Рости на спасіння (проповідь)

неділя, 8 вересня 2013 р.

Проповідь на 11-у неділю П'ятидесятниці

                   МИЛІСТЬ РАДИ ГОСПОДА
                    (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

А тепер, Господи, Боже наш, що вивів з єгипетського краю Свій народ потужною рукою, і зробив Собі славне Ім'я, як цього дня, згрішили ми, стали несправедливі! Господи, у міру всієї Твоєї справедливости нехай відвернеться гнів Твій та Твоя ревність від Твого міста Єрусалиму, Твоєї святої гори, бо через наші гріхи та через провини наших батьків Єрусалим та народ Твій відданий на ганьбу для всіх наших околиць. І нині прислухайся, Боже наш, до молитви Твого раба та до його благань, і нехай засвітиться Твоє лице над Твоєю спустошеною святинею, ради Господа! Нахили, Боже мій, вухо Своє та й послухай, відкрий Свої очі й побач наші спустошення та те місто, де кликалося Ім'я Твоє в ньому, бо ми кладемо свої благання перед Твоїм лицем не через свої справедливості, але через велику Твою милість  (Даниїла 9:15-18).

Божій Церкві… посвяченим у Христі Ісусі, покликаним святим… благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа! (1 Кор. 1:2, 3) Амінь.

Дорогі брати і сестри, цариця Шеви, яка прийшла з далеких країв подивитися на славу Ізраїля та почути мудрість Соломона, підсумовує: «Правдою було те, що я чула в своїм краї про твої діла та про твою мудрість. І не повірила я їхнім словам, аж поки сама не прийшла та не побачили мої очі, і ось не була представлена мені й половина великости твоєї мудрости: ти перевищив славу, про яку я чула! Щасливі люди твої, і щасливі оці твої слуги, що завжди стоять перед обличчям твоїм та слухають твою мудрість! Нехай буде благословенний Господь, Бог твій, що вподобав тебе, щоб посадити тебе на Свого трона за царя у Господа, Бога твого, через любов Бога твого до Ізраїля, щоб утвердити його навіки. І Він настановив тебе над ними царем, щоб чинити право та справедливість!» (2 Хронік 9:5-8).

Проте навіть Соломон згодом відступився від Бога. Бог – справедливий.  До Соломона Він промовив: «Тому, що було це з тобою, і не виконував ти Мого заповіту та постанов Моїх, що Я наказав був тобі, Я конче відберу царство твоє, та й дам його твоєму рабові» (1 Цар. 1:11). Вже на початку царювання Соломонового сина, колись єдиний і могутній Ізраїль, окраса Близького Сходу, розколюється на два царства: Ізраїль і Юдею. Ні одна, ні інша країна не виявляють постійної вірності до Бога, незважаючи на те, що Бог посилає їм пророків, знамена і чуда, більшість народу, вони роблять точно те, що оплакує Божий Син: «Єрусалиме, Єрусалиме, що вбиваєш пророків та каменуєш посланих до тебе! Скільки раз Я хотів позбирати дітей твоїх, як та квочка збирає під крила курчаток своїх, та ви не захотіли! Ось ваш дім зостається порожній для вас!»

Менш як за 4 століття по золотому, благословенному віці Ізраїлю,  586 року вавилонська армія увірвалася до Єрусалиму. Місто було сплюндроване, храм зруйнований. За декілька років до цього вавилоняни вже були забрали у свій полон деяких найкращих людей з Юдеї, серед яких і наш сьогоднішній пророк, Даниїл.  Причина розколу Ізраїлю, причина падіння Ізраїлю і Юдеї – одна-єдина і її визнає Даниїл: «Згрішили ми, стали несправедливі!»  «Через наші гріхи та через провини наших батьків Єрусалим та народ Твій відданий на ганьбу для всіх наших околиць», - сповідує гріхи народу віруючий Даниїл.

Памятаєте, як до Єрусалиму сходилися земні царі, аби послухати мудрість побожного царя і визнати любов Бога до Ізраїлю?   А тепер – все відбувається з точністю до навпаки.  Єрусалим, колись славна столиця Юдеї віддана на ганьбу для всіх околиць. Всі вороги Ізраїлю, всі вороги віруючих тепер сміються і зневажають Юдею, віруючих.  І не тільки їх, але й Бога! Колись Бог могутньою рукою вивів євреїв із єгипетської неволі.  І ось тепер – біда. І не просто якась там рядова біда, яка доволі часто трапляється у нашому грішному світі, а справжня катастрофа. Всі довколишні народи бачать не просто катастрофу держави, а катастрофу Церкви.

Але хіба може Церква бути зруйнованою? Хіба може Церква бути знищеною? Господь Ісус Христос каже про Свою Церкву, що «сили адові не переможуть її» (Мт. 16:18).  Але ж ось храм зруйновано, немає проповідників, а найкращі віруючі мужі, як наш любий пророк, перебувають у Вавилоні. Що ж сталося із Церквою Старого Заповіту? Що сталося із Церквою Авраама, Мойсея, Самуїла, Давида, Ісаї, Єремії?  Адже храм зруйновано, Єрусалим спустошено, держави більше не існує.

Національні гріхи, любі брати і сестри – жахлива і страшна річ. Звичайний гріх стає національним тоді, коли більшість народу і зокрема провід народу, лідери нації, керівники держави  перестають вважати гріх гріхом і узаконюють його, нехтуючи такими гріхами, а ще показуючи приклад, беручи у таких гріхах активну участь.  Юдея, благословенна Богом країна, країну, яку Він захищав Своєю могутньою правицею – країна, за яку воювали Його святі ангели відступилася від Бога, перестала слухати Його Слово, покинула правосуддя, а натомість гнобила бідних і убогих, сиріт і вдовиць.

А служителі Церкви замість докору і заклику до покаяння правителів – служителі Церкви замість виконання свого обовязку перед Богом і країною, замість проповіді надії на Месію – вправлялися у лестощах перед правителями, переслідували пророків і служили, насправді, дияволові, ворогові людського роду і заклятому противникові Церкви та її Голови – Сина Божого. Горе тому народові, в якого церковні служителі не проповідують Боже Слово, а всякі нісенітниці, лестощі, або що інше, яке Святий Дух називає юдейськими байками!  Через це й палає Божий гнів на народ-відступник.  Через це палає Юдея, палає і падає Храм, а Церква разом із народом, частиною якого вона є, опиняється у вигнанні.  

Ні, Церква – не зруйнована.  Церква далі живе. Вона невелика.  Бо, годі у час масового відступництва очікувати зростання Церкви. Але й не діждуться її  вороги смерті Божого народу – Церкви Старого Заповіту і Нового Заповіту. Церква далі живе.  Але вона поки що – не на небесах. А Церква перебуває церква в цьому грішному світі – у вигнанні з народом, аби далі виконувати своє головне завдання – проповідувати Закон і Євангеліє.  Церква – вірна Богові. Вона пам’ятає Божу любов. І про неї сьогодні нагадує нам пророк Даниїл, вірний син Старозаповітної Церкви – Церкви, яка чекає на прихід Христа.

Сьогоднішнє послання Даниїла – сповідь – визнання гріхів народу. І сьогоднішнє послання Даниїла – молитва за Церкву і надія на Господа Бога. Окрім цього і це – Слово Боже, бо Даниїл – не просто віруючий мудрець, а пророк Божий. Він молиться не так, як фальшиві пророки, в які би ризи вони не одягалися.  Він молиться так як того хоче Бог. Власне кажучи, молитву в уста Даниїла вкладає Святий Дух, Який весь час заступається за віруючих людей (Рим. 8:28).

Пророк визнає національний гріх. Він почався не в день падіння Єрусалиму, а тривав дуже довго і, як рак, поширювався все далі й далі суспільством. Ті, що мали бути хірургами – священики та провідники держави, мовчки за тим спостерігали в кращому випадку, а в гіршому той гріх ще й підбадьорювали.  Пророк молиться від імені всього народу, як і ми сьогодні молимося про весь український народ, бо ми – частина нашого рідного народу. Ми – його Церква, яка покликана бути сіллю української землі і світлом для українського народу.  Бо такою є природа Християнської Церкви в будь-якій країні світу. І коли вона цього не робить, не проповідує чистого Слова Божого, то лише називається Церквою, маскується під Церкву, але Церквою не є.

Даниїл належить до істинної Церкви.  І ця Церква – з народом, у Вавилоні. Вона, як і ми сьогодні, кається за гріхи народу. Вона памятає любов Божу, Божі чуда. Даниїл молиться, аби відвернулася Божа ревність від єврейського народу, від  Єрусалиму, від святої гори, тобто від Церкви. Божа ревність – це виняткова Божа пильність, вимогливість, горливість до того, як ті, кого Він полюбив, люблять Його і пильнують, аби залишатися Йому вірним.   І ця ревність означає також готовність справедливо покарати за відсутність належного страху, належної любові і належної вірності.

Даниїл просить, аби Господь припинив цю готовність щохвилинного покарання народу, а натомість пророк звертається до Отця Небесного, аби Він прислухався до молитви і усміхнувся до Своєї згорьованої, через гріх народу, Церкви. Даниїл про це молиться такими словами: «нехай засвітиться Твоє лице над Твоєю спустошеною святинею».

Але чому Господь Бог має виявити змилування над Церквою? Заради чого Він має простити і виявляти рясні благословення?  Даниїл не згадує ані своєї мудрості, ані своїх добрих діл, яких він переробив цілу гору і для юдеїв, і для язичників. Даниїл знає, що з ділами людськими до Бога можуть підходити хіба-що відверті язичники або лицеміри та подібні до них само-праведні люди. А Даниїл – не лицемір. Він визнає, що він – грішник. І надія у нього одна єдина.  Він знає заради Кого йому треба молитися.

Даниїл просить усе це заради Господа. Другий цар Ізраїлю і пророк, як Даниїл, Давид співав у Псалмові: «Промовив Господь Господеві моєму: «Сядь праворуч Мене, доки не покладу Я Твоїх ворогів за підніжка ногам Твоїм!» (Пс. 110:1). Цей Господь, заради Якого просить Даниїл прощення і ласки Божої – Син Божий, Ісус Христос.  Лише заради Нього Бог може помилувати тих, що каються у Старому Заповіті. Бо хоча Ісус ще не народився у тілі. Ще лишень Діва, про яку пророкував Ісая, що вона в утробі зачне, народиться через п’ять сотень літ, а Син Божий вже є, бо як цю істину Він звіщає юдеям: «Перш, ніж був Авраам, Я є… Авраам прагнув із радістю, щоб побачити день Мій, і він бачив, і тішився» (Ів. 8:58, 56).

Ним тішиться Даниїл. Його він бачить у видінні, пророкуючи: «Я бачив у видіннях ночі, аж ось разом з небесними хмарами йшов ніби Син Людський, і прийшов аж до Старого днями, і Його підвели перед Нього. І Йому було дане панування й слава та царство, і всі народи, племена та язики будуть служити Йому. Панування Його панування вічне, яке не спиниться, а царство Його не буде зруйноване» (Дан. 7:13, 14). На Нього Даниїл покладає надію, бо Він, Ісус Христос, забирає на Себе увесь гріх світу і несе Його на хрест і там приносить Себе в досконалу жертву за кожного з вас, любі віруючі. І ця жертва – не така як будь-яка інша жертва, а ця жертва – добровільна, свята і досконала. Бо приносить у жертву себе не лише Людина Ісус Христос, а Господь Бог.

Даниїл просить про прощення і про благословення заради цього Господа, бо ця жертва – прийнятна Богові. І молитва Даниїла підносить заради Господа розпятого і воскреслого.  І Даниїл його ще називає сьогодні Милістю, промовляючи: «ми кладемо свої благання перед Твоїм лицем не через свої справедливості, але через велику Твою милість». Так само, як Бог є любов – так само Христос є Милість. Не може бути іншої милості крім Господа Христа. І немає ні євреям часу Даниїла, ані християнам нашого часу іншої милості окрім Христа Спасителя, Який у милості заради прощення наших гріхів Своїй видає за нас тіло Своє і проливає кров Свою, святе тіло і святу кров, якими Він причащає нас сьогодні у Святій Вечері з хлібом і вином. У Святій Вечері сьогодні ви, розкаяні грішники, приймаєте милість Господню, Його ласку, Його любов.

Господь відповів на молитву Свого любого пророка. Пройде сімдесят літ. Єрусалим і храм будуть відбудовані.  Церква далі буде славити Бога і звіщати Його Слово.  Син Людський і Син Божий буде проповідувати у храмі, який знову буде знищений через відступництво народу, а Церква знову буде розсіяна по всьому світові, аби сьогодні в Києві лунало це Слово Боже, аби ви каялися у ваших гріхах і отримували змилування заради Господа Христа. І, аби ви Останнього Дня воскресли до вічного життя у Божому Царстві. А нині і завжди моліться як Даниїл. Просіть прощення гріхів ваших і змилування Божого. Винятково заради Господа.  І Бог обовязково дасть відповідь на вашу молитву, як і відповів на молитву Даниїла. Ради Христа Господа. Амінь.


Благодать Господа нашого Ісуса нехай буде з вами! (1 Кор. 16:23) Амінь.

Немає коментарів: