Рости на спасіння (проповідь)

неділя, 15 липня 2012 р.

Проповідь на 6-у неділю П'ятидесятниці


                  СКАЖЕШ УСЕ
                   (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
           
І прийшло мені слово Господнє, говорячи: «Ще поки тебе вформував в утробі матерній, Я пізнав був тебе, і ще поки ти вийшов із нутра, тебе посвятив, дав тебе за пророка народам!» А я відповів: «О, Господи, Боже, таж я промовляти не вмію, бо я ще юнак!...» Господь же мені відказав: «Не кажи: Я юнак, бо ти підеш до всіх, куди тільки пошлю Я тебе, і скажеш усе, що тобі накажу. Не лякайсь перед ними, бо Я буду з тобою, щоб тебе рятувати, говорить Господь!» І простяг Господь руку Свою, і доторкнувсь моїх уст та й до мене сказав: «Ось Я дав в твої уста слова Мої! Дивись, Я сьогодні призначив тебе над народами й царствами, щоб виривати та бурити, і щоб губити та руйнувати, щоб будувати й насаджувати!»  (Єремії 1:4-10).

Нехай примножиться вам благодать та мир! (1 Петр. 1:2)  Амінь.

Дорогі брати і сестри, одного ранку в жовтні 1854 року на безладному, заваленому старими речами, горищі було знайдено тіло мертвого чоловіка. Звали його Луїджі Тарісіо, а речі, серед яких було знайдено його тіло, були 246 скрипок – найкраща з них лежала в шухляді старого секретера.  Маючи надзвичайну любов до скрипок, він збирав їх по всій Європі і колекціонував їх, ховаючи на горищі.  Та найкраща скрипка, скрипка Страдіварі, нарешті, після 147 безмовних років, заграла.  Звісно ж, Луїджі Тарісіо, був хороший колекціонер. Звісно, він знав багато чого про скрипки.  Звісно, він мав у своєму розпорядженні найкращі скрипки світу, але яка була з того користь для світу в якому жив Луїджі Тарісіо. Врешті-решт, яка була користь з того для самого Луїджі, окрім самовдоволення від усвідомлення того, що володієш насправді величезним скарбом, про який хтось міг лише мріяти?

А як щодо нас і щодо наших скарбів? Я не маю на увазі якихось предметів з ваших колекцій, якщо такі у вас є.  Я маю на увазі скарб, який Господь подарував кожному віруючому – Євангеліє, Добру Новину. Що ми із цим скарбом робимо? Чи не заносимо ми його на горища наших душ і дозволяємо там припадати пилом, як припадали пилом найкращі скрипки світу у Луїджі?  Чи не змушуємо ми Євангеліє замовкати, а в кращому випадку беремо цю найкоштовнішу скрипку в руки і граємо таємно, винятково для себе?

Часом ми навіть знаходимо виправдання саме для таких дій. Ми можемо говорити самі собі: «Ми не навчалися в семінаріях. Ми не вивчали Писання настільки глибоко, аби читати про нього лекції нашим ближнім.  Та й невідомо, чи ближні захочуть слухати наші розмови про Христа. А може будуть ще й такі, які будуть ображатися або навіть глузувати з нашого свідчення?» У нас може бути ціла купа мотивів, але всі вони будуть неправильні, і хоча нам саме Євангеліє до вподоби, ми ним не ділимося.  Хоча воно для нас звучить, як прекрасна музика, ми ховаємо цей божественний інструмент спасіння десь далеко на горище, аби ніхто й гадки не мав про цей чудовий скарб, який ми маємо. Ми забуваємося про слова нашого Господа, Який каже Своїй Церкві: «Моїми ви свідками будете… аж до останнього краю землі».

Чи є ми свідками Христовими в наших київських квартирах, в наших будниках, на наших вулицях, районах, в інших селах і містах, куди ми їздимо працювати або відпочивати?  Якщо ми не свідчимо про Христа, якщо нам на заваді стають наші страхи про те, що в нас немає відповідних здібностей, талантів або підготовки, то сьогодні нам слід попросити про це пробачення в Бога.  Сьогодні Він спрямовує наш погляд на початок служіння одного з Його найбільших пророків – Єремії.  Господь, Який промовляє до Єремії – наш Господь.  Його Слово – незмінне, як про це звіщає Апостол Петро: «Слово Господнє повік пробуває» (1 Петр. 1:25).

Господь звертається до Єремії через Слово. Так само як і до нас сьогодні Він звертається через Своє Слово, це саме Слово, яке пробуває повік. Слово Господнє сьогодні свідчить особливою мірою про немовлят, які ще перебувають у материнських утробах.  Господь каже: «Ще поки тебе вформував в утробі матерній, Я пізнав був тебе». Він каже, що Він знав нас ще навіть до нашого зачаття. Так само Він знає всіх дітей, які щойно зачинаються в материнських утробах – вони вже відомі Господу і який гріх коять ті матері, ті  батьки, які вдаються до вбивства дітей, яких Господь уже знає.  Вони – не є якимись безособовими істотами, а створіннями Божими. Бог не каже, що мати формує тіло дитини.  Він чітко стверджує про те, що тіло дитини в материнській утробі формує Він, святий Бог.  І ніхто не має права припиняти Боже діло!

Всі ви, любі брати і сестри, були сформовані Богом. Всі ваші тіла, частинки ваших тіл – від найменшої і аж до найбільшої сформовані нашим люблячим Творцем. Ви особливі для Нього. Ви – для Нього вінець творіння. Так, ми народжуємося в гріхах, але це не знищує нашої особливості, нашої окремішності в очах Божих.

Після того, як будуть промовлені ці слова Єремії, пройде ще шість століть і в утробі Діви Марії, буде вформований її Син, Який є Син Божий споконвіку. Якими важливими ви є для Бога, коли Він Сам проходить такою самою дорогою від зачаття, вформування в материнській утробі до народження у Віфлеємській стайні.  Як вічний Бог любить вас, коли заради вас Сам стає справжньою людиною!  Як Він вас любить, що пізнає вас ще до вашого народження, і ще до того, як Ви були вформовані у материнських утробах, Він віддає за ваші гріхи на хрест Свого Єдинородного Сина, аби Він там приніс Своє святе тіло у жертву за всі ваші гріхи та Своєю святою кровю обмив усі ваші провини.

Наш Бог – Бог люблячий. Він хоче не просто знати вас, Він хоче кликати вас кожного по імені, як Свою любу дитину. Єремії каже Бог, що Він його пізнав і посвятив. Все це Бог робить із Єремію заради Христа, Який ще має воплотитися від Діви Марії, заради Христа розпятого і воскреслого. Через Божого Сина Він дає нам нове імя у Хрищенні, яке відбувається в Імя Отця, Сина, і Святого Духа.   Все наше існування повязане з Богом.  Наше життя починається з Нього і  лише в Ньому воно триває. Аби ми не помирали навіки, аби наша фізична смерть не означала для нас початку вічних страждань у пеклі, Він нас, як і Єремію, посвячує Христом і через Христа робить нас своїм священством.

Апостол Петро пише в своєму Першому соборному посланні (2:9, 10): «Ви – вибраний рід, священство царське, народ святий, люд власности Божої, щоб звіщали чесноти Того, Хто покликав вас із темряви до дивного світла Свого, колись ненарод, а тепер народ Божий, колись непомилувані, а тепер ви помилувані!» Ви, що були вформовані Богом в утробах своїх матерів, Бог визволив, покликав, посвятив через Свого вічного Сина, вформованого в утробі Діви Марії, розпятого на хресті і воскреслого на третій день по Своїй хресній смерті на Голгофі.

Єремію Господь кличе пророкувати – проповідувати.  Вас Бог кличе теж пророкувати – свідчити про Христа. Єремія теж має власні вагання і каже Богові: «О, Господи, Боже, та ж я промовляти не вмію, бо я ще юнак!...»  Єремії бракує знання.  Йому бракує досвіду, як і нам, буває, бракує знання і бракує досвіду. Але яка відповідь Господа Єремії?  Він не каже: «Гаразд, ще трохи підрости, трохи повчися, пройди курси з красномовства».  Зовсім ні. У Господа є надзвичайно унікальний інструмент. І дальшими словами та вчинками Господь звертає увагу Єремії та нашу увагу  на те, що справді найважливіше у свідченні віруючого Старозаповітної і Новозаповітної Церкви.

«Господь же мені відказав: «Не кажи: «Я – юнак», бо ти підеш до всіх, куди тільки пошлю Я тебе, і скажеш усе, що тобі накажу».  Господь усе тримає під Своїм святим контролем.  Від Єремії Він не вимагає особливих знань або особливого досвіду.  Від Єремії Господь вимагає вірності. Господь вимагає вірності і від нас.  В нас є спокуса вигадувати те, що не казав Бог, в нас є спокуса видавати бажане за дійсне. Але тут якраз і пролягає межа між фальшивими пророками та правдивими. 

Фальшиві пророки – фальшиві проповідники, вони проповідують те, що Бог не каже. А правдиві пророки говорять те, що каже Бог. Єремії Господь дає особливе доручення в особливий спосіб: «І простяг Господь руку Свою, і доторкнувсь моїх уст та й до мене сказав: «Ось Я дав в твої уста слова Мої!»  Нам, християнам, Господь дає подібне, але дещо інше доручення: ««Моїми ви свідками будете… аж до останнього краю землі».

Єремії Господь торкається Своєю рукою, а нас Господь торкається Своїми правдивими тілом і кровю у хлібі та вині Святої Вечері. Єремія має вказувати на Христа, Який має прийти. Ми свідчимо про Христа, Який вже прийшов і здійснив викупне діло на Голгофі і Який повернеться у славі, аби судити живих і мертвих, а нам, що віруємо в Нього і надіємося на Нього, дати вічне життя у Його Царстві. Господь – один і той Самий. Як написано в Посланні до євреїв (13:8): «Ісус Христос – учора, і сьогодні, і навіки Той Самий!»

Єремії, який боїться, Єремії, який журиться Він каже: «Не лякайсь перед ними, бо Я буду з тобою, щоб тебе рятувати».  Ці самі слова стосуються і нас. Єремія не сам. І ми не самі.  Коли Єремія пророкує, коли Єремія пророкує, то з ним перебуває Божий Син. Коли ми свідчимо про Христа, то Він теж перебуває з нами, як і був обіцяв: «І ото, Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку!» (Мт. 28:20). А чому Христос, наш люблячий Господь, перебуває з нами? Щоб рятувати нас. Для цього Він стався людиною і для цього Він пройшов дорогу від Віфлеємських ясел до порожнього гробу, аби наша дорога теж завершилася воскресінням і вічним життям разом із Ними у Божому Царстві.

Єремії Господь дає доручення перебувати над царствами. Єремія, звісно – єврей і він не може перестати ним бути і біди та болі єврейського народу, які незабаром зваляться на народ за гріхи, за відступництво від Бога, болітимуть Єремії дуже сильно. Але він все-одно має перебувати над усім мирським, як і ми маємо перебувати над мирським, а залишатися насамперед громадянами Царства Небесного, не забуваючи про своє українське громадянство, а служачи нашим однокровним братам і сестрам так як повинен служити Єремія: виривати, бурити, губити та руйнувати Законом Божим гріх, який прагне панувати над нашими братами-українцями та сестрами-українцями.  Коли ви будете в любові до них докоряти за гріх, ви зробите велику послугу, велике добро, бо мета такого докору – їхнє каяття, аби вони зійшли з дороги руїни.  А потім, як і пророк Єремія ви будете будувати і насаджувати – проголошувати прощення розкаяним і будувати Словом Христовим їхнє нове життя в Царстві Божому і ще навіть тут, в нашому рідному українському краї.

Тому, як Господь торкатиметься ваших уст сьогодні, ідіть як Єремія. Не дійте, як відомий колекціонер, Луїджі Тарісіо.  Ваша скрипка Страдіварі, ваше Євангеліє, хай лунає чудесною музикою Доброї Новини про Ісуса Христа. Заради Нього. Амінь.

Мир вам усім у Христі! Амінь (1 Петр. 5:14).

Немає коментарів: