НАДІЮ НА ХРИСТА СКЛАДАЮ
(Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
І сказав я: Загублена сила моя, та моє сподівання на Господа... Згадай
про біду мою й муку мою, про полин та отруту,душа моя згадує безперестанку про
це, і гнеться в мені... Оце я нагадую серцеві своєму, тому то я маю надію: Це
милість Господня, що ми не погинули, бо не покінчилось Його милосердя, нове
воно кожного ранку, велика бо вірність Твоя! Господь це мій уділ, говорить душа
моя, тому я надію на Нього складаю! Господь добрий для тих, хто надію на Нього
кладе, для душі, що шукає Його! Добре, коли людина в мовчанні надію кладе на
спасіння Господнє (Плач Єремії 3:18-26).
Христос воскрес! Воістину воскрес!
Дорогі брати і сестри, позавчора в Дніпропетровську вчергове
пролунало декілька вибухів. Цього разу вибухали не будинки, а смітники в людних
місцях – постраждало біля тридцяти людей. Хто і навіщо це зробив залишається
для звичайних українців загадкою. Але біда увірвалася в життя людей і цілого
міста несподівано, раптово. У такі дні дні страх може сковувати мешканців не
лише Дніпропетровська, але й інших міст і сіл, бо хтозна, що спаде на думку
злочинцям, які влаштовують ось такі вибухи, хтозна яку думку вкладе в їхню
голову диявол, який ненавидить усе людство і, якби міг, то й на хвильку не залишив
би жодної людини живою на землі. Це ж він був підбурив нашу праматір до гріха,
а з гріхом і внаслідок гріха увійшла смерть, і всі хвороби, і страждання, що ми
їх маємо. Хтозна як поведе себе неконтрольований гріх, який живе в плоті
злочинців, що коять такі злочини проти нашого народу.
Нещодавно декілька людей, яких ми
добре знаємо, опинилися в лікарні. Один
з них помер. Горе вразило всіх, хто його знав, а найбільше – його дружину. У такі
дні здається, що навколо нас згущуються лише темні хмари, і ми, особливо,
задумуючись про особисті біди та визнаючи свої гріхи перед Господом, кличемо до
Нього разом із вдареним бідою і розкаяним Давидом: «Від гніву Твого нема цілого
місця на тілі моїм, немає спокою в костях моїх через мій гріх, бо провини мої
переросли мою голову, як великий тягар, вони тяжчі над сили мої, смердять та
гниють мої рани з глупоти моєї... Скорчений я, і над міру похилений, цілий день
я тиняюсь сумний, бо нутро моє повне запалення, і в тілі моїм нема цілого
місця... Обезсилений я й перемучений тяжко, ридаю від стогону серця свого...»
(Пс. 38:4-9).
У такий час ми можемо навіть промовити
слова з нашого сьогоднішнього Біблійного тексту, які промовив був Єремія: «Загублена сила моя та моє сподівання на
Господа...». Де Господь? Де Його покрова? Де Його захист у час, коли ми страждаємо,
коли хворіють і помирають наші рідні, коли біди зненацька спадають нам на
голову? Єремія має багато підстав говорити про загублену силу – його рідне
місто зруйноване, народ, його найкращі сили вигнані у неволю до Вавилону. Храм
Господній, окраса Єрусалиму і місце, де Господь обіцяв вислуховувати благання
Свого народу – Храм, що колись був сповнений славою Господньою – пограбований і
зруйнований. На вулицях святого міста чути голосіння і квиління. Як тут не плакати? Плачуть всі, плаче і Єремія, хоча й саме він
пророкував про фізичне падіння Єрусалиму – моральне і релігійне падіння Юдеї
настало ж було ще раніше. Перше гріх – а
потім наслідок гріха. Перше відступництво
від Бога, а потім руйнування і падіння столиці Юдеї і навіть самого Храму –
Богові Храм без віруючих не потрібен.
Храм потрібен не Богові, а віруючим.
Єремія перебуває зі своїм
народом, покараним за невірство. Єремія –
віруючий, але він бере участь у стражданнях невіруючих. Він плаче з ними, але
плач його особливий. Він плаче перед Господом і плаче він до Господа: «Згадай про біду мою й муку мою, про полин та
отруту,душа моя згадує безперестанку про це, і гнеться в мені...» Пророк Божий порівнює своє теперішнє
страждання із споживанням полину та отрути.
Гіркота наповнює його душу. Адже, навіть проповідуючи суд Божий за
гріхи, він любить свій рідний народ, свій рідний край і своє рідне місто – тож дивитися
на руїни рідного краю, на його пустку і страждання нестерпно боляче, наче
повільно пити отруту і страждати від невпинної агонії.
Проте так дивиться на свій рідний
край плоть Єремії. Так дивляться на його рідний край і на народ очі старого
Єремії. Але новий Єремія, Єремія, народжений від Слова Божого, Єремія, через
вуста якого промовляє Господь Святий Дух, каже: «Оце я нагадую серцеві своєму, тому-то я маю надію: Це милість Господня,
що ми не погинули, бо не покінчилось Його милосердя».
Ось так і буває із нами: старий
Адам, який живе в нашій плоті бачить біду, бачить хворобу, бачить смерть і
безутішно плаче, ридає і квилить. На скрипочці цьому старому Адамові підіграє
ще й диявол і підспівує: «Плач, ридай, бо надії в тебе більше вже нема ніякої.
Ти згрішив і тепер проклятий навіки. І ось ці біди, які на тебе звалилися, вони
свідчать про те, що Бог тебе ненавидить і покинув тебе цього разу вже навіки!»
Але нова людина, яка народжена від Святого
Духа, через Євангеліє, втручається у той жалісливий і безутішний реквієм, що веде
до відчаю і нагадує нашому серцю: «Стривай, стривай! Як же ти можеш забутися
про Бога милосердного? Згадай-но Його
слова: «Чи ж жінка забуде своє немовля, щоб не пожаліти їй сина утроби своєї?
Та коли б вони позабували, то Я не забуду про тебе! Отож на долонях Своїх тебе
вирізьбив Я» (Ісаї 49:13, 14). Адже є
Його обітниця, є Його Слово, а Бог – не такий Господар, як сучасні господарі
слів, що слово дають легко, а ще легше потім його забирають. Ні-ні! Бог каже: «Бог – не чоловік, щоб
неправду казати, і Він не син людський, щоб Йому жалкувати. Чи ж Він був сказав
і не зробить, чи ж Він говорив та й не виконає?» (4 М. 23:19). А Він обіцяв багато разів Своє благословення,
Своє милосердя і навіть вічне життя у Своєму Царстві!»
Серце слухає ці слова і тоді все
єство разом із Єремією відгукується: «Тому-то я маю надію!» Але ця надія не на чому особливому в Єремії,
в мені чи у вас. Чим ми можемо
похвалитися? Хіба своїми гріхами? Та й безглуздо покладатися на щось у цьому
світі. Господь Святий Дух навчає нас: «Не
надійтесь на князів, на людського сина, бо в ньому спасіння нема: вийде дух
його і він до своєї землі повертається, того дня його задуми гинуть!» (Пс. 146:3).
Єремія каже: «Я маю надію: це милість Господня, що ми не погинули». Наша надія лише на милість Господню, на Його ласку,
на Його благодать.
А чому не погинули Єремія і його одноплемінники? Чому не погинули ми? «Бо не
покінчилось Його милосердя». Це
милосердя зовсім відрізняється від того милосердя, що його можуть мати люди і
часто залежить від примх плоті. Ні, це
милосердя особливе. Єреміє каже про це
милосердя: «нове воно кожного ранку,
велика-бо вірність Твоя!» Це милосердя Боже не може закінчитися. Бо Сам
Бог милосердний. Його милосердя – божественне. І воно має цілком людський
вимір, бо вічний і милосердний Бог Син стався правдивою людиною. На Нього,
Христа ще не воплоченого, покладає надію Єремія. На Нього, Христа, воплоченого
заради нашого спасіння, покладаємо сьогодні надію ми.
Милосердя і вірність Божа ідуть
пліч-о-пліч. Їх не відділити. Не
випадково Єремія каже, що милосердя нове щоранку через те, що велика Божа вірність. Бог обіцяє і Бог виконує. Бог обіцяв і Бог
виконав. Бог обіцяв Спасителя, у Якому благословляться всі народи землі і Він
Його дав. Для Єремії у часі прихід Христа у плоті ще має відбутися. Але у вірі
цей прихід Христа для Єремії вже відбувся. І тому змучений, засмучений і заплаканий Єремія веселіє і каже: «Господь – це мій уділ, говорить душа моя,
тому я надію на Нього складаю!»
Це Євангеліє витирає і наші
сльози, і спонукає нас говорити: «Господь – моя частка! Христос – милість моя, бо Він на Себе забрав
усі до одного мої гріхи і поніс їх на Голгофу і там, будучи прибитий до хреста,
в страшних муках обмив мене від усіх моїх переступів проти Бога і проти ближніх
моїх. Він помер за мене, Невинний – за
винного. На третій день Він воскрес, підтвердивши істинність і повноту жертви
за гріхи цілого світу. Тому сьогодні до
мене виявляється милість Божа, прощення усіх гріхів. І то не лише сьогодні, але і завтра, і
післязавтра і аж до закінчення світу. Бо
саме в цьому полягає віра Єремії, в цьому полягає Євангеліє – у Божій
незрівнянній милості до усіх нас заради Христа. Христос – учора, і сьогодні, і
повіки Той Самий (Євр. 13:8). Його милосердя – нове щоранку, бо Він – вірний,
Він нас любить і Його любов ніколи не перестає (1 Кор. 13:8)!»
Якими б не були життєві обставини,
які би руїни не траплялися на нашому життєвому шляху, Христос наш любий
Спаситель, до якого міцно горнеться наша навіть найбільш квола віра, виявляє до
нас милість у прощенні наших гріхів і пригортаючи нас до Себе і Словом Своїм, і
особливо Своїми правдивими тілом і кров’ю у хлібі та вині Святої Вечері.
Можуть бути вибухи на вулицях, як це було позавчора в Дніпропетровську, можуть
лютувати всі демони світу, навіть закриваючи сонце чи надсилаючи страшні бурі,
все-одно милості Божої, яку наш люблячий Отець Небесний виявляє у Сині Своєму,
а нашому Господі Ісусі Христі, їм не відібрати.
Може навіть так статися, що ми
будемо розбиті, розгромлені та хворі, але наш Спаситель – живий і здоровий! І навіть, коли ці
наші тіла зотліють в землі, то й це не може стати на заваді торжеству Його
милосердя, бо Він воскрес, а отже воскреснемо і ми. Останнього дня, коли Він повернеться у славі,
Він підніме нас із пороху і дасть нам вічне життя у Його Царстві. Із тим Царством не зрівняється жодна із
найбагатших країн цього світу. Бо Царство Боже – вічне і там немає гріха, там
лише святість і все – для святих, для тих, що надію свою у справах тимчасових і
вічних, і спасіння своє покладають лише на Божу милість - на Христа, нашого Господа,
Який наш уділ, наша чудова частка, Яка вже перебуває на небесах. А в диявола і в його дніпропетровських і
всяких інших «підривників», якщо вони не покаються і не увірують в Христа –
частка в іншому місці, у вогняному озері аду в страшних муках на вічні віки.
Ми ж ідемо далі, разом із Єремією
та всіма святими, що ще перебувають на цій грішній землі дорогою до Божого
Царства. І разом із Єремією ми
сповідуємо: «Господь добрий для тих, хто
надію на Нього кладе». Господь відновив Єрусалим і Храм. Господь послав до нас Христа Спасителя. Господь
– добрий до нас і до всіх, хто покладається на Нього. «Господь
добрий для душі, що шукає Його!» Господь добрий до вас, дорогі брати і сестри,
що шукаєте Христа в Його Слові і Таїнстві.
Вірте в це, надійтеся на Його доброту, бо «добре, коли людина в мовчанні надію кладе на спасіння Господнє». Бо Христос воскрес! Воістину воскрес!
Немає коментарів:
Дописати коментар