Рости на спасіння (проповідь)

неділя, 29 липня 2012 р.

Проповідь на 8-у неділю П'ятидесятниці


          ЇЖА В ПУСТИНІ
 (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
           
Тими днями, коли було знову багато народу, а їсти не мали чого, покликав Він учнів Своїх та й промовив до них: «Жаль мені тих людей, що вже три дні зо Мною знаходяться, та їсти не мають чого. А коли відпущу їх голодних до їхніх домівок, то ослабнуть у дорозі, бо деякі з них поприходили здалека». І відказали Йому Його учні: «Звідки зможе хто нагодувати їх хлібом отут у пустині?» А Він їх запитав: «Скільки маєте хліба?» Вони ж повідомили: «Семеро». Тоді Він народу звелів на землі посідати. І, взявши семеро хліба, віддавши подяку, Він поламав і дав учням Своїм, щоб роздати. А вони роздавали народові. І мали вони трохи рибок; і Він їх поблагословив, і роздати звелів також їх.  І всі їли й наїлися, а з позосталих кусків сім кошів назбирали... А їдців було тисяч з чотири! (Марка 8:1-9)
Усім… улюбленим Божим, вибраним святим, благодать вам та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа!  (Рим. 1:7)  Амінь.
Дорогі брати і сестри, одна маленька дівчинка попросила дозволу в своєї мами піти на прогулянку. Був обумовлений час її повернення, але вчасно дитина не повернулася. Мати, звісно, почала вимагати пояснень запізнення. Дівчинка пояснила, що дорогою додому зустріла свою ще меншу подружку, яка плакала через поламану ляльку.  «Ось воно що», - відповіла мати, «ти затрималася, аби допомогти їй полагодити іграшку?» «Зовсім ні», - відповіла дочка, «Я спинилася, аби допомогти їй поплакати».
 
 
Як часто нам бракує співчуття до наших ближніх, до наших однолітків, до старших і менших!  Як часто ми пропускаємо нагоду поспівчувати їм, а коли треба то й поплакати!  Гріх спотворив нашу совість, наші емоції і наш розум.  Через гріх у багатстві ми стаємо самовдоволеними, а в бідності – байдужими. «Яке нам діло до нагальних потреб нашого ближнього?  Це ж не наші потреби та й нашими бути не можуть, бо ми застраховані від них нашим достатком» - думають одні.  А інші роблять подібний висновок, проте з інших міркувань: «Якщо я у своїй бідності поділюся з ближнім або намагатимуся йому допомогти, то лише збіднію і змарную свій час, а реальної допомоги так і не надам».  Гріх усе спотворює, а найперше гріх робить нас сліпими і не дає нам бачити від Кого приходить наш достаток і Хто діє навіть у нашій бідності – гріх викликає в нас амнезію, хворобу безпамятства на Бога.
 
 
Брак співчуття, брак жалю до ближніх – небезпечний, як і кожний гріх. Стільки бід, стільки горя від цього зазнав наш український народ, особливо після більшовицької революції, під час жахливих репресій, під час геноциду українського народу штучно створеним голодом. Брак жалю відчувається і в наш час. Він відчувається у мізерних пенсіях, у низьких заробітних платах, у грубості і зверхності начальників, у черствості людей які начальниками ще не стали. Брак жалю творить пекло для нашого народу ще в цьому світі і служить гірким провісником майбутнього усіх, кому байдужі біди й болі їхніх ближніх – провісником вже їхніх власних, особистих мук у невгасимому вогні справжнього пекла, пекла, створеного Богом для диявола та його посланців.

     На Останньому Суді ті, що не мають жалю, не матимуть що відповісти Господеві.  Вони не матимуть чим аргументувати свою байдужість до потреб свого ближнього, бо для гріха виправдання в людини не існує, бо «заплата за гріх – смерть».
 
 
Наш Господь – повний жалю до людей.  Він нас створив. Ми – вінець Його творива. І хоча ми відпали від Нього в гріх, Він не ставиться до нас так, як ми, буває, ставимося до тих людей, що згрішили проти нас.   Він завжди має до нас жаль. Він завжди нам співчуває. В сьогоднішньому Євангелії Господь Ісус Христос перебуває серед людей.  Власне кажучи, для цього Він, вічний Божий Син, стався людиною. В Євангелії від Св. Івана (3:16) читаємо, що «Так-бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне».

Ось Ісус проповідує Євангеліє, зцілює хворих, відновлює здоровя недужим, виганяє нечистих духів. До Нього збираються тисячі людей. Вони йдуть не до Єрусалиму, не до Кайяфи чи будь-яких інших священиків, у розшитих золотом ризах, а йдуть до Христа, до Спасителя. Вони не йдуть так як прийшов був до Христа, ховаючись, уночі, Никодим, аби визнати: «Учителю, знаємо ми, що прийшов Ти від Бога, як Учитель, бо не може ніхто таких чуд учинити, які чиниш Ти, коли Бог із ним не буде» (Ів. 3:2).  Вони йдуть за Христом відкрито і де б Він не був. Якщо Він у пустині, що ж – у пустиню йдуть і ті, що Його шукають.

Біля Нього – тисячі людей, бо Він – милосердний.  До Нього йдуть і йдуть люди, бо Він – благодатний. До Христа йдуть, бо Він нікого не залишає без відповіді і нікому не відмовляє у милості. По-іншому Він не може, бо така Його сутність – людинолюбство. Три дні, впродовж яких перебували люди біля Христа, пролетіли непомітно. В центрі їхньої уваги був Син Божий – вони зібрані були довкола Нього. Вони забулися навіть про їжу, але про них не забувся Він. Він памятає про всі їхні потреби, так само як і памятає про потреби наші, саме потреби, а не примхи чи забаганки.

І коли Господь бачить реальний стан слухачів Слова, усіх тих, що прагнуть бути біля Нього, то навчає і Своїх учнів, і нас, аби ми знали про ставлення Його серця. Він каже: «Жаль мені тих людей, що вже три дні зо Мною знаходяться, та їсти не мають чого. А коли відпущу їх голодних до їхніх домівок, то ослабнуть у дорозі, бо деякі з них поприходили здалека». Ісус жаліє людей.  Він знає про їхній голод. Він знає звідки хто прийшов, бо Він знає все.  Він знає, що дехто подолав таку відстань, що повертаючись додому охляне, повністю виснажиться.  Христос любить людей. Христос жаліє людей.  Христос любить і жаліє вас.

     Але тут вмикається логіка, цей продукт грішного людського розуму і озвучує здивований протест: «І відказали Йому Його учні: «Звідки зможе хто нагодувати їх хлібом отут у пустині?»  Бунт проти Бога триває у плоті навіть віруючих людей. Подібні запитання були у вибраного народу, коли Господь вивів їх із єгипетського краю, з дому фізичного рабства. В пустині вони нарікали на Бога, Який вчинивши багато чуд, вивів їх на свободу і вів до Обіцяного Краю, до їхньої рідної країни, де вони мали насолоджуватися свободою.

Так буває і з нами.  Ми забуваємося про істинну природу Божу і починаємо порівнювати Бога з нами, подумки понижуючи Його, всемогутнього і люблячого Творця до власного безсилля. Проте як добре, що Господь не залежить від наших думок і від наших оцінок Його потенціалу. Як добре, що Він – всемогутній і що Свою любов Він може виявляти стількома способами, і так, що ми цього навіть не можемо собі уявити!

     Ісус запитує Своїх учнів, які вже бачили одне чудо з годування багатотисячного натовпу: «Скільки маєте хліба?» Вони ж повідомили: «Семеро».  Сім хлібин – на тисячі людей, до того ж хлібин не українських, а хлібин які радше подібні на відомий нам грузинський лаваш, ось і всі ресурси. Їх мало, надто мало, коли немає Бога. Але коли поряд Бог, Податель усякого добра, то тіснота раптово стає простором, а сім хлібин Його волею стають хлібом поживи для багатьох тисяч люду!

Наше Євангеліє так описує чудо, яке далі відбувалося: «Тоді Він народу звелів на землі посідати. І, взявши семеро хліба, віддавши подяку, Він поламав і дав учням Своїм, щоб роздати. А вони роздавали народові. І мали вони трохи рибок; і Він їх поблагословив, і роздати звелів також їх.  І всі їли й наїлися, а з позосталих кусків сім кошів назбирали... А їдців було тисяч з чотири!» Хліб і риба – чудова, ситна пожива для зголоднілого люду.  Милостивий Господь, Який жаліє людей, Який співчуває людям не просто каже: «Жаль Мені цих людей!»  Він жаль Свій виявляє у поживу, якою насичує тих, над ким Він зжалився.  Неможливе стає можливим для Господа – «Неможливе це людям, а не Богові. Бо для Бога можливе все!» (Мр. 10:27).

Так само як можливо для Єдинородного Сина Божого принести Себе в жертву за всі гріхи світу. Якби на хресті померла звичайна людина, то користі з цього для грішників не було би ніякої – наші гріхи і далі би тяжіли над нами, а гнів Божий і далі перебував би на кожному з нас.  Але оскільки на хресті помер правдивий і Єдинородний Син Божий, правдивий Бог і правдива людина, то Його жертва – повна за всі наші переступи, а Його кров обмиває нас від усіх наших гріхів.

Якби на хресті померла була звичайна людина, то сьогодні нам не проголошувалися би слова про повне прощення наших гріхів вірою в Христа. Але оскільки помер на хресті Господь Ісус Христос, то Він  воскрес із мертвих, бо Він Сам віддає життя і Сам бере Його назад, бо Він – Господь життя і Сам є Життя. І оскільки Він – Той Самий Ісус Христос, Який в пустині сімома хлібами та декількома рибками чотири тисячі чоловіків, і це не рахуючи дітей і жінок, та ще залишилося сім повних кошів, то Його благодаті, Його милосердя, Його любові, Його жалю, Його прощення вистачає на всіх вас, на ваших дітей і на всіх інших людей, хто приходить до Нього з вірою і слухає Його Слово і вірує в Христа.

     Дехто, дивлячись на хліб і чашу Святої Вечері, спокушується і каже: «Як це може бути, що правдиві тіло та кров Христа, Який вознісся на небеса, присутні у хлібі та вині Святої Вечері?  Врешті-решт ця Вечеря відправляється у вірних Богові лютеранських церквах по всьому світові. Як то може Христос, Який перебуває на небесах бути водночас тілесно присутнім тут, у цьому Таїнстві?  Такого бути не може!» 
Але хай замовкне логіка грішного розуму!  Хіба можна було нагодувати тисячі людей сімома хлібами, кількома рибками та ще й після цього мати сім повних кошів добірного хліба та риби?  Але Господь це робить, бо Він – Бог всемогутній, Бог люблячий, Бог, Який сповнений до вас жалю. І аби ви не ослабли у дорозі до Царства Небесного, Він сьогодні живить вас Своїм Словом і Своїми правдивими тілом і кровю під виглядом хліба та вина Святої Євхаристії. Ми теж поки що у пустині, пустині цього світу, і без Христової поживи до Царства Небесного нам не дійти. Його пожива дає нам сили в цій дорозі.  Христос робить зміцнює.  Його Слово і Його Таїнство – це їжа в пустині нашого життя в цьому світі.

Він дає нам сили тішитися з тими, хто тішитися і плакати з тими хто плаче (Рим. 12:15) навіть коли це плач маленької дитини, що співчуває своїй подружці.  Він так само дає нам сили і ресурсів перетворювати наш жаль на діла допомоги нашим ближнім, бо за всяким таким ділом стоїть наш люблячий Господь Ісус Христос в Імя Якого ви прощені і виправдані, в Імя Якого ви маєте життя вічне і Який воскресить вас до життя вічного Останнього Дня, у час Його приходу. Прийди, Господи Ісусе! Амінь.

     Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде зо всіма вами! Амінь (Рим. 16:24).

Немає коментарів: