Рости на спасіння (проповідь)

неділя, 9 вересня 2012 р.

Проповідь на 14-у неділю П'ятидесятниці


                                           НАШ БЛИЖНІЙ
                   (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
           
І, звернувшись до учнів, наодинці їм сказав: «Блаженні ті очі, що бачать, що бачите ви!  Кажу ж вам, що багато пророків і царів бажали побачити, що бачите ви та й не бачили, і почути, що чуєте ви і не чули!» І підвівсь ось законник один, і сказав, Його випробовуючи: «Учителю, що робити мені, щоб вічне життя осягнути?» Він же йому відказав: «Що в Законі написано, як ти читаєш?» А той відповів і сказав: «Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією силою своєю, і всім своїм розумом, і свого ближнього, як самого себе». Він же йому відказав: «Правильно ти відповів. Роби це, і будеш жити». А той бажав сам себе виправдати, та й сказав до Ісуса: «А хто то мій ближній?» А Ісус відповів і промовив: «Один чоловік ішов з Єрусалиму до Єрихону, і попався розбійникам, що обдерли його, і завдали йому рани, та й утекли, покинувши ледве живого його. Проходив випадком тією дорогою священик один, побачив його, і проминув. Так само й Левит надійшов на те місце, поглянув, і теж проминув. Проходив же там якийсь самарянин, та й натрапив на нього, і, побачивши, змилосердився. І він підійшов, і обв'язав йому рани, наливши оливи й вина. Потому його посадив на худобину власну, і приставив його до гостиниці, та й клопотався про нього. А другого дня, від'їжджавши, вийняв він два динарії, та й дав їх господареві й проказав: Заопікуйся ним, а як більше що витратиш, заплачу тобі, як вернуся. Котрий же з цих трьох на думку твою був ближній тому, хто попався розбійникам?» А він відказав: «Той, хто вчинив йому милість». Ісус же сказав йому: «Іди, і роби так і ти!» (Євангеліє від Св. Луки 10:23-37).

Благодать вам і мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа!  (Гал. 1:3)  Амінь.

Дорогі брати і сестри,часом під час спілкування із нашими земляками про християнство в мене складається враження, що для нас часто головним у християнстві є те, що ми не порушуємо певних заповідей Божих.  Коли я прошу назвати такі заповіді, то найчастіше називаються дві заповіді: «Не кради» і «Не убивай». Рідше називаються заповідь «Не чини перелюбу», а всі інші заповіді згадуються ще рідше. А хіба не буває так, що на власне життя ми дивимося наче на двигун автомашини – якщо мотор не створив проблеми, то все з ним в порядку – все гаразд з нами, якщо ми нічого не вкрали, нікого не вбили, нікому не створили проблеми.  Тож, можемо жити собі далі зі спокійною совістю, навіть не думаючи про Христа і не ходячи до церкви, ми ж так чи інакше – добрі люди, зла нікому не робимо, значить з Богом все О.К.! 

Подібні думки, певно, роїлися і в голові одного законника з нашого сьогоднішнього євангельського тексту, який прислухався до слів Сина Божого.  Господь промовляв: «Блаженні ті очі, що бачать, що бачите ви!  Кажу ж вам, що багато пророків і царів бажали побачити, що бачите ви та й не бачили, і почути, що чуєте ви і не чули!»  Пророк Мойсей мріяв побачити Божого Сина, мріяв Його побачити Ісус Навин, пророк Самуїл, як і мріяли Його побачити та почути цар Давид, цар Соломон і всі побожні царі, яких над народом Божим поставив був Господь. А скільки віруючих людей, починаючи від Адама, прагнули почути голос Христа Спасителя, адже на Нього і лише на Нього покладали вони всю свою надію і самою вірою в Нього, як патріарх Авраам, були вони виправдані, і отримали вічне життя.

Але щойно Господь завершив промовляти сьогоднішнє блаженство, як піднімається законник, який думає не так, як думав Мойсей, і який мріє не про те, про що мріяв цар Давид.  Відсутність таких мрій у цьому членові Старозаповітної Церкви видає його запитання: «Учителю, що робити мені, щоб вічне життя осягнути?»  Він думає як і багато-хто із сьогоднішніх членів церкви і навіть проповідників не про спасіння у Христі, а про спасіння ділами.  Що робити мені, щоб вічне життя осягнути?

Запитання законника – запитання невірства. Господь Святий Дух каже, що це питання поставлене було Ісусові, аби випробувати Бога Сина.  Віруючі Бога не випробовують.  Віруючі мріють бачити Ісуса.  Віруючі мріють Його слухати і бачити. Невіруючі прагнуть Христа спростувати і заперечити Його вчення про виправдання самою вірою.  «А як же діла?» - запитує законник. «А як же діла?» - кричать в унісон із ним усі релігії світу, крім релігії християнської. «Все не може бути так просто», - каже законник.  «Мрій про Христа, надійся на Нього, довірся Йому – каже Ісус з Назарету!  А як же я?  Як же те, що я думаю особисто?  Як же мої діла, мої десятини, мої пости?» - наче вигукує обурене єство учителя Закону Божого, який хоче випробувати Бога.   Воно запитує не як здобути життя вічне, а що робити, аби здобути вічне життя. Як же Закон, до якого ми так звикли і яким настільки пишаємося? – мало не плаче це єство.

Усіх, хто хоче виправдання ділами, разом із сьогоднішнім професором закону, Господь відправляє до їхнього таки предмету – Закону: «Він же йому відказав: «Що в Законі написано, як ти читаєш?»  Законник – добрий знавець заповідей.  Без затримки він наводить підсумок Заповідей Божих: «Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією силою своєю, і всім своїм розумом, і свого ближнього, як самого себе». Пастка поставлена ним проти Христа тепер обертається проти нього самого, коли Господь йому каже: «Правильно ти відповів. Роби це, і будеш жити».  Від  зачаття в утробі матері і завжди виконуй досконало всі Заповіді Божі в думках, словах і вчинках і будеш вічно жити.

Блаженний, хто бачить Христа – йому діла для спасіння не потрібні. Блаженні, хто чує Христа, хто вірує в Нього. Щасливий такий, бо такому вже належить Царство Небесне.  Але не належить Царство Небесне тому, хто не чує Христа, хто відмовляється Його слухати, хто втікає від благодатного Бога до Бога-Судді.  Наш втікач-законник не знаходить собі спокою і знайти його не може, як і не може знайти спокою і справжнього блаженства всякий, хто шукає спасіння в ділах.  Сумління через одну думку завжди буде докоряти такому за недостатність діл, а через іншу завжди шукатиме виправдання для відсутності такого діла в усіх тих випадках, коли таке діло треба було робити, але не робилося.

Ось і наш законник «бажав сам себе виправдати, та й сказав до Ісуса: «А хто то мій ближній?» Його перше запитання виявилося недоречним, бо виконати Закон досконало грішній людині неможливо. Тепер, аби знайти хоч якесь виправдання власній  доктрині про виправдання ділами, він намагається розділити людство на ближніх і неближніх.

В цьому місці й починає наш Господь свою оповідь про ближнього. Побито і пограбованого на єрусалимсько-єрихонській трасі було юдея.  Від нього було забране все – від транспорту до одягу. Залишився лише він на одинці зі своєю бідою, спливаючи кровю лежати на запиленій дорозі.  До нього немає діла священикові, який поспішає цією самою дорогою з Єрусалиму до рідного Єрихону. Священик – людина духовна, він щойно завершив служити Богові, дух його піднесений догори і йому ніколи спинятися біля побитого чоловіка. До того ж, хіба його хтось бачить крім цього нещасного?  Та й цей побитий певно вже й зомлів.  Аби не спокушувати жертву грабіжників погано думати про церкву, священик навіть переходить на інший бік.

Може нещасному допоможе левит? Він теж служить у храмі і багато чує всього про милосердя. Але ж він, натомлений важкою працею догляду за церковним приміщенням, теж мусить поспішати, аби відпочити.  Хай йому грець з усякою іншою роботою. Він – теж «особа духовного званія», аби допомогати всяким там жертвам – самі винні – хай, в крайньому випадку, наймають охорону і не вештаються там, де не слід.  Левит повторює приклад священика і проходить повз наче нічого не бувало. Врешті-решт ніхто ні священика, ні левита не бачить. Ніхто, окрім Бога.  

Над нещасним спиняється хтось несподіваний. Представників його народу проклинають у синагогах і навіть якщо визнають повністю юдейську віру – їх не приймають у єврейську спільноту.  Та й всі юдеї знають, що юдеєві краще терпіти, аніж приймати від них допомогу.  Над нещасним побитим, непритомним юдеєм спиняється самарянин. Він спиняється, бо змилосердився, каже Господь.  Самарянин промиває юдеєві рани, перевязує їх, обережно розміщує пораненого на власному транспортному засобові, а сам іде поряд пішки до готелю.  Там, в надійному місці він залишає його, залишивши власникові грошей на два місяці наперед, аби цьому пораненому чоловікові не бракувало ні їжі, ні опіки.  До того ж власникові готелю він каже: «Заопікуйся ним, а як більше що витратиш, заплачу тобі, як вернуся». 

На запитання Господа Ісуса: «Котрий же з цих трьох на думку твою був ближній тому, хто попався розбійникам?» законник відповідає, не повторюючи того огидного слова «самарянин»: «Той, хто вчинив йому милість».  Що ж, відповідь правильна, тому Син Божий і каже: ««Іди, і роби так і ти!»  Це – не керівництво до дії.  Це, радше вирок само-праведності, бо питання все-таки було про те, що робити, аби мати вічне життя.  Нещасний законник!  Нещасні всі, хто відповіді на спасіння шукає у виконанні Закону грішними людьми!

Але «Блаженні ті очі, що бачать, що бачите ви!»  Блаженні, хто бачить Христа очима віри. Блаженні ті вуха, що чують Христове Євангеліє.  Блаженні ті вуста, які торкаються Його правдивого тіла та крові у хлібі та вині Святої Вечері!  Бо всі люди, ціле людство – наче той нещасний побитий і пограбований розбійниками на єрусалимсько-єрихонській дорозі.  Це ми там лежимо, непритомні, мертві у своїх гріхах, пограбовані дияволом і приречені до вічної смерті. 

І ніхто не в змозі був нам допомогти, бо такими само мертвими в гріхах є всі люди, за одним-єдиним винятком. І цей виняток – наш Господь Ісус Христос, вічний Бог Син, Який зійшов з неба, стався правдивою людиною, аби виявити до нас милосердя.  Ми лежимо, ми страждаємо в гріхах і немочах наших, ми терпимо різні біди та глузування і звинувачення диявола та погрози смерті.

Але ось дорогою йде Ісус. Його земна подорож почалася з утроби Діви Марії і з Віфлеєму пролягала багатьма шляхами до Єрусалиму, на Голгофський хрест.  Аби ми могли пробувати в Царстві Небесному повіки, аби могли тішитися небесними оселями та мати безперервну опіку нашого Отця Небесного Він приніс повну заплату.  І та заплата була не динаріями, ні гривнями, ні доларами. Та заплата було Його святе і досконале життя, яке Він віддав за життя наше, життя грішне, сповнене гріхів дії і гріхів упущення, коли ми могли і повинні були зробити добро, але не зробили. Ісус же добро робив завжди. І Він помер за нас і на нашому місці.  Про те, що Його заплата повна, і що ми виправдані, свідчить Його славетне воскресіння із гробу на третій день по Голгофській смерть.  Через Христову заплату ми не постояльці на два місяці в Царстві Небесному – ми учасники грядущого великого воскресіння і спадкоємці вічного життя в Царстві Небесному.  Вознесений на небеса Ісус повернеться і ми всі в час Його повернення у славі будемо зодягнуті в прославлені тіла і будемо радіти, будемо щасними, вічними без кінця-краю разом із нашим Спасителем.  Зараз ми мріємо бачити Його лице в лице. Зараз ми мріємо чути Його голос в раю небесному.

Але вже нині ми, що були непритомні були підібрані Ним, воскреслим Христом, коли Він вилив на нас Свою милість через Євангеліє, викупавши нас у купелі Хрищення і покривши нашу наготу Своєю божественною праведністю. Аби наші рани, завдані цими безсердечними грабіжниками, дияволом і світом, не боліли, Він благодатно торкається їх на вигляд хлібом і вином, а під тим виглядом – Своїми правдивими тілом і кровю.  Сьогодні Своїм Словом і Своїм Таїнством Він запевнює нас, що наші гріхи прощені і що Його любов настільки сильна, що Він ніколи вас не полишить, а завжди буде опікуватися про вас, а в кінці обовязково повернеться і забере у Своє славетне, вічне Царство.

Він – справжній Ближній.  Він завжди поряд, поряд кожної миті дня і ночі, як був Він поряд із тими віруючими, що йшли до Єрусалиму і співали: «Оце не дрімає і не спить Сторож Ізраїлів».  Він - - милосердний Ближній, Який завжди нам співчуває у нещасті нашому і хоче завжди нам лише добра.  Він – люблячий Спаситель.  Він нас знайшов побитими, закривавленими в гріхах. Він нас обмив, Він нас зцілив, Він нас простив, Він і далі про нас піклується. Блаженні ті, що вірують у Христа.  Блаженні ті, що слухають Христове Слово і його бережуть. Ви блаженні, бо ви віруєте в Сина Божого, а це означає, що вам належить Його Царство і ви вже маєте вічне життя.

А як же заповіді Божі? Як же добрі діла?  Мартін Лютер був сказав: «Ох, ця жива, зайнята, діяльна, могутня річ, ця [правдива] віра.  Вона не може не робити весь час добрих діл.  Вона не питається, чи слід робити добрі діла, але ще перед тим, як таке питання постане, вона вже їх зробила і постійно їх робить.  Хто ж діл таких не робить – той невіруючий. Такий ходить навпомацки і шукає кругом віру та добрі діла, але не знає ні того, що таке віра, ані того, що таке – добрі діла.  Він лише говорить-говорить багатьма словами про віру і про добрі діла».  Наша ж віра робить добрі діла, але не для спасіння, а з вдячності Богові за спасіння у Христі, яким ми вже тішимося і радіємо, блаженні. Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде з духом вашим…! Амінь (Гал. 6:18).

Немає коментарів: