Рости на спасіння (проповідь)

неділя, 6 грудня 2015 р.

Проповідь на останню неділю церковного року

  ЯРМО ЛЮБЕ І ТЯГАР ЛЕГКИЙ
                                   (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
           

Того часу, навчаючи, промовив Ісус: «Прославляю Тебе, Отче, Господи неба й землі, що втаїв Ти оце від премудрих і розумних, та його немовлятам відкрив. Так, Отче, бо Тобі так було до вподоби! Передав Мені все Мій Отець. І Сина не знає ніхто, крім Отця, і Отця не знає ніхто, окрім Сина, та кому Син захоче відкрити. Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, і Я вас заспокою! Візьміть на себе ярмо Моє, і навчіться від Мене, бо Я тихий і серцем покірливий, і знайдете спокій душам своїм. Бо ж ярмо Моє – любе, а тягар Мій – легкий!  (Євангеліє від Св. Матвія 11:25-30).


Благодать вам та мир нехай примножиться в пізнанні Бога й Ісуса, Господа нашого!  (2 Петр. 1:2) Амінь.

Дорогі брати і сестри, чимало людей у світі впевнені в тому, що ми повинні мужньо зіштовхуватися з нашими болями та бідами і не турбувати про них Бога. Але Христос чітко нас спонукає, аби ми приходили до Нього.  Він каже, щоб ми приходили зі своїми тягарями і болями.

Коли Торвальдсен, славетний данський скульптор, завершив глиняну модель скульптури Христа, в Якого руки підняті в благословенні, то він залишив її на ніч у своїй студії, щоб вона затверділа. Ніч була надзвичайно і незвично волога, тож коли Торвальдсен повернувся вранці, то побачив, що руки, які були підняті в благословенні, опустилися до боків статуї. І тоді скульптор отримав натхнення. Він вирішив, що виготовить скульптуру в якій Христос простягає руки, запрошуючи людей, прийти до Нього. Сьогодні мільйони людей отримують від цієї скульптури естетичне задоволення.

Чому ж тоді ми ігноруємо запрошення Христове? Світ і гріх засліплюють наші очі і у власній сліпоті ми не бачимо допомоги, яка зовсім поряд. Ми нагадуємо людину, яка поклала дуже потрібну річ на видне місце, а потім забувається про неї. І ось, коли та річ має знадобитися, вона починає пошуки чогось іншого, що на її думку може їй допомогти. А на те, що насправді, реально їй допоможе, вона уваги не звертає, хоча та річ – ось поряд, до неї, буквально, рукою подати.

Але найчастіше ми ігноруємо запрошення Христа, бо ми – надто самовпевнені. Ми надто впевнені у власних силах. Адже ми – дорослі люди.  Ми маємо якусь освіту.  Ми маємо якусь професію. Ми маємо якесь становище у суспільстві. Ми маємо якийсь життєвий досвід. Врешті-решт, ми маємо гордість, яка замість того, аби свідчити про гідність, перетворюється на гординю.

Саме ця гординя, яка є гріхом спонукає нас надиматися і вдавати із себе самодостатніх людей, а отже людей само-праведних. Світ і наша грішна природа діють наче надто яскраве, аж сліпуче світло, що поcеред темряви бє просто в очі, не даючи побачити ні того, що ми перебуває всередині темряви, ані того, що прожектор нам в очі спрямував сам диявол у формі енкаведиста світу, добиваючись від нас зізнання про наше невірство.

А гординя змушує нас говорити: «Я сам сильний.  Я сам можу справитися. Мені не потрібен ніякий помічник – ані людський, ані божественний. Я маю достатньо вмінь і ресурсів, аби справитися з будь-чим, що мені пропонує життя: добрим чи поганим, везінням чи невдачею, здоровям чи хворобою, з будь-якою проблемою в сімейному житті чи на роботі».  Це – підступні гріхи. Вони відвертають нас від Христа і змушують нехтувати і нашим власним жахливим станом і Богом. Ці гріхи ведуть нас прямо у вогняне озеро вічних мук аду.

Сьогодні наше Євангеліє починається зі співу хвали, яка лунає з уст Сина Божого: «Прославляю Тебе, Отче, Господи неба й землі, що втаїв Ти оце від премудрих і розумних, та його немовлятам відкрив».  Так багато людей, яких світ вважає за своїх провідників, своїх улюблених лідерів, налаштовані проти Бога. Таких є чимало і в бізнесі, і в політиці, і навіть в науці. Так багато з тих, хто мав би цінувати і Боже твориво, і Божі принципи, і Божі закони Бога не бачать взагалі. І не лише вони не бачать  Бога, але й усіляко Його зневажають і висміюють.

Бог не відкрив їм таємниці спасіння. Вони залишилися у сліпоті та невіданні, навіть отримуючи визнання наукового світу. Водночас Бог відкривається масі людей, яких світ не вважає за еліту. Як пише Апостол Павло в листі до коринтян: «Дивіться-бо, браття, на ваших покликаних, що небагато-хто мудрі за тілом, небагато-хто сильні, небагато-хто шляхетні. Але Бог вибрав немудре світу, щоб засоромити мудрих, і немічне світу Бог вибрав, щоб засоромити сильне, і простих світу, і погорджених, і незначних вибрав Бог, щоб значне знівечити, так щоб не хвалилося перед Богом жадне тіло. А з Нього ви в Христі Ісусі, що став нам мудрістю від Бога, праведністю ж, і освяченням, і відкупленням» (1 Кор. 1:26-30).

Ісус прославляє Отця, що Він відрив Євангеліє немовлятам. У час народження згори, народження від води і Духа, Отець обявив спасіння немовлятам. Недарма Таїнство Хрищення ще називається купіллю відродження. Але не лише немовлятам за віком обявив Отець спасіння. Ким є ми, любі брати і сестри, для Бога?  Чому ми називаємо Його Отцем?

Ви – Його улюблені діти. Він вас любить так, як батько або мати любить своє немовлятко.  А немовля, маленька дитина, не глузує зі своїх батьків, не відкидає їх, а отримує натомість з вдячністю усю їхню любов, усе їхнє піклування, усі їхні подарунки.

Так і Отець Небесний любить нас.  Він ніколи не залишає нас на самоті з будь-якою проблемою, якою малою або великою вона б не здавалася. Він виливає нас щодня Свої щедроти і щодня виявляє Свою невимовну любов. Цю любов видно і в сході сонця, і в дощі, який сходить на ниви, аби вони рясно зародили і в усіх тих рясних благословеннях, які ми щодня отримуємо з Його щедрої правиці.

Але найбільше Його любов виявляється у Його Єдинородному Сині. Як написано в Євангелії вів Св. Івана: «Так-бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне. Бо Бог не послав Свого Сина на світ, щоб Він світ засудив, але щоб через Нього світ спасся» (Ів. 3:16, 17).

Отець виявляє нам Свою любов і відкриває нам це, бо так Йому до вподоби. Церква, звісно, не закритий клуб і не таємне товариство. Все, що тут проповідується – може почути будь-яка людина, що зайде на службу Божу.  Але відкриває їй те лише Бог через віру, що творить Святий Дух через Євангеліє.

Якщо нам відкрита спасенна істина, якщо ми віруючі, то за це ми дякуємо Богові, що Він, з великої до нас любові це нам відкрив. Про це чудесно сповідує доктор Мартін Лютер у Малому Катехізисі тими словами, які ми читали перед цією проповіддю: «Святий Дух покликав мене через Євангеліє, просвітив мене Своїми дарами, освятив і вберіг мене в правдивій вірі. Так само Він кличе, збирає, просвітлює та освячує всю Християнську Церкву на землі і зберігає її з Ісусом Христом в одній правдивій вірі».

Славімо сьогодні Отця Небесного, що Він відкрив спасіння нам і що Він нас називає сьогодні Своїми любими дітьми і зберігає нас у Христі і з Христом.

Для цього Божий Син стався Сином Людським. Своїми пробитими цвяхами руками тримає Він кожного за нас і цілу нашу Святу Християнську Церкву і навіть цілий світ. Господь Церкви – Господь усього всесвіту. Сьогодні, коли ми в нашій службі Божій висловлюємо до Бога різні прохання, то ми робимо це з вірою і зі знанням про те, що наш Господь може все, бо все передане Христові, Голові Церкви, яка, будучи Його тілом, сьогодні звертається до Свого Голови із проханнями.  Отець усе передав Синові.

Отець і Син мають невимовну єдність. Пізнати Сина без Отця неможливо. І неможливо пізнати Отця без Сина. Зараз багато-хто говорить про те, що всі монотеїстичні релігії поклоняються Отцеві і, що вони теж мають свою дорогу до спасіння. Ісус Христос так не каже.

 Якраз навпаки – Він заперечує спасіння тим, хто не знає, тобто не вірує в Сина – в Ісуса Христа. І навіть більше, спасенний буде той, кому Ісус Христос захоче відкрити Отця. Сьогодні ми радіємо, любі брати і сестри, бо Христос захотів нам відкрити Отця. Він відкрив Отця кожному з вас, любі віруючі. І тепер всі ви знаєте Отця, бо пізнали Христа, віруєте в Христа, поклоняєтеся Йому, уповаєте на Нього.

Ми живемо у дуже складний час. На Україну напав дуже підступний ворог. В нас великі економічні проблеми. А ще наші власні біди і наші особисті гріхи. Який тяжкий тягар лежить на наших плечах. Як добре, що ми маємо такого ласкавого, доброго та люблячого Господа, Ісуса Христа!

Він не залишає нас наодинці з усіма бідами. Навпаки Він запрошує нас сьогодні, звертаючись до кожного з вас, любі брати і сестри: «Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, і Я вас заспокою! Візьміть на себе ярмо Моє, і навчіться від Мене, бо Я тихий і серцем покірливий, і знайдете спокій душам своїм». Немає таких з нас, обтяжених гріхом та бідами кого Ісус не запрошує до Себе.

Ісус приймає усіх, хто іде до Нього. Усім, кого мучить сумління через скоєні гріхи, Він дає спокій, прощення гріхів і запевнення про Свою любов та підтримку на всі миті вашого життя. Ваші гріхи прощені заради Христа. Ісус навчає нас. Його Дух – Святий. Серце Ісусове – покірливе. І ось Ісус сьогодні очищує серця ваші і обновляє духа праведності у вашому нутрі. Яке чудесне це запрошення і яке благословення приходити до Христа, бути з Ним і в Ньому!

Ісус каже нам сьогодні: «Бо ж ярмо Моє – любе, а тягар Мій – легкий!» Лютер був сказав про ці слова Спасителя: «Ярмо, яке на нас кладе Ісус – любе і тягар Його – легкий.  Коли гріх прощений, а сумління визволене від тягаря і жала гріха, тоді християнин може легко нести будь-що. Таким чином ця сама рука, яка кидала мене донизу [докоряючи за гріх], піднімає мене знову і робить так, що я від радості співаю. Слово Боже, живе і діяльне робить це чудо».

Наші ж тягарі, усі до одного, Ісус поніс на хреста і там Він поклав за них Самого Себе, змив їх із нас Своєю святою кровю. Здолав нашу смерть смертю Своєю і воскрес, аби ми сьогодні могли впевнено і з радістю, за будь-яких обставин, сповідувати: «Чекаю воскресіння мертвих і життя будучого віку». Заради Христа. Амінь.  Прийди, Господи Ісусе!  Амінь.

А Бог усякої благодаті, що покликав вас до вічної слави Своєї в Христі, нехай Сам удосконалить вас, хто трохи потерпів, хай упевнить, зміцнить, уґрунтує. Йому слава та влада на вічні віки, амінь (1 Петр. 5:10, 11).


Немає коментарів: