Рости на спасіння (проповідь)

неділя, 15 грудня 2013 р.

Проповідь на 1-у неділю Церковного Новоліття

                    ЦАР ГРЯДЕ!
                    (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

А коли вони наблизились до Єрусалиму, і прийшли до Вітфагії, до гори до Оливної, тоді Ісус вислав двох учнів, до них, кажучи: «Ідіть у село, яке перед вами, і знайдете зараз ослицю прив'язану та з нею осля; відв'яжіть, і Мені приведіть їх. А як хто вам що скаже, відкажіть, що їх потребує Господь, і він зараз пошле їх». А це сталось, щоб справдилось те, що сказав був пророк, промовляючи: «Скажіте Сіонській доньці: Ось до тебе йде Цар твій! Він покірливий, і всів на осла, на осля, під'яремної сина». А учні пішли та й зробили, як звелів їм Ісус. Вони привели до Ісуса ослицю й осля, і одежу поклали на них, і Він сів на них. І багато народу стелили одежу свою по дорозі, інші ж різали віття з дерев і стелили дорогою. А народ, що йшов перед Ним і позаду, викрикував, кажучи: «Осанна Сину Давидовому! Благословенний, хто йде у Господнє Ім'я! Осанна на висоті!» (Євангеліє від Св. Матвія 21:1-9).

Усім… улюбленим Божим, вибраним святим, благодать вам та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа!   (Рим. 1:7) Амінь.

Дорогі брати і сестри, певно багатьом з вас доводилося чути про те, як «радісно» зустрічають водії в Києві та й в інших містах кортежі з високими українськими чиновниками, які наче середньовічні вельможі полюбляють не лише вкрай дорогі транспортні засоби, але й вимагають для себе надзвичайно особливого ставлення – терпіти пересування чиновників, марнуючи заради них власний час у транспортних корках.  Ця психологія панування, непогамовна  жага до демонстрації власної величі була завжди властива невіруючому світові.

Через цю жагу до демонстрації власної величі, власної могутності чимало людей зазнали горя від можновладців. Сумнозвісна «йолка на крові» з’явилася теж через чиєсь бажання продемонструвати, хто насправді має в Києві та Україні владу та силу, аби надовго запам’яталося громадянам, що треба безумовно виконувати вказівки того, хто вважає себе за величного і могутнього, умудряючись при цьому пишатися своєю християнською вірою.

Гординя, пиха, зухвальство – ці гріхи властиві багатьом людям і немає, напевно такого уряду на землі, в якому не було би людей із такими гріхами. Біда для народу настає тоді, коли таких можновладців більшість, а свавілля стає релігією влади і керівників будь-якого рівня та способом виявлення власної могутності та величі.

Покірна і віруюча Діва Марія співаючи Величальну пісню, застерігає усіх тих, що мають високе становище у світі і пишаються собою: «Милість Його [Божа] з роду в рід на тих, хто боїться Його! Він [Бог] показує міць Свого рамена, розпорошує тих, хто пишається думкою серця свого! Він могутніх скидає з престолів, підіймає покірливих, удовольняє голодних добром, а багатих пускає ні з чим! (Лк. 1:50-53).  Богові огидні свавільні, горді, пихаті та кровожерні люди. Бог гидує тими, що використовують владу для будування самих себе та власного розкішного життя.  Бо владу Він дає не для того. Бог дає владу, аби правителі служили, служили Йому і Його народові.

Одного разу Господь у розмові про те, хто є насправді великим і величним, сказав був і Своїм учням, і нам: «Ви знаєте, що князі народів панують над ними, а вельможі їх тиснуть. Не так буде між вами, але хто великим із вас хоче бути, хай буде слугою він вам. А хто з вас бути першим бажає, нехай буде він вам за раба. Так само й Син Людський прийшов не на те, щоб служили Йому, а щоб послужити, і душу Свою дати на викуп за багатьох!» (Мт. 20:25-28). У служінні – справжня велич правителя народу. У служінні – справжня велич будь-якого керівника.

Сьогоднішній наш євангельський текст, який традиційно вживається не лише на Вербну неділю, але й на початок Різдвяного посту, розповідає нам про славний вхід нашого Господа Христа в Єрусалим. Господь проводить підготовку до цього в’їзду.  Він дає доручення Своїм учням: «Ідіть у село, яке перед вами, і знайдете зараз ослицю прив'язану та з нею осля; відв'яжіть, і Мені приведіть їх. А як хто вам що скаже, відкажіть, що їх потребує Господь, і він зараз пошле їх».

Він не каже їм: «Ідіть до Єрусалиму і знайдіть найкращих коней, які є в Юдеї!»  Він не каже їм: «Ідіть і розшукайте найліпшу колісницю для мене!» Він не каже їм: «Ідіть і найміть тільників, аби одні розчищали переді Мною дорогу, інші стояли з боків, а ще група одна ішла позаду Мене і захищала Мене від підступних ворогів!»  Ні, Ісус – зовсім інший. Він – Цар Небесний, Який стався людиною.  І під Його командою перебуває увесь всесвіт, вже не кажучи про легіони ангелів.

Але Він – тихий і серцем покірливий.  Він прийшов, аби послужити. Він не прийшов панувати і звертатися до Свого народу, як цар, що демонструє силу і пиху. Ні – Він прийшов на виконання пророцтва, яке Господь був висловив через Захарія: ««Скажіте Сіонській доньці: Ось до тебе йде Цар твій! Він покірливий, і всів на осла, на осля, під'яремної сина». Цар Сіонської доні, тобто Церкви – покірливий.  Він – Творець усесвіту. «Усе через Нього постало, і ніщо, що постало, не постало без Нього» (Ів. 1:3). «Бо то Ним створено все на небі й на землі, видиме й невидиме, чи то престоли, чи то панування, чи то влади, чи то начальства, усе через Нього й для Нього створено! А Він є перший від усього, і все Ним стоїть» (Кол. 1:16, 17).

Але Він – покірливий. Він упокоряється, стаючи зачатою від Святого Духа дитинкою в утробі Діви Марії.  Творець усього упокоряється, народжуючись від Діви Марії у вбогій стайні і знаходячи першу колиску в яслах для худоби. Він упокоряється, слухаючи Марію і Йосипа. Він упокоряється під Іванове Хрищення, відповідаючи на заперечення Свого Предтечі: «Я повинен христитись від Тебе, і чи Тобі йти до мене?» і каже: «Допусти це тепер, бо так годиться нам виповнити усю правду» (Мт. 3:14, 15).

Він упокоряється, служачи Своєму народові, розпочинаючи від весілля в Кані Галілейській.  Він упокоряється, бо Він – тихий і серцем покірливий і тому Він в’їздить до Єрусалиму не на арабському скакуні, а на віслюкові. Бо Його місія служіння ще не завершена, бо виконання пророцтва триває, бо Захарій бачить не Царя-воїна, а Царя покірливого, Царя-Слугу, Царя, Який любить Свій народ, Царя, Який любить весь світ.

Цього Самого Царя-Слугу бачить і вітає весь Єрусалим.  Дороги не перекриваються, ніхто не сидить і не чекає, коли ж пролетить той страшний кортеж, рахуючи змарновані години та підшуковуючи пояснення про запізнення для начальників, вчителів і колег. Ні, в Єрусалим в’їздить не вельможа, а Цар Небесний, Ісус Христос – Цар-Слуга, Цар-Лікар народу, Цар-Годувальник, Цар-Чудотворець, Цар Любові і Життя.

Тому не сиплються на голову Йому прокльони і не обурюються народ єрусалимський велелюдними натовпами, що оточують дорогу до Храму.  А відбувається щось цілковито протилежне: «І багато народу стелили одежу свою по дорозі, інші ж різали віття з дерев і стелили дорогою». І лунають не фальшиві привітання із вуст народу, а лунає Божа істина: «Осанна Сину Давидовому! Благословенний, хто йде у Господнє Ім'я! Осанна на висоті!»

Бо Ісус – Син Давидів, обіцяний Месія, Цар, Який царюватиме на престолі Давидовому на вічні віки. Він іде в Господнє Ім’я, аби спасти людей. «Так-бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне. Бо Бог не послав Свого Сина на світ, щоб Він світ засудив, але щоб через Нього світ спасся» (Ів. 3:16, 17). Він не прийшов, аби зберегти цей грішний світ, а для того, аби спасти усіх, хто вірує в Нього від гріха.

Ісус – Цар покірливий. Христос – Цар-Слуга.  Його найбільше упокорення відбудеться майже через тиждень – на хресті Голгофи, коли з під тернового вінця на голові Царя Небесного, з його рук і ніг, пробитих цвяхами, з Його збичованого тіла, з Його проколотого списом боку спливатиме кров за гріхи цілого світу, а Його неживе тіло покладуть у гріб ті двоє, що відважаться не мовчати про свою віру у Сина Давидового і підуть наперекір усій верховній владі їхнього народу – праведні та віруючі Никодим і Йосип із Ариматеї. Ось Цар твій покірливий, Церкво, Який послужив тобі – до кінця, до останньої краплини крові віддавши за тебе і за твої гріхи, Самого Себе, святого Сина Божого, досконалого Сина Людського – Себе, вічного Царя, Сина Давидового.

Він послужив до Самого кінця, аби восторжествувати на третій день над смертю і аби це торжество було не лише Його, але й вашим, любі брати і сестри. Бо все, що Цар Небесний, Ісус Христос, робив і далі робить – усе Він робить заради вас.  І сьогодні Він прощає вам ваші гріхи. І сьогодні Він дарує вам вічне життя.  І сьогодні Він підтверджує Свою святу і непорушну обітницю Своїми істинними тілом і кров’ю у хлібі та вині Святої Вечері. Воскреслий Цар-Слуга далі служить вам, любі брати сестри, піклуючись про вас щодня і хлібом щоденним на вашому столі, і хлібом насущним у Слові і Таїнстві.

Чому Він служить вам? Бо Він вас любить. Бо Він хоче, аби ви жили вічно з Ним не в цьому світі, а в Царстві Небесному.  Служіння Христа Царя триває.  Він заступається за нас перед Богом.  І стрімко наближається той час, коли Він повернеться вже не в покорі, а в славі, аби воскресити усіх мертвих. Де тоді будуть усі вельможі, чванливі та пихаті, сповнені гординею і себелюбством, жорстокістю і марнославством? Там, де і їхні одновірці – диявол із усіма його демонами – у вічному огні пекла, повіки віків страждаючи від мук, описати які земною мовою неможливо.

А де будете ви, любі брати і сестри?  Де будете ви, що сьогодні каєтеся у власних гріхах гордині, жаги до панування та егоїзму?  Де будете ви, що надієтеся на Христа, Який помер за всі до однієї ваші гріхи та провини і воскрес для вашого виправдання?  Ви, що воскреснете або перемінитеся, якщо будете жити в час Його приходу, будете з Христом-Царем. Бо вже нині ви поєднані з Ним вірою, хай навіть часом кволою.  Але кволим не є Цар, Який промовляє: «Мого голосу слухають вівці Мої, і знаю Я їх, і за Мною слідком вони йдуть. І Я життя вічне даю їм, і вони не загинуть повік, і ніхто їх не вихопить із Моєї руки. Мій Отець, що дав їх Мені, Він більший за всіх, і вихопити ніхто їх не може Отцеві з руки.  Я й Отець – Ми одне!» (Ів. 10:28-30). Цар Христос, Цар-Слуга – могутній, люблячий і Він зміцнює вашу віру Своїм голосом, тобто Євангелієм.

Наближається той час коли, ми побачимо Його прихід не такий, який Він мав, коли заходив у Єрусалим у нашій євангельській оповіді.  У Єрусалим Він заходив у покорі, видимо.  Серед нас Він, Цар слави, далі перебуває у благодаті, а не в повноті слави, коли ми чуємо Його голос – Євангеліє.  Але настає Останній День – День повернення Христа у славі, коли ми будемо радісно вітати прихід нашого Царя, співаючи: «Осанна Сину Давидовому! Благословенний, хто йде у Господнє Ім'я! Осанна на висоті!», аби самим увійти в Його Царство Слави – Царство Боже, яке здобув для нас Він, Христос-Цар, Христос-Слуга. Прийди, Господи Ісусе!  Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде зо всіма вами! Амінь (Рим. 16:24).



Немає коментарів: