Рости на спасіння (проповідь)

неділя, 22 вересня 2013 р.

Проповідь на 13-у неділю по П'ятидесятниці

                       ЕФФАТА!
                    (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

І вийшов Він знов із країв тирських і сидонських, і подався шляхом на Сидон над море Галілейське, через околиці Десятимістя. І приводять до Нього глухого немову, і благають Його, щоб руку на нього поклав. І взяв Він його від народу самого, і вклав пальці Свої йому в вуха, і, сплюнувши, доторкнувся його язика. І, на небо споглянувши, Він зідхнув і промовив до нього: «Еффата»; цебто: «Відкрийся!» І відкрилися вуха йому, і путо його язика розв'язалось негайно, і він став говорити виразно! А Він їм звелів, щоб нікому цього не розповідали. Та що більше наказував їм, то ще більш розголошували. І дуже всі дивувалися та говорили: Він добре все робить: глухим дає чути, а німим говорити!   (Євангеліє від Св. Марка 7:31-37).

Благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа! (2 Кор. 1:2) Амінь.

Дорогі брати і сестри, доктор Мартін Лютер був сказав: «Коли я намагався все тримати у власних руках, то все втрачав, але коли передав те в руки Божі, то маю те й донині». Істина цих слів стосується, звісно і сьогоднішнього тексту, і нашого з вами життя.  Як часто, коли у нас є якась проблема, ми намагаємося вирішити її цілковито самотужки.  Коли ми хворіємо, то починаємо шукати ліки, а в кращому випадку згадуємо про доброго лікаря або звертаємося до друзів, аби вони нам порадили справді лікаря, а не коновала. Коли ми маємо проблеми з грошима, то думаємо, як цю проблему вирішити – чи то десь підробити, а чи в крайньому випадку в когось позичити.

Коли наші діти мають проблему з навчанням, ми теж докладаємо усіх зусиль, аби якось їм допомогти, працюючи з ними, засиджуючись інколи допізна над їхнім домашнім завданням, а то й винаймаючи репетитора. А коли в нас зявляється вихідний, ми теж думаємо, як його правильно та з користю для сімї провести: куди піти або поїхати, аби вся сімя разом могла по-справжньому відпочити. А потім починається новий тиждень і знову одні й ті самі проблеми: здоров’я підводить, «фінанси поють романси», школа викликає стрес, а мрія про довгі вихідні та відпустку десь подалі від Києва стає «голубою мрією».

При всьому цьому, як часто буває з нами, що ми забуваємося, коли лишень захворіємо – звернутися до Бога і просити в Нього здоровя та зцілення?  Як часто буває, що у пошуках здоровя для тіла, ми забуваємо про те, без чого живе тіло перетворюється на тіло мертве – на труп? Як часто забуваємо ми про душу?  Як часто забуваємо ми про те, що наші діти – насамперед діти Божі і про те, що найважливіша школа – недільна – Церква?  

Як часто забуваємося ми, що душа відпочиває лише там, де є Той, Хто каже: «Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, і Я вас заспокою! Візьміть на себе ярмо Моє, і навчіться від Мене, бо Я тихий і серцем покірливий, і знайдете спокій душам своїм» (Мт. 11:28, 29). Як часто ми повторюємо ганебний приклад наших рідних прабатьків – Адама і Єви, затуляючи вуха від Бога і ховаючись від Нього в рутину мирського саду, який родить не виноград і не фіги, а тернину та будяччя?  І тоді ми втрачаємо все.

Ми стаємо глухі до Божої Заповіді: «Памятай день святий, щоб святити його!» Ми закриваємо вуха на пояснення великого Реформатора: «Це означає, що ми повинні боятися і любити Бога так,  щоб ми не зневажали проповідування та Боже Слово, але свято шанували їх, а також радо їх слухали та вивчали».  Як часто ми стаємо німі, коли бачимо гріх і маємо християнський обов’язок цей гріх засудити і заступитися за нашого Бога, і прославити Його!  А натомість ми, як глухий немова із нашої сьогоднішньої євангельської оповіді нічого не чуємо, і нічого не кажемо!  Ми – наче мавпи на азійській статуетці, які ще, окрім прикривання вух і уст, прикривають ще й власні очі.

Глухі немови – ось хто ми, коли не засуджуємо гріх, не славимо Христа за прощення.  Глухими немовами – ось ким ми стаємо, коли не йдемо в неділю до церкви, бо тоді на наші вуха накладається невидимий шар глухоти до Бога.  А на наші вуста тоді накладається невидимий клей, який діє набагато підступніше від клею моментального. День за днем він все більше і більше склеює наші вуста і не дає нам хвалити Бога.

Бідний глухий немова з нашого тексту, можливо і хотів би почути Бога та не міг. Можливо він хотів би щось промовити до Бога, але не міг. Але як добре, що в нього є віруючі друзі!  Віруючі слухають про Христа. Віруючі пильнують за Христом і щойно вони довідуються, що Христос проходить їхніми околицями, як беруть свого нещасного друга і приводять його до Христа. Вони благають, аби Христос поклав на нього руку. Вони довіряють Христові, вони надіються на Христа. А віра в Бога, довіра Христові ніколи не підведе.

Віра в Бога ніколи не підведе, через те, що Бог Святий Дух Сам її творить.  Віра в Христа ніколи не підведе, бо ця віра хапається за Христа, до Нього горнеться і до Нього несе всі біди віруючого, всю його втому, всі його болі. Віра спонукає друзів глухого немови привести його до Христа і благати, молити Сина Божого за цього нещасного. І ось відповідь Христа – «І взяв Він його від народу самого, і вклав пальці Свої йому в вуха, і, сплюнувши, доторкнувся його язика. І, на небо споглянувши, Він зідхнув і промовив до нього: «Еффата»; цебто: «Відкрийся!»

Ісус – цілитель тіла і душі. Ісус – не шоумен, який працює на публіку. Йому не потрібні натовпи, ані гучна музика, ані підтанцьовка. Ісус відводить страдника від народу. Він хоче, аби було чітко зрозумілим те, що Він робить – пальці вкладаються у вуха, слина на пальці торкається язика немови і нарешті – погляд, який Ісус спрямовує не небо. Все, що буде з тобою, з твоєю найголовнішою проблемою, наче каже Він глухому немові мовою жестів – прийде з небес, бо Сам Я з неба зійшов і чиню волю Отця Небесного, Який любить світ до такої міри, що дав Мене,
аби всі ви мали життя, аби ти був зцілений.

Але це все мова жестів. Вони лише пояснюють те, що зараз станеться. А далі – подія, яка докорінно змінює життя знедоленого чоловіка.  І ця подія – одне-єдине слово Господа Христа: «Еффата!» Євангеліст дає одразу переклад: «Відкрийся!» Одне-єдине Боже слово, але яке могутнє. Ось як про нього пише автор Послання до євреїв (4:12): «Бо Боже Слово живе та діяльне, гостріше від усякого меча обосічного, проходить воно аж до поділу душі й духа, суглобів та мозків, і спосібне судити думки та наміри серця».

Гостре це слово і всемогутнє.  Воно розтинає глухоту, воно розрізає немовство і ось: «відкрилися вуха йому, і путо його язика розв'язалось негайно, і він став говорити виразно!» Цю подію бачив святий пророк Ісая. За 700 років до народження Христа він пророкував (35:5, 6): «Ось ваш Бог, помста прийде, як Божа відплата, Він прийде й спасе вас! Тоді-то розплющаться очі сліпим і відчиняться вуха глухим, Тоді буде скакати кривий, немов олень, і буде співати безмовний язик, бо води в пустині заб'ють джерелом, і потоки в степу!» 

Бог прийшов, Бог промовив Слово. Христос сказав: «Еффата!» Вуха глухого відчинилися. Безмовний язик заспівав. І навіть заборона Христа не розповідати нікому про це чудо, не може стримати язик Віруючих від прославлення Сина Божого, а вуха довколишніх від слухання цього співу, Доброї Новини про те, що Христос вже тут і спасіння – поряд, і Боже Слово, пророцтво про Христа виконується, бо як і написано про Месію, «Він добре все робить: глухим дає чути, а німим говорити!»

Одного слова Божого достатньо, аби розкрилися вуха глухим і вуста німим.  «Еффата» - пролунало із уст Христа того важливого дня і цим словом Господь дав нове життя нашому колись глухому і колись немові. «Звершилось!» - цього одного слова, яке пролунало із уст Христа, достатньо, аби проголосити історію викуплення нас від наших гріхів завершеною.  Звершилось на хресті Голгофи визволення вас від влади гріха і диявола.  Звершив Христос, Син Божий ваше визволення від вічної смерті до вічного життя.  Одне-єдине слово, але яка в ньому міць та непереборна істина, підтверджена славетним воскресінням нашого Господа на третій день із гробу.

Того, хто відкрив вуха та вуста глухому немові, гріб утримати не міг. Як розкриті вуха та уста глухому немові силою Господа Христа, так само розкривається і гріб. Апостол Петро проповідує: «Бог воскресив Його, пута смерти усунувши, вона-бо тримати Його не могла». Смерть не може тримати праведного Сина Божого. Відкритий гріб воскреслого Христа означає також відриті небеса для кожного, хто надію свою покладає нині на Ісуса і відкриває вуха свої до Його Слова, а вуста Свої до Його правдивих тіла та крові у хлібі та вині Святої Вечері.

Памятаєте, як сказав був доктор Лютер: «Коли я намагався все тримати у власних руках, то все втрачав, але коли передав те в руки Божі, то маю те й донині». Глухого немову передали в руки Христа і ось він чує і говорить. Бо їх чує Христос і говорить одне-єдине слово: «Еффата» - «Відкрийся!»  Він промовляє це слово, бо Він любить розкаяного грішника. Христос любить вас, любі брати і сестри і сьогодні Він проголошує вам прощення ваших гріхів і провин.  Христос любить вас і через Його любов Він відкрив ваші вуха, аби ви чули Його Слово.  Він відкрив ваші розкаяні серця і створив у них віру.  Через Його велику любов Він відкрив і ваші уста, аби ви сьогодні хвалили ними Бога за велику Його любов, яка ллється до нас із Його Євангелія.

Бо відкриті не лише наші вуха і відкриті не лише наші уста, але й там, у майбутньому розкриті наші гроби, з яких воскрешає усіх віруючих Син Божий у день Свого славетного повернення.  І розкриті небеса, з яких сходить Новий Єрусалим, оселя Бога із людьми, де приготоване місце для кожного з вас Христом, і вхід до якого відкрито для кожного з вас Христом. Усе відкрито, бо все зробив Христос.

Сьогодні у нас особливий день. День у який ви зможете розгорнути особливу книгу і відкрити перший том творів Мартіна Лютера. Цей том – його проповіді на перші чотири розділи Євангелія від Св. Івана. У своїх проповідях доктор Лютер наче відкриває навстіж двері у час земного служіння Спасителя Христа, від часу Його воплочення, до проповідей Івана Христителя, до покликання перших Апостолів, до першого чуда в Кані Галілейській, до нічної бесіди з Никодомом, до чудесних слів нашого Спасителя: «Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне» (Ів. 3:16).  Хтось був справедливо зауважив, що після Св. Апостола Павла не було чоловіка, який би так близько знав Господа, як доктор Мартін Лютер.

Сьогодні особливий день, бо в цей день для багатьох українців відкривається Христос так, як Його знав, сповідував і проповідував Реформатор і в силу слова Якого він вірував. Хай ці двері у твори Лютера не зачиняються ніколи, а після першого тому хай ідуть інші, які відчинятимуть двері ще просторіше до пізнання Бога і Христа, аби ми самі чули Христа, хвалили Його, надіялися на Нього і приводили інших поки-що, можливо, глухих немов – тих, хто як і ми колись, що не знають Христа, аби і їхні вуха та уста відкривалися і наповнювалися Євангелієм, Доброю Новиною про Христа Спасителя.  Заради Нього. Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде зо всіма вами! Амінь (2 Кор. 13:14).

Немає коментарів: