавно декілька людей, яких ми добре знаємо, опинилися в лікарні.  Один з них помер. Горе вразило всіх, хто його знав, а найбільше – його дружину. У такі дні здається, що навколо нас згущуються лише темні хмари, і ми, особливо, задумуючись про особисті біди та визнаючи свої гріхи перед Господом, кличемо до Нього разом із вдареним бідою і розкаяним Давидом: «Від гніву Твого нема цілого місця на тілі моїм, немає спокою в костях моїх через мій гріх, бо провини мої переросли мою голову, як великий тягар, вони тяжчі над сили мої, смердять та гниють мої рани з глупоти моєї... Скорчений я, і над міру похилений, цілий день я тиняюсь сумний, бо нутро моє повне запалення, і в тілі моїм нема цілого місця... Обезсилений я й перемучений тяжко, ридаю від стогону серця свого...» (Пс. 38:4-9).

У такий час ми можемо навіть промовити слова з нашого сьогоднішнього Біблійного тексту, які промовив був Єремія: «Загублена сила моя та моє сподівання на Господа...».  Де Господь?  Де Його покрова?  Де Його захист у час, коли ми страждаємо, коли хворіють і помирають наші рідні, коли біди зненацька спадають нам на голову? Єремія має багато підстав говорити про загублену силу – його рідне місто зруйноване, народ, його найкращі сили вигнані у неволю до Вавилону. Храм Господній, окраса Єрусалиму і місце, де Господь обіцяв вислуховувати благання Свого народу – Храм, що колись був сповнений славою Господньою – пограбований і зруйнований. На вулицях святого міста чути голосіння і квиління.  Як тут не плакати?  Плачуть всі, плаче і Єремія, хоча й саме він пророкував про фізичне падіння Єрусалиму – моральне і релігійне падіння Юдеї настало ж було ще раніше.  Перше гріх – а потім наслідок гріха.  Перше відступництво від Бога, а потім руйнування і падіння столиці Юдеї і навіть самого Храму – Богові Храм без віруючих не потрібен.  Храм потрібен не Богові, а віруючим.

Єремія перебуває зі своїм народом, покараним за невірство.  Єремія – віруючий, але він бере участь у стражданнях невіруючих. Він плаче з ними, але плач його особливий. Він плаче перед Господом і плаче він до Господа: «Згадай про біду мою й муку мою, про полин та отруту,душа моя згадує безперестанку про це, і гнеться в мені...»  Пророк Божий порівнює своє теперішнє страждання із споживанням полину та отрути.  Гіркота наповнює його душу. Адже, навіть проповідуючи суд Божий за гріхи, він любить свій рідний народ, свій рідний край і своє рідне місто – тож дивитися на руїни рідного краю, на його пустку і страждання нестерпно боляче, наче повільно пити отруту і страждати від невпинної агонії.

Проте так дивиться на свій рідний край плоть Єремії. Так дивляться на його рідний край і на народ очі старого Єремії. Але новий Єремія, Єремія, народжений від Слова Божого, Єремія, через вуста якого промовляє Господь Святий Дух, каже: «Оце я нагадую серцеві своєму, тому-то я маю надію: Це милість Господня, що ми не погинули, бо не покінчилось Його милосердя».

Ось так і буває із нами: старий Адам, який живе в нашій плоті бачить біду, бачить хворобу, бачить смерть і безутішно плаче, ридає і квилить. На скрипочці цьому старому Адамові підіграє ще й диявол і підспівує: «Плач, ридай, бо надії в тебе більше вже нема ніякої. Ти згрішив і тепер проклятий навіки. І ось ці біди, які на тебе звалилися, вони свідчать про те, що Бог тебе ненавидить і покинув тебе цього разу вже навіки!»

 Але нова людина, яка народжена від Святого Духа, через Євангеліє, втручається у той жалісливий і безутішний реквієм, що веде до відчаю і нагадує нашому серцю: «Стривай, стривай! Як же ти можеш забутися про Бога милосердного?  Згадай-но Його слова: «Чи ж жінка забуде своє немовля, щоб не пожаліти їй сина утроби своєї? Та коли б вони позабували, то Я не забуду про тебе! Отож на долонях Своїх тебе вирізьбив Я» (Ісаї 49:13, 14).  Адже є Його обітниця, є Його Слово, а Бог – не такий Господар, як сучасні господарі слів, що слово дають легко, а ще легше потім його забирають.  Ні-ні! Бог каже: «Бог – не чоловік, щоб неправду казати, і Він не син людський, щоб Йому жалкувати. Чи ж Він був сказав і не зробить, чи ж Він говорив та й не виконає?» (4 М. 23:19).  А Він обіцяв багато разів Своє благословення, Своє милосердя і навіть вічне життя у Своєму Царстві!»  

Серце слухає ці слова і тоді все єство разом із Єремією відгукується: «Тому-то я маю надію!»  Але ця надія не на чому особливому в Єремії, в мені чи у вас.  Чим ми можемо похвалитися? Хіба своїми гріхами? Та й безглуздо покладатися на щось у цьому світі.  Господь Святий Дух навчає нас: «Не надійтесь на князів, на людського сина, бо в ньому спасіння нема: вийде дух його і він до своєї землі повертається, того дня його задуми гинуть!» (Пс. 146:3). Єремія каже: «Я маю надію: це милість Господня, що ми не погинули».  Наша надія лише на милість Господню, на Його ласку, на Його благодать.

А чому не погинули Єремія і його одноплемінники?  Чому не погинули ми?  «Бо не покінчилось Його милосердя».  Це милосердя зовсім відрізняється від того милосердя, що його можуть мати люди і часто залежить від примх плоті.  Ні, це милосердя особливе.  Єреміє каже про це милосердя: «нове воно кожного ранку, велика-бо вірність Твоя!»   Це милосердя Боже не може закінчитися. Бо Сам Бог милосердний. Його милосердя – божественне. І воно має цілком людський вимір, бо вічний і милосердний Бог Син стався правдивою людиною. На Нього, Христа ще не воплоченого, покладає надію Єремія. На Нього, Христа, воплоченого заради нашого спасіння, покладаємо сьогодні надію ми.

Милосердя і вірність Божа ідуть пліч-о-пліч. Їх не відділити.  Не випадково Єремія каже, що милосердя нове щоранку через те, що велика Божа вірність.  Бог обіцяє і Бог виконує. Бог обіцяв і Бог виконав. Бог обіцяв Спасителя, у Якому благословляться всі народи землі і Він Його дав. Для Єремії у часі прихід Христа у плоті ще має відбутися. Але у вірі цей прихід Христа для Єремії вже відбувся. І тому змучений, засмучений  і заплаканий Єремія веселіє і каже: «Господь – це мій уділ, говорить душа моя, тому я надію на Нього складаю!»

Це Євангеліє витирає і наші сльози, і спонукає нас говорити: «Господь – моя частка!   Христос – милість моя, бо Він на Себе забрав усі до одного мої гріхи і поніс їх на Голгофу і там, будучи прибитий до хреста, в страшних муках обмив мене від усіх моїх переступів проти Бога і проти ближніх моїх.  Він помер за мене, Невинний – за винного. На третій день Він воскрес, підтвердивши істинність і повноту жертви за гріхи цілого світу.  Тому сьогодні до мене виявляється милість Божа, прощення усіх гріхів.  І то не лише сьогодні, але і завтра, і післязавтра і аж до закінчення світу.  Бо саме в цьому полягає віра Єремії, в цьому полягає Євангеліє – у Божій незрівнянній милості до усіх нас заради Христа. Христос – учора, і сьогодні, і повіки Той Самий (Євр. 13:8). Його милосердя – нове щоранку, бо Він – вірний, Він нас любить і Його любов ніколи не перестає (1 Кор. 13:8)!» 

Якими б не були життєві обставини, які би руїни не траплялися на нашому життєвому шляху, Христос наш любий Спаситель, до якого міцно горнеться наша навіть найбільш квола віра, виявляє до нас милість у прощенні наших гріхів і пригортаючи нас до Себе і Словом Своїм, і особливо Своїми правдивими тілом і кровю у хлібі та вині Святої Вечері.  Можуть бути вибухи на вулицях, як це було позавчора в Дніпропетровську, можуть лютувати всі демони світу, навіть закриваючи сонце чи надсилаючи страшні бурі, все-одно милості Божої, яку наш люблячий Отець Небесний виявляє у Сині Своєму, а нашому Господі Ісусі Христі, їм не відібрати.

Може навіть так статися, що ми будемо розбиті, розгромлені та хворі, але наш  Спаситель – живий і здоровий! І навіть, коли ці наші тіла зотліють в землі, то й це не може стати на заваді торжеству Його милосердя, бо Він воскрес, а отже воскреснемо і ми.  Останнього дня, коли Він повернеться у славі, Він підніме нас із пороху і дасть нам вічне життя у Його Царстві.  Із тим Царством не зрівняється жодна із найбагатших країн цього світу. Бо Царство Боже – вічне і там немає гріха, там лише святість і все – для святих, для тих, що надію свою у справах тимчасових і вічних, і спасіння своє покладають лише на Божу милість - на Христа, нашого Господа, Який наш уділ, наша чудова частка, Яка вже перебуває на небесах.  А в диявола і в його дніпропетровських і всяких інших «підривників», якщо вони не покаються і не увірують в Христа – частка в іншому місці, у вогняному озері аду в страшних муках на вічні віки.

Ми ж ідемо далі, разом із Єремією та всіма святими, що ще перебувають на цій грішній землі дорогою до Божого Царства.  І разом із Єремією ми сповідуємо: «Господь добрий для тих, хто надію на Нього кладе». Господь відновив Єрусалим і Храм.  Господь послав до нас Христа Спасителя. Господь – добрий до нас і до всіх, хто покладається на Нього.  «Господь добрий для душі, що шукає Його!»  Господь добрий до вас, дорогі брати і сестри, що шукаєте Христа в Його Слові і Таїнстві.  Вірте в це, надійтеся на Його доброту, бо «добре, коли людина в мовчанні надію кладе на спасіння Господнє».  Бо Христос воскрес!  Воістину воскрес!

Немає коментарів: