Рости на спасіння (проповідь)

неділя, 30 червня 2013 р.

Проповідь на неділю Святої Трійці

      НАРОДЖЕНІ З ВОДИ І ДУХА
                    (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

Був один чоловік із фарисеїв Никодим на ім'я, начальник юдейський. Він до Нього прийшов уночі, та й промовив Йому: «Учителю, знаємо ми, що прийшов Ти від Бога, як Учитель, бо не може ніхто таких чуд учинити, які чиниш Ти, коли Бог із ним не буде». Ісус відповів і до нього сказав: «Поправді, поправді кажу Я тобі: Коли хто не народиться згори, то не може побачити Божого Царства». Никодим Йому каже: «Як може людина родитися, бувши старою? Хіба може вона ввійти до утроби своїй матері знову й родитись?» Ісус відповів: «Поправді, поправді кажу Я тобі: Коли хто не родиться з води й Духа, той не може ввійти в Царство Боже.  Що вродилося з тіла є тіло, що ж уродилося з Духа є дух. Не дивуйся тому, що сказав Я тобі: Вам необхідно родитись згори. Дух дихає, де хоче, і його голос ти чуєш, та не відаєш, звідкіля він приходить, і куди він іде. Так буває і з кожним, хто від Духа народжений». Відповів Никодим і до Нього сказав: «Як це статися може?» Ісус відповів і до нього сказав: «Ти учитель ізраїльський, то чи ж цього не знаєш?Поправді, поправді кажу Я тобі: Ми говоримо те, що ми знаємо, а свідчимо про те, що ми бачили, але свідчення нашого ви не приймаєте. Коли Я говорив вам про земне, та не вірите ви, то як же повірите ви, коли Я говоритиму вам про небесне? І не сходив на небо ніхто, тільки Той, Хто з неба зійшов, Людський Син, що на небі. І, як Мойсей підніс змія в пустині, так мусить піднесений бути й Син Людський, щоб кожен, хто вірує в Нього, мав вічне життя  (Євангеліє від Св. Івана 3:1-15).

     Усім… улюбленим Божим, вибраним святим, благодать вам та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа! (Рим. 1:7) Амінь.

Дорогі брати і сестри, зазвичай кожен моральний реформатор, кожен великий філософ і кожен проповідник етики в історії світу вказував на якийсь ідеал поза собою. Коли один з учнів спитався у Сократа, про що слід просити в богів, то Сократ відповів йому, аби той чекав  на якогось великого вчителя, який вкаже йому дорогу до Бога.  На визнання власної, особистої недостатності та на пошук допомоги десь зовні вказували й інші видатні моралісти та філософи від Конфуція і до Джона Дьюї.

Досконалість, ідеальність перебуває десь поза нами.  Хіба це не стосується кожного з нас, любі брати і сестри?  Хіба у вас не виникало відчуття недосконалості?  Хіба вам не доводилося жалкувати за власні думки, слова, а то й учинки? Це властиво кожній людині.  Все це – наслідок осуду нас Законом, який записаний Творцем у наші серця.  Цей Закон судить нас за наші гріхи, як про це звіщає Господь Святий Дух через Апостола Павла: «Не дивиться Бог на обличчя! Котрі бо згрішили без Закону, без Закону й загинуть, а котрі згрішили в Законі, приймуть суд за Законом. Бо не слухачі Закону справедливі перед Богом, але виконавці Закону виправдані будуть. Бо коли погани, що не мають Закону, з природи чинять законне, вони, не мавши Закону, самі собі Закон, що виявляють діло Закону, написане в серцях своїх, як свідчить їм сумління та їхні думки, що то осуджують, то виправдують одна одну» (Рим. 2:11-15).

Часто буває так, що ми намагаємося виправдати наші гріхи і, буває, добиваємося в цьому немалих успіхів, переводячи провини на інших людей, звинувачуючи когось іншого, аби тільки не себе.  Але навіть попри таке виправдання, все-одно в глибинах серця залишається достатньо місця для того, аби принаймні потайки визнавати, що ми таки маємо проблему і заслуговуємо на осуд. Ці самі осудливі думки нам свідчать ще про щось дуже важливе.  Ідеал існує.  Але цей ідеал не існує в нас самих. Ідеал цей існує поза нами. Цим ідеалом, цим суддею, Якому всі люди мають дати звіт, є Бог.  Бог судитиме за кожен відступ від Його Закону.  Про це чітко промовляє Закон, який мають навіть язичники – закон, записаний у всіх людських серцях.

Ізраїльтяни могли не мати усіх таких сумнівів і здогадів, бо вони були обраним народом. Їх обрав Бог, аби з них вийшов Спаситель світу. До того часу Господь Бог посилав їм пророків, через яких звіщав Своє Слово, Свій Закон і Свої обітниці – Євангеліє.  Того вечора, про який нам сьогодні звіщає євангельський текст Никодим, один із провідників Ізраїлю, один з учителів народу, один з найповажніших представників усіх юдеїв, прийшов до Ісуса.  Прийшов уночі, таємно, бо боявся своїх одновірців, колег і учнів. Чи не буває так буває і з нами, коли ми боїмося відкрито визнати Христа Своїм Спасителем і Богом, стидаючись молитви або закриваючи очі на гріхи, якими рясніє наш довколишній світ?

Втім Никодим хоче висловити солідарність діям Ісуса.  Він визнає, що Ісус – Учитель від Бога, бо про це свідчать Ісусові чуда. Никодим говорить саме про них: «Учителю, знаємо ми, що прийшов Ти від Бога, як Учитель, бо не може ніхто таких чуд учинити, які чиниш Ти, коли Бог із ним не буде». Никодим памятає про Мойсея, про Самуїла, про Іллю, про Єлисея, про Ісаю і про Єремію. Врешті-решт, він приходить саме вночі, бо Іллю і Єремію відверто називали ворогами держави, а бути приятелем Ісаї наприкінці життя пророка, було просто небезпечно. Хтозна, на яку небезпеку може наразити відкрите визнання Ісуса пророком Божим?

Втім Никодим ось тут з Ісусом і він робить своє поки що приватне сповідання явного і публічного факту.  Ісус – людина від Бога. Але таке зізнання не вдовольняє Самого Ісуса. Ісус – не просто пророк. Ісус – не просто учитель.  Ісусові – не потрібно шукати ідеал поза Собою або вказувати на Бога поза Собою. Він не прийшов, аби проповідувати про майбутню дорогу до небес. Він прийшов спасати.  Спасати вже, тут і зараз. Він прийшов, аби спасти Никодима.

Ісус не відповідає на визнання Никодима компліментом або вдячністю. Ісус одразу переходить до діла, бо Він бачить Никодимове серце.  Ісус бачить, що тому серцю бракує. Ісус промовляє: «Поправді, поправді кажу Я тобі: Коли хто не народиться згори, то не може побачити Божого Царства».  Никодим – найпросвітленіший член Синедріону із усієї релігійної верхівки Ізраїлю. Але він не розуміє слів Христа. Але він не соромиться спитатися: ««Як може людина родитися, бувши старою? Хіба може вона ввійти до утроби своїй матері знову й родитись?»  

Для Никодима існує лише фізичне народження.  Він не розуміє Христа, Який тут використовує образну мову і говорить про духовне народження. «Поправді, поправді кажу Я тобі: Коли хто не родиться з води й Духа, той не може ввійти в Царство Боже.  Що вродилося з тіла є тіло, що ж уродилося з Духа є дух. Не дивуйся тому, що сказав Я тобі: Вам необхідно родитись згори. Дух дихає, де хоче, і його голос ти чуєш, та не відаєш, звідкіля він приходить, і куди він іде. Так буває і з кожним, хто від Духа народжений».

Господь говорить тут про Хрищення, про яке Він дає заповідь у час Свого вознесіння: «Ідіть, і навчіть всі народи, христячи їх в Ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все те, що Я вам заповів» (Мт. 28:19, 20).  Ісус тут говорить про те народження, яке Його Апостол Павло називає особливою купіллю: «А коли з'явилась благодать та людинолюбство Спасителя, нашого Бога, Він нас спас не з діл праведности, що ми їх учинили були, а з Своєї милости через купіль відродження й обновлення Духом Святим» (Тит. 3:4, 5). У Хрищенні Дух Святий дає нам нове народження, прощення гріхів – відроджує нас до справжнього, духовного життя, життя вічного з Богом.

Господь каже Никодимові, що діло спасіння виконує Бог і неможливо увійти в Царство Боже без народження від води і Духа.  Чимало сьогоднішніх християн поводяться нині як Никодим, коли вважають, що народження згори керують вони самі і відмовляють у Хрищенні немовлятам і маленьким дітям. Вони боронять своїм дітям приходити до Христа і ставати громадянами Царства Небесного, свідомо відмовляючи їм у випадку передчасної смерті, отримати вічне життя. 

Усім тим, що намагаються мислити земними категоріями про небесне, усім сучасним Никодимам, як і Никодимові того вечора Господь відповідає: «Ти учитель ізраїльський, то чи ж цього не знаєш?»  Як ти можеш цього не знати?  Як ти наважуєшся учити інших людей, коли не знаєш таких необхідних і людинолюбних, благодатних істин Божих? Ти намагаєшся підлаштовувати небесне під земне.  Ти намагаєшся небесне підпорядкувати земному і в цьому твоя найбільша помилка. 

Господь продовжує: «Поправді, поправді кажу Я тобі: Ми говоримо те, що ми знаємо, а свідчимо про те, що ми бачили, але свідчення нашого ви не приймаєте. Коли Я говорив вам про земне, та не вірите ви, то як же повірите ви, коли Я говоритиму вам про небесне? І не сходив на небо ніхто, тільки Той, Хто з неба зійшов, Людський Син, що на небі. І, як Мойсей підніс змія в пустині, так мусить піднесений бути й Син Людський, щоб кожен, хто вірує в Нього, мав вічне життя».

Ісус звертається до Никодима в множині, бо Никодим уособлює всіх тих, що ставлять розум, логіку і земне над Словом і над небесним. Никодим уособлює тих, що намагаються зрозуміти Бога там, де треба просто вірити. Але іншого вибору ні в Никодима, ні в нас, ні в будь-кого іншого немає. Єдність з небесами має лише Той, Хто з неба зійшов і хто є Бог споконвіку – Ісус Христос, Син Божий і Син Людський, Цар Небесний.

І тієї ночі євангельське послання для Никодима було тим самим, яким воно є для нас цього недільного ранку та полудня. Віковічний Син Божий зійшов із неба, аби істинним Сином Людським бути піднесеним як змій у пустині. Никодим, звісно, добре памятає про відступництво людей від Бога, коли вони блукали пустинею і кару Божу – отруйних змій-сарафів, від яких міг вимерти весь народ.  Але не вимер, бо Бог також дав спасіння, наказавши Мойсеєві зробити мідяного змія і помістити його на жердині.  Кожен укушений змієм, дивився на мідяного змія і жив. Жив попри укус, попри отруту, попри логіку неминучої смерті. Жив, бо вірив у те, що сказав Бог. А те, що каже Бог завжди є істиною, навіть коли ми його не розуміємо, або коли воно йде цілковито наперекір нашій логіці.

Сьогодні Господь порівнює Себе з мідяним змієм, дивлячись на якого заражені отрутою ізраїльтяни, зцілялися і жили. Так само і ви народжуєтеся, любі брати і сестри, коли вас купає Господь Бог у  Своїй благодатній купелі води і Духа. Так само ви живете, коли на вас нападає диявол і вприскує у вас свою жахливу отруту-гріх, а ви дивитеся на Ісуса Христа, образом якого в Старому Заповіті був мідяний змій на жердині.

Ви дивитеся на хреста і хоча ви перебуваєте майже за дві тисячі кілометрів від Голгофи і майже за дві тисячі років від розп’яття, коли наш Спаситель був піднесений на хрест, ви живете вічно, бо віруєте в Нього, а отже отрута гріха нейтралізована великим антидотом – Христовою кров’ю, пролитою за всі ваші провини.  За вас помирає Господь і воскресає Він також для вас, аби ви чули це Євангеліє від Івана, Євангеліє для Никодима і для кожного з нас, дивилися на Христа і вірою в Сина Людського, піднесеного на хресті, мали вічне життя.  Господь запрошує, аби ви й сьогодні скуштували цей винятковий антидот від гріха і смерті – Його правдиве тіло та кров у Святій Вечері.  Він робить усе це аби ви жили вічно.

Бо Господь промовляючи до Никодима, промовляє ці слова про вас: «Щоб кожен, хто вірує в Нього, мав вічне життя».  Щоб кожен з вас, любі парафіяни, кожен без винятку, хто вірує в Христа, мав вічне життя.  До часу повернення Христа у славі і до воскресіння усіх мертвих часу залишається все менше.  Не зводьмо очей наших з Ісуса Христа, нашого розпятого і воскреслого Господа.  В Ньому наше прощення і наше вічне життя.  Він – наше прощення і наше вічне життя. Прийди, Господи Ісусе. Амінь.
           
Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде зо всіма вами! Амінь (Рим. 16:24).

Немає коментарів: