Перший плід Слова

     Ось перший плід любого Слова: християни через нього навчаються таким чином, що зростають у вірі та надії, навчаються передавати  всі свої вчинки та дороги Богові і надіятися на Нього в усьому, що потрібно їм для душі та тіла.

Мартін Лютер, З тлумачення двадцять третього Псалма

Після Святої Літургії

Минулої неділі після літургії: наш катехіт, Максим Рудзік; сестра Олеся Жуковська, яка тепер є також медиком нашої парафії; ваш покірний слуга та диякон Сергій Березін. Диякон тримає букет, бо якраз минулої неділі святкував День народження. Олесю, ласкаво просимо до парафії! Сергію, ще раз - многая Вам і благая літа!

Складові природи прабатьківського гріха

1)  Це дефект бо ж брак прабатьківської праведності, а саме те, що наша природа у своєму першому народженні не несе відповідності до Слова і Божої волі, яку мав Адам, створений на початку за образом Божим. Ця природа також не має можливості або сили ані почати, ані довершити цю відповідність, але нині вона - спотворена, оголена і позбавлена тих прабатьківських дарів праведності.
   2)  Сама спотвореність природи, а саме те, що наша спотворена природа не просто має той дефект, але й те, що замість втраченої прабатьківської праведності постала і пронизала, наче отрута, всю нашу природу зіпсута збоченість, атаксія (безлад), знищення та спотвореність усіх людських сил. Звідси випливає те, що людина, за природою є чужою та закритою для того, що вимагає Божа воля, і лише або трохи журиться про це, або зазвичай їх робить те, що вимагає Бог неохоче, наче втомлено і не виявляючи певної зацікавленості, а з іншого боку, людину приваблює та рухає нею природна потреба до всіх бажань та найбільшої насолоди і відкритості до того, що суперечить Божій волі. Таким чином з такого гріховного коріння нічого не може вродити окрім грішних плодів (Буття 6; Псалом 51; Єремії 17; Матвія 7:18; 12:35; Івана 3; Римлян 5:7).
     3)  До природи прабатьківського гріха належить також провина, а саме те, що через гріхопадіння Адама і через те спадкове або ж прабатьківське зло, усі люди, народжені людським насінням, є за природою дітьми гніву (Ефесян 2:3) і, окрім наших бід, перебувають ще й під смертю і вічним прокляттям (Римлян 5:12, 18).

Мартін Хемніц, Довідник: Служіння, Слово і Таїнства

Проповідь на 2-у неділю Великодня

                                  ПЕРЕМОЖЦІ

                    (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

Бо кожен, хто родився від Бога, перемагає світ. А оце перемога, що світ перемогла, віра наша.  А хто світ перемагає, як не той, хто вірує, що Ісус то Син Божий? То Той, що прийшов був водою та кров'ю, Ісус Христос. І не тільки водою, а водою та кров'ю. І Дух свідчить, бо Дух то правда. Бо троє свідкують на небі: Отець, Слово й Святий Дух, і ці Троє Одно. І троє свідкують на землі: дух, і вода, і кров, і троє в одно. Коли ми приймаємо свідчення людське, то свідчення Боже вартніше, бо це свідчення Бога, яким свідчив про Сина Свого.  Хто вірує в Божого Сина, той свідчення має в собі. Хто не вірує Богові, той учинив Його неправдомовцем, бо не вірив у свідчення, яким Бог свідчив про Сина Свого (1-е Соборне послання Св. Апостола Івана 5:4-10).

Христос воскрес!  Воістину воскрес!

Дорогі брати і сестри, місяць тому, як стверджує наш уряд, наша армія, у випадку атаки військ Російської Федерації, не змогла би надати ефективної відсічі ворогові. Сьогодні ж, як стверджують наші урядовці, країна змогла мобілізуватися, укріпити кордони і підтягнути до кордону достатню кількість військових та відповідної техніки,  аби дати необхідну відсіч російському агресорові.  Наші громадяни теж не залишаються осторонь, а в різний спосіб намагаються допомогти своїм воїнам-захисникам, хто продуктами, хто речами, а хто навіть військовою технікою, як-от один бізнесмен із Донецької області, який подарував прикордонникам два бронетранспортери. Та й кожному з вас відомий, напевно, номер 565, набравши який зі свого мобільного телефону, ви зможете відправити 5 гривень на потреби Збройних Сил України. Для перемоги у війні потрібні могутня, добре оснащена, добре підготовлена армія.

Сьогодні улюблений учень Господа, Апостол Іван, теж говорить про перемогу. Але перемога ця особлива.  Ця перемога – перемога над світом. Світ перемогти набагато важче ніж велику ворожу армію. Бо врешті-решт, коли є достатньо зброї, коли зброя сучасна і потужна, коли є добре підготовлені воїни, які люблять свою країну, то перемога – не така вже й складна справа.  Але у війні зі світом – все набагато складніше. Бо світ – це, власне кажучи, не люди, а те, що людей утримує у неволі.

Св. Павло дає нам визначення цього світу, проти якого ми ведемо боротьбу. Він пише в листі до ефесян (6:12): «Ми не маємо боротьби проти крови та тіла (тобто, проти людей), але проти початків, проти влади, проти світоправителів цієї темряви, проти піднебесних духів злоби». Ця війна – вкрай складна і, якщо ми ведемо її в будь-якому людському товаристві, навіть найбільш мужніх і геніальних людей, ми приречені до поразки, бо диявол і його армія – набагато могутніші, розумніші, хитріші та підступніші.  Гріх, який живе всередині нас – наче ті терористи у Слов’янську, які слухаються голосу Москви і виконують усе на її замовлення. Так і гріх радий виконувати замовлення диявола та його бісів.  Тож ми, наче маємо всередині терориста - гріх і перемогти у війні зі світом не можемо – не маємо для цього сил. І жодна зброя тут не допоможе. І номер 565 грошей на зброю проти гріха не назбирає.

Проте наш любий Апостол сьогодні нас вельми утішає і підбадьорює. Він каже, що перемога над світом – можлива і то не просто можлива, а вже належить тим, хто народився від Бога. Він так і пише: «Бо кожен, хто родився від Бога, перемагає світ». Багато людей народжуються щодня на світ. Але від Бога народжуються лише ті, хто народжується від води і Духа: тобто ті, що стають віруючими через воду Хрищення і Слово.  Писання каже нам, що той народився від Бога, хто вірує в Христа. Отже, кожен віруючий в Христа перемагає світ і є переможцем над світом.

Але як ми перемагаємо світ? Що в нас є такого, аби подолати цю, в іншому випадку, лукаву, жорстоку і непереможну силу? Апостол Христів дає відповідь: «А оце перемога, що світ перемогла, – віра наша». Не діла, не наші якісь подвиги, а віра. Не віра з ділами, а віра – сама віра. Втім, у світі є дуже багато віруючих людей.  Адже в кожній релігії є свої віруючі. Проте не всяка віра дає перемогу над світом. Через це Апостол наголошує, що світ перемогла лише віра наша – віра, яку мають Апостоли і всі християни.  Лише християнська віра дає перемогу над світом, всяка інша віра поза християнством зазнає від світу поразки.

І причина перемоги нашої віри у Тому, до Кого вона горнеться і в Тому, від Кого відвертається всяка інша, нехристиянська віра. Наша віра горнеться до Сина Божого. Св. Іван ставить риторичне запитання: «А хто світ перемагає, як не той, хто вірує, що Ісус то Син Божий?»  Всі інші зазнають поразки.  А ви, перемагаєте, бо віруєте, що Ісус – Син Божий. Ми – звичайні люди, зачаті і народжені в гріхові, кволі і смерті. А Ісус – вічний Божий Син і Сам істинний непереможний Бог.  Ви віруєте в Ісуса – віруєте, що Ісус – вічний Божий Син, то це означає, що Отець Небесний є ваш Отець і ви маєте спільноту, єдність з істинним, всемогутнім, всюдисущим і всевідаючим Богом.

Таким чином віра в Сина Божого є нашою наймогутнішою зброєю, бо хоча ми самі кволі, але віра несе смертельну зброю для світу, для диявола, гріха і навіть самої смерті. І ця смертельна зброя – Син Божий.  Коли ви маєте віру в Сина Божого, то воює за вас Сам Божий Син, до якого кричать біси: «Що Тобі, Сину Божий, до нас? Прийшов Ти сюди передчасно нас мучити?» (Мт. 8:29).  Син Божий розчавлює голову дияволові.  Син Божий руйнує царство сатани і панування гріха. Син Божий воює за вас. Син Божий здобуває перемога і ця перемога ваша, бо віра горнеться до Христа і вірою ви стаєте з Христом одним цілим.

            Наш любий Апостол каже, що ця віра сповідує, що Ісус прийшов водою і кров’ю. Ми віруємо, що вічний Божий Син стався істинною людиною, будучи зачатим від Духа Святого і народженим Дівою Марією. Коли Син Божий, Ісус Христос, підходив до Йорданських вод, аби охриститися  від Івана, то над Ним не сяяв німб, який малюють на іконах і впізнати в Ньому Сина Божого звичайній людині було неможливо. Ісая (53:2) так пророкував про прихід Месії: «Він виріс перед Ним, мов галузка, і мов корінь з сухої землі, не мав Він принади й не мав пишноти; і ми Його бачили, та краси не було, щоб Його пожадати!»  

Вічний Божий Син стався істинною людиною і Він прийшов водою, тобто охристився і саме в Хрищенні Бог виявляє Ісуса Сином Божим. Іван Христитель розповідає: «І не знав я Його, але Той, Хто христити водою послав мене, мені оповів: «Над Ким Духа побачиш, що сходить і зостається на Ньому, це Той, Хто христитиме Духом Святим». І я бачив, і засвідчив, що Він Божий Син!»  Ми віруємо в Христа, охрищеного в Йордані. Ця віра дає нам перемогу.

Апостол Іван наголошує, що Ісус Христос прийшов «Не тільки водою, а водою та кров'ю».  Та віра, яка не сповідує, того, що Ісус прийшов кров’ю, тобто пішов на хрест Голгофи і там пролив Свою святу та дорогоцінну кров за всі до одного наші гріхи, перемоги не дає. Істинна віра чує біля води заклик пророка Івана Христителя: «Оце Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере!» (Ів. 1:29) і звертає погляд на кров Христову, яка обмиває нас від усіх наших гріхів.  Ця віра спрямовує погляд і на порожній гріб, у який поклали були нашого Спасителя, Який помер за наші гріхи і ця віра радіє зустрічі з воскреслим Христом-переможцем над світом і радісно вигукує: «Христос воскрес!  Воістину воскрес!»

Ця віра сповідує, що Ісус Христос продовжує приходити до нас водою і кров’ю. Ісус приходив до кожного з вас, любі віруючі у водах Святого Хрищення так, що вас стосуються слова Писання: «Ви всі сини Божі через віру в Христа Ісуса! Бо ви всі, що в Христа охристилися, у Христа зодягнулися!» (Гал. 3:26, 27). Ця віра сповідує, що Ісус Христос приходить до нас у Своїх істинних тілі та крові під виглядом хліба та вина Святої Вечері.  Ця віра – перемога над світом. Бо цією вірою ви зодягнуті у Христа. Цією вірою Христова перемога – ваша перемога!

Апостол Івана продовжує: «І Дух свідчить, бо Дух – то правда». Господь Святий Дух – Дух істини.  Саме Його обіцяв Господь Ісус Христос, кажучи: «А коли Втішитель прибуде, що Його від Отця Я пошлю вам, Той Дух правди, що походить від Отця, Він засвідчить про Мене». Наше Писання, Свята Біблія є свідченням Господа Святого Духа.  І ці Писання свідчать про одного Бога у Святій Трійці: Отця, Сина і Святого Духа.  І все Писання вказує на Спасителя Христа, як про це Він каже юдеям: «Дослідіть-но Писання, бо ви думаєте, що в них маєте вічне життя, вони ж свідчать про Мене!» (Ів. 5:39).

Христів Апостол каже, підсумовуючи: «І троє свідкують на землі: дух, і вода, і кров, і троє в одно». Це свідчення не буде переставати аж до кінця віку. І це свідчення про Сина Божого і Сина Людського, про нашого Спасителя Ісуса Христа буде тривати через Духа, тобто, через Слово; через воду, тобто через Таїнство Святого Хрищення і через кров, тобто через Таїнство Святої Вечері.

Дух, вода і кров – Писання, Святе Хрищення і Свята Вечеря свідчать нам про Христа, живлять і зміцнюють нашу віру, яка є нашою перемогою, бо віра приносить нам Христа, Його прощення, Його праведність, Його вічне життя. Звісно, є багато людей, які з цими словами не погоджуються і пропонують щось інше.  Ці люди навіть, буває, називають себе християнами і заперечують то одну, то іншу частину свідчення Божого, або її применшуючи.

Такі люди намагаються підпорядкувати свідчення Духа – Слово Боже своїй грішній логіці, а потім переходять до того, що відкидають свідчення кров’ю, стверджуючи, що у Святій Вечері немає істинної крові Христа, а є якийсь символ. Це може звучати логічно для грішного людського розуму, але не для нас. Бо Слово Боже, каже Апостол, істинне.  «Коли ми приймаємо свідчення людське, то свідчення Боже вартніше, бо це свідчення Бога, яким свідчив про Сина Свого», –  каже він.

Це свідчення ми маємо в собі, адже Господь Святий Дух, Який живе в кожному з вас любі віруючі, Він буде свідчити істину через вас. Хто ж це свідчення відкидає і не вірує в нього – хто відкидає істинність Писання, істинність Святого Хрищення та реальну присутність тіла і крові Христових у Святій Вечері, той дуже ображає Бога і навіть більше робить Бога неправдомовцем.  Чому він так робить? Бо не вірить у свідчення, яким Бог свідчив про Сина Свого. А якщо не вірить у це свідчення, то й немає перемоги над світом.

А ви, любі брати і сестри, що віруєте у все те, що каже Бог – ви маєте перемогу над світом. Бо цей світ переміг для вас Христос. Підтвердження Його перемоги – воскресіння Христа з мертвих.  Ця перемога вже належить вам. Що б не говорив світ, знайте, що перемога – ваша. Радійте цією перемогою, щоразу коли чуєте Євангеліє про прощення гріхів, щоразу коли отримуєте Святе Причастя.  І вірте, і знайте, що вас очікує ще більша радість, коли настане ваше воскресіння або переміна і початок життя у Царстві Небесному в той радісний день, коли повернеться у славі наш Господь, Син Божий, Ісус Христос. Амінь. Радійте перемогою над світом, дорогі брати і сестри, бо Христос воскрес! Воістину воскрес!

"Винахід" Цвінглі

     Аби пояснити, чому Писання часто говорить про одну природу Христа мовою другої природи або приписує властивості однієї природи цілій Особі, Цвінглі у власному конфлікті з Лютером, винайшов власну теорію взаємообміну - Alloeosis - тропа (phrasis loquendi)  за допомогою якого Писання каже щось одне, але має на увазі зовсім інше. Проти цього методу тлумачення Лютер виступив з різкою критикою... (Див. посилання на Лютера у ФЗ, Ст. VII, 39-40).[1]

                                     Доктор Дж. Л. Неве, З історії християнської думки.

---

[1] «Юстин каже так: «Це ми одержуємо не як звичайні хліб і напій, але так як Ісус Христос, наш Спаситель через Слово Боже став плоттю, і задля нашого спасіння також мав плоть і кров, то ми віруємо, що їжа , благословенна Ним Словом і молитвою, є тілом і кров’ю нашого Господа Ісуса Христа». Доктор Лютер також у Своєму Великому і особливо в останньому своєму Сповіданні про Господню Вечерю з великою серйозністю і запалом захищає ту саму форму вислову, яку Христос вживав за першою Вечерею.

В небесній домівці

     23 квітня ц. р. на 89-ому році життя Господь покликав до небесної домівки нашу сестру, Єлизавету Мартинову. Християнський похорон спочилої у Господі сестри відбувся 24 квітня ц. р. Хай втіхою для нас будуть слова нашого Господа: «Я воскресення й життя. Хто вірує в Мене, хоч і вмре, буде жити» (Євангеліє від Св. Івана 11:25). У нашому Символі віри ми сповідуємо: «Чекаю воскресіння мертвих і життя будучого віку». Ми чекаємо воскресіння нашої сестри і всіх покійних християн. Прийди, Господи Ісусе! Амінь.

Пасовиська зелені і пустеля

     Пророк… називає Божий народ і Святу Християнську Церкву «пасовиськами зеленими», бо це Божа улюблена земля, прикрашена та заквітчана різноманітними духовними дарами.  Проте пасовиська на ній або ж трава – Боже Слово, яким зміцнюється і відновлюється наше сумління.  На ці зелені пасовиська збирає наш Господь Бог вівці Свої, годує їх там соковитою травою і відновлює їх свіжою водою.  Тобто, Він доручає Святій Християнській Церкві служіння пастиря, довіряє і передає їй святе Євангеліє і Таїнства, аби ними це служіння могло піклуватися про Його вівці, пильнувати за ними, аби вівці мали навчання, втіху, силу і захист від усякого зла.  Але ті, що проповідують Закон Мойсеїв або приписи людські, не годують овечок на зелених пасовиськах, а в пустелі, де вони умирають голодною смертю і ведуть їх до брудних, смердючих вод, які викликають в них хвороби і смерть.

Мартін Лютер, З тлумачення двадцять третього Псалма

Політичні пристрасті і Церква

     Фатальна помилка полягає у погляді, який з такою готовністю приймається за належний у завершальному реченні звіту "Церква і непорядок суспільства" на початковому засіданні Всесвітньої Ради Церков 1948 р.: "Проте відповідальне суспільство, від імені якого у нас виступали представники, представляє мету, задля якої повинні трудитися всі церкви в країнах на славу одного Бога і Отця всіх, чекаючи на День Божий і нову землю, на якій буде мешкати праведність".
     Ні!  Нічого подібного в Мт. 28:19-20 прочитати ми не можемо - про будування "відповідального суспільства". Ще менше ми можемо прочитати про "участь Церкви як Церкви [саме так] у боротьбі Бога за визволення людства".  Ці політичні пристрасті дихають духом "лібераціоністського" терориста Варавви, а не Ісуса - Визволителя від гріха, смерті й пекла.  Не існує обов'язкового зв'язку між духовною і політичною свободою.

Професор Курт Маркворт, "Церква та її спільнота, служіння і управління"

Важливі не діла, а заповідь у них і послух

1.     Тож як бачите немає жодної людини без якогось завдання або покликання. Тому кожному слід пильнувати, аби в покликанні тривати, піклуватися про себе, вірно виконувати наказане і служити Богові та виконувати Його заповіді. А тоді в нього буде стільки роботи, що виявиться замало всього часу, всі місця будуть надто запруджені, а всі помічні ресурси виявляться надто кволими.  Бо цей шлях весь час зазнає запеклих нападів від нечистого духа, який настільки все ускладнює, що людина тільки й те робить, аби далі тривати в своєму покликанні.  Але якщо сатана доводить людину до того місця, що вона забувається про своє покликання і полишає його, то сатана вже так сильно на неї не нападає – він вже вивів людину з дороги і дозволяє їй впродовж певного часу поблукати стежками степовими чи лісовими, тобто зробити якесь дивовижне добре мале діло.  Потім дурень думає, що він на правильній дорозі і очікує великої нагороди на небесах.  Чим далі він бреде, тим далі відходить від дороги аж допоки не зайди в найзгубніші омани, коли думає, що з Богом ми маємо справу через діла, як думав цар Саул.  Ой, ні любий смертний!  Бог не переймається твоїми ділами, а твоїм послухом, як сказано в 1 Сам. 15:22: «Послух ліпший від жертви». Отже, якщо побожна служниця виконує свої обов’язки та підмітає двір чи прибирає стайню, або слуга в такому самому духові оре чи керує парою коней, то мандрують вони на небеса правильною дорогою, тоді коли інші, які йдуть до Св. Якова чи церкви, полишаючи своє служіння і роботу, мандрують просто до погибелі.

2.     Через це мусимо ми заплющувати очі, не дивитися на діла, великі вони чи малі, шановані чи зневажені, духовні, світські, чи які б вони не були або який вигляд і назву можуть вони мати на землі, а дивитися мусимо ми на заповідь і на послух у ділах.

                               Мартін Лютер, з проповіді на День Св. Євангеліста Івана 

П'ятдесят днів великодньої радості

Великодня пора - п'ятдесят днів радості, що простягаються від Великодня до П'ятидесятниці. Впродовж цього часу Церква святкує кінець Христової боротьби та проголошує Його перемогу над смертю та Його благодатні дари любові і милосердя для всіх тих, що вірують в Нього: усі блага Його життя, смерті і воскресіння. Це найбільша церковна пора радості!  Христос воскрес!  Воістину воскрес!  Світлина: вчора після Пасхальної Літургії.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Великодня проповідь

          ІДЕ ПОПЕРЕДУ НАС

                    (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

Як минула ж субота, Марія Магдалина, і Марія Яковова, і Саломія накупили пахощів, щоб піти й намастити Його. І на світанку дня першого в тижні, як сходило сонце, до гробу вони прибули, і говорили одна одній: «Хто відвалить нам каменя від могильних дверей?» А зиркнувши, побачили, що камінь відвалений; був же він дуже великий... І, ввійшовши до гробу, побачили там юнака, що праворуч сидів, і був одягнений в білу одежу, і жахнулись вони... А він промовляє до них: «Не жахайтесь! Ви шукаєте Розп'ятого, Ісуса Назарянина. Він воскрес, нема Його тут! Ось місце, де Його поховали були. Але йдіть, скажіть учням Його та Петрові: Він іде в Галілею попереду вас, там Його ви побачите, як Він вам говорив». А як вийшли вони, то побігли від гробу, бо їх трепет та страх обгорнув. І не сказали нікому нічого, бо боялись...  (Євангеліє від Св. Марка 16:1-8).

Христос воскрес!  Воістину воскрес!

Дорогі брати і сестри, дозвольте розповісти вам одну притчу: якийсь вчений отримав завдання пройти непрохідними джунглями вглиб на сотню кілометрів, зібрати там певні матеріали для дослідження, а потім повернутися назад додому. У місті йому порадили невеликий ресторанчик, де зазвичай збираються провідники. Наш дослідник знайшов той ресторанчик і інтуїтивно підійшов до столика за яким сиділо трійко чоловіків. Привітавшись він спитався, де можна знайти провідника в далеко подорож у джунглі. Всі троє широко заусміхалися і сказали: «В тебе чудова інтуїція і світлий розум. Ми – провідники».  Потім вони далі хвалили нашого вченого за його правильний вибір і не забували нахвалювати себе за свої багато талантів і великі подвиги. Після тривалої розмови він вже знав, що із собою брати в дорогу і оскільки все необхідне, як вийшло з розмови, він мав, він поспішав відправити телеграму в університет, що  вирушає в подорож завтра зранку і має чудових провідників.

Коли він ішов, радіючи майбутніми чудовими пригодами, його наздогнав ще один чоловік. Він не був настільки хвалькуватим, як попередні провідники. Він просто сказав чоловікові: «Той список, що ви разом обговорювали про подорож в джунглі – він марний. Коли я там був – мені потрібні були зовсім інші речі».  Наш учений заперечив: «Але ж ці досвідчені провідники – це вони мені сказали, що все, що я маю і все, що я робив до цього часу – достатньо. Ми завтра вирушаємо!»  У відповідь чоловік сказав: «Звісно, вони можуть говорити що завгодно – в джунглях жодного разу вони не були».

Зайве казати, що наш дослідник обрав саме цього провідника, досвідченого і бувалого мандрівника, який був у джунглях і повернувся сам здоровий та неушкоджений, і так само провів не одну експедицію в добрі і здоров’ї. А ті троє «провідників» – з джунглів так і не повернулися. Щоправда згинули десь в джунглях вони не самі, а прихопивши з собою ще й чимало мандрівників, яких легко було підкупити вихваляннями та лестощами.

Ми нагадуємо того дослідника, який хоче потрапити у потрібне місце, до того ж він хоче завершити власну подорож успішно, повернутися додому живим і здоровим.  Як закінчиться наша мандрівка життям, любі брати і сестри? Чи повернемося ми з неї безпечно, а чи навіки загинемо в джунглях тимчасової і вічної смерті? В нашому світі так багато різних бажаючих взяти на за руки, а особливо за гаманці і кудись повести. Господь каже: «Усяка рослина, яку насадив не Отець Мій Небесний, буде вирвана з коренем. Залишіть ви їх: це сліпі поводатарі для сліпих. А коли сліпий водить сліпого, обоє до ями впадуть...» (Матвія 15:13, 14).  До тієї ями, з якої більше вже не вибратися, не впадуть лише послідовники Христа, лише ті, які ідуть за Сином Божим.

Сьогодні наш євангельський текст розпочинається із сумних зборів в дорогу.  За єврейським часом ті збори почалися в неділю, хоча за нашим часом то ще була субота, адже новий день в євреїв розпочинався приблизно о 18:00. Отже в суботу ввечері наші віруючі жінки, Марія Магдалина, і Марія Яковова, і Саломія придбали все необхідне для того, щоб виявити останню шану розіпнутому Господеві Ісусові. Виявити таке вшанування в п’ятницю в них можливості не було. Але тепер попереду цілий тиждень і вони часу не марнуватимуть. На світанку в неділю вони вирушають в дорогу.

Подорож їхня – не менш сумна ніж збори в дорогу. Дорогою до гробу, в якому поклали неживе тіло Ісуса, вони, можливо, оплакували Його смерть, як і ми оплакуємо смерть тих, кого ми поховали і ось ідемо їх вшанувати, аби прикрасити їхні могили та пом’янути добрим словом. Підходячи до гробу, вони журилися ще й про те, чого не в силі зробити тендітні жіночі руки: «Хто відвалить нам каменя від могильних дверей?»  Багато суму, багато сліз, багато журби…

Втім, перша несподіванка чекала на них вже біля самого гробу: «А зиркнувши, побачили, що камінь відвалений; був же він дуже великий...» Знаючи про ненависть, яку до Сина Божого мав релігійний провід юдеїв, жінки могли ще більше переживати про те, що юдеї поглумилися над тілом їхнього Учителя. Тож з тривожними відчуттями вони входили в гріб. І там вони переповнюються страхом.

Так само, як наповнилася страхом Марія, коли до неї завітав Архангел Гавирїл. Так само, як наповнилися страхом пастухи, які пасли на полі отари тієї найпершої Різдвяної ночі. Але віруючі чують від ангела послання, яке завжди починається одними і тими самими словами: «Не жахайтесь!» Для вас, любі віруючі є винятково Добра Новина.  Для вас є надзвичайно світле Євангеліє: «Ви шукаєте Розп'ятого, Ісуса Назарянина. Він воскрес, нема Його тут!» Ви шукаєте Розп’ятого Ісуса Назарянина? Ви прийшли, щоб віддати останню шану Його мертвому тілу? Він воскрес!  Нема Його тут!  Живим нічого робити в гробах. Ви шукаєте Ісуса в неправильному місці.  Не там ви Його шукаєте.  

Сталося те, що Він обіцяв – Ісус воскрес!  Він подолав смерть. Він вийшов над нею переможцем. І це – надзвичайно чудесна новина для цілого людства. Адже віднині всі бачать, що є не лише вхід у гріб, але є також із гробу вихід. Величезний камінь відвалено з гробу усіх тих, що вірують в Сина Божого. Експедиція зі спасіння людства завершилася повною перемогою над гріхом, над дияволом і над справедливим, але жахливим наслідком гріха – над смертю!

Ангел вказує жінкам на доказ цієї величної перемоги: «Ось місце, де Його поховали були». Бачите, воно порожнє.  Лишилася сама плащаниця. Так само будуть порожні наші гроби, любі віруючі, якщо ми помремо до повернення Христа у славі. Бо все, що Христос робив – робив для нас.  Він узяв на Себе всі наші гріхи.  Він страждав за нас. Він помер заради прощення наших гріхів і Він воскрес заради нашого виправдання.  Ісус зробив усе, аби ми сьогодні були прощені.  Ісус зробив усе, аби сьогодні ми були повністю виправдані. Ісус зробив усе, аби вже сьогодні ми мали вічне життя і були спадкоємцями Його Царства.

Ангельське послання до жінок триває: «Але йдіть, скажіть учням Його та Петрові: Він іде в Галілею попереду вас, там Його ви побачите, як Він вам говорив». Воскресіння Христове – надто добра новина і надто важлива новина, аби про неї лише стояти і розмірковувати біля порожнього гробу, з якого Господь вийшов переможцем над смертю Його і смертю нашою. Христове воскресіння мусить проголошуватися негайно та одразу насамперед у Його Церкві. Тому доручення ангела – іти і розповідати учням.  

Ангел окремо згадує Апостола Петра, бо Петро особливим чином виділився за останні три дні.  Він не лише найбільше за всіх клявся у вірності Ісусові.  Петро не лише намагався захистити Ісуса під час арешту в саду Гетсиманському і відрубав вухо слузі первосвященика. Петро тричі, за одну ніч, відрікся був від Свого Учителя і Господа, Ісуса Христа.  Через це Господній посланець передає особливу і добру, звісно добру новину для розкаяного Петра – Христос воскрес і хоче особисто його побачити в Галілеї, як і говорив Він був про це дорогою з горниці до Гетсиманії.  

Воскреслий Господь Ісус Христос хоче всіх їх побачити, бо Він їх любить і Його воскресіння – ще один славетний і могутній доказ Його любові до Петра, до Апостолів і до всіх вас, любі віруючі брати і сестри.  Як радісно сьогодні нам співати всі наші великодні гімни, знаючи про те, що ця перемога здобута для нас у любові, любові хреста і любові воскресіння, любові, яка ніколи не перестає.

І зауважте, що ангел наголошує жінкам, передати Христовим Апостолам, аби вони діяли так як Христос їм говорив, відповідно до Слова Христового. Воскреслий Господь очікує, що ми далі будемо слухати Його Слово, прислухатися до нього і в ньому шукати Христове послання. Великдень продовжується урочистим виходом віруючих сестер із порожнього гробу. Але щойно вони опиняються поза гробом, як стриматися вони не можуть і біжать, проте біжать у страхові і трепеті, якими наповнила їх могутня та велична присутність ангела в порожньому гробі.

Вони ні словом не прохопилися усім тим здивованим перехожим, які траплялися віруючим жінкам дорогою до учнів. Те, що сталося, було надто величним, надто таємничим, надто світлим і надто утішливим для Христових учнів водночас. Але не для світу, який і сьогодні обирає собі різних великих провідників різних світових релігій у потойбічний світ, які звідти так і не повернулися.

Але не Христос. За Христом ми йдемо впевнено і радісно. З Христом ми йдемо впорожні, бо все необхідне для нашого спасіння має Він – наш любий Провідник до вічного життя. Він має Слово, яке є світильником для наших ніг і освітлює всю нашу земну стежину життя.  Він живить нас Собою, годуючи нас Своїми істинним тілом під виглядом хліба Святої Вечері та втамовуючи нашу спрагу Своєю істинною кров’ю під виглядом вина Святої Вечері. Він міцно тримає нас за руку в час життя, а в час нашої смерті Він бере нас на Свої руки і переносить нас нашого місця спочинку на небесах, аби Останнього Дня ми так само вийшли переможцями з наших гробів і повіки жили з Ним у невпинній радості в Божому Царстві.

Пам’ятаймо слова ангела Господнього про те, що Ісус іде попереду Своїх учнів. Ангел каже: «Він іде попереду вас!»  Він проклав дорогу до вічного життя. Він і далі йде попереду вас, любі брати і сестри. Христос іде не так, що ви від Нього відстаєте на тисячі кілометрів. Ні – Він прокладає вашу дорогу для вас, будучи при вас, поряд з вами, настільки ж близько, як і Його Слово сьогодні або Його тіло і кров, якими ми будемо причащатися за декілька хвилин. Він веде нас цією дорогою, дорогою вишньою, дорогою життя і перебуває завжди з нами, аж допоки й ми не воскреснемо, як і Він.  Бо Христос воскрес!  Воістину воскрес! Амінь.

Христос воскрес! Воістину воскрес!

Та нині Христос воскрес із мертвих, - первісток серед покійних (1 Коринтян 15:20).

Христос воскрес! Воістину воскрес!

Дорогі брати і сестри!

Прошу прийняти найщиріші Великодні привітання від цілої Української Лютеранської Церкви. Хай воскреслий Господь Ісус Христос продовжує виливати на Вас Свої рясні благословення і запевнювати Вас у Його невимовній любові, Його повній перемозі над нашим гріхом, дияволом і самою смертю, і хай Його воскресіння залишається певною запорукою нашого грядущого воскресіння у день Його повернення у славі. Бо Він воскрес! Воістину воскрес! Христос воскрес! Воістину воскрес!

У воскреслому Господі, первісткові серед покійних,

Єпископ Української Лютеранської Церкви В'ячеслав Горпинчук

Велика Субота

     Спомин про Велику Суботу охоплює спочинок нашого Господа в гробі та Його сходження в пекло. Проте сходження у пекло не є глибиною Христового пониження, а радше демонстрацією Його цілковитої перемоги над смертю. Цей день забирає нас із глибин найбільшого смутку і переводить до відлюдного місця роздумів про Христові Страждання, і до святкування перемоги, коли ми очікуємо, як у Великдень Христове воскресіння засяє у всій своїй славі.

Молитва на Велику Суботу:

Боже!  Ти вчинив, аби ця найсвятіша ніч засяяла славою воскресіння Господнього. Вбережи нас в духові усиновлення, якого Ти нам дав, аби ми оживлені в тілі та душі, могли служити Тобі у всякій чистоті; через Ісуса Христа, Твого Сина, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Проповідь на Велику П'ятницю

                       КОЛИ СПІВАЄ ПІВЕНЬ

                    (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

А Симон Петро й інший учень ішли за Ісусом слідом. Той же учень відомий був первосвященикові, і ввійшов у двір первосвящеників із Ісусом. А Петро за ворітьми стояв. Тоді вийшов той учень, що відомий був первосвященикові, і сказав воротарці, і впровадив Петра. І питає Петра воротарка служниця: «Ти хіба не з учнів Цього Чоловіка?» Той відказує: «Ні!» А раби й служба, розклавши огонь, стояли та й грілися, бо був холод. І Петро стояв із ними та грівся. А первосвященик спитався Ісуса про учнів Його, і про науку Його. Ісус Йому відповідь дав: «Я світові явно казав. Я постійно навчав у синагозі й у храмі, куди всі юдеї збираються, а таємно нічого Я не говорив. Чого ти питаєш Мене? Поспитайся тих, що чули, що Я їм говорив. Отже, знають вони, про що Я говорив». А як Він це сказав, то один із присутньої там служби вдарив Ісуса в щоку, говорячи: «То так відповідаєш первосвященикові?» Ісус йому відповідь дав: «Якщо зле Я сказав, покажи, що то зле; коли ж добре, за що Мене б'єш?» І відіслав Його Анна зв'язаним первосвященикові Кайяфі. А Симон Петро стояв, гріючись. І сказали до нього: «Чи й ти не з учнів Його?» Він відрікся й сказав: «Ні!» Говорить один із рабів первосвященика, родич тому, що йому Петро вухо відтяв: «Чи тебе я не бачив у саду з Ним?» І знову відрікся Петро, і заспівав півень хвилі тієї... (Євангеліє від Св. Івана 18:15-27).

Благодать вам і мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа! (Фил. 1:2) Амінь.

Дорогі брати і сестри, ось так звучить Присяга Українському народові, яку складає кожен український воїн: «Я, (прізвище, ім'я та по батькові), вступаю на військову службу і урочисто присягаю Українському народові завжди бути йому вірним і відданим, обороняти Україну, захищати її суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, накази командирів, неухильно додержуватися Конституції України та законів України, зберігати державну таємницю. Присягаю виконувати свої обов'язки в інтересах співвітчизників.  Присягаю ніколи не зрадити Українському народові!» 

            Присяга – дуже важлива подія в житті кожної людини і всіх, хто з тією людиною зв’язаний. У випадку з військовою присягою – вона важлива не лише для воїна, який її приймає, не лише для його сім’ї, яка може бути присутньою на такій урочистій події, але й для цілого українського народу, який надіється від такого воїна на захист у разі небезпеки. На жаль, український народ мав дуже багато розчарувань за останні декілька місяців.  Не лише від тих міліціонерів, які відверто підтримували минулий бандитський режим і всупереч законам, боролися проти мирних протестувальників, але й через чиновників і військовослужбовців, які з тієї чи іншої причини порушували дану українському народові присягу і переходили на бік ворожої держави, а по простому сказати – ставали зрадниками українського народу.

            Декілька днів тому ми знову мали нагоду спостерігати, як «десантники» з Дніпропетровська передавали російським диверсантам і терористам зброю, повторюючи приклад деяких своїх колег із Криму і нічого не роблячи для того, аби стримати дане слово своїй рідній країні і цілому українському народові. Ми молимося, аби ці зради були останніми у нашому війську, адже це загроза не лише Україні, але й душам цих солдатів та офіцерів, адже вони дадуть відповідь не лише перед Україною, але й перед Богом, Який карає і зраду, і всякий інший гріх, і каже: «Я – Господь, Бог твій, Бог заздрісний, що карає за провину батьків на синах, на третіх і на четвертих поколіннях тих, хто ненавидить Мене» (Вихід 20:5).

            Сьогодні, у цю Велику П’ятницю, нам слід оглянутися на наше власне життя, аби розкаятися у власних зрадах, адже зрада – це не лише зрада країни, це й елементарне невиконання даної комусь обіцянки, даного слова.  Сьогодні в нашому євангельському тексті, в якому описуються страждання і смерть нашого Спасителя за гріхи людства, є місце і для опису людської зради.

            Перед подіями, які розгорталися на дворі первосвящеників, під час Останньої Вечері Господь передвістив зраду одним із Його учнів, а також Свої майбутні страждання. Коли з куском хліба у зрадника Юду увійшов диявол і «як він вийшов, промовляє Ісус: Тепер ось прославивсь Син Людський, і в Ньому прославився Бог. Коли в Ньому прославився Бог, то і Його Бог прославить у Собі, і зараз прославить Його! Мої дітоньки, не довго вже бути Мені з вами! Ви шукати Мене будете, але як сказав Я юдеям: Куди Я йду, туди ви прибути не можете, те й вам говорю Я тепер. Нову заповідь Я вам даю: Любіть один одного! Як Я вас полюбив, так любіть один одного й ви! По тому пізнають усі, що ви учні Мої, як будете мати любов між собою».  А Симон Петро Йому каже: «Куди, Господи, ідеш Ти?» Ісус відповів: «Куди Я йду, туди ти тепер іти за Мною не можеш, але потім ти підеш за Мною». Говорить до Нього Петро: «Чому, Господи, іти за Тобою тепер я не можу? За Тебе я душу свою покладу!» Ісус відповідає: «За Мене покладеш ти душу свою? Поправді, поправді кажу Я тобі: Півень не заспіває, як ти тричі зречешся Мене...» (Івана 13:31-38).

            Пройде всього на всього декілька годин, за юдейським календарем вже почнеться п’ятниця, але Петро вже встигне на доказ власної вірності та мужності встигне в саду Гетсиманському вступити в бій зі слугами первосвященика і відрубає одному з них вухо. Він не збирається зраджувати Господа і справді готовий покласти за Нього свою душу. Разом із Іваном він іде слідом за Ісусом і опиняється на дворі первосвященика  Анни.  Саме в домі Анни, який мав би наглядати за дотримання Слова Божого, відбувається брутальне порушення Божих приписів – нічний суд на Ісусом Христом. Нічний суд – незаконний, так само як незаконний допит і висування обвинувачення підозрюваного в день затримання. Проте юдейські провідники поспішають, адже їм все треба встигнути до Пасхи. Самі того не підозрюючи, вони виконують Божий план спасіння людства, готуючись віддати на заколення Ягня Боже – Ісуса Христа.

            А наш любий Апостол Петро готовий іти за Ісусом і він іде.  Проте не всюди його пускають. Щоб зайти у двір первосвященика потрібен дозвіл. «А Петро за ворітьми стояв. Тоді вийшов той учень, що відомий був первосвященикові, і сказав воротарці, і впровадив Петра. І питає Петра воротарка служниця: «Ти хіба не з учнів Цього Чоловіка?» Той відказує: «Ні!» Перше відречення. Воно виглядає невинним. І це відречення виглядає тривіальним обманом. Ну подумаєш обманув – заперечив, що є учнем Ісуса.  Обманув же заради благого діла – зайти в двір первосвященика. Може вдасться якось допомогти Господеві.

Сонний півень не чує Петрової відповіді – Петрового рішучого «Ні!» на питання про те, чи Він учень Господа Христа.  Але чує Господь, Який стоїть перед несправедливим судом.  Господь чує всі наші зречення, незважаючи на те, з яких мотивів ми від Нього відрікаємося.  Через декілька годин Ісус вигукне у смертельних муках: «Елі, Елі, лама савахтані? цебто: Боже Мій, Боже Мій, нащо Мене Ти покинув?...» (Мт. 27:46).   Ісус не покине жодного грішника. На Нього кладеться гріх кожного нашого відречення думкою, словом або вчинком.

Петро підходить до вогнища.  «А раби й служба, розклавши огонь, стояли та й грілися, бо був холод. І Петро стояв із ними та грівся». Петро стає посеред своїх одноплемінників і співгромадян, аби зігрітися.  В них стільки всього спільного, а різнить лише одне – Петро прийшов слідом за Ісусом і останні три роки Петро ходив з Ісусом та вірував, що Ісус – Син Бога Живого, за Якого ще кілька годин тому він був готовий іти в бій і навіть піти на смерть.

Ісус, його Господь, Син Бога Живого стоїть перед первосвящеником, який влаштовує Богові допит. «Хто Твої учні? Де вони? Про що Ти навчаєш?  Що Ти проповідуєш?» - первосвященик хоче придушити Бога і Його Євангеліє, поки воно ще не поширилося світом.  Бог Син не збирається видавати Своїх учнів, як і не збирається Він відрікатися від них або від Свого святого Слова. Він – не обманщик, не диверсант, не двомовний. Він навчав всьому публічно і публічно проповідував Євангеліє. Через це Його відповідь проста і чітка: ««Я світові явно казав. Я постійно навчав у синагозі й у храмі, куди всі юдеї збираються, а таємно нічого Я не говорив. Чого ти питаєш Мене? Поспитайся тих, що чули, що Я їм говорив. Отже, знають вони, про що Я говорив».

«Хочеш знати, чому саме я навчав – краще спитайся у тих тисяч свідків, які чули Мої проповіді і слухали Мою науку». Знайти на Ісуса щось кари гідне – неможливо. Усі шпигуни поверталися завжди з нічим, а то й самі могли почати таємно вірити в Ісуса. Це ми могли щось не так сказати або й навіть навчити. Але не Ісус. Нині Його допитують за правду.  На хрест же Він понесе кару за нашу неправду.  І за нашу неправду проллє там Свою святу кров.

Проте допит триває. І як то часто буває, коли не вдається все зробити так як хочеш, то піднімаються емоції. А особливо коли є нагода прислужитися босу – первосвященику, то вдаряють навіть Бога. Ляпас Ісусові з задоволенням наносять усі фальшиві проповідники, прислужники Антихриста або одного з антихристів. Сьогодні ж Бога в щоку вдаряє один зі слуг Анни: «То так відповідаєш первосвященикові?»

«Ісус йому відповідь дав: «Якщо зле Я сказав, покажи, що то зле; коли ж добре, за що Мене б'єш?» Ісусові слова – істина. Він не хитається з боку в бік. Він не вагається. Він свідчив, свідчить і завжди буде свідчити лише істину. Проте Він зазнає знущань від тих, кого було покликано бути провідниками Старозаповітної Церкви – від первосвящеників. Ісус – Бог. Ісус – вірний Богові і вірний народові. Церковна влада давно зрадила Бога і незабаром передасть Його в руки влади світської.

Тим часом, коли кульмінації досягає зрада церковного проводу, Петро стоїть і гріється.  Напевно всі чують розмову на підвищених тонах у домі первосвященика. Напевно всі чують голосний удар в Ісусове обличчя. Але Петра ніхто не б’є. Його просто запитують: «Чи й ти не з учнів Його?» Петро вже не дуже пам’ятає обіцянку, дану Синові Божому.  Але дуже виразно чує крик первосвященика і те, як б’ють Господа.  Тож «Він відрікся й сказав: «Ні!».  Півень ще не співає. Петро відрікся від Христа вже двічі.

А зв’язаного і побитого Господа тим часом виводять із дому первосвященика, аби вести далі дорогою страждань і принижень до Кайяфи, ще одного первосвященика. «Говорить один із рабів первосвященика, родич тому, що йому Петро вухо відтяв: «Чи тебе я не бачив у саду з Ним?» Ось Христос більше не на свободі, а зв’язаний і побитий. І це, мабуть Петро, один із ти ворохобників, що відтяли вухо родичеві з варти? Що ж і на нього чекатиме кара. І Петро, вперше опинившись перед фізичною загрозою, відрікається втретє. «… і заспівав півень хвилі тієї...»

Від Божого Сина відрікається і провід Церкви, і речник істинної Церкви, маленької отари, Апостол Петро. Всі інші розбіглися давно, а він не міг – він дав слово, якого не дотримав і тричі відрікся від Спасителя, як і ми відрікаємося щоразу, коли не діємо так, як мають діяти учні Господа – Його любі вівці, християни.

Проте як добре, що «так-бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне. Бо Бог не послав Свого Сина на світ, щоб Він світ засудив, але щоб через Нього світ спасся» (Ів. 3:16, 17). Як добре, що Ісус не відрікається ні від первосвященика, ні від Петра, ані від будь-кого з нас!  Як добре, що Син Божий замість дороги зради обирає дорогу, яка веде до Голгофського хреста!  Як добре, що Син Божий замість життя обирає смерть на Голгофі і там Своєю святою кров’ю змиває з нас усі до однієї наші зради, усі до одного наші відречення від Бога і навіть усі до одного наші гріхи. Як добре, що Ісус іде на хреста і на ньому долає нашого найжахливішого ворога – гріх, розчавлює голову дияволові, генпрокуророві пекла і як добре, що Ісус перемагає нашу смерть, торжествуючи виходячи з гробу і проголошуючи нас праведними, і дітьми Божими, яким належить вічне життя, і які, навіть спіткнувшись, і навіть упавши, можуть упевнено надіятися на Його руку, яка ніколи не зрадить,  і на Христову любов, яка ніколи не перестає. Як добре, що щоразу, коли ми чуємо, як співає півень, ми можемо розкаятися і бути впевненими, що Бог нас любить і прощає і дарує вічне життя в Його Царстві. Винятково заради Христа. Амінь.

Благодать Господа Ісуса Христа зо всіма вами! Амінь (Фил. 4:23).

Велика П'ятниця

     Сьогодні ми святкуємо Велику П'ятницю.  Велика П’ятниця є кульмінацією Святого Тижня, але не Церковного Року, бо ми знаємо, що після Великої П’ятниці настає той день, коли смерть поступиться життю. Якби згадування Великої П’ятниці було відділено від Великодня, то ми би залишалися у наших гріхах і таким чином останнім словом Великої П’ятниці було би: «Ви – засуджені». Навіть, коли ми стоїмо біля підніжжя Хреста і розмірковуємо про плату за наші гріхи, ми збираємося тут, як діти, що примирені з Богом. На службах Великої П’ятниці Церква не залишає нас у темряві та тіні смерті, а радше наповнює нас певністю перемоги над гріхом, смертю і дияволом, вказуючи нам на кінцеву перемогу, яку ми будемо святкувати на Великдень.  А сьогодні в нас - Вечірня. Початок о 18:00.

     Зі "Скарбниці щоденної молитви"

Чистий Четвер

Сьогодні ми святкуємо Чистий Четвер. Цей день, найналежнішим чином стосується прикладу служіння, який показує наш Господом і Його Заповіді любити так, як Він полюбив нас (Івана 13:14). І все ж таки, ми не повинні забувати про Заповідь, яка дана нам у Словах нашого Господа: "робіть це на спомин про Мене". Цей день, зі згадуванням про запровадження Господньої Вечері, вирізняється з-поміж решти днів Святого Тижня, як день святкової радості. 

Молитва на Чистий Четвер:

Господи!  В чудесному Таїнстві Святої Вечері Ти залишив нам спомин про Твої страждання. Дай, аби ми так приймали священну таємницю Твоїх тіла та крові, аби плоди Твого викуплення могли виявлятися у нас весь час; бо Ти живеш і царюєш з Отцем і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Лютер і Цвінглі: погляд на Закон і Євангеліє

     Тоді, коли інші Реформатори дивилися на Писання, як на єдине джерело істини, Цвінґлі часто координував Біблію з ідеями класичної старовини, наполягаючи, що християнство немає виняткових претензій на істинне та правильне...
     Цвінґлі не бачив жодного контрасту між Законом і Євангелієм, а отже не міг проводити між ними належної різниці. Для нього, Закон, як і Євангеліє - об'явлення Божої благодатної волі. Сам по собі Закон не має ніякої осудливої властивості. Наскільки ж сильно це відрізнялося від концепції Лютера! Разом із Меланхтоном та іншими співробітниками Лютер виклав чіткий контраст між Законом і Євангелієм, показуючи, що Закон вбиває, а Євангеліє оживлює; Закон засуджує, а Євангеліє спасає; служіння Закону виявляє нам гріх, а в Євангелії ми маємо джерело очищення.

Доктор Дж. Л. Неве, З історії християнської думки

Спадковий гріх

     Бог створив Адама таким чином, щоб він став першокоренем, від якого би розрослося все людство. І Бог вклав у природу, як спадкові, добрі діла, про які ми вже говорили, так щоб, якби Адам залишався у первинній чистоті і праведності, він передав би їх, як спадкову праведність своїм нащадкам через природне відтворення. І таким чином він втратив те добро не лише для себе, але й для нас, його нащадків. Бо ми народжені за його образом і подобою (Буття 5:3) і носимо його земний образ (1 Кор. 15:47, 49).  Бо таким чином, яким він був став через гріхопадіння - такими ми і є нині за природою (Ефесян 2:3, Римлян 5:19).

Мартін Хемніц, Довідник: Служіння, Слово і Таїнства

Цінуймо наш скарб

     Як каже тут Давид, Своїм дітям Бог дає щирі скарби. Тож як любі діти Божі ми не повинні хвалитися ані нашою мудрістю, ні силою, ні багатствами, а тим, що маємо ми «дорогоцінну перлину» (Мт. 13:46), любе Слово, через яке ми знаємо Бога, нашого любого Отця та Ісуса Христа, Якого Він послав (Ів. 17:3).  Ось – наш скарб і спадщина, і цей скарб і спадщина – певні, вічні і кращі від усіх світських володінь.  Хто лишень має цей скарб, тому байдуже, що хтось накопичує гроші, веде розгульний спосіб життя, перебуває в гордині та чванливості. Хай його це не турбує, хоча й може він бути зневажений і бідний  в очах світу. Але хай дякує Богові за Його невимовний дар (2 Кор. 9:15) і молиться, аби й далі в ньому перебувати.

                                         Мартін Лютер, З тлумачення двадцять третього Псалма

Проповідь на Вербну неділю

                       БЛАГОСЛОВЕННИЙ ЦАР ІЗРАЇЛІВ

                    (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

А другого дня, коли безліч народу, що зібрався на свято, прочула, що до Єрусалиму надходить Ісус,  то взяли вони пальмове віття, і вийшли назустріч Йому та й кричали: «Осанна! Благословенний, хто йде у Господнє Ім'я! Цар Ізраїлів!» Ісус же, знайшовши осля, сів на нього, як написано: «Не бійся, дочко Сіонська! Ото Цар твій іде, сидячи на ослі молодому!» А учні Його спочатку того не зрозуміли були, але, як прославивсь Ісус, то згадали тоді, що про Нього було так написано, і що цеє вчинили Йому. Тоді свідчив народ, який був із Ним, що Він викликав Лазаря з гробу, і воскресив його з мертвих. Через це й зустрів натовп Його, бо почув, що Він учинив таке чудо. Фарисеї тоді між собою казали: «Ви бачите, що нічого не вдієте: ось пішов увесь світ услід за Ним!»А між тими, що в свято прийшли поклонитись, були й деякі геллени. І вони підійшли до Пилипа, що з Віфсаїди Галілейської, і просили його та казали: «Ми хочемо, пане, побачити Ісуса». Іде Пилип та Андрієві каже; іде Андрій і Пилип та Ісусові розповідають. Ісус же їм відповідає, говорячи: «Надійшла година, щоб Син Людський прославивсь.  Поправді, поправді кажу вам: коли зерно пшеничне, як у землю впаде, не помре, то одне зостається; як умре ж, плід рясний принесе» (Євангеліє від Св. Івана 12:12-24).

Благодать вам і мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа! (Фил. 1:2) Амінь.

Дорогі брати і сестри, коли в місто раптово прибувають іноземні загарбники, бандити чи терористи, як це було у випадку з вчорашніми подіями у Слов’янську та інших містах Донецької області, то про їхній прихід зазвичай знають лише їхні прибічники, колаборанти або члени тієї самої банди чи того самого терористичного угрупування. Народ, як правило, буває захоплений зненацька і не знає, що робити. І якщо навіть є якась групка прихильників бандитів, більшість народу все-таки намагається ховатися по своїх домівках, наглухо зачиняючись у будинках і квартирах, бо не знають, чого саме чекати від непроханих озброєних гостів.

«Некликаний гість – гірше татарина»  – така є приказка в російській мові. Справді некликані гості зазвичай нічого доброго не несуть. А такі «гості – зелені людці», які почали з’являтися на українських землях з лютого місяця цього року несуть лише одне – наругу над нашою країною і над нашим рідним українським народом. Російські війська та російські наймити не лише принижують Україну, але й відбирають нашу землю, як це сталося у випадку з Кримом, і очевидно, тепер відбувається з українським Донбасом. Так чинять лише злочинці, а для злочинців обов’язково настає той час, коли вони зазнають гніву Божого змушені будуть погинути, як заколотники не лише проти українського народу, проти української держави, але й проти Господа Бога.  

Господь осуджує зло, яке чинить будь-хто загарбуючи те, що належить іншій людині. Він каже: «Не пересунеш межі свого ближнього, яку розмежували предки в наділі твоїм» (5 М. 19:14).  Лише нечестивці прагнуть відібрати чуже майно, чужу землю, чужу територію або чужу країну. І вони за це поплатяться перед Богом. Нечестивців не спішать вітати і прославляти діти Божі навіть тоді, коли діти диявола влаштовують із цього спеціальні шоу та транслюють це потім своїми оманливими телеканалами.

Але зовсім іншу оповідь ми чуємо з нашого сьогоднішнього Євангелія. Бо до Єрусалиму збирається увійти Господь Ісус Христос. Він нічого не робить таємно.  Він відкрито ходить усім рідним Своїм краєм, Він проповідує Євангеліє, Він зцілює хворих і недужих, Він воскрешає покійних.  Він чинить масу інших чуд так що народ розуміє, що Він – Божий Син, нащадок Давида, обіцяний Богом Цар Ізраїлю. Над ними править нині цар Ірод, в Єрусалимі сидить намісник римського царя – Понтій Пілат. Але то – чужинці. Ісус – ось рідний для народу Цар. Як було би добре, якби то Він правив Ізраїлем, народом Божим!

Тож коли народ чує, що Ісус ось-ось має надійти до Єрусалиму, то на зустріч Христові збираються вийти майже всі люди, які були прийшли до Єрусалиму, готуючись саме там, як належить віруючим людям, зустріти Пасху.  Ми лишень можемо уявити розмови між паломниками, які розповідали про те, як Ісус перетворив воду на чудесне вино. Хтось розповідав своїм друзям і родичам про те, як Господь одним словом Своїм зцілив був його від важкої хвороби.  

А ще хтось міг згадати про те, як в пустині, коли з усієї їжі лише було в якогось хлопчика лише п’ятеро ячних хлібин і дві рибинки, цей же Господь нагодував понад п’ять тисяч народу та й то так, що залишилося ще дванадцять повних кошів повних риби та хліба. Але головна розмова точилася про те, як Ісус Назарянин воскресив померлих, а нещодавно ще й Лазаря, якого вже поховали і тіло якого було вже почало розкладатися Він теж вивів у досконалому здоров’ї з гробу?  Це чудо з Лазарем – справді унікальне!  Євангеліст каже нам, що саме воскресіння Лазаря було тим, що спонукало всіх людей вийти на зустріч Синові Божому. Народ бачив і розумів, що цей Ісус любить людей, усе для людей робить, про людей так сильно піклується, Він – точно давно обіцяний пророк, Син Давидів і Цар Ізраїлю – саме такий Цар потрібен Ізраїлеві!

І ось Він наближається до Єрусалиму – нумо всі гайда Йому на зустріч! Тож «другого дня, коли безліч народу, що зібрався на свято, прочула, що до Єрусалиму надходить Ісус,  то взяли вони пальмове віття, і вийшли назустріч Йому та й кричали: «Осанна! Благословенний, хто йде у Господнє Ім'я! Цар Ізраїлів!» Не було довгої і тривало ї підготовки, а були лише щирі вітання Христа пальмовим віттям, щире вистилання Його дороги одежами і щирі вітання Псалмом 118.

Коли щось готують люди, то в одному або іншому місці буде якась недоробка. А коли щось готує Бог, то все відбувається спонтанно з людського боку, але точно за планом Божим. Коли єврейські паломники співали ці чудесні слова: «Осанна! Благословенний, хто йде у Господнє Ім'я!», вони співали слова з Псалма, який співався під час жертвоприношення пасхальних ягнят. Вони співають у радості. Вони вітають Царя, навіть не розуміючи, що Ісус Христос – не просто істинний Цар Ізраїліві, але й їхнє істинне Пасхальне Ягня.

Не всі також звертають пильну увагу на те, як Ісус до Єрусалиму входить – не як цар-завойовник, який планує панувати над народом, а зовсім в інший спосіб. Ісус в’їжджає до Своєї столиці на ослику, як Цар, Який іде з миром, і Який несе мир, але цей мир – особливий, не такий як дає світ, а мир – з Богом. Саме про такий вхід Сина Божого, Сина Давидового, Царя Ізраїлевого пророкував був Захарій. Але коли стільки радості через воскресіння Лазаря, коли наближається таке чудесне свято Пасха, коли Господа вітають десятки тисяч людей вони наразі про це думають і давнє пророцтво, яке ось нині виконується, на думку їм не спадає. На любий Євангеліст каже, що «як прославивсь Ісус, то згадали тоді, що про Нього було так написано, і що цеє вчинили Йому».

Але нині всі радіють, тішаться, веселяться і «свідчив народ, який був із Ним, що Він викликав Лазаря з гробу, і воскресив його з мертвих». Вербна неділя – це свято радості, радості через воскресіння Лазаря – радості, що серед Церкви перебуває Син Давидів, бо де є Він – там точно смерті немає. А навіть коли хтось помре – Він підніме Його з мертвих. Як добре, що Ісус перебуває зі Своїм народом. Як добре перебувати поряд з Ісусом. З Ним – нічого не бракує. Бо це Він «душу мою відживляє, провадить мене ради Ймення Свого по стежках справедливости. Коли я піду хоча б навіть долиною смертної темряви, то не буду боятися злого, бо Ти при мені, Твоє жезло й Твій посох вони мене втішать! Ти передо мною трапезу зготовив при моїх ворогах, мою голову Ти намастив був оливою, моя чаша то надмір пиття! Тільки добро й милосердя мене супроводити будуть по всі дні мого життя, а я пробуватиму в домі Господньому довгі часи!» (Пс. 23:3-6).

Цього Господа вітають віруючі. А невіруючі, ті що надіються на себе і на власні діла Ісуса насправді не потребують.  Ісус відбирає від них їхню власну славу і фарисеї зажди намагаються Христа якщо не принизити, то бодай применшити. Сьогодні ж вони безпорадно розводять руками і кажуть: ««Ви бачите, що нічого не вдієте: ось пішов увесь світ услід за Ним!» Боротися проти Бога неможливо. І боротьба з Богом завжди закінчується перемогою Бога. Фарисеї цієї істини вивчити так і не спромоглися.

Втім навіть вони інколи промовляють істину, як ті слова, що за Ісусом пішов весь світ. Власне кажучи, це Ісус прийшов для всіх народів. Він, звісно – єврей по плоті, але Він прийшов і для українців. А сьогодні в Євангелії Його шукають геллени – греки, яких Господь, напевно, навернув до віри через проповідь Євангелія до них їхніми друзями-євреями. Ці навернені язичники, як і ми, звертаються до Апостолів Христових з посланням, у якому викристалізуване бажання особистої зустрічі з Месію, зі Спасителем: ««Ми хочемо, пане, побачити Ісуса».

У мить слави зазвичай важко доступитися до того, кого славлять і кого хочуть усі побачити. Відповідь же Господа на ці прохання і на всі вітання повертає нас до Його місії Царя – істинного Царя Ізраїлю: «Надійшла година, щоб Син Людський прославивсь.  Поправді, поправді кажу вам: коли зерно пшеничне, як у землю впаде, не помре, то одне зостається; як умре ж, плід рясний принесе». 

Ісус – Цар, Який прийшов, аби віддати Себе за Свій народ і за весь світ. «Так-бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне». Господь говорить про істинну Свою славу. Він каже, що справжня Його слава – попереду.  І вона настане через п’ять днів – у Велику П’ятницю, коли зерно пшеничне впаде у землю і помре. Якщо зерно не помирає, воно залишається зерном і залишається однією зернинкою. Але плід воно приносить, коли падає в землю і помирає.

Бог стався людиною, аби принести плід. На хресті Він помирає, аби сьогодні вам проголосити прощення усіх ваших гріхів заради Нього, благословенного Царя Ізраїлевого. Аби ви були виправдані вже нині заради Нього Сина Давидового, Який на третій день вийшов із гробу переможцем над смертю і сьогодні перебуває на небесах і поряд з нами, з Його любою і святою Церквою, що зібрана сьогодні і співає Йому осанну на висоті.

Сьогодні ми вітаємо нашого Царя у Слові, слухаючи, як Він промовляє до нас зі Святого Писання.  Ми вустами вітаємо Його істинне тіло та кров, якими Він торкається нас у хлібі та вині Святої Вечері.  А пройде ще трохи часу і ми будемо вітати Його у той святковий Останній День, коли Він прийде судити живих і мертвих, коли Він воскресить усіх мертвих і перемінить усіх живих, аби дати вам, що віруєте в Христа, вічне життя у Божому Царстві.  Вітаймо ж Христа щонеділі у Слові і Таїнстві, аби у день Його повернення привітати Його в повній божественній славі вічного життя.  Прийди, Господи Ісусе!  Амінь.

Благодать Господа Ісуса Христа зо всіма вами! Амінь (Фил. 4:23).