Важливі не діла, а заповідь у них і послух

1.     Тож як бачите немає жодної людини без якогось завдання або покликання. Тому кожному слід пильнувати, аби в покликанні тривати, піклуватися про себе, вірно виконувати наказане і служити Богові та виконувати Його заповіді. А тоді в нього буде стільки роботи, що виявиться замало всього часу, всі місця будуть надто запруджені, а всі помічні ресурси виявляться надто кволими.  Бо цей шлях весь час зазнає запеклих нападів від нечистого духа, який настільки все ускладнює, що людина тільки й те робить, аби далі тривати в своєму покликанні.  Але якщо сатана доводить людину до того місця, що вона забувається про своє покликання і полишає його, то сатана вже так сильно на неї не нападає – він вже вивів людину з дороги і дозволяє їй впродовж певного часу поблукати стежками степовими чи лісовими, тобто зробити якесь дивовижне добре мале діло.  Потім дурень думає, що він на правильній дорозі і очікує великої нагороди на небесах.  Чим далі він бреде, тим далі відходить від дороги аж допоки не зайди в найзгубніші омани, коли думає, що з Богом ми маємо справу через діла, як думав цар Саул.  Ой, ні любий смертний!  Бог не переймається твоїми ділами, а твоїм послухом, як сказано в 1 Сам. 15:22: «Послух ліпший від жертви». Отже, якщо побожна служниця виконує свої обов’язки та підмітає двір чи прибирає стайню, або слуга в такому самому духові оре чи керує парою коней, то мандрують вони на небеса правильною дорогою, тоді коли інші, які йдуть до Св. Якова чи церкви, полишаючи своє служіння і роботу, мандрують просто до погибелі.

2.     Через це мусимо ми заплющувати очі, не дивитися на діла, великі вони чи малі, шановані чи зневажені, духовні, світські, чи які б вони не були або який вигляд і назву можуть вони мати на землі, а дивитися мусимо ми на заповідь і на послух у ділах.

                               Мартін Лютер, з проповіді на День Св. Євангеліста Івана