Рости на спасіння (проповідь)

неділя, 30 вересня 2012 р.

Проповідь на 17-у неділю П'ятидесятниці


                      ЗУСТРІЧ
                   (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
           
І сталось, наступного дня Він відправивсь у місто, що зветься Наїн, а з Ним ішли учні Його та багато народу. І ось, як до брами міської наблизився Він, виносили вмерлого, одинака в своєї матері, що вдовою була. І з нею був натовп великий із міста.  Як Господь же побачив її, то змилосердивсь над нею, і до неї промовив: «Не плач!» І Він підійшов, і доторкнувся до мар, носії ж зупинились. Тоді Він сказав: «Юначе, кажу тобі: встань!» І мертвий устав, і почав говорити. І його Він віддав його матері. А всіх острах пройняв, і Бога хвалили вони й говорили: Великий Пророк з'явився між нами, і зглянувся Бог над народом Своїм! І розійшлася ця чутка про Нього по цілій Юдеї, і по всій тій країні (Луки 7:11-17).

Нехай буде вам благодать та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа!   (Еф. 1:2)  Амінь.

Дорогі брати і сестри, цього року наша парафія мала декілька похоронів. Ті, з вас, хто міг приходили, аби морозного січневого дня попрощатися з тілом нашої спочилої сестри Валентини Борисенко та підтримати її рідних.  Так само в травні, коли лукянівське кладовище вже заповнював спів птахів, а дерева були вкриті свіжим весняним листям, ви приходили, аби попрощатися з тілом нашого брата Сергія Гурільонка та втішити його родину. В червні місяці ще більше людей зібралося, аби віддати останню шану тілу нашого брата Олександра Шкуро, якого Господь Бог покликав до небесної домівки в розквіті його сил. Участь у похороні – це святий обовязок християн, обовязок співчуття, обовязок милосердя. 

Душогуб споконвіку, диявол не має жодного милосердя, навіть до тих людей, що йому поклоняються. Він пропагує сьогодні жорстокість, черствість до людського горя, байдужість до життя наших ближніх і цілого суспільства. Коли наші прабатьки згрішили, то у світ увійшла не лише смерть, але й байдужість, жорстокість і черствість, супутники гріха і невід'ємна частка всіх тих, що проводитимуть вічність із дияволом у геєні вогненній. 

Як важко тим людям, що втрачають своїх рідних!  Наскільки їм потрібні ваші слова втіхи, ваші слова підбадьорення і ваша підтримка!  Втіху, підбадьорення і підтримку своїм ближнім у горі, ближнім, які ховають своїх рідних завжди намагаються надати віруючі люди.  Так було в усі віки життя Церкви і в часи Старого Заповіту, і в часи Заповіту Нового.

Сьогоднішній наш євангельський текст має опис похорону, який відбувався у стародавньому Ізраїлі, у час земного служіння Сина Божого, а нашого Спасителя, Ісуса Христа. Власне кажучи, саме Євангеліє починається із того, що Єдинородний Божий Син відправляється у місто, що зветься Наїн. Він простує туди не Сам. За Ісусом «ішли учні Його та багато народу».  Люди йдуть за Сином Давидовим, Який Словом Своїм нещодавно зцілив слугу сотника, Який чинить багато інших чуд, Який проповідує Царство Боже.

Не випадково євангеліст зазначає ці дві групи, що йдуть за Ісусом: учні Христові та народ. І сьогодні в нашій країні є багато народу, які називають себе християнами і навіть приходять часом до церкви. Вони отримують чимало благословень від Бога, які і інші люди, бо наш Бог – милосердний.  А є ще друга група – учні Христові.  Учні – блаженні, бо вони – «ті, хто слухає Божого Слова і його береже» (Лк. 11:28).  Їм подобається бути з Христом, але не час від часу, а завжди.  Вони цінують всяку нагоду, аби послухати Христа, Який проповідує, навчає. Вони прагнуть Йому завжди допомогти і послужити. Вони – Його люба громада і черідка мала (Лк. 12:32).  Його учні після вознесіння любого Господа завжди збиралися разом довкола Слова і Таїнства. Його любі учні далі збираються довкола Христового Слова і Таїнства щонеділі (Дії 2:42).  У Києві вони збираються тут - довкола Євангелія, довкола Слова і Таїнства.

Учні ж зібрані довкола Христа простують з Ним сьогодні до Наїну. До Наїну йде іншого багато народу, що теж поки що хочуть бути з Христом.  Я впевнений, що це був радісний натовп, бо де Христос – там радість і бадьорість іти за Спасом хоча на край світу.  Тим часом, як каже нам Євангеліє, коли вони ось-ось мали увійти в місто, бо наблизилися до міської брами, з Наїну виходив інший натовп.  Але цей натовп не мав радості і бадьорості. Цей натовп, плакав і квилив. Цей натовп зібрався довкола матері-вдови та її покійного сина-одинака, якого на марах несли, аби поховати.  Яка нещасна була ця жінка і як їй співчували її земляки!  Вона вже була поховала свого чоловіка, а тут ще одне горе, незрівнянно більше – вона ховає свою дитину.

В Псалмі 127 є такі слова: «Діти – спадщина Господня, плід утроби нагорода! Як стріли в руках того велетня, так і сини молоді: блаженний той муж, що сагайдака свого ними наповнив».  Дітей Бог називає спадщиною, а багатодітні віруючі сімї називає Бог блаженними, щасливими.  Бідна вдова з Наїну – нещасна подвійно: у неї була одна-єдина дитина і ось тепер вона мертва, пройде ще трошки часу, можливо менше години і тіло її любого єдинородного сина поховають біля Наїну. Залишається вона самотня, наодинці зі своїм горем, старістю і бідністю. Тому й плачуть її земляки, хай хоч їхні сльози будуть утіхою для страдницької матері.

Біля брами Наїну зустрічаються не просто дві процесії.  Біля брами Наїну зустрічаються не просто два натовпи. Біля брами Наїну зустрічаються навіть не просто горе і радість.  Біля брами Наїну зустрічаються смерть і Життя. Господь Святий Дух вустами Апостола Івана описує Сина Божого, Який воплотився у Віфлеємі такими словами: «Життя було в Нім, а життя було Світлом людей» (Ів. 1:4).  До сутінків похорону і темряви смерті підходить Світло і Життя. 

«Бо як має Отець життя Сам у Собі, так і Синові дав життя мати в Самому Собі.  І Він дав Йому силу чинити і суд, бо Він Людський Син. Не дивуйтесь цьому, бо надходить година, коли всі, хто в гробах, Його голос почують, і повиходять ті, що чинили добро, на воскресення життя, а котрі зло чинили, на воскресення Суду» – проповідує Син Божий в Євангелії від Івана (5:26).

            І ось єдинородний син вдови лежить на марах мертвий.  Похорон оплакує його смерть і долю бідної його матері-вдови. Серед іншого натовпу перебуває інший Єдинородний Син – Син Божий, але Він не стоїть на місці.  Не для цього Він ішов сюди, аби плакати.  Він іде вперед і Собою зєднує ці два натовпи, похорону і бадьорих віруючих. Він підходить до бідної і нещасної вдови,бо Він «змилосердився над нею».  Ісус – правдивий Господь.  Він – Той Господь, про Якого ми співали сьогодні в нашому Псалмі, що Він «довготерпеливий і многомилостивий».  Він – не просто милосердний, а багатий, щедрий на милосердя.

Для цього Він стався людиною, аби увійти в цю гігантську похоронну процесію, що триває ще від часу гріхопадіння Адама і буде тривати аж до Останнього Дня, поки Він знову не зявиться у повноті Своєї слави, бо де зявляється Він, воплочений Син Божий, там похорон припиняється. ««Не плач!» - промовляє Він до заплаканої матері.  Це – перша частина Його похоронної проповіді.  А друга лунає тоді, коли Він підходить до мар: «Юначе, кажу тобі: встань!»

Під час читання Апостола ми чули, як Бог воскресив померлого сина вдови із Сарепти.  Про його воскресіння благав великий пророк Ілля. Він простягався над померлим юнаком, молився до Господа. Ілля, віра якого ставиться нам Апостолом Яковом за приклад благав Бога тричі.  А тут прості слова: «Кажу тобі: встань!»  Ми молимося, а Бог каже.  Ми благаємо, а Бог просто наказує і все стається, як написано в Псалмі (33:8, 9): «Буде боятися Господа ціла земля, всі мешканці всесвіту будуть лякатись Його,  бо сказав Він і сталось, наказав і з'явилось».

Тут Бог промовляє, тут Життя наказує: «Юначе, кажу тобі: встань!» І мертвий устав, і почав говорити».  Все, що каже Бог обовязково збувається.  Ісус – Бог.  Його Слово – певне і всемогутнє.  Христове Слово – життєдайне.  Христове Слово – діяльне. Щойно Він промовляє вам через покликаного пастиря, що ваші гріхи прощені – так воно і є.  Коли Христос промовляє до вас у Євангелії, що кожен, хто вірує в Нього, має вічне життя і того воскресить Він Останнього Дня, це настільки ж діяльне і правдиве, як і виконання наказу померлим юнаком. Одного слова «Встань!» достатньо.

Юнак встає і – зверніть увагу – не він біжить до матері, а Ісус віддає його матері.  «Усяке добре давання та дар досконалий походить згори від Отця світил, що в Нього нема переміни чи тіні відміни» (Як. 1:17).  Від Адама – гріх і смерть, мари для перенесення померлих.  А будь-яке добро  - від Бога. Народження дитини – дар від Бога.  Воскресіння – дар від Бога.  Прощення гріхів – дар від Бога.  Віра в це прощення – дар від Бога. Вічне життя – дар від Бога. Все це нам дає лише Бог, як дає Він воскрешеного Ним сина щасливій матері.

А де є такий великий дар, де є Ісус там ніколи немає вже похорону, а є радість, здивування і правдиве поклоніння Богові, яке поєднує в собі і острах, благоговіння і хвалу, прославлення Спасителя. Натовп, який вже більше не плаче, каже: «Великий Пророк з'явився між нами, і зглянувся Бог над народом Своїм!»  Той, хто бачив це чудо, зрозумів, що тут стоїть обіцяний Мойсеєм: «Пророка з-посеред тебе, з братів твоїх, такого, як я, поставить тобі Господь, Бог твій, Його будете слухати» (5 М. 18:15). 

Бог зглянувся не лише над народом Ізраїлю. Бог зглянувся над цілим людством. «Так-бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне» (Ів. 3:16). Життя вічне, Ісус Христос, прийшов, аби віддати  Себе за кожного з нас, аби після смерті на хресті вийти переможцем над смертю сина вдови із Наїна, Лазаря із Віфанії, доньки Яіра, сестри Валентини, братів Сергія та Олександра з Києва. Всі вони перебувають зараз у Господа Життя, Ісуса Христа.  Він зараз їх втішає у Царстві Небесному.

Нас же Він втішає Доброю Новиною про те, що всі наші гріхи прощені заради Нього, бо всі вони залишені на Голгофському хресті. Він нас утішає тим, що ми зодягнуті тепер у Його праведність і Бог бачить у нас Своїх любих дітей, яким дарує життя у Царстві Небесному повіки віків.  Він покріпляє нас доторкуючись до нас Своїми правдивими тілом і кровю під виглядом хліба та вина Святої Вечері, аби ми були зміцнені і могли бадьоро та радісно за Ним крокувати, як Його любі учні, аби завжди бути зі Спасителем та берегти в серці Його Слово, яке є духом і життям (Ів. 6:63).


Наїн – невелике містечко. Але це не стало на заваді невеликому стати велемовним і поширити добрі новини по всій Юдеї і навіть країні. Віра мовчати не може, а тим незважаючи на те, чи то малий Наїн, чи велике місто Київ, яке у своєму поспіхові видається маломовним.  Мовчати ми не можемо, бо Ісус, Життя – сьогодні посеред нас.  А коли Він з нами, то нас не лякає й сама смерть, бо смерть не може нас нас відлучити від любові Божої, яка є в Христі Ісусі. Бо Христос воскрес і перебуває з нами, як і обіцяв. Через це ми сповідуємо сьогодні нашу віру «у воскресіння мертвих і життя будучого віку». І хоча ми плачемо під час наших похоронних процесій, Ісус все-одно – поряд з нами, і Він милосердствує, втішаючи нас Євангелієм, а Останнього Дня Він воскресить усіх наших померлих і нас до вічного життя в Його Царстві.  Бо для цього Він виявив Свою владу над смертю біля брам Наїну. 

Бо задля нашого грядущого воскресіння Він, Ісус, Життя, зустрів Свою смерть на Голгофі, впокорився їй, аби її знищити, переможно вийшовши на третій день із гробу. Він воскрес – воскреснемо і ми, бо Він промовляє: «Кажу!» І то не просто «Кажу», а: «Поправді, поправді кажу вам: Якщо ви споживати не будете тіла Сина Людського й пити не будете крови Його, то в собі ви не будете мати життя. Хто тіло Моє споживає та кров Мою п'є, той має вічне життя, і того воскрешу Я останнього дня. Бо тіло Моє то правдиво пожива, Моя ж кров то правдиво пиття. Хто тіло Моє споживає та кров Мою п'є, той в Мені перебуває, а Я в ньому. Як Живий Отець послав Мене, і живу Я Отцем, так і той, хто Мене споживає, і він житиме Мною» (Ів. 6:53-57). До воскресіння всіх мертвих залишилося ще менше часу.  Прийди, Господи Ісусе!  Амінь.

Благодать зо всіма, що незмінно люблять Господа нашого Ісуса Христа! Амінь (Еф. 6:24).

Немає коментарів: