Рости на спасіння (проповідь)

неділя, 20 грудня 2015 р.

Проповідь на 2-у неділю церковного новоліття (Адвенту)

   ВИКОНАВЦІ ЗАКОНУ
                                   (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
           

Ось тому без виправдання ти, кожний чоловіче, що судиш, бо в чому осуджуєш іншого, сам себе осуджуєш, бо чиниш те саме й ти, що судиш. А ми знаємо, що суд Божий поправді на тих, хто чинить таке. Чи ти думаєш, чоловіче, судячи тих, хто чинить таке, а сам робиш таке саме, що ти втечеш від суду Божого? Або погорджуєш багатством Його добрости, лагідности та довготерпіння, не знаючи, що Божа добрість провадить тебе до покаяння? Та через жорстокість свою й нерозкаяність серця збираєш собі гнів на день гніву та об'явлення справедливого суду Бога, що кожному віддасть за його вчинками: тим, хто витривалістю в добрім ділі шукає слави, і чести, і нетління, життя вічне, а сварливим та тим, хто противиться правді, але кориться неправді, лютість та гнів. Недоля та утиск на всяку душу людини, хто чинить зле, юдея ж перше та геллена, а слава, і честь, і мир усякому, хто чинить добре, юдеєві ж перше та гелленові. Бо не дивиться Бог на обличчя! Котрі бо згрішили без Закону, без Закону й загинуть, а котрі згрішили в Законі, приймуть суд за Законом. Бо не слухачі Закону справедливі перед Богом, але виконавці Закону виправдані будуть. Бо коли погани, що не мають Закону, з природи чинять законне, вони, не мавши Закону, самі собі Закон, що виявляють діло Закону, написане в серцях своїх, як свідчить їм сумління та їхні думки, що то осуджують, то виправдують одна одну, дня, коли Бог, згідно з моїм благовістям, буде судити таємні речі людей через Ісуса Христа (Римлян 2:1-16).


Усім… улюбленим Божим, вибраним святим, благодать вам та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа!   (Рим. 1:7) Амінь.

Дорогі брати і сестри, коли камінь потрапляє у вікно в одному місці, він розбиває ціле вікно. Коли ланцюг має пошкодженою лише одну ланку, то весь ланцюг стає непотрібним, незважаючи на те, наскільки чудовими є інші ланки.

Ця сама істина стосується і справжніх, некорумпованих судів. Коли людина скоїла якийсь злочин, то суддя під час судового процесу не запитує про те, скільки правильних учинків здійснила підсудна людина, а засуджує цю людину за скоєне зло. Так само як не потрібно всім тілом горнутися до дроту під напругою, достатньо лише доторкнутися до якоїсь його частини.

Ця сама істина стосується і гріха. Варто скоїти лише один гріх, навіть дуже незначний в наших очах, варто порушити лише одну з Божих Заповідей, як цей гріх засуджує нас за порушення цілого Закону.

Сьогодні Господь Святий Дух застерігає через Апостола Павла усіх грішників без винятку. Євреї, у порівнянні з іншими народами, перебували у привілейованому становищі. Вони були вибраним народом Божим. З них мав вийти Спаситель світу. Вони мали знання про Бога, яке Господь обявив їм у Своєму Слові.  Найбільший їхній привілей полягав, звичайно, у володінні Словом.

Вони мали Закон, який впорядковав усе їхнє національне і релігійне життя. І Закон вимагав від них насамперед досконалості, святості. «І будьте для мене святі, бо святий Я, Господь. І Я відділю вас від тих народів, щоб ви були Мої» – промовляв до них Господь (3 М. 20:26). Не раз і не два вимагає святості від євреїв Господь Бог.  Ця вимога лунає до них і до нас, і до всього людства й сьогодні.

На жаль, часто, а то й надто часто ми не чуємо цих слів Господа або відмовляємося їх слухати. Часто ми шукаємо святості там, де можна знайти лише гріх. Більшість юдеїв шукали святості у самих собі.  І, будучи зведені дияволом, її знаходили. Власне кажучи, вони знаходили не святість, а ілюзію святості.

Вони вважали, що вони – особливі через власне походження. Адже вони багато чого робили по-іншому, по-іншому одягалися, уникали певну їжу, яку споживали язичники, святкували власні свята і не святкували того, що святкували довколишні народи. Зверхньо дивилися вони на усіх не-юдеїв і пишалися власним становищем. Вони були моралістами, які вважають, що мають повне право засуджувати інших людей.

Людина, яка добре усвідомлює власну гріховність, не буде поспішати судити інших. Як я можу судити когось, коли я сам винен у таких або подібних гріхах? Тож Апостол Павло каже: «Ось тому без виправдання ти, кожний чоловіче, що судиш, бо в чому осуджуєш іншого, сам себе осуджуєш, бо чиниш те саме й ти, що судиш. А ми знаємо, що суд Божий поправді на тих, хто чинить таке. Чи ти думаєш, чоловіче, судячи тих, хто чинить таке, а сам робиш таке саме, що ти втечеш від суду Божого?»

Не втечеш! Бо не рятують, ані родоводи, ані одежі, ані традиції, ані звичаї, ані їжа, ані напої. Бог вимагає святості, тобто повної відсутності гріхів. Не якогось одного, особливого гріха, а повної відсутності гріхів – відсутності будь-якого гріха.

Але ж моралістові немає в чому каятися! Він – інший, він – не язичник, він – нащадок Авраама.  Жалкувати про те, що не є нащадками Авраама повинні жалкувати язичники. Вони – приречені. І все, що вони роблять – неправильне і заслуговує на осуд істинного юдея!

Апостол Христів фактично виносить вирок усім релігійним моралізаторам, усім, хто любить повчати і засуджувати інших, вважаючи, що всі інші – гірші від них: «погорджуєш багатством Його добрости, лагідности та довготерпіння, не знаючи, що Божа добрість провадить тебе до покаяння? Та через жорстокість свою й нерозкаяність серця збираєш собі гнів на день гніву та об'явлення справедливого суду Бога, що кожному віддасть за його вчинками: тим, хто витривалістю в добрім ділі шукає слави, і чести, і нетління, життя вічне, а сварливим та тим, хто противиться правді, але кориться неправді, лютість та гнів».

Але як мораліст противиться правді і кориться неправді? Не визнаючи власного гріха і надіючись на спасіння власною праведністю. Бо коли немає усвідомлення гріха, немає каяття і немає потреби у прощенні, як і немає потреби в Спасителі. Якщо ми маємо жорстокість до інших людей і не маємо розкаяності, то збираємо на себе все більше і більше гніву на той день, коли постанемо перед Божим судом.  Ми тоді діємо наче злочинець, який вчинивши один злочин, не спиняється і впевнений у власному таланті та безкарності, чинить далі злочини, один від одного більші та зухваліші.

З яким же багажем ми зайдемо в залу суду Божого? І на який вирок тоді ми можемо розраховувати? Лише на Божу лютість і на Божий гнів! І не грає ролі юдей ти, чи язичник, християнин чи атеїст – якщо немає розкаяння і віри в Христа, тоді немає нічого, чим би ти міг похвалитися.

Апостол настільки рішуче засуджує показну релігійність, що не залишає жодних шансів лицемірам з будь-якої конфесії виправдати їхню власну нерозкаяність і їхнє власне невірство. І хоча лицемірів, які вдають із себе віруючих Апостол ставить на перше місце і каже, що вони будуть відповідати першими, він так само не залишає жодних шансів виправдати власне невірство усім іншим людям, незважаючи на те, яке походження вони мають або до якої віри вони себе відносять чи, навпаки, не відносять.

Він каже: «Бо не дивиться Бог на обличчя! Котрі бо згрішили без Закону, без Закону й загинуть, а котрі згрішили в Законі, приймуть суд за Законом. Бо не слухачі Закону справедливі перед Богом, але виконавці Закону виправдані будуть». Богові байдуже чи ти прямий нащадок Авраама, чи прямий нащадок найбільш упертого язичника. Бог на обличчя не дивиться.

Пишаєшся Законом?  Порушив хоч одну заповідь? Даси відповідь за гріхи проти Бога та людей за Законом! Не маєш Закону Божого? Що ж, у тебе є сумління. І воно тобі, хай не досконало, хай не повністю, але свідчить про твій гріх. Однаково будеш суджений за гріхи проти Бога і людей!

Хто ж буде виправданий? Виконавці Закону! Але хто виконав Закон, не порушивши жодної Заповіді? Апостол свою проповідь називає благовістям – проголошенням Доброї Новини. Добра Новина полягає в тому, що є Виконавець Закону.  І цей Виконавець Закону – досконалий. Він святий і праведний. Цей Виконавець Закону – Ісус Христос, вічний Син Божий, Який стався людиною.

Він не вчинив жодного гріха.  Натомість Він чинив абсолютне добро. Ісус виконував цілковито Божу волю. Якби таке життя хтось міг прожити чи то зі звичайних юдеїв, чи то з язичників, чи то з членів будь-якої конфесії, то він би не зазнав смерті, а жив би вічно у Царстві Божому.

Проте ніхто крім Ісуса такого життя не міг прожити і не прожити такого життя більше ніхто не зможе. Бо всі згрішили і всі позбавлені Божої слави.  Але не Ісус. Він не має гріха. Він має Божу славу. Бо Він не просто людина, але Він – вічний Бог.

Проте Він помер.  І причина Його смерті полягала у наших гріхах.  Він забрав на Себе всі ваші гріхи і всі мої гріхи. Він поніс їх усі до одного на хрест Голгофи. Там Він обмив їх усі Своєю святою і дорогоцінною кровю. Він на Себе забрав увесь гнів Божий за наші гріхи. Він приніс Себе у святу і досконалу жертву за кожного з нас. Він помер за всі наші гріхи. Але смерть не змогла тримати святого і вічного Бога, досконалу і праведну людину.  На третій день Ісус Христос воскрес із мертвих. І зараз Він живе і царює. І царюванню Його не буде кінця.  Ісус Христос – вічний Бог і Цар.

Він виконав Закон на нашому місці і замість нас.  На нашому місці і замість нас Він був покараний за невиконання Закону. А ви, що каєтесь у ваших гріхах і віруєте в Христа, на Його місці і в Імя Христа тепер називаєтесь виконавцями Закону.  І вам, що віруєте, тепер належить вічне життя.

Проте чи є в цьому хоч якась ваша заслуга? Чи може хтось із вас похвалитися і сказати: «О, це я був таким добрим і через це Ісус мене вибрав»?  Ні!  Ви всі були брудними і нечистими грішниками.  Ісус вибрав вас для спасіння. Але не через ваші заслуги, а зі Своєї невимовної до нас любові, яку ми ще називаємо благодаттю.  І усі заслуги за ваше спасіння, за ваше вічне життя, яке ви маєте і в яке увійдете у прославлених тілах у час повернення Христа у славі, належить винятково Богові.

Коли Ісус повернеться у славі, то забере кожного з вас у Своє вічне Царство, як виконавців Закону, якими ви стали через віру в Нього. І допоки є у вас ця віра в Христа, доти ви є виконавці Закону і доти ви маєте вічне життя.  Не відкидайте цього великого дару, віри у Спасителя, яку Він сьогодні зміцнює Своїм Словом і яку Він живить Своєю чудесною стравою – Своїми істинними тілом і кровю у хлібі та вині Святої Вечері. Через цю віру ми наче нерозбите вікно, нерозірваний ланцюг, і абсолютно виправдане дитя Боже, яке зі сміливістю може сьогодні молитися: «Прийди, Господи Ісусе!  Заверши історію цього грішного світу. А мене і всіх віруючих забери до Свого святого і вічного Царства. Бо ми виконали Закон, вірою в Тебе, святого і досконалого Виконавця Закону і нашого Спасителя. Амінь».


Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде зо всіма вами! Амінь (Рим. 16:24).

Немає коментарів: