Рости на спасіння (проповідь)

неділя, 4 серпня 2013 р.

Проповідь на 6-у неділю П'ятидесятниці

       
                                         ГОТОВІ ДАТИ ВІДПОВІДЬ
                    (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

Нарешті ж, будьте всі однодумні, співчутливі, братолюбні, милосердні, покірливі. Не платіть злом за зло, або лайкою за лайку, навпаки, благословляйте, знавши, що на це вас покликано, щоб ви вспадкували благословення. Бо хто хоче любити життя та бачити добрі дні, нехай здержить свого язика від лихого та уста свої від говорення підступу. Ухиляйся від злого та добре чини, шукай миру й женися за ним! Бо очі Господні до праведних, а вуха Його до їхніх прохань, а Господнє лице проти тих, хто чинить лихе!  І хто заподіє вам зле, коли будете ви оборонцями доброго? А коли ви за правду й страждаєте, то ви блаженні! А їхнього страху не бійтеся, і не тривожтеся! А Господа Христа святіть у ваших серцях, і завжди готовими будьте на відповідь кожному, хто в вас запитає рахунку про надію, що в вас, із лагідністю та зо страхом   (1 Петра 3:8-15).

Вибраним із передбачення Бога Отця, посвяченням Духа, на покору й окроплення кров'ю Ісуса Христа: нехай примножиться вам благодать та мир!   (1 Петр. 1:1, 2) Амінь.

Дорогі брати і сестри, християни покликані нести свідчення про Христа у світ. Але важливим є не лише те, про Кого або про що ми свідчимо, але й також те як ми свідчимо. Кітс Міллер, християнський письменник, спілкуючись із групою християнських служителів, ставив наголос на тому, що авторитарний і зухвалий догматизм навряд чи стане в пригоді, коли спілкуєшся із не наверненою людиною. Треба пильнувати, аби спосіб донесення і саме ставлення виявляли християнську покірливість, бо дуже важливим є те, що саме люди про нас думають.

 Один із молодих служителів, почувши про такий підхід, раптом зірвався з місця і вигукнув: «Мені байдуже, що люди думатимуть про мене!  Я збираюся свідчити повсюди, де би я не був!»  Хтось із групи відповів: «Тоді, хлопче, тебе розіпнуть». На це пастир відповів: «Я готовий іти на Голгофу». Тоді піднявся пастир літнього віку і зробив свій коментар: «Пам’ятай, синку, що на Голгофі був розіпнутий не лише наш Господь, але й двоє злочинців – і вони на те розп’яття сповна заслужили».

А як свідчимо про Христа ми, любі брати і сестри? Адже ми покликані Богом бути Його свідками.  Ми покликані Богом бути світлом для світу.  Ми покликані Господом бути сіллю землі. Як часто ми забуваємо, що представляємо не лише самих себе, але й Господа та Його Церкву?  Саме про те, що ми представляємо велику спільноту обранців Божих нагадує нам Христів Апостол, закликаючи нас: «Будьте всі однодумні!»

            Часто про Церкву та її Господа складається враження через її представників.  Якщо люди знають нас, як християнина і зокрема, як лютеранина або лютеранку, то вони таким чином отримують враження і про нашу Церкву, і, найголовніше, про Бога. «Виявляєте ви, що ви – лист Христів, нами вислужений, що написаний не чорнилом, але Духом Бога Живого, не на таблицях камінних, але на тілесних таблицях серця», – пише Апостол Павло до християн в Коринті (2 Кор. 3:3). Так само як в листі до филип’ян (2:5) він зазначає: «Нехай у вас будуть ті самі думки, що й у Христі Ісусі!»

Ми знаємо думки Христові – вони записані у Його Слові. Господь Святий Дух хоче, аби й ми думали так як думає наш Господь Ісус Христос. Апостол Павло повчає нас: «Браття, що тільки правдиве, що тільки чесне, що тільки праведне, що тільки чисте, що тільки любе, що тільки гідне хвали, коли яка чеснота, коли яка похвала, думайте про це!» (Фил. 4:8). 

Але не лише Господь Святий Дух хоче від нас, аби ми однаково думали та говорили із Христом, нашим Господом.  Господь Святий Дух також через Апостола Петра каже, аби ми були співчутливими. У світі, де так часто «людина – людині вовк» співчуття, звісно, бракує.  «Так йому і треба!»  «Так їй і треба!» - часто чуємо ми і, на жаль, часом з цим і погоджуємося. Але Господь хоче, аби Його діти мали співчуття до всіх людей, у кого з’являється якась біда або горе.  Господь хоче, аби ми були не просто братолюбні, аби ми виявляли співчуття не лише рідним і братам та сестрам одновірця, але й усім людям навколо.

Так само як Господь хоче аби ми виявляли милосердя до інших людей та були покірливими, тобто не були снобами та зверхніми.  Він також каже нам сьогодні, аби ми не платили злом за зло та лайкою за лайку. Зло за зло, лайка за лайку – це алгоритм життя світу. Сьогодні по Києву важко пройти, аби не почути бодай одного лайливого слова, і то найчастіше ці жахливі слова, часто навіть не замислюючись, використовує молодь, вже нікого і нічого не соромлячись. Яке їхнє майбутнє?  І яке майбутнє нашої країни, якщо зло і лайка повсюди перевершать сумнозвісних персонажів «Кайдашевої сім’ї?»  Господь каже, що Його діти, Його віруючі так не живуть, так не поводяться, так не роблять.  Так про Нього вони не свідчать.

Апостол Петро каже, звертаючись до вас, любі віруючі: «Благословляйте, знаючи, що на це вас покликано, щоб ви вспадкували благословення».   Ось де криється причина нашої поведінки. Вона – не в нашій природі, бо ми народжуємося грішними. Причина для поведінки тих, хто благословляє, криється у Тому, Хто покликав нас із темряви до світла, від гріха – до праведності, від смерті – до життя, від прокляття – до благословення.  Причина вашого нового життя – в Богові.

За свої гріхи ми заслуговували, звісно, на прокляття. Але, аби не були прокляті за наші думки та слова, які йшли врозріз із думками та словами Бога, Господь Ісус Христос, Який є однодумний з Отцем і Святим Духом, забрав усі наші злі думки, усі наші неправильні слова на Себе і поніс за них повне, заслужене нами, покарання. Через Христа і заради Нього Бог дає нам Свого Святого  Духа, Який живе тепер у нас і славить Бога і дає нам ті самі думки, що й у Христі Ісусі.

Ми завинили перед Богом і ближніми браком співчуття. Але не Ісус.  Він – надзвичайно співчутливий.  І Його співчуття – досконале. Він завжди співчуває нам. Він співчуває іншим людям.  І найбільше Його співчуття до вас виявилося тим, що Він забрав усі ваші гріхи, коли ви не виявляли співчуття до людей і поніс їх на хрест Голгофи, де й далі терпів зневагу, а не співчуття від тих, хто проходив повз і не співчував Христові, а насміхався з Нього і наче говорив: «Так Тобі і треба!»  Так Йому треба було, бо там, на Голгофі Він справді страждав за наші гріхи.

Ми не були братолюбними, а Господь, навіть зазнаючи відречення від Свого рідного єврейського народу, плаче за ним, любить його і хоче йому спасіння. Подібно плаче і його Апостол Павло: «Кажу правду в Христі, не обманюю, як свідчить мені моє сумління через Духа Святого, що маю велику скорботу й невпинну муку для серця свого! Бо я бажав би сам бути відлучений від Христа замість братів моїх, рідних мені тілом;  вони ізраїльтяни, що їм належить синівство, і слава, і заповіти, і законодавство, і Богослужба, і обітниці, що їхні й отці, і від них же тілом Христос, що Він над усіма Бог, благословенний, навіки, амінь.» (Рим. 9:1-3).  Ось такі слова вкладає Господь Святий Дух в уста Павлові, скільки д більше Бог любить вас, віруючих у Сина Його.

Ми не завжди виявляли милосердя, але від Господа ніхто не йшов впорожні – без Його милосердя, бо усіх, хто до Нього звертався, Він зцілював, насичував і навіть воскрешав померлих, коли натрапляв на похорон і бачив велике горе рідних. Але найбільше Його милосердя виявилося на Голгофському хресті і це милосердя виявилося до цілого людського роду, до кожного з вас, любі брати  та сестри, бо там Він помер за нас, аби ми сьогодні були прощені і мали виправдання, засвідчене Христовим славетним воскресінням.

Ми могли бути зухвалими, самовпевненими, але не наш Господь Ісус Христос.  Він має ту покірність, якої бракувало нам.  Але Він, будучи покірним, на хресті обмив нашу зухвалість, наші грубі слова, наше зло Своєю кров’ю, аби сьогодні ніхто не міг нас звинувачувати у тому, що ми такими були.  Так, минуле наше сумне – але наше майбутнє радісне, бо Господь наш – однодумний з Отцем і Святим Духом, співчутливий, братолюбний, милосердний, покірливий і Його Голгофською жертвою покриті всі гріхи наші і Він покликав нас від лайок, від зла, від прокляття до благословення.

Нам усе, без винятку, прощено. Нам подаровано вічне життя і нас оголошено вже спадкоємцями Царства Небесного. Нас чекає воскресіння і переміна до слави у Царстві Божому. Нам прощено так багато, що ми можемо лише радіти своїм теперішнім станом і своїм певним майбутнім, майбутнім, яке гарантує Ісус Христос, Божий Син, наш Господь і Спаситель.

Через це ми й благословляє тих, хто робить нам зло і лає нас, наче ми якісь злочинці та негідники. Через це ми – однодумні, бо одна – наша спадщина, як одне наше Хрищення і один наш Господь.  Через це ми – братолюбні,бо Бог любить нас і вкладає в наші серця любов. Через це ми – милосердні, бо набагато більше милосердя виявив Бог до нас, аніж ми можемо виявити до будь-кого з людей.

Ми любимо нашого Господа, Який перше полюбив нас. Ми любимо життя, яке Він нам дав – тут життя прощених і виправданих, а в Царстві Його – життя вічне в повній радості та досконалості.  Через це ми прагнемо чути Його Слово і причащатися Христовими правдивими тілом і кров’ю у Святій Вечері, бо вони зміцнюють нашу віру, дають нам мир з Богом, праведність Христову і усміхнене обличчя Бога до Його дітей-віруючих.

Звісно ж невіруючий світ не терпить такого привілейованого стану віруючих. Адже, як написано: «очі Господні до праведних, а вуха Його до їхніх прохань, а Господнє лице проти тих, хто чинить лихе!»  Світ чинить лихе, а що колись ми були співучасниками його злочинів проти Бога, то він наче банда, яку покинув колишній злочинець, не може бажати добра Божим дітям. Світ хоче залякати вас, переконати вас покинути Лютеранську Церкву і приєднатися до якогось культу, де правлять балом мирські цінності і фальшиві проповідники та їхній спонсор - сатана. 

Через Апостола Петра Господь буквально каже: «Не дайте, аби вони вас залякали!  Не турбуйтеся!  Покладіть Свою надію на Господа Христа – Той, Хто здолав владу гріха, диявола і смерті, подолає і все інше, бо Він – Бог всемогутній!» Врешті решт, навіть коли би світ почав нас переслідувати, що ж – ми будемо блаженні.  Чому? Бо так каже Господь!  А раз каже Він, тоді це – істина і тоді переслідування заради Христа, насправді є щастя, бо блаженство і є синонімом до слова «щастя».

Аби бути щасливим, блаженним і непорушним у вірі, якою ми отримуємо прощення і вічне життя та не відпасти від неї до невірства або фальшивих надій, які пропонують оманливі проповідники, святімо Христа Господа в наших серцях, любімо Його понад усе, біймося Його образити нашими гріхами і будьмо готові будь-кому дати відповідь кожному, хто спитає нас чому ми так віруємо і чому ми так живемо. Звісно ж Господь очікує відповіді від нас не зухвалості і авторитаризму, не нахабності та приниження інших людей, за які світ матиме право якщо не карати, то, принаймні, зневажати або не зважати на такі слова.  Господь очікує від нас відповіді в лагідності до людей і страху перед Богом – відповіді, яку дав би Сам Господь Христос.   Проливайте на людей, що розпитують у вас про причину вашої поведінки, світло Євангелія, Божої Доброї Новини про любов, аби й вони могли увірувати і радіти всіма благословеннями вічного життя. Заради Христа. Амінь.


«А Бог усякої благодаті, що покликав вас до вічної слави Своєї в Христі, нехай Сам удосконалить вас, хто трохи потерпів, хай упевнить, зміцнить, уґрунтує. Йому слава та влада на вічні віки, амінь» (1 Петр. 5:10, 11).

Немає коментарів: