Рости на спасіння (проповідь)

неділя, 8 квітня 2012 р.

Проповідь на Вербну неділю

                       ВІТАЄМО ЦАРЯ
                   (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
           
А коли вони наблизились до Єрусалиму, і прийшли до Вітфагії, до гори до Оливної, тоді Ісус вислав двох учнів,  до них, кажучи: «Ідіть у село, яке перед вами, і знайдете зараз ослицю прив'язану та з нею осля; відв'яжіть, і Мені приведіть їх. А як хто вам що скаже, відкажіть, що їх потребує Господь, і він зараз пошле їх». А це сталось, щоб справдилось те, що сказав був пророк, промовляючи: Скажіте Сіонській доньці: «Ось до тебе йде Цар твій! Він покірливий, і всів на осла, на осля, під'яремної сина».  А учні пішли та й зробили, як звелів їм Ісус. Вони привели до Ісуса ослицю й осля, і одежу поклали на них, і Він сів на них. І багато народу стелили одежу свою по дорозі, інші ж різали віття з дерев і стелили дорогою. А народ, що йшов перед Ним і позаду, викрикував, кажучи: «Осанна Сину Давидовому! Благословенний, хто йде у Господнє Ім'я! Осанна на висоті!» (Матвія 21:1-9).

Благодать вам і мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа!  (Фил. 1:2) Амінь.

Дорогі брати і сестри,  коли Києвом проїздить якийсь важливий чиновник, то в місті вимикають світлофори, розмахують своїми паличками міліціонери та створюють величезні транспортні корки і тоді водії та пасажири, які змушені марнувати свій дорогоцінний час, висловлюють свої почуття у різні способи.  У тих почуттях мало щастя і радості, і ще менше добрих слів. Про кількість добрих думок, напевно, краще не згадувати взагалі.  Здається, що Київ у такі години ділиться на дві групи: чиновників та їхній супровід, які під мигалками тішаться самими собі наданими привілеями і всіх решту мешканців міста, які обурюються тим, що заради комфорту декількох осіб, змушені мучитися десятки тисяч інших.

Звісно ж, коли якийсь вельможа змушує страждати киян або мешканців будь-якого іншого міста, то йому далеко від Заповіді Божої: «Люби свого ближнього як самого себе», а заповіді: «Люби лише самого себе!» як знаємо, Господь Бог не давав. З іншого боку, хіба не порушуємо й ми 4-ої Заповіді Божої, в якій Господь нам наказує: «Шануй свого батька і матір свою, щоб довгі були твої дні на землі, яку Господь Бог твій дає тобі?»  Ось так і живемо ми в Україні, називаючи себе християнами, але зручно забуваючи дві головні Заповіді Божі: «Люби Господа, Бога свого, усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всім своїм розумом, і з цілої сили своєї!» Це – заповідь перша! А друга однакова з нею: «Люби свого ближнього, як самого себе! Нема іншої більшої заповіді над оці!» (Мр. 12:30, 31). Хто про них пам’ятає, каже Господь, той «недалеко від Божого Царства» (Мр. 12:34). 

Сьогоднішній наш євангельський текст розповідає про той день, коли в Єрусалимі довкола основної дороги теж були зібрані люди.  Дороги тоді перекривала не окупаційна імперська римська влада. Основну магістраль Єрусалиму в ту неділю покрив народ, мешканці Єрусалиму. Але це покриття не було раптовим, незапланованим.  Про цю подію передвіщав ще був цар Давид, виспівуючи у Псалмі 24: «Піднесіте верхи свої, брами, і будьте відчинені, входи відвічні, і ввійде Цар слави! Хто ж то Цар слави? Господь сильний й могутній, Господь, що потужний в бою! Піднесіте верхи свої, брами, і піднесіте, входи відвічні, і ввійде Цар слави! Хто ж то Він, той Цар слави? Господь Саваот – Він Цар слави!»

Про цей день пророкував Захарій (9:9): «Радій вельми, о дочко Сіону, веселись, дочко Єрусалиму! Ось Цар твій до тебе гряде, справедливий і повний спасіння, покірний, і їде на ослі, і на молодім віслюкові, сині ослиці».  Ось які дивні пророцтва: Цар слави, але не тиран, який знищує всіх неугодних у будь-який спосіб, як це зробив із Іваном Христителем Ірод, а Господь – Цар слави, Цар справедливий. Він сповнений справедливості, а на несправедливість у Ньому немає навіть жодного натяку. Він – праведний і в Ньому цієї праведності так багато, що Його славить Божий народ, співаючи: «Як ім'я Твоє, Боже, так слава Твоя – аж по кінці землі, справедливости (тобто, праведності) повна правиця Твоя!» (Пс. 48:11). 

Нам, народженим у гріхові, бракує цієї праведності, але не Йому, Цареві слави. Він – джерело праведності і Він – повний спасіння, готовий спасти усіх, хто звернеться до Нього у каятті та вірі. І ось цей Цар слави вже поблизу Єрусалима – у Віфанії.  Але цей Цар слави не носить кармазинового одягу, не їздить на колісницях.  У Ньому виконується пророцтво Ісаї (53:2): «Він виріс перед Ним, мов галузка, і мов корінь з сухої землі, не мав Він принади й не мав пишноти; і ми Його бачили, та краси не було, щоб Його пожадати!»

Цар слави, Божий Син, стався Сином Давидовим, зодягнувшись у людське тіло в утробі Діви Марії з Назарету.  Народившись у Віфлеємській стайні цей Цар слави змушений був утікати від царя Ірода, який прагнув людської слави і знищував усіх можливих конкурентів на свою посаду. Серед єврейського натовпу вирізнити Його було неможливо.  І навіть останній пророк Старого Заповіту, Іван Христитель мав особливе обявлення від Господа про те, який саме єврей буде цей Цар Слави, Син Божий, вічний Господь і Син Давидів, що має народження в часі.  Іван побачив над Ним Святого Духа у вигляді голуба, а ще були слова Отця: «Це Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав!» (Мт. 3:17).

Тепер, виявивши Свою славу Єдинородного Сина Божого багатьма чудесами, Ісус готується увійти до Єрусалиму.  Але який, на перший погляд, дивний спосіб Він обирає. Він вирішує вїхати в Єрусалим. Але Він вирішує зробити це не на не на 600-ому Мерседесі, не на розкішній Ескаладі – не не на шикарній колісниці, а дає досить дивні розпорядження Своїм учням: «Ідіть у село, яке перед вами, і знайдете зараз ослицю прив'язану та з нею осля; відв'яжіть, і Мені приведіть їх. А як хто вам що скаже, відкажіть, що їх потребує Господь, і він зараз пошле їх».

Що? Цар на ослиці?  Так – на ослиці! Так само, як і Бог – у людському тілі.  Так само як і ясла замість першої колиски. Так само, як і те, що «Мають нори лисиці, а гнізда небесні пташки, Син же Людський не має де й голови прихилити» (Мт. 8:20). Так само, як і учні з рибалок.  Так само, як і товариство митників і грішників, серед якого Він часто має трапезу.  Так само, як і докір учням, які змагаються за посади в Адміністрації Царя Небесного: «Ви знаєте, що князі народів панують над ними, а вельможі їх тиснуть. Не так буде між вами, але хто великим із вас хоче бути, хай буде слугою він вам. А хто з вас бути першим бажає, нехай буде він вам за раба. Так само й Син Людський прийшов не на те, щоб служили Йому, а щоб послужити, і душу Свою дати на викуп за багатьох!» (Мт. 20:25-28).

Цей Цар – Слуга і Він збирається увійти до Єрусалиму, аби служити Своєму народові і всьому людству. Про це й пророкував Захарій і це пророцтво ось-ось має виконатися у ту першу неділю, яку ми, в Україні, називаємо неділею Вербною.

Він не їде для того, щоб служили Йому, а їде, аби послужити Своїй рідній столиці Єрусалимові, своєму рідному народові, Ізраїлеві і всьому людству – бо Він Творець усіх. Ісус сідає на ослицю, аби увійти в Єрусалим, як ваш Цар, бо все це Він робить задля вашого прощення гріхів, задля вашого спасіння, заради вашого вічного життя.

На вулиці Єрусалиму виходять люди. Незабаром Пасха і місто сповнене прочанами. Ісус побував в усіх куточках Свого рідного, по плоті, краю. У Кані Галілейській Він перетворив воду на чудове вино.  По всій країні Він зцілював хворих. На другому боці моря Галілейського Він створив чудо, нагодувавши двома рибками і пятьма хлібами тисячі людей.  Він воскрешав померлих, як-от зробив це у Віфанії, воскресивши з мертвих Лазаря, тіло якого вже почало розкладатися. Його вітають, бо Він служить не Собі, а людям. Люди бачать і розуміють, що Ісус – обіцяний Месія.  Люди розуміють, що Він – Цар Ізраїлю, нащадок Давида.

З Ісусом на них чекає прекрасне майбутнє: ні хвороб, ні смерті, ні браку їжі чи напоїв, ні природних катаклізмів, ні несправедливості.  Він визволить їх від римлян і від корумпованих та грошолюбних первосвящеників.  Ізраїль стане панувати над народами.  І вже не вони платитимуть податки римлянам, а римляни і весь світ будуть платити податки їм, ізраїльтянам! Ох, як потрібний ізраїльтянам саме такий Цар!  Тож нумо всі на вулиці!

«І багато народу стелили одежу свою по дорозі, інші ж різали віття з дерев і стелили дорогою. А народ, що йшов перед Ним і позаду, викрикував, кажучи: «Осанна Сину Давидовому! Благословенний, хто йде у Господнє Ім'я! Осанна на висоті!» Народ вітає Сина Давидового!  Народ благословляє Христа, Який іде в Господнє Імя. Народ славить Бога за цього Царя. Народ виконує пророцтва, вітаючи Господа Ісуса в Єрусалимі.

І водночас народ не розуміє Бога.  І не розуміє своєї головної проблеми. Та проблема – не їхній корумпований національний провід. І та проблема – навіть не окупанти-римляни. Їхня і наша головна проблема – гріх. Бог Син упокорюється, аби цю проблему вирішити. Саме тому Він у такій покорі, на віслюкові вїздить до Єрусалиму. Саме тому Він піднімається не на престол у Єрусалимі, а на Голгофський хрест. Саме тому Він проливає на ньому Свою святу кров, обмиваючи нас від кожного нашого гріха.

Саме тому Він помирає на Голгофі, приносячи досконалу жертву за всі наші провини проти Бога, за все наше зло, яке ми вчинили проти наших ближніх. Саме тому Він воскресає на третій день з мертвих, аби запевнити нас про повну перемогу над гріхом, над смертю і над дияволом, аби ми сьогодні були впевнені і радісні, і не зважали на будь-які перепони, що їх можемо мати в цьому тлінному житті, бо Ісус – Цар над царями і Пан над панами – ваш люблячий Спаситель, Якого тієї неділі входу до Єрусалиму вітали пальмовим гіллям більшість єрусалимського люду.

 Але чому ми вітаємо його сьогодні вербовим гіллям у нашому рідному Києві?  Бо Він приходить сьогодні до нас так само – у покорі, але не на віслюкові, а у Своєму Євангелії та покірних, простих хлібі та вині Своєї Вечері.  Цар Слави промовляє до нас із Євангелія.  Цар слави доторкується до нас Своїми правдивими тілом і кровю у Євхаристії, якою Він буде нас вітати наприкінці сьогоднішньої Його служби.

Бо й сьогодні Він приходить не для того, аби ми Йому служили, інакше ця служба називалася би служба людська, а приходить Він для того, аби сьогодні послужити нам – відпустити всі наші гріхи та провини, зміцнити наші сили тілесні та духовні, відновити духа праведного в нашому нутрі та створити серця наші й обновити їх у святій і спасенній вірі, щоби останнього дня, у час Свого славетного повернення воскресити нас і дати нам вічне життя у Своєму Царстві.  Прийди, Господи Ісусе!  Амінь.

Благодать Господа Ісуса Христа зо всіма вами! Амінь (Фил. 4:23).

Немає коментарів: