Рости на спасіння (проповідь)

неділя, 29 грудня 2013 р.

Проповідь на неділю праотців

ДО ХРИСТА ТА ЙОГО СЛОВА!
                    (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

Прочувши ж Іван у в'язниці про дії Христові, послав через учнів своїх, щоб Його запитати: «Чи Ти – Той, Хто має прийти, чи чекати нам Іншого?» Ісус же промовив у відповідь їм: «Ідіть, і перекажіть Іванові, що ви чуєте й бачите: Сліпі прозрівають, і криві ходять, стають чистими прокажені, і чують глухі, і померлі встають, а вбогим звіщається Добра Новина... І блаженний, хто через Мене спокуси не матиме!» Як вони ж відійшли, Ісус про Івана почав говорити народові: «На що ви ходили в пустиню дивитися? Чи на очерет, що вітер гойдає його? Та на що ви дивитись ходили? Може на чоловіка, у м'які шати одягненого? Адже ж ті, хто носить м'яке, по палатах царських. По що ж ви ходили? Може бачити пророка? Так, кажу вам, навіть більш, як пророка. Бо це ж той, що про нього написано: «Ось перед обличчя Твоє посилаю Свого посланця, який перед Тобою дорогу Твою приготує!»  (Євангеліє від Св. Матвія 11:2-10).

Божій Церкві… посвяченим у Христі Ісусі, покликаним святим… благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа! (1 Кор. 1:2, 3) Амінь.

Дорогі брати і сестри, хтось був сказав, що спокуса – це диявол, який шепче крізь замкову шпаринку в дверях, а піддавання спокусі – це відчинення дверей навстіж і запрошення, аби він почувався, як вдома.  Господь застерігає нас, аби ми не спокушалися.  Власне кажучи, прохання Господньої молитви містять і такі слова:«І не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого».

Спокус існує безліч і всі вони – небезпечні.  Всі вони можуть закінчитися гріхом, жахливі наслідки якого будуть відчуватися часто не лише в сумлінні, але й у житті, не лише декілька хвилин або годин, але й днями, роками, а то й навіть до кінця життя. Але, певно, найгрізнішою спокусою є спокуса, засумніватися у Христові, зневіритися в Синові Божому.

Якщо ще декілька століть тому, особливо в країнах, де християнство було офіційною релігією, нарікати на Христа, говорити про Нього всякі нісенітниці було би просто неможливо. І диявол мусив діяти приховано через різноманітних фальшивих учителів, то сьогодні в його руках перебувають потужні засоби масової інформації. Він говорить через радіо, намагається зачарувати глядачів різноманітними фільмами та телепередачами з телевізорів та комп’ютерних моніторів, друкує статті в популярних газетах і журналах і навіть навчає наших дітей у школах. Згадайте лишень сумнозвісну теорію про еволюцію. 

Про наш час ми чуємо велике застереження від Господа у Книзі Обявлення (12:12): «Горе землі та морю, до вас бо диявол зійшов, маючи лютість велику, знаючи, що короткий час має!»  Час повернення Христа у славі невідворотно наближається і тому диявол, каже Господь, буде все більше лютувати, намагаючись загубити наші душі, тобто знищити нашу християнську віру.

Про те, наскільки ви піддалися його нападам і спокусам лукавого, ви може судити з того, наскільки ви погоджуєтеся з тим, що світ говорить про Христа і наскільки ваш погляд збігається з тим, що промовляє Слово про Божого Сина.  Про те, наскільки ви піддалися спокусам диявола ви можете судити з того, наскільки ви надієтеся на Христа, наскільки ви довіряєте Йому і як сильно ви хочете бути з Ним і з Його Церквою в неділю, таку звичайну неділю, як сьогодні.

Ви можете судити про вашу резистентність спокусам нечистих духів також з вашого молитовного життя – як часто ви молитеся і то не просто молитеся за власні потреби, але й за духовні благословення, а ще за інших людей, за українську владу, за нашу країну, за наших одновірців і усіх інших ближніх. 

А ще – як ви особисто чините публічний опір власними словами та вчинками усій цій шаленій диявольській антихристиянській пропаганді та діянням Останнього Часу – часу перед поверненням Христа Спасителя? Як часто ми в нашому укріпленому замку, за броньованими дверима лютеранської віри чуємо шепіт диявола і навстіж прочиняємо йому двері, дивуючись потім із наслідків нашої власної податливості та забудькуватості про Божі обітниці?

Сьогоднішній наш євангельський текст показує, що спокуса сумніву часом закрадалася в серця учнів навіть таких великих проповідників, як Предтеча Христа – Івана Христителя.  Іван не вагається у Христі.  Він не сумнівається в ньому.  Але він обмежений стінами вязниці, в яку його запроторено саме за проповідь Божого Слова. Він бачить вагання своїх учнів. І якби він був нас свободі, то він просто сказав би їм: «Любі браття мої, любі мої учні, ходімо до Христа і ви почуєте, і побачите на власні очі Того, Кого бачив Я і про Кого Я засвідчив і засвідчую, що Він – Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере».

Але нині пророк зробити цього не може. Тому він робить те, що робив завжди.  Він робить те, що робив кожен пророк у Старому Заповіті.  Він робить те, що робитимуть усі Апостоли Христові.  Він робить те, що повинні робити усі проповідники і пастирі, які називають себе християнськими проповідниками, пастирями і єпископами. Він вказує на Христа.  Він чує про Його чуда. Він радіє чудами Христовими.  Його радість множиться, бо Він знає, що Бог ніколи не підводить.  І через це він відправляє Своїх учнів просто до Христа. 

Він хоче, аби й вони, як він колись біля Йордану, на власні очі побачили Месію і почули Його.  Він хоче, аби вони, перестали слухати нашіптування диявола через замкову шпаринку і поставили перед Месією запитання: «Чи Ти – Той, Хто має прийти, чи чекати нам Іншого?» Іншими словами: «Чи Ти – справжній Христос?  Чи Ти – справжній Спаситель? Чи Ти – Той, про Кого проповідували всі без винятку пророки? Бо ми ждемо саме на Нього, на Того, на Кого вказують усі пророки».

Іван знає, до Кого посилати в час сумніву. Предтеча становить чудесний взірець для кожного з нас, як у вірі, так і в діянні. Він не мовчав про гріх. Сучасна українська історія з журналістом-правдолюбом, Григорієм Гонгадзе, є лише тьмяним і дуже невиразним повторенням того, що було сталося із Іваном Христителем. Іван не боявся докоряти Іродові. Через це він у вязнці.  Іван не боявся проповідувати Закон і засуджувати гріх.  Йому байдуже було на особу.  Він проповідував те, що каже Бог.

Але розкаяним і тим, що сумнівалися і вагалися, він проповідує Христа.  Він вказує на Нього. Він відправляє усіх у сумніві, у ваганні, усіх засмучених до Христа, Який дещо пізніше Сам каже: «Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, і Я вас заспокою! Візьміть на себе ярмо Моє, і навчіться від Мене, бо Я тихий і серцем покірливий, і знайдете спокій душам своїм» (Мт. 11:27, 28). 

            А шукачам істини Христос відповідає: «Ідіть, і перекажіть Іванові, що ви чуєте й бачите: Сліпі прозрівають, і криві ходять, стають чистими прокажені, і чують глухі, і померлі встають, а вбогим звіщається Добра Новина... І блаженний, хто через Мене спокуси не матиме!» Відповідь Сина Божого – це слова іншого великого пророка, який жив за 700 років до Івана Христителя – Св. Ісаї. Слова цього пророка ми вже сьогодні чули під час читання Писання зі Старого Заповіту.  Ісая використовує в своєму тексті майбутній час. Бо те, що він пише про Месію, має ще настати.  Ісая бачить це виразно, наче на власні очі, але бачить це в майбутньому. Проте для Христа цей час – теперішній. Бо весь майбутній час пророків, усього Писання, стосувався і стосується Його особисто.

Христос – теперішнє. Як колись у тій пісні «Есть только миг меж жду прошльім и будущим – именно он назьівается жизнь».  Христос – життя.  Христос – справжнє життя і життя подостатком. І Він – виконання усіх пророцтв і сьогоднішнього пророцтва Ісаї зокрема. Він майбутнє робить реальністю і перетворює майбутній на час на теперішній і проголошує виконання пророцтв Ісаї: «Сліпі прозрівають, і криві ходять, стають чистими прокажені, і чують глухі, і померлі встають, а вбогим звіщається Добра Новина...»

Поспішайте, любі Іванові учні!  Перекажіть вашому любому вчителеві ці слова, адже «повторение – мать учения». Хай ці слова зміцнять вашу віру в Христа і хай ця віра принесе рясний плід у вашому житті і приведе вас у життя вічне, яке для вас і для всіх здобуває Той, до Кого вас направив Іван Христитель – Той, на Кого він вказував вам біля Йордану і продовжує вказувати сьогодні зі сторінок нашого Євангелія.

Його віру сьогодні ставить за приклад нам Месія.  Христос ставить нам за приклад Іванову проповідь, Іванову рішучість, Іванову відповідь на сумнів, на спокусу – той улесливий шепіт диявола крізь замкову шпаринку. Христос Господь ставить усім нам за приклад Іванову відповідь на будь-яку серйозну проблему і будь-який виклик: показувати на Христа, відправляти про Христа, свідчити про Христа.  Всяке інше послання крім Євангелія лише посилить сумнів. Всяке інше послання - порожня балачка, а то ще й мертва вода. Але спасенну віру творить і зміцнює її в час сумніву лише Євангеліє Христове, незважаючи на те, чи проголошує його Ісая, а чи Іван Христитель.

Через це Івана так хвалить сьогодні наш люблячий Господь: «На що ви ходили в пустиню дивитися? Чи на очерет, що вітер гойдає його? Та на що ви дивитись ходили? Може на чоловіка, у м'які шати одягненого? Адже ж ті, хто носить м'яке, по палатах царських».  Хліба і видовищ хотіли давні римляни. Здається там слід шукати витоки парадигми сучасного туризму. Але біля Йордану нічого особливого не було. Вода, очерет і чоловік, одягнений не на показ мод.  Не за тим ходили євреї до Йордану.

«По що ж ви ходили?»,  – продовжує Ісус, «Може бачити пророка? Так, кажу вам, навіть більш, як пророка. Бо це ж той, що про нього написано: «Ось перед обличчя Твоє посилаю Свого посланця, який перед Тобою дорогу Твою приготує!»  Іван мав те, що не мали інші – Слово Боже, чисте, непорочне, могутнє, живе і діяльне. Ним він готує дорогу для Христа.  Він – особистий Божий посланець, Божий ангел, Божий посол, який безупинно, аж до останньої миті свого життя, представляє Творця. 

Іван – той посланець, який проголошує Закон і чудесне, солодке, втішливе Євангеліє із перстом, звернутим на Христа: «Оце Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере!»  Мій гріх і ваш гріх, і гріхи та провини усіх людей, які жили до Христового розп’яття і живуть після Його воскресіння. І це послання про Божого Агнця, Який нас любить від початку створіння, до останнього Його подиху на хресті, до останньої Його краплини крові на Голгофі, втішає нас вірою, яку це слово породжує у наших серцях, котра спонукає нас горнутися до Христа, особливо в час сумніву і будь-якої спокуси, на які такий щедрий сьогоднішній лукавий світ і розлючений сатана, якому залишається все менше днів, аби провокувати нас до гріха.

Послання Ісаї, послання Апостолів, послання Івана Христителя – одне й те саме: Христос – обіцяний Месія і Спаситель світу. Він забрав усі ваші гріхи на Себе. І памятайте, що навіть коли ваша віра почала хитатися або ви впали у спокусу, Він хоче, аби ви не загинули, а жили вічно.  Чому? Бо Він вас любить.  Він помер за вас.  Він воскрес для вас.  Він зробив це, аби сьогодні ви у каятті та вірі, змогли отримати прощення ваших гріхів і отримали запевнення про це прощення, споживаючи Його істинне тіло та п’ючи Його істинну кров у Святій Євхаристії.  Щоби в кінці, коли скінчаться всі дні цього лукавого світу, ви змогли би взяти участь у набагато величнішому банкеті – воскресінню і вічному житті у Царстві Божому.

До воскресіння усіх мертвих і вічного життя віруючих у Христовому вічному Царстві залишилося ще менше часу. Бо ще один, на цей час 2013 світський рік, рік від Різдва Христового уже підходить до кінця і Христос у славі ще ближче, ніж був торік. А з Ним і воскресіння, і переміна тіла, і життя вічне.  А до того часу робімо із власними сумнівами та сумнівами наших друзів так, як робив Іван Христитель із сумнівами його любих учнів – направляймося самі і направляймо інших до Христа та Його Слова. Прийди, Господи Ісусе! Амінь.


Благодать Господа нашого Ісуса нехай буде з вами!

Немає коментарів: